Рішення

від 13.11.2023 по справі 916/2387/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" листопада 2023 р. м. Одеса Справа № 916/2387/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/2387/23

за позовом: Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (65110, м. Одеса, вул. Балківська, № 1-Б, код ЄДРПОУ 34674102)

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства «Одеський завод поліграфічних машин» (65091, м. Одеса, вул. Картамишевська, № 9, код ЄДРПОУ 00243043)

про стягнення 214 350,33 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

05.06.2023 Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовної заявою до Відкритого акціонерного товариства «Одеський завод поліграфічних машин», в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 214350,33 грн

В обґрунтування позовних вимог Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» посилається на невиконання відповідачем умов договору на постачання теплової енергії від 27.02.2019 № 3591 в частині оплати вартості спожитої в грудні 2021 року квітні 2023 року теплової енергії.

Як вказує позивач, між КП «Теплопостачання міста Одеси» (Теплопостачальна організація, КП «ТМО») та ВАТ «Одеський завод поліграфічних машин» (Споживач) було укладено договір № 3591 від 27.02.2019 на постачання теплової енергії на об`єкт споживача за адресою: м. Одеса, вул. Комітетська, 26 в обсягах згідно п. 2.1. та додатку № 1 до договору. При цьому, термін дії договору пролонговано згідно його п. 10.4.

За ствердженням позивача, на виконання договірних зобов`язань, підприємство відпускало теплову енергію споживачу, проте, в порушення своїх обов`язків, визначених у п. 3.2.2., 6.2., 6.3. договору, відповідач за спожиту теплову енергію не сплачував, внаслідок чого у період з грудня 2021 року по квітень 2023 року включно у нього виникла заборгованість в розмірі 214350,33 грн.

Відтак, за висновком позивача, КП «Теплопостачання міста Одеси» свої зобов`язання виконало у повному обсязі, а споживач, в порушення своїх зобов`язань, несвоєчасно здійснював оплату за надані йому послуги та має заборгованість, що є достатнім для звернення до суду.

У відзиві на позов (вх. № 27843/23 від 15.08.2023) відповідач зазначив, що вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що 26.10.2021 на адресу Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» було направлено листа про припинення дії договору з 01.11.2021.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач також вказує, що неодноразово повідомляв про відсутність радіаторів опалення в нежитловому приміщенні по вул. Комітетська, 26 в зв`язку з їх викраденням. Крім того, інспектори позивача перед підключенням всього будинку до опалення здійснювали перевірку обладнання до початку опалювальних сезонів, тому неодноразово переконувалися у відсутності системи опалення в нежитловому приміщенні по вул. Комітетська, 26.

Додатково відповідач зауважує, що всупереч п. 34 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022), надані позивачем до позову рахунки-фактури, оформлені з грудня 2021 року по квітень 2023 року, відповідачу щомісячно не надсилалися та не вручалися та такі докази відсутні.

Окрім того, акти відпуску теплової енергії з грудня 2021 року по квітень 2023 року позивачем, як постачальником, відповідачу щомісячно також не надсилалися та не надавалися для підписання.

Відповідач підсумовує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, що ним в період з грудня 2021 року по квітень 2023 року поставлено теплову енергію в конкретних обсягах по кожному місяцю на загальну суму 214 350,33 грн, а розрахунок заборгованості, на думку відповідача, не може підтверджувати сам факт надання послуг, оскільки оплата послуг щодо теплопостачання здійснюється лише за фактично отриману теплову енергію. Відтак, на переконання відповідача, позивач не надав послуги щодо опалення в спірний період, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Позивач у своїх поясненнях (вх. № 29651/23 від 30.08.2023) стосовно тверджень відповідача про припинення строку дії договору з 01.11.2021, зауважив, що жодних доказів відправлення листа із письмовою заявою про припинення дії договору до відзиву не надано, а ймовірна відсутність письмового договору між сторонами не є підставою для припинення платежів між споживачем та теплопостачальною організацією.

Щодо твердження відповідача про відсутність радіаторів опалення в нежитловому приміщенні по вул. Комітетська, 26, позивач наголошує, що жодних повідомлень не отримував, радіатори опалення у вказаному приміщенні не є власністю та, відповідно, предметами відповідальності позивача, а їх ймовірна відсутність не є підставою для припинення оплати теплопостачання.

Додатково позивач звертає увагу, що відповідач надав копію одностороннього акту перевірки стану приміщення по вул. Комітетська, 26 від 21.05.2019 про крадіжку майна, в тому числі радіаторів, проте про звернення в правоохоронні органи по факту крадіжки не вказує. При цьому, внутрішньо будинкова система опалення не є власністю КП «Теплопостачання міста Одеси» та сферою його відповідальності, а також не знаходиться в нього на балансі.

Окрім того, позивач зазначає, що ані договір, ані законодавство не пов`язує оплати споживачем теплової енергії із фактами надання (та/або отримання) рахунків-фактур та/або інших документів, а всі передбачені законодавством та договором докази виконання позивачем своїх договірних зобов`язань з постачання теплової енергії відповідачі, суду надані.

Інші заяви по суті до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2023 позовна заява вх. № 2475/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.06.2023 позовну заяву Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (вх.№2475/23 від 05.06.2023) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

19.06.2023 Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 20009/23), до якої додано докази сплати судового збору за подання позовної заяви, отже вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 09.06.2023.

22.06.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ №2475/23 від 05.06.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу № 916/2387/23 за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.

Крім того, учасникам справи роз`яснено про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Про відкриття провадження у справі позивач повідомлений належним чином 22.06.2023 шляхом направлення ухвали суду на електронну адресу позивача, зазначену ним у позовній заяві.

Ухвала суду від 22.06.2023, яку суд надіслав відповідачу за місцезнаходженням відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернута на адресу суду, проте останнім не отримана за причиною «адресат відсутній за вказаною адресою».

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи (фізичної особи - підприємця) - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

04.08.2023 представник ВАТ «Одеський завод поліграфічних машин» звернувся до суду із клопотанням (вх. № 26600/23) про ознайомлення з матеріалами справи, яке судом було задоволено та 07.08.2023 надано представнику відповідача матеріали справи № 916/2387/23 для ознайомлення та отримання відповідних фотокопій.

15.08.2023 від відповідача до суду надійшло клопотання (вх. № 27834/23), де останній просив поновити та продовжити ВАТ «Одеський завод поліграфічних машин» строк для подання відзиву по справі № 916/2387/23 та врахувати його підчас вирішення спору.

В обґрунтування пропущеного процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що ухвала суду про відкриття провадження по справі була повернута до суду без вручення, проте останнім отримана лише 02.08.2023 з Єдиного державного реєстру судових рішень, а з матеріалів справи зроблено фотокопії 07.08.2023.

Згідно ч.8 ст.165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Відповідно до ч.1, 2 с.119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Суд наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Причини поважності пропуску встановленого судом строку оцінюються судом виходячи з обґрунтованості поважності цих причин та наданих доказів за правилами ст.86 ГПК України.

Враховуючи зміст приписів статей 86, 236, 277 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких з метою забезпечення законності та обґрунтованості судового рішення, на місцевий господарський суд покладено обов`язок всебічно та повно з`ясувати і дослідити обставини справи, що мають значення для її вирішення по суті, з метою виконання завдань господарського судочинства та дотримання його основних засад, суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача, поновлення процесуального строку та прийняття відзиву на позов до розгляду.

Того ж дня від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 27843/23 від 15.08.2023), який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.

30.08.2023 позивачем надано до суду пояснення (вх. № 29651/23) щодо суті відзиву на позов та щодо клопотання відповідача про продовження строку для його подання, які судом також були прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах «Савенкова проти України», no. 4469/07, від 02.05.2013, «Папазова та інші проти України», no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити «розумним», не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Разом з цим, на підставі Указів Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №259/2022 від 14.03.2022, №133/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», №254/2023 від 01.05.2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до ч.1 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладненою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

З огляду на наведене, рішення у справі прийнято судом з урахуванням об`єктивних обставин та в умовах неможливості розгляду відповідного спору у визначений ст.248 Господарського процесуального кодексу України строк.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

13.11.2023 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Між Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» (теплопостачальна організація) та Відкритим акціонерним товариством «Одеський завод поліграфічних машин» (споживач) укладений договір на постачання теплової енергії № 3591 від 27.02.2019, згідно якого теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачу теплову енергію, а споживач зобов`язується оплачувати фактично одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміні, передбаченими цим договором.

Відповідно до п.2.1. договору, теплова енергія постачається споживачу на опалення нежитлового приміщення по вул. Комітетська, 26 в обсягах згідно Додатку №1 до цього договору.

Підпунктом 3.2.2. п. 3.2. встановлено, що споживач зобов`язаний виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, що передбачені цим договором.

За умовами п.4.2. договору, до обов`язків теплопостачальної організації відноситься, зокрема: забезпечувати постачання теплової енергії споживачу в обсягах, згідно з додатком №1; повідомляти споживача письмово або в засобах масової інформації про зміну тарифів або про обмеження постачання тепла.

Облік споживання теплової енергії на опалення нежитлового приміщення по вул. Комітетська, 26 визначається розрахунковим способом до моменту встановлення приладу обліку (п. 5.1 договору).

Згідно з п.5.2. договору встановлена межа балансової та експлуатаційної відповідальності сторін: система опалення приміщення єдина з системою опалення будинку та приєднана до внутрішньобудинкових стояків.

Відповідно до п.п.6.1., 6.2., 6.4. договору, розрахунки за теплову енергію проводяться в грошовій формі на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації по тарифу, встановленому з 29.11.2017 постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 09.11.2017 за № 1391 у розмірі 1718,48 грн за 1 Гкал. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Кінцевим терміном розрахунку за спожиту теплову енергію є 20 число місяця наступного за розрахунковим.

При цьому, п. 6.5. передбачено, що перераховані споживачем платежі зараховуються згідно призначення платежу зазначеного в банківських документах, а в разі відсутності такого зазначення в наступному порядку: в першу чергу в рахунок погашення пені, далі заборгованості по оплаті за спожиту теплову енергію, потім поточні платежі.

За змістом п.п.10.1., 10.4. договору, на підставі ч. 3 ст.631 ЦК України, цей договір набуває чинності з 03.01.2019 та діє до 31.12.2019. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлене однією із сторін.

В додатку 1 до договору сторонами, зокрема, визначено: адресу об`єкту споживача, якою є м. Одеса, вул. Комітетська, буд. 26; обсяги постачання теплової енергії споживачу.

Для здійснення оплати вартості спожитої відповідачем у спірному періоді теплової енергії позивачем були складені та виставлені відповідачу наступні рахунки-фактури: за постачання теплової енергії в грудні місяці 2021 на суму 10 746,85 грн; за постачання теплової енергії в січні місяці 2022 на суму 38 723,62 грн; за постачання теплової енергії в лютому місяці 2022 на суму 28 025,46 грн; за постачання теплової енергії в березні місяці 2022 на суму 33 516,93 грн; за постачання теплової енергії в квітні місяці 2022 на суму 13,04 грн; за постачання теплової енергії в травні місяці 2022 на суму 13,04 грн (з урахуванням коригування: - 14218,55 грн); за постачання теплової енергії в червні місяці 2022 на суму 13,04 грн; за постачання теплової енергії в липні місяці 2022 на суму 13,04 грн; за постачання теплової енергії в серпні місяці 2022 на суму 13,04 грн; за постачання теплової енергії в вересні місяці 2022 на суму 13,04 грн; за постачання теплової енергії в жовтні місяці 2022 на суму 13,04 грн; за постачання теплової енергії в листопаді місяці 2022 на суму 4 719,78 грн; за постачання теплової енергії в грудні місяці 2022 на суму 25 466,61 грн; за постачання теплової енергії в січні місяці 2023 на суму 32 010,66 грн; за постачання теплової енергії в лютому місяці 2023 на суму 30 070,15 грн; за постачання теплової енергії в березні місяці 2023 на суму 25 184,50 грн; за постачання теплової енергії в квітні місяці 2023 на суму 13,04 грн.

Приймаючи до уваги, що відповідачем оплата вартості спожитої теплової енергії не була проведена у повному обсязі, позивач звернувся до відповідача із претензією від 31.05.2023 №02.01-21/542, в якій просив у місячний термін з дня отримання претензії здійснити оплату існуючої заборгованості.

В матеріалах справи наявний акт перевірки стану приміщення по вул. Комітетській, 26 від 21.05.2019, складений комісією у складі працівників відповідача, якими виявлено, зокрема, відсутність радіаторів в приміщенні.

При цьому, в матеріалах справи також наявний лист № 10 відповідача від 19.05.2019 на адресу позивача, згідно якого відповідач просив переглянути розрахунок споживаних Гкал за адресою: м. Одеса, вул. Комітетська, 26 та розрахувати нарахування за транзитними платежами в даному приміщенні.

Окрім того, відповідачем надано до матеріалів справи заяву ВАТ «Одеський завод поліграфічних машин» № 23 від 26.10.2021 про припинення дії договору № 3591 від 27.02.2019 з 01.11.2021.

Оскільки матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем у повному обсязі оплати вартості спожитої у спірному періоді теплової енергії, судом встановлено, що станом на час вирішення спору існує заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 3519 на постачання теплової енергії від 27.02.2019 у спірний період, що підтверджується матеріалами справи, поясненнями позивача та не спростовано відповідачем.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язаннях встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 цього Кодексу).

Згідно з приписами статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

За умовами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст.714 ЦК України (в редакції, станом на час укладення договору від 01.11.2006), за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про теплопостачання», теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг; споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Окрім того, відповідно до статті 1 Закону України «Про теплопостачання» місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Статтею 20 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

У абз.1 ст.20 Закону України «Про теплопостачання» законодавець зазначив, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Відповідно до абз.13 ст.20 Закону України «Про теплопостачання» тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Із змісту ч.3 ст. 24, ч.2 ст.25 Закону України «Про теплопостачання» вбачається, що основними обов`язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов`язані: забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду

За приписами ч. 6 ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Порядок організації діяльності національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, визначається Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».

Разом з цим, частинами 2, 3 ст.4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» унормовано, що власники (співвласники) приміщень у будівлі, в якій окремі приміщення є самостійними об`єктами нерухомого майна, у разі приєднання такого будинку (будівлі) до зовнішніх інженерних мереж або обладнання такого будинку (будівлі) системою автономного теплопостачання, автономного гарячого водопостачання, автономного водопостачання зобов`язані забезпечити оснащення належних їм приміщень вузлами розподільного обліку відповідно теплової енергії, гарячої води, питної води, крім випадків, передбачених частинами п`ятою - сьомою цієї статті.

Власник (співвласники) будівлі, в якій окремі приміщення не є самостійними об`єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, у разі приєднання такої будівлі до зовнішніх інженерних мереж або обладнання такого будинку (будівлі) системою автономного теплопостачання, автономного гарячого водопостачання, автономного водопостачання зобов`язаний забезпечити оснащення таких приміщень вузлами розподільного обліку відповідно теплової енергії, гарячої води, питної води, крім випадків, передбачених частинами п`ятою - сьомою цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» у будівлях, зазначених у частинах другій і третій статті 4 цього Закону, обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням), розподіляється між усіма споживачами з урахуванням показань вузлів розподільного обліку, приладів - розподілювачів теплової енергії відповідно до частин другої - четвертої цієї статті.

Пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показань вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

У п.40 Правил користування тепловою енергією встановлено, що споживач зобов`язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Пунктом 24 Правил надання послуги з постачання теплової енергії визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об`єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу.

Згідно п.1 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 №715/2014, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президентові України і підзвітним Верховній Раді України. НКРЕКП є органом державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено судом, правовідносини між Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси», як теплопостачальною організаціє, та Відкритим акціонерним товариством «Одеський завод поліграфічних машин», як споживачем, виникли на підставі укладеного між ними 27 лютого 2019 року договору № 3591 на постачання теплової енергії.

Так, з аналізу вищевказаного договору у системному зв`язку з положеннями застосованих судом норм законодавства вбачається, що за своєю правовою природою договір від 27.02.2019 №3591, який регулює відносини поставки товарної продукції - теплової енергії, є договором постачання (купівлі-продажу) теплової енергії, тобто цей договір, у розумінні закону, не є договором про надання житлово-комунальних послуг з централізованого опалення.

Водночас, укладений між сторонами по справі договір, за яким позивач здійснює постачання теплової енергії відповідачу, є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ст. 204 Цивільного кодексу України укладений сторонами договір, як правочин є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами, і зобов`язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Відповідач, заперечуючи проти позову, стверджує, що направляв позивачу заяву про припинення дії договору. На підтвердження вказаного відповідач долучив копію заяви № 23 від 26.10.2021, в якій відповідач повідомив позивача про відсутність намірів продовжувати дію договору № 3591 від 27.02.2019 та заявив про припинення його дії з 01.11.2021. З приводу цього суд зазначає наступне.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що за загальним правилом договір може бути розірваний в односторонньому порядку, якщо таке розірвання передбачено договором, а у разі недосягнення згоди договір може бути розірваний за рішенням суду.

Відхиляючи доводи відповідача щодо припинення дії договору за заявою відповідача, суд зазначає, що в договорі сторонами передбачено випадки, коли договір припиняє свою дію, а також сторонами узгоджено право споживача на одностороннє розірвання договору за певних обставин.

Так умовами п. 10.2 договору передбачено, що договір припиняє свою дію у випадках: взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття рішення господарським судом; ліквідації будь-якої із сторін.

За змістом п. 10.4 договору він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

У контексті вищевикладеного суд зазначає, що заява відповідача № 23 від 26.10.2021, в якій відповідач повідомив позивача про відсутність намірів продовжувати дію договору та заявив про його припинення з 01.11.2021 не може бути прийнята судом у якості доказу повідомлення позивача про припинення дії договору в порядку п. 10.4 договору, оскільки у матеріалах справи відсутні докази направлення вказаної заяви відповідача № 23 від 26.10.2021 на адресу місцезнаходження або офіційну електронну адресу позивача.

З урахуванням зазначеного, суд не приймає заяву відповідача № 23 від 26.10.2021 у якості належного, допустимого та достовірного доказу повідомлення позивача про припинення дії договору № 31 від 27.02.2019 з 01.11.2021, у передбаченому договором порядку.

Водночас, доказів розірвання договору в судовому порядку, визнання договору недійсним або припиненим за рішенням суду матеріали справи не містять.

Оскільки матеріали справи не містять доказів звернення сторін з намірами припинити дію договору у прядку, передбаченому п. 10.4. договору, суд дійшов висновку, що договір щороку продовжувався на кожний наступний календарний рік. Отже, станом на дату розгляду даної справи договір є чинним та діє до 31.12.2023, у зв`язку з чим є обов`язковим до виконання сторонами у справі.

При цьому, відповідач стверджує, що надані позивачем рахунки-фактури, оформлені з грудня 2021 року по квітень 2023 року, а також відповідні акти відпуску теплової енергії відповідачу щомісячно не направлялись та не вручались, а відтак, на переконання відповідача, відсутні належні докази того, що позивачем було поставлено теплову енергію в конкретних обсягах по кожному місяцю.

Однак, суд зауважує, що такі твердження відповідача є помилковими та не обґрунтованими з огляду на те, що сторонами умовами договору узгоджено, що розрахунки за теплову енергію проводяться на поточний рахунок теплопостачальної організації шляхом оплати до 20-го числа наступного за розрахунковим місяцем.

Окрім того, як встановлено судом, пунктами 5.1., 5.3 договору передбачено, що облік споживання теплової енергії на опалення нежитлового приміщення по вул. Комітетська, 26 визначається розрахунковим способом, до моменту встановлення приладу обліку. При відсутності приладу обліку кількість спожитої теплової енергії визначається згідно п. 23 Правил користування теплової енергії № 1198 від 03.10.2007.

Методика розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджена Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22.11.2018 №315, встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.

Отже, можна дійти висновку, що у період з грудня 2021 року по квітень 2023 року облік споживання теплової енергії на опалення визначався розрахунковим способом та позивачем булу виставлено відповідачу відповідні рахунки-фактури за вказаний період (копії рахунків-фактури наявні в матеріалах справи).

Відповідач ВАТ «Одеський завод поліграфічних машин» свідомо підписав договір про постачання теплової енергії від 27.02.2019 № 3591, погодивши всі умови, передбачені зазначеним договором та додатком до нього, який є його невід`ємною частиною, тобто відповідач взяв на себе зобов`язання належним чином виконувати всі умови договору, зокрема щодо здійснення оплати за спожиту теплову енергію в обсягах і в терміни, які передбачені цим договором, а також щодо здійснення звірки розрахунків з теплопостачальною організацією щомісячно до 15-го числа місяця після розрахункового та підписання відповідного акту звіряння взаєморозрахунків, як передбачено п. 6.4. договору.

Втім, взяті на себе зобов`язання відповідач належним чином не виконав, звірку взаємних розрахунків щодо спожитої теплової енергії протягом опалювальних сезонів 2021-2022, 2022-2023 років з позивачем не здійснював та не оплатив виставлені позивачем рахунки на оплату за спожиту теплову енергію в період з грудня 2021 року по квітень 2023 року.

Докази звернення відповідача до позивача щодо неналежного надання послуг з теплопостачання або щодо неправомірних нарахувань щодо вартості наданих послуг у матеріалах справи відсутні.

При цьому, суд погоджується із доводами позивача, що ані умови договору, ані законодавство не пов`язує обов`язок оплати споживачем теплової енергії із фактами отримання рахунків-фактур.

Водночас, суд відхиляє твердження відповідача про відсутність радіаторів опалення в нежитловому приміщенні по вул. Комітетська, 26, а також не приймає до уваги докази, надані на підтвердження даних доводів відповідача, з огляду на наступне.

Суд зазначає, що системи опалення приміщення відповідача є невід`ємною складовою централізованої системи теплопостачання будинку, в якому він розташований, при цьому, суд враховує, що теплопостачання - це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов`язаних частин, що складають систему централізованого постачання, включає сукупність взаємопов`язаних джерел теплової енергії (технічних елементів і пристроїв), призначених для передачі у приміщення необхідної кількості тепла та підтримання в них заданої температури повітряного середовища. Теплова енергія передається в опалювальні приміщення за рахунок теплопровідності, випромінювання в конвекції, і поширюється не тільки від радіаторів, але й від інших елементів системи опалення (трубопроводи, стояки, підводки тощо). Відповідно до законів термодинаміки тепло передається від більш нагрітих тіл до менш нагрітих, а теплова енергія, що міститься в повітрі, в елементах інтер`єру приміщення, передається, в тому числі, і в сусідні приміщення через внутрішні стіни, перегородки та перекриття.

Внутрішньобудинкова система опалення проектується таким чином, щоб забезпечити нормативну температуру повітря у всіх приміщеннях будинку. Згідно з пунктом 6.3.4. ДБН В.2.5-67:2013 Опалення, вентиляція та кондиціонування опалення слід проектувати з урахуванням теплового балансу між тепловтратами та теплонадходженнями, у тому числі теплоти, що регулярно надходить у приміщення від трубопроводів. Теплова енергія подається в житловий будинок через приєднану мережу і розподіляється по всьому будинку по внутрішньобудинковій системі теплопостачання, що складається із стояків, нагрівальних елементів, а також іншого обладнання розташованого на цих мережах.

При цьому, відсутність радіаторів не означає відсутність споживання послуг з централізованого опалення, оскільки наявність стояків в приміщенні свідчить про надходження тепла до приміщення.

Законодавство, яке регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії, пов`язує обов`язок споживачів сплатити вартість теплової енергії з фактом її споживання. Отже, при підрахунку теплоспоживання необхідно враховувати, в тому числі, тепловиділення в приміщенні від поверхонь прокладених трубопроводів (стояків, підводок до приладів тощо), що знаходяться у приміщенні з приладами обліку або без них.

Таким чином, якщо навіть у приміщенні відсутні опалювальні прилади, але є стояки, підводки до приладів, споживач повинен сплачувати за фактичне тепло, яке виділяється від зазначених трубопроводів.

Водночас, система опалення відноситься до сантехнічного обладнання, власники квартири (нежитлових приміщень житлового будинку) не мають права самовільно змінювати систему опалення та здійснювати відключення від мереж централізованого опалення.

Відповідно до пунктів 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживач має право відмовитися від надання послуг центрального опалення, постачання гарячої води і водовідведення. Відключення споживача від мереж ЦО і ГВП здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Згідно з вимогами відповідних будівельних норм при проектуванні будинку, в якому передбачається централізоване теплопостачання, всі стояки та внутрішні розподільчі мережі опалення гідравлічно ув`язані для забезпечення стабільної роботи внутрішньобудинкової системи загалом. Відключення окремих квартир, приміщень по стояку призводить до розбалансування гідравлічного режиму роботи внутрішньобудинкової системи опалення, перерозподілу теплоносія, що є причиною зменшення подачі теплоносія на інші стояки. Будь-яке втручання в систему централізованого теплопостачання шляхом зміни гідравлічного опору (від`єднання від системи централізованого опалення окремих квартир) погіршує роботу всієї системи, чим порушує права інших мешканців.

17 вересня 2019 року набрав чинності Порядок відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, затверджений наказом Мінрегіону від 26.07.2019 № 169 (далі Порядок № 169).

Відповідно до Порядку № 169 орган місцевого самоврядування створює своїм рішенням та затверджує склад постійно діючої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води (далі - Комісія). Рішення Комісії оформлюється протоколом протягом п`яти робочих днів із дня проведення засідання Комісії та має рекомендаційний характер.

Починаючи з грудня 2021 року до споживачів теплової енергії розповсюджуються «Правила надання послуги з постачання теплової енергії», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (далі- Правил №830)

Згідно з п.42 Правил №830 споживач має право відключитися від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) відповідно до Порядку відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого наказом Мінрегіону від 26 липня 2019 року № 169; це право не звільняє споживача від зобов`язання відшкодовувати частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції).

Самовільне відключення споживача від внутрішньобудинкових систем опалення або здійснення такого відключення з порушенням встановленої законодавством процедури не припиняє статусу такого суб`єкта як споживача відповідних комунальних послуг, не звільняє його від необхідності укладення договору на постачання таких послуг та їх оплати (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.04.2020 у справі № 908/1349/19, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.03.2021 у справі № 487/955/18).

Враховуючи наведені правові висновки, суд виходить з того, що припинення теплопостачання споживача поза межами дозвільної процедури, не припиняє нарахування оплати спожитих послуг, абонентної плати або інших послуг, надання яких пов`язане з функціонування системи теплопостачання та опосередковано впливає на процес надання послуг з теплопостачання окремому споживачу.

Відповідачем в обґрунтування своїх заперечень не було надано жодних належних доказів звернення із заявою до КП «Теплопостачання міста Одеси» про від`єднання від мережі теплопостачання, акту про таке від`єднання, дотримання дозвільних процедур на вчинення відповідних дій, доказів дозволу щодо встановлення індивідуальної системи опалення або дозволу на демонтаж існуючої системи опалення в нежитлових приміщеннях, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Комітетська, 26 .

Окрім того, суд вважає слушними зауваження позивача, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо повідомлення КП «Теплопостачання міста Одеси» про відсутність радіаторів опалення у спірному приміщенні, а акт перевірки стану нежитлового приміщення від 21.05.2019 про крадіжку майна, зокрема і радіаторів опалення, підписаний комісією в складі лише працівників підприємства відповідача без виклику уповноваженої особи теплопостачальної організації.

За таких обставин, доводи відповідача про відсутність у нежитловому приміщенні системи опалення та викрадення радіаторів, не є підставою для звільнення його від обов`язку оплати послуг теплопостачання. Припинення споживання теплової енергії на опалення приміщень у багатоповерховому будинку можливе виключно шляхом відключення від мереж центрального опалення в установленому нормативними документами порядку.

При цьому, нежитлове приміщення відповідача є невід`ємною частиною житлового будинку. Об`єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку. Відсутність окремих елементів системи опалення в приміщенні не свідчить про те, що теплова енергія не споживається. Вказане приміщення не підпадає під термін неопалювальне приміщення.

Крім цього, суд встановив, що рішенням Господарського суду Одеської області від 15.02.2022 по справі № 916/3969/21, яке набрало законної сили 10.03.2022 та не скасоване чи змінене у встановленому законом порядку, вже було задоволено позовні вимоги КП «Теплопостачання міста Одеси» та стягнуто з ВАТ «Одеський завод поліграфічних машин» заборгованість за спожиту теплову енергію в період з лютого 2019 року по листопад 2021 року за договором №3591 на постачання теплової енергії від 27.02.2019.

Відповідно до ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано факт надання позивачем послуг з постачання теплової енергії у спірне нежитлове приміщення відповідача в період з грудня 2021 року по квітень 2023 року на загальну суму 214350,33 грн.

Заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.

За таких обставин, оскільки належних доказів, які підтверджують оплату ВАТ «Одеський завод поліграфічних машин» спожитої теплової енергії за договором №3591 за період з грудня 2021 року по квітень 2023 року в сумі 214 350,33 грн. відповідачем суду не надано, а вказана заборгованість підтверджується матеріалами справи, суд вважає позовні вимоги КП «Теплопостачання міста Одеси» правомірними та цілком обґрунтованими.

Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставини наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за спожиту теплову енергію у спірний період на підставі договору на постачання теплової енергії від 27.02.2019 №3591 у розмірі 214350,33 грн, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів суперечить вищевказаним нормам права та договору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача слід задовольнити.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам позивача, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову. Відповідачем належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості у визначеному розмірі, згідно приписів ст.ст. 74, 76-77 ГПК України, суду не надано та у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

З урахуванням викладеного, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів щодо їх належності, допустимості та достовірності, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем всупереч ст. 73, 74 ГПК України не надано доказів, які б могли спростувати наявність у нього заборгованості перед позивачем з оплати за спожиту теплову енергію за період з грудня 2021 року по квітень 2023 року в розмірі 214350,33 грн, суд дійшов переконливого висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за користування тепловою енергією є обґрунтованими та доведеними належними і допустимими доказами, тому суд задовольняє вказані позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі в розмірі 3215,25 грн слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Одеський завод поліграфічних машин» (65091, м. Одеса, вул. Картамишевська, № 9, код ЄДРПОУ 00243043) на користь Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (65110, м. Одеса, вул. Балківська, № 1-Б, код ЄДРПОУ 34674102) заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 214 350 (двісті чотирнадцять тисяч триста п`ятдесят) грн 33 коп та судовий збір в розмірі 3 215 (три тисячі двісті п`ятнадцять) грн 25 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 13 листопада 2023 р.

Суддя О.В. Цісельський