Рішення

від 13.11.2023 по справі 922/3716/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2023м. ХарківСправа № 922/3716/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Коряк І.Ю., адвокат, ордер серія ВВ № 1014570 від 15.09.2023 р.,

відповідача: не з`явився,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТХІМАГРО», місто Полтава,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Об`єднані інформаційні технології», місто Харків,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТХІМАГРО», звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Об`єднані інформаційні технології», про стягнення заборгованості за Договором про надання поворотної фінансової допомоги № 03/05-2022 від 03.05.2022 року у загальному розмірі 427 771,74 грн., з них: 370 000,00 грн. сума поворотної фінансової допомоги, 52 002,74 грн. пеня, 2 575,85 грн. інфляційні втрати, 3 193,15 грн. 3% річних.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

23 серпня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТХІМАГРО» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/3716/23. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/3716/23 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. 18 жовтня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, задоволено клопотання позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТХІМАГРО» про долучення доказу (вх. № 28070 від 16.10.2023 року). Продовжено за ініціативою суду позивачу, Товариству з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТХІМАГРО», строк на подання доказу, що представлений разом із клопотанням (вх. № 28070 від 16.10.2023 року) до 18 жовтня 2023 року. Прийнято до розгляду із долученням до матеріалів справи доказ, що представлений позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТХІМАГРО», разом із клопотанням (вх. № 28070 від 16.10.2023 року). 30 жовтня 2023 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 56), ухвала суду від 23 серпня 2023 року є отриманою за датою одержання 30.08.2023 року. Водночас, відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 23 серпня 2023 року, а саме до 14 вересня 2023 р. не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Строк на проведення підготовчого провадження був до 22 жовтня 2023 року. Водночас, позивач надав нові докази 16 жовтня 2023 року та після судового засідання. У зв`язку із цим, встановлений ч. 3 ст. 177 ГПК України строк не є розумним за конкретних обставин справи, а саме через дії самого позивача щодо подання доказів на межі строку закінчення підготовчого провадження, що зумовило необхідність вирішення питання щодо цих документів та відкладення вирішення питання про закриття підготовчого провадження. При цьому, спір вирішено у строки до ст.ст. 177, 195 ГПК України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ

У позовній заяві зазначається, що 03 травня 2022 року між позивачем (позикодавець) та відповідачем (позичальник) укладено Договір про надання поворотної фінансової допомоги № 03/05-2022. Відповідно до п. 1.1., 1.2. Договору позикодавець зобов`язався надати позичальнику поворотну фінансову допомогу (позику), а позичальник зобов`язався повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним Договором. Згідно із п. 2.1. Договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 370 000,00 грн. За умовами п. 2.3. Договору поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній та безпроцентній основі, тобто будь-яка плата за користування грошовими коштами та сплата процентів чи інших видів компенсацій сторонами не стягується. Пунктом 2.7. Договором визначено, що поворотна фінансова допомога надається до моменту вимоги її повернення позикодавцем, але на строк, не більший 12 календарних місяців із дати платежу, передбаченої п. 2.5. Договору. На виконання умов Договору, платіжним дорученням № 39 від 03.05.2022 року, позивач перерахував на рахунок відповідача 370 000,00 грн. 12 календарних місяців, з моменту надання коштів відповідача у сумі 370 000,00 грн., сплинули 03 травня 2023 року. Як зазначає позивач, відповідач надані йому кошти в якості поворотної фінансової допомоги до теперішнього часу не повернув. До п. 5.3. Договору, у випадках прострочення строків повернення суми поворотної фінансової допомоги, передбачених п. 2.7. Договору, позичальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, передбаченої п. 2.1. Договору за весь час прострочення. У сукупності, позивач просить про стягнення 370 000,00 грн. сума поворотної фінансової допомоги, 52 002,74 грн. пеня, 2 575,85 грн. інфляційні втрати, 3 193,15 грн. 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

На підставі наявних матеріалів справи суд встановив, що 03 травня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТХІМАГРО» (позивач, позичальник за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Об`єднані інформаційні технології» (відповідач, позикодавець за Договором) укладено Договір про надання поворотної фінансової допомоги № 03/05-2022.

Відповідно до п. 1.1. Договору позикодавець надає позичальнику кошти у вигляді поворотної фінансової допомоги (позики), а позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим Договором. Поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 370 000,00 грн. (п. 2.1. Договору). Відповідно до п. 2.7. Договору поворотна фінансова допомога надається до моменту вимоги її повернення позикодавцем, але на строк, не більший ніж дванадцять календарних місяців із дати платежу, передбаченої пунктом 2.5. цього Договору. Згідно із п. 4.2. Договору позикодавець має право вимагати дострокового повернення наданої поворотної фінансової допомоги, письмово попередивши про це позичальника за три робочих дні.

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Платіжним дорученням № 39 від 03 травня 2022 року підтверджено перерахування позивачем на користь відповідача 370 000,00 грн. У призначенні платежу міститься посилання на Договір. Тобто, позивачем було перераховано кошти відповідачу саме за Договором в якості фінансової допомоги.

Позовна заява не містить відомостей, що позивачем було складено та направлено відповідачу вимогу про дострокове повернення фінансової допомоги. З урахуванням п. 2.7. Договору, а також дати перерахування позивачем грошових коштів за Договором, відповідач зобов`язаний був повернути позику до 03.05.2023 року (включно). Матеріали справи не містять виконання відповідачем частково або повністю свого обов`язку з повернення суми грошових коштів за Договором.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення поворотної фінансової допомоги в розмірі 370 000,00 грн. за Договором підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повного повернення коштів.

4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ 3% РІЧНИХ ТА ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Позивачем заявлено до стягнення 2 575,85 грн. інфляційних втрат за період з травня 2023 по липень 2023 року та 3 193,15 грн. 3% річних за період з 04.05.2023 по 16.08.2023 року.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі № 910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Здійснивши перевірку суми нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат, суд вказує про те, що розрахунок здійснений вірно, а отже є підстави для задоволення позову в цій частині та стягнення із відповідача 2 575,85 грн. інфляційних втрат та 3 193,15 грн. 3% річних.

5. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ПЕНІ

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 5.2. Договору у випадку прострочення строків надання суми поворотної фінансової допомоги, передбачених пунктом 2.2. цього Договору, позикодавець сплачує позичальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, передбаченої п. 2.1. цього Договору за весь період прострочення.

Позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 52 002,74 грн. з 04.05.2023 по 16.08.2023 року.

Здійснивши перевірку суми нарахованої позивачем пені, з урахуванням постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі № 910/18557/20, суд вказує про те, що розрахунок пені здійснений вірно, а отже є підстави для задоволення позову в цій частині та стягнення із відповідача 52 002,74 грн. пені.

Окремо суд звертає увагу, що під час перевірки розрахунків 3% річних, інфляційних втрат та пені було враховано, що Договір містить п. 2.3., відповідно до якого поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній та безпроцентній основі, тобто будь-яка плата за користування грошовими коштами та сплата процентів чи інших видів компенсації Сторонами не стягується.

Із буквального та семантичного аналізу цього положення у сукупності із іншими положеннями Договору, суд констатує, що проценти та інші види компенсації не стягуються лише у випадку правомірного користування фінансовою допомогою. Згідно із Договором правомірним є користування протягом 1 (одного) року з моменту отримання такої фінансової допомоги або до моменту вимоги. Враховуючи, що вимоги про повернення коштів за Договором від позивача не було (до суду не представлені відповідні дані), то правомірним є використання коштів до 03 травня 2023 року. Тобто, з 03 травня 2022 року по 03 травня 2023 року застосовується положення п. 2.3. Договору. В свою чергу, з 04 травня 2023 року відповідач неправомірно користується грошовими коштами позивача, у зв`язку із чим у останнього виникає право на застосування ст. 625 ЦК України та п. 5.2. Договору щодо нарахування пені.

6. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТХІМАГРО» задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Об`єднані інформаційні технології» (61007, місто Харків, проспект Московський (нова назва Героїв Харкова), будинок 273; код ЄДРПОУ: 30305621) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТХІМАГРО» (36021, місто Полтава, вулиця М. Грушевського, будинок 1; код ЄДРПОУ: 37959137) заборгованість за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 03/05-2022 від 03 травня 2022 року, а саме: суму поворотної фінансової допомоги у розмірі 370 000,00 грн., пеню у розмірі 52 002,74 грн., інфляційні втрати у розмірі 2 575,85 грн., 3% річних у розмірі 3 193,15 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір у розмірі) 6 416,58 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "13" листопада 2023 р.

СуддяН.В. Калініченко