Ухвала

від 14.11.2023 по справі 360/20/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 листопада 2023 року

м. Київ

справа №360/20/22

адміністративне провадження № К/990/37289/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 липня 2022 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року у справі №360/20/22 за адміністративним позовом Приватного підприємства "Сєвєродонецьке комфорт - авто" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного підприємства "Сєвєродонецьке комфорт - авто" до Державної служби України з безпеки на транспорті, з вимогами:

- визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Управління, начальника ВДК за безпекою на транспорті у Луганській області від 18 листопада 2021 року № 222881 про застосування адміністративно - господарського штрафу.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року, позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову заступника начальника Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки начальника ВДК за безпекою на транспорті у Луганській області про застосування адміністративно-господарського штрафу від 18 листопада 2021 року № 222881.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 3 листопада 2023 року засобами поштового зв`язку.

У своїй касаційній скарзі скаржниця просить рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 липня 2022 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року у справі №360/20/22 скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

На основі аналізу доводів касаційної скарги й доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження належить відмовити з огляду на таке.

Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Водночас пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Зрештою, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ця справа була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Cкаржник вказує, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

В обґрунтування зазначеного скаржник зазначає, що розгляд вказаної категорії справ відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.

Водночас, Суд звертає увагу скаржника, що одним з механізмів забезпечення Верховним Судом єдності судової практики є можливість виняткового (екстраординарного) касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності, у тому разі, якщо заявник належно обґрунтує, що його касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовноїпрактики (підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).

Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Крім того скаржником не наведено існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.

Суд наголошує, що з огляду на те, що поняття виняткового та фундаментального значення справи є оціночними, вони потребують належного обґрунтування з боку скаржника. Сама по собі вказівка про це у касаційній скарзі, без відповідного підкріплення прикладами/доказами, не дає підстав для відкриття касаційного провадження.

Відтак скаржник належним чином не обґрунтував підстав, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, за яких оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають перегляду в касаційному порядку.

Інші доводи й мотиви скаржника не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 квітня у справі №813/1790/18.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Верховний Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акту, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку.

Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Однак, в порушення вимог пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник чітко не вказує, які саме норми права судом попередньої інстанції були застосовані без урахування таких висновків.

Крім того, Суд звертає увагу скаржника, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Перевіряючи доводи заявника щодо неврахування судами висновків Верховного Суду, сформованих у справі № 813/1790/18, Верховним Судом установлено, що у наведеному заявником прикладі справи відсутні будь-які спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом.

Так, у адміністративній справі №813/1790/18 вирішувалось питання щодо дотримання відповідачем - Головним управлінням Держпраці законодавчо встановленої процедури прийняття спірних постанов про накладення штрафу, прийнятих на підставі акту перевірки додержання суб`єктом господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне страхування.

У цій же справі предметом оскарження була постанова заступника начальника Управління, начальника ВДК за безпекою на транспорті у Луганській області від 18 листопада 2021 року № 222881 про застосування адміністративно - господарського штрафу.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

На основі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Одночасно, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового врегулювання і обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 липня 2022 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року у справі №360/20/22 за адміністративним позовом Приватного підприємства "Сєвєродонецьке комфорт - авто" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

……………………………

……………………………

……………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду