Рішення

від 08.11.2023 по справі 754/18780/21

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/189/23

Справа №754/18780/21

РІШЕННЯ

Іменем України

08 листопада 2023 року Деснянський районний суд міста Києва

у складі головуючої судді Гринчак О.І.

за участю секретаря судових засідань Чехун Ю.В.,

представника позивачки ОСОБА_1 ,

представника відповідача Івасина О.Р.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Державного торговельно-економічного університету про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

Зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до Київського національного торгово-економічного університету, правонаступником якого є Державний торговельно-економічний університет, з позовною заявою, в якій просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ № 201-вд від 05.11.2021 про відсторонення ОСОБА_2 , викладача кафедри іноземної філології та перекладу, від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати;

- поновити ОСОБА_2 на роботі з 08.11.2021;

- стягнути з Київського національного торговельно-економічного університету на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 р. до дня поновлення на роботі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01 грудня 2020 р. Київський національний торговельно-економічний університет (далі - КНЕУ) уклав контракт № 148 з науково-педагогічним працівником ОСОБА_2 , за яким вона була призначена на посаду викладача кафедри іноземної філології та перекладу строком з 01.12.2020 по 30.06.2022.

У листопаді 2021 року позивачка стикнулася із грубим порушенням свого конституційного права на роботу з боку відповідача, яке полягало в тому, що від неї постійно незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та обмеження прав працівника щодо повноцінної роботи.

Наказом від 03.11.2021 № 3579 позивачку було повідомлено про необхідність обов`язково пройти вакцинацію від COVID-19 та надати відповідний сертифікат, або довідку про наявність протипоказань.

Також ОСОБА_2 отримала (електронною поштою) повідомлення від 04.11.2021 № 5 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», в якому її повідомляли про відсторонення від роботи 08.11.2021, у випадку, якщо вона не надасть до 05.11.2021 документ, що підтверджує проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби або довідку форми 028/о.

Не погодившись із викладеним, позивачка подала заяву від 04.11.2021 про відмову у розголошенні відомостей, які становлять медичну таємницю та неправомірності застосування роботодавцем до працівника заходів примусу та/або дисциплінарного стягнення за відмову вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 Міністерства економіки України від 20.08.2020.

Не прийнявши до уваги доводи ОСОБА_2 , відповідач 08 листопада 2021 року вручив позивачці наказ № 201-вд від 05.11.2021 про відсторонення ОСОБА_2 , викладача кафедри іноземної філології та перекладу, від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між позивачкою та відповідачем такого зобов`язання з боку позивачки немає, так само, як і не передбачено повноважень відповідача на відсторонення позивача з роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Позивачка звертає увагу, що виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень. І цим законом щеплення від COVID-19 не встановлено, як обов`язкове, а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на думку позивачки, є незаконним та безпідставним.

Окрім того ні кодексом, ні законом не встановлено окремого порядку про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від COVID-19.

Відзив на позовну заяву

У відзиві на позовну заяву представник відповідача просить суд в задоволенні позову відмовити повністю. У відзиві йдеться про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1096 з 08 листопада керівники державних органів (державної служби), підприємств, установ та організацій мають забезпечити відсторонення від роботи працівників, щодо яких визначена обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19, і які відмовились або ухиляються від їх проведення.

Право затверджувати такий перелік надано Міністерству охорони здоров`я України (ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»). Відповідно до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, працівники закладів вищої освіти підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Працівники, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, мають бути відсторонені від роботи у разі встановлення керівником установи факту відмови таких працівників від проходження щеплення або ухилення їх від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, за відсутності у цих працівників медичних протипоказань.

При цьому відсторонення має на меті убезпечення життя і здоров`я інших людей - у цій справі усіх учасників навчального процесу та інших працівників університету - від ризиків захворювання на COVID-19.

Вимога відповідача про надання позивачем сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, не є втручанням в приватне життя позивача, не порушує медичну таємницю позивача, оскільки така вимога не суперечить чинному законодавству України, у т.ч. Конституції України, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на повагу до приватного і сімейного життя».

Сертифікат від COVID-19 не несе лікарської таємниці, а є документом, що підтверджує певний факт - а саме, факт вакцинації. Крім того, інформації про COVID-19 - сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну/лікарську таємницю в законодавстві немає.

Відсторонення позивачки є пропорційним загально використовуваним захисним заходом задля убезпечення життя і здоров`я інших учасників навчального процесу від ризику зараження чи поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, обов`язок щодо яких несе держава і який домінує перед неабсолютним правом на працю та виконання вимог законодавства.

Заперечення до доповнення позову

Представник відповідача у вказаних запереченнях просить суд у задоволенні позову відмовити та відмовити у стягненні витрат на правову допомогу.

Рух справи

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року вказану позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Від позивачки надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 10 січня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито позовне провадження, визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін.

03 лютого 2022 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

22 лютого 2022 року до суду від представника відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі правонаступника відповідача, в якому він просить залучити до участі у справі № 754/18780/21 правонаступника Київського національного торговельно-економічного університету - Державний торговельно-економічний університет.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 23 лютого 2022 року клопотання представника відповідача про залучення сторони його правонаступником задоволено. Залучено до участі у справі № 754/18780/21 правонаступника Київського національного торговельно-економічного університету (код ЄДРПОУ: 01566117) - Державний торговельно-економічний університет.

08 липня 2022 року від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.

31 серпня 2022 року представником відповідача надано заперечення до доповнення до позову.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 07 лютого 2023 року заяву представника Державного торговельно-економічного університету про зупинення провадження у справі задоволено. Зупинено провадження у цивільній справі № 754/18780/21 за позовною заявою ОСОБА_2 до Державного торговельно-економічного університету про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 16 червня 2023 року поновлено провадження у справі .

У судовому засіданні 08 листопада 2023 року представник позивачки просила суд задовольнити позовні вимоги, а представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

28 вересня 2020 року ОСОБА_2 була прийнята до Київського національного торговельно-економічного університету, правонаступником якого є Державний торговельно-економічний університет, на посаду викладача кафедри іноземної філології та перекладу на умовах строкового трудового договору по 30.06.2021, що підтверджується записом у трудовій книжці (а.с. 18-27).

01 грудня 2020 року між Київським національним торговельно-економічним університетом та ОСОБА_2 укладено контракт № 148 з науково-педагогічним працівником, згідно з яким позивачку призначено на посаду викладача кафедри іноземної філології та перекладу строком з 01 грудня 2020 року по 30 червня 2022 року (а.с. 16).

Наказом ректора КНТЕУ від 03 листопада 2021 № 3579 «Про посилення протиепідемічних заходів у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби ( COVID-19)» наказано:

- керівникам підрозділів забезпечити явку невакцинованих працівників (список додається) до відділу кадрів 04 листопада 2021 року (каб. 107, з 9.00 до 17.42) для ознайомлення з повідомленням «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19»;

- відділу кадрів:

вручити повідомлення «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19» під особистий підпис;

попередити про те, якщо до 05 листопада 2021 року невакциновані працівники не пред`являть документ, що підтверджує профілактичне щеплення проти COVID-19 або відповідну довідку лікувального закладу про абсолютні протипоказання від проведення щеплення проти COVID-19 (форма 028/о), будуть відсторонені від виконання службових обов`язків без збереження заробітної плати.

Відповідно до додатку до наказу від 03 листопада 2021 року № 3579 ОСОБА_2 включена до списку невакцинованих працівників.

04 листопада 2021 року відповідач надіслав позивачці повідомлення № 4 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19.

У відповідь на вказане повідомлення позивачка надала відповідачу заяву (вх. № 1640 від 04.11.2021), в якій повідомила відповідача про те, що правових підстав примушувати її вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягати до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби немає. Також вказала, що стан її здоров`я і питання про її вакцинальний статус становить лікарську таємницю і не підлягає розголошенню без її згоди. Зазначила, що вона не надавала та не надає добровільну згоду на передачу, обробку та розповсюдження будь-яких її персональних даних, які стосуються стану її здоров`я, оскільки вона не зобов`язана надавати будь-яку інформацію щодо стану свого здоров`я, в тому числі інформацію про те, чи вона робила добровільне щеплення від COVID-19 чи ні, має чи не має медичних протипоказань до такого щеплення.

Наказом ректора КНТЕУ від 05 листопада 2021 року № 201-вд «Про відсторонення ОСОБА_2 » позивачку, викладача кафедри іноземної філології та перекладу, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивачка ознайомилася із вказаним наказом 08 листопада 2021 року та вказала, що не погоджується.

Наказом Державного торговельно-економічного університету від 28 червня 2022 року № 445-к «По особовому складу за рахунок КПКВ 2201160» звільнено ОСОБА_2 з посади викладача кафедри іноземної філології та перекладу 30 червня 2022 року у зв`язку із закінченням терміну дії строкового трудового договору (контракту) згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Норми права та мотиви суду

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами б, г статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та в Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України № 66 від 14 квітня 1995 року (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82 цс 22).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п`ята-сьома статті 81 ЦПК України).

У цій справі судом встановлено, що ОСОБА_2 працювала на посаді викладача кафедри іноземної філології та перекладу Київського національного торгово-економічного університету, правонаступником якого є Державний торговельно-економічний університет.

Наказом ректора закладу вищої освіти від 05 листопада 2021 року № 201-вд «Про відсторонення ОСОБА_2 » позивачку, викладача кафедри іноземної філології та перекладу, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивачка ознайомилася із вказаним наказом 08 листопада 2021 року та вказала, що не погоджується.

Відповідно до п. 2, 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту» заклад вищої освіти - окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей; здобувачі вищої освіти - особи, які навчаються у закладі вищої освіти на певному рівні вищої освіти з метою здобуття відповідного ступеня і кваліфікації.

Згідно з ч. 2 ст. 55 Закону України «Про вищу освіту» основними посадами педагогічних працівників закладів вищої освіти є: є викладач, методист.

Ураховуючи характер виконуваних обов`язків викладача, які пов`язані з об`єктивною необхідністю під час їхнього виконання особисто контактувати зі здобувачами вищої освіти, позивачка підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення відмовилась від проходження вакцинації, відповідних документів щодо протипоказань організму від такого щеплення роботодавцю не надала, у зв`язку із чим відповідач (роботодавець) обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства відсторонив її від роботи на час до проведення щеплення.

Необхідно зазначити, що держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу. Право позивачки на працю у закладі вищої освіти було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Доказів того, що позивачка з моменту її відсторонення (08.11.2021) до моменту її звільнення (30.06.2022) повинна була виконувати роботу дистанційно матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, суд вважає, що за встановлених у справі обставин ректор закладу вищої освіти правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_2 від роботи.

Оскільки підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, тому відсутні і правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 29 березня 2023 року у справі № 682/2645/21, провадження № 61-4736 св 22, від 06 вересня 2023 року у справі № 314/5888/21, провадження № 61-6840 св 23.

З вищенаведеної підстави, а також з урахуванням того, що позивачка звільнена з посади у зв`язку з закінченням дії контракту, підстав для задоволення вимоги про поновлення її на роботі також немає.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_2 до Державного торговельно-економічного університету про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у позові судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Державного торговельно-економічного університету про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Державний торговельно-економічний університет, код ЄДРПОУ: 44470624, місцезнаходження: м. Київ, вул. Кіото, 19.

Повний текст рішення складено 13.11.2023.

Суддя Деснянського районного

суду міста Києва Оксана ГРИНЧАК