Рішення

від 09.11.2023 по справі 758/11409/23

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/11409/23

Категорія 34

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2023 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Головчака М. М.,

за участю секретаря судового засідання - Губенко О. М.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Кального Є.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня «Психіатрія», третя особа: Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська Державіна адміністрація) про стягнення матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2023 року ОСОБА_2 в особі адвоката Мазуркевича М.А. звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня «Психіатрія», третя особа: Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська Державіна адміністрація) про стягнення матеріальної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що з листопада 2020 року у провадженні Деснянського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа № 761/31203/20 за позовом ОСОБА_2 , в межах якої судом призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, її проведення доручена експертам Київського міського центру судово-психіатричних експертиз та покладено на позивача витрати, пов`язані з проведенням експертизи.

За проведення експертизи позивачем сплачено 10 487,00 грн.

Однак, експертиза Центром проведена не була, оскільки відповідно до п.1 рішення Київської міської ради №567/608 від 08.04.2021 «Про реорганізацію закладів з надання психіатричної допомоги, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва» вказаний Центр був реорганізований шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що внесені записи 21.02.2022 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (лист КНП №061/203/1-01/2492 від 11.10.2022), у зв`язку з чим експертиза була проведена іншим медичним закладом, за що позивачем була здійснена окрема оплата.

Відповідно до пп.3.1 п.3 вказаного рішення Київської міської ради КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» є правонаступником всього майна, всіх прав та обов`язків закладів охорони здоров`я, що реорганізуються відповідно до п.1 цього рішення (в тому числі Київського міського центру судово-психіатричної експертизи).

ОСОБА_2 звернувся до відповідача з проханням повернути йому вказану вище суму як його майнової шкоди, на що отримав негативну відповідь.

У зв`язку з вказаним, посилаючись на норми статей 15, 16, 321, 509, 1166 ЦК України, представник позивача просив стягнути з відповідача на їх користь майнову шкоду у розмірі 10 467,00 грн та суму судового збору 1 073,60 грн.

Ухвалою суду від 28 вересня 2023 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

24 жовтня 2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх безпідставність, вказуючи при цьому, що відповідач жодним чином не порушив права позивача, не отримував від ОСОБА_2 на свій рахунок коштів, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

25 жовтня 2023 року на електронну адресу суду від представника третьої особи надійшов письмовий висновок щодо розв`язання спору, в якому вказано, що вони погоджуються з твердженнями, викладеними у відзиві на позовну заяву та вважають, що позов задоволенню не підлягає.

31 жовтня 2023 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник наполягав на тому, що КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» є належним відповідачем у справі, а тому саме вони мають відшкодувати позивачу вартість експертизи, яка не була проведена.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав та наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що у провадженні Деснянського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа № 761/31203/20 за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баранець (Анцифєрової) А.М., ОСОБА_4 про визнання договору довічного утримання недійсним.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року у вказані справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського міського центру судово-психіатричних експертиз та витрати, пов`язані з проведенням експертизи, покладено на позивача ОСОБА_2 .

Відповідно до копії квитанції № ПН2139870 від 29.07.2021 ОСОБА_2 сплатив 10 487,00 грн на вказані у листі Київського міського центру судово-психіатричних експертиз від 02.06.2021 рахунки.

Рішенням Київської міської ради від 08.04.2021 № 567/608 «Про реорганізацію закладів з надання психіатричної допомоги, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва» реорганізовано, зокрема, Київський міський центр судово-психіатричної експертизи (ідентифікаційний код 25287764), шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (ідентифікаційний код 01994072).

Підпунктом 3.1. вказаного рішення встановлено, що відповідачем є правонаступником усього майна, всіх прав та обов`язків закладів охорони здоров`я, що реорганізуються відповідно до пункту 1 цього рішення, зокрема Київського міського центру судово-психіатричної експертизи.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього процесуальний кодекс України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Під час розгляду даної справи судом застосовано принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Тобто, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 04/5726/19.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06.12.2007 року).

У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004).

Надаючи оцінку правовідносинам, що складатися між сторонами, суд виходить з наступного.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 ЦК України).

За частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Передбачений ст. 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (ст. 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Суд вважає, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначено, що: «добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contrafactum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non conceditvenire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Тлумачення положень глави 83 ЦК України у системному зв`язку із визначеними у п. 6 ст. 3 ЦК України принципами справедливості, добросовісності та розумності свідчить, що при визначенні того чи підлягають поверненню безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі, слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Такі ж положення містяться у п. VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права, де вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

За встановлених у справі обставин вбачається, що позивач добровільно сплатив Київському міському центру судово-психіатричних експертиз кошти за здійснення ними посмертної судово-психіатричної експертизи згідно ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі № 761/31203/20 та відповідно до їх листа від 02.06.2021.

Ухвалою судді Деснянського районного суду міста Києва від 02.02.2022 у справі повторно призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського міського центру судово-психіатричних експертиз.

Ухвалою судді Деснянського районного суду міста Києва від 21.06.2022 виправити описку в ухвалі від 02.02.2022, зазначивши правильно: «Проведення експертизи доручити експертам Державної установи "Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України"».

Як вбачається з рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі № 761/31203/20, яке є у відкритому доступі в Єдиного державному реєстрі судових рішень, вказана експертиза була проведена експертами Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» та ними складено відповідний висновок судово-психіатричної експертизи № 26 від 04.04.2023, який оплачений позивачем у справі.

Тобто судом встановлено, що ОСОБА_2 сплачено Київському міському центру судово-психіатричних експертиз кошти у розмірі 10 487,00 грн за здійснення посмертної судово-психіатричної експертизи, яка ними проведена не була.

Суд дійшов висновку, що в розумінні ст. 1212 ЦК України, кошти в розмірі 10 487,00 грн, сплачені згідно квитанції № ПН2139870 від 29.07.2021, підлягають поверненню позивачу оскільки підстава, на якій вони були ними набуті, згодом відпала.

Згідно ч. 1 ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

При реорганізації шляхом приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при такому виді реорганізації неможливий.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного Цивільного Суду у постанові від 14 вересня 2020 року по справі № 296/443/16-ц (провадження № 61-16634сво19), відступивши від висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2020 року в справі № 296/2335/16-ц (провадження № 61-16347св19).

Враховуючи рішення Київської міської ради від 08.04.2021 № 567/608 «Про реорганізацію закладів з надання психіатричної допомоги, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва», а саме підпункт 3.1., яким встановлено, що відповідачем є правонаступником усього майна, всіх прав та обов`язків закладів охорони здоров`я, що реорганізуються відповідно до пункту 1 цього рішення, зокрема Київського міського центру судово-психіатричної експертизи, суд вважає, що вказані кошти підлягають стягненню з КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» як правонаступника.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорювань право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнані права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Відповідно до ч.1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення матеріальної шкоди.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268, 274, 280, 282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня «Психіатрія», третя особа: Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська Державіна адміністрація) про стягнення матеріальної шкоди - задовольнити.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня «Психіатрія» на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 10 467 грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 073 грн 60 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

відповідач: комунальне некомерційне підприємство «Клінічна лікарня «Психіатрія», ЄДРПОУ: 01994072, вул. Кирилівська, 103, м. Київ;

третя особа: Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська Державіна адміністрація), ЄДРПОУ: 02012906, вул. Прорізна, 19, м. Київ.

Суддя М. М. Головчак