Рішення

від 09.11.2023 по справі 448/1099/23

МОСТИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер: 448/1099/23

Провадження № 2/448/366/23

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

09.11.2023 року м.Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Юрія БІЛОУСА,

за участю секретаря судового засідання Ірини РОМАНЧЕНКО,

сторони:

позивач ОСОБА_4,

відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Судововишнянська міська рада Яворівського району Львівської області,

суть спору: про встановлення факту родинних відносин та визнання спадкоємцем першої черги,

учасники справи:

позивач ОСОБА_3 - не з`явився (заява),

представник відповідача Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області - не з`явився (заява),

відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - не з`явилися (заяви),

третя особа - в.о.завідувачаМостиської державної нотаріальної контори Львівської області Валентина ШАРАВАРА - не з`явилася (заява),

в с т а н о в и в :

І. Короткий виклад обставин справи:

Громадянин ОСОБА_4 (надалі Позивач) звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив суд встановити факт родинних відносин між ним та матір`ю ОСОБА_5 та визнати його (позивача) спадкоємцем першої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що після смерті матері ОСОБА_5 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилось спадкове майно, а саме: земельна ділянка площею 2,6892га у межах згідно з планом, що розташована на території Маломокрянської сільської ради, правонаступником якої є Судововишнянська міська рада, цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер - 4622484400:18:000:0097, що належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №584119, виданого Мостиською райдержадміністрацією Львівської області від 01.06.2010 року та житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , який належав спадкодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16.12.2008 року серії НОМЕР_1 , видане виконавчим комітетом Маломокрянської сільської ради та зареєстроване 16.12.2008 року КП «МРБТІ».

Стверджує, що він - ОСОБА_4 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у с.Макунів, Яворівського (колишнього Мостиського) району Львівської області. Згідно свідоцтва про його народження серії НОМЕР_2 від 17.04.1954 року у графі «мати» записано « ОСОБА_5 », а згідно свідоцтва про її смерть серії НОМЕР_3 від 18.09.2012 року в графі «прізвище, ім`я та по батькові» записано « ОСОБА_5 ».

Також зазначає, що у свідоцтві про одруження його батьків серії НОМЕР_4 від 02.08.1977 року, у графі «після реєстрації одруження присвоєно прізвище дружині» його матір записана як « ОСОБА_6 ».

Наголошує, що після смерті ОСОБА_5 , він звернувся до Мостиської державної нотаріальної контори Львівської області із заявою про прийняття спадщини, де була заведена спадкова справа №81/2013.

21.11.2016 року в.о. завідувача Мостиської державної нотаріальної контори Львівської області Шаравара В.В. відмовила у вчиненні нотаріальної дії: видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Причиною відмови є те, що у документах, які надав позивач для підтвердження родинних відносин зі спадкодавцем є розбіжності у прізвищі спадкодавця.

Зазначає, що встановлення факту родинних відносин та визнання його (позивача спадкоємцем першої черги) має для нього юридичне значення, оскільки безпосередньо породжує юридичні наслідки, зокрема, надасть можливість отримати свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_5

ІІ. Позиція учасників справи:

В судове засідання позивач не з`явився, однак подав заяву, в якій просить суд розглянути справу без його участі та зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просить суд їх задоволити.

Представник відповідача - Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області у судове засідання не з`явився, а подав заяву, в якій просить суд розглянути справу без його участі та зазначає, що не заперечує проти позову.

Відповідачі - ОСОБА_7 , та ОСОБА_8 , у судове засідання не з`явилися, а подали заяви, в яких просять суд розглянути справу без їх участі та зазначають, що не заперечують проти позову.

Третя особа - в.о. завідувача Мостиської державної нотаріальної контори Львівської області Шаравара В.В. у судове засідання не з`явилася, а подала заяву, в якій просить суд розглянути справу без її участі, вирішення спору покладає на розсуд суду.

ІІІ. Процесуальні дії у справі:

Ухвалою судді від 05.07.2023 року відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. Залучено ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в якості співвідповідачів у вказаній справі.

Ухвалою судді від 09.10.2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

При цьому суд розглядає справу у загальному порядку, оскільки підстави для заочного розгляду справи відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Так, частиною четвертою статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Визнання позову відповідачем - це одностороннє вільне волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Право відповідача на визнання позову повністю або частково є виявом принципів диспозитивності і змагальності.

Повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

ІV. Обставини справи, встановлені судом:

Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-змістовному зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені висновки викладено в абзаці десятому пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003.

У справі «Belletv.France» Суд зазначив, що "стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз`яснень, суд, перевіривши порушення прав та обов`язків Позивача у межах заявлених позовних вимог, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина внаслідок смерті ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 18.09.2012 року.

До складу спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_5 входить земельна ділянка площею 2,6892га у межах згідно з планом, що розташована на території Маломокрянської сільської ради, правонаступником якої є Судововишнянська міська рада, цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер - 4622484400:18:000:0097, що належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №584119, виданого Мостиською райдержадміністрацією Львівської області від 01.06.2010 року та житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , який належав спадкодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16.12.2008 року серії НОМЕР_1 , видане виконавчим комітетом Маломокрянської сільської ради та зареєстроване 16.12.2008 року КП «МРБТІ», що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.12.2008 року №21286753.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Макунів, Яворівського (колишнього Мостиського) району Львівської області, що підтверджується копією паспорта гр. України серії НОМЕР_5 .

Згідно свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_6 , у графі «батько» записано « ОСОБА_9 », у графі «мати» - « ОСОБА_5 ».

Судом також встановлено, що згідно свідоцтва про одруження батьків позивача серії НОМЕР_4 від 02.08.1977 року, матір позивача записана як « ОСОБА_5 ».

Згідно свідоцтва про смерть матері позивача серії НОМЕР_3 , остання зазначена як « ОСОБА_5 ».

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №584119 від 01.06.2010 року, вказаний державний акт видано гр. ОСОБА_5 . Також, Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_7 та Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №21286758 видані на ім`я « ОСОБА_5 ».

Як вбачається із матеріалів спадкової справи №81/2013, заведеної у Мостиській державній нотаріальній конторі, за життя спадкодавець ОСОБА_5 заповіту не складала, своїм майном не розпорядилася.

25.02.2013 року позивач звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 .

Листом №02-14/447 від 21.11.2016 року в.о. завідувача Мостиської державної нотаріальної контори Шаравара В.В., позивача повідомлено про відмову у вчиненні нотаріальних дій через відсутність документів, які підтверджують родинні відносини зі спадкодавцем, а тому для встановлення цього факту йому необхідно звернутись до суду.

Інші спадкоємці спадкового майна ОСОБА_5 , а саме відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не заперечують щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_4 , що підтверджується їхніми особистими заявами, які містяться в матеріалах справи.

В свою чергу, встановлення зазначеного факту має юридичне значення, так як надає позивачу підстави для реалізації свого права на оформлення спадщини, у зв`язку із чим ОСОБА_4 змушений звернутися до суду із даним позовом.

Вказані обставини сторонами не оспорюються та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами: копією свідоцтва про смерть ОСОБА_5 серії НОМЕР_3 від 18.09.2012 року; копією Державного Акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №584119 від 01.06.2010 року; копією Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_7 ; копією Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №21286753; копією свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_6 ; копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 ; повідомлення Мостиської державної нотаріальної контори Львівської області від 21.11.2016 року №02-14/447; матеріалами спадкової справи №81/2013, заведеної у Мостиській державній нотаріальній конторі після смерті ОСОБА_5 ; копією паспорта та ідентифікаційного коду позивача та іншими матеріалами справи.

V. Застосоване судом законодавство:

Згідно з частиною 2 статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як передбачено нормою статті 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 263 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п. 36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі "Голден проти Сполученого королівства") та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Положення статті 3 СК України передбачають, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Коло осіб, які знаходяться між собою у сімейних стосунках, перераховується у ст. 2 СК України (подружжя, батьки, діти, усиновлювачі та усиновлені, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, рідні брати та сестри, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок)

В статті 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.

Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України):

- перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той із подружжя, який його пережив, та батьки;

- друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

- третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця;

- четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини;

- п`ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).

Таким чином, в основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1221 ЦК України визначено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Відповідно до пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Суд ураховує, що Судововишнянська міська рада Яворівського району Львівської області, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є належними відповідачами по справі, оскільки мають право на спадкове майно (в тому числі у розумінні ст. 1277 ЦК України щодо відумерлості спадщини), відповідачі визнали позов, що в свою чергу підтверджує те, що вимоги позову і визнання їх відповідачами не суперечать закону та не порушують жодним чином права інших осіб, і не направлені на захист інтересів таких інших осіб.

ЦПК України встановлено, що:

- відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (стаття 13);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (стаття 82);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

- у відповідності до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

- статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

- відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

VI. Висновки суду за результатами розгляду даної справи:

Відповідно до статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

З врахуванням викладеного, зокрема того, що судом достовірно встановлено, що позивач ОСОБА_4 , є спадкоємцем за законом першої черги спадкування спадщини, яка відкрилась внаслідок смерті спадкодавця ОСОБА_5 , він у передбачений законом спосіб прийняв дану спадщину; до складу спадщини спадкодавця ОСОБА_5 входить зазначена земельна ділянка та житловий будинок; право власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку було посвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку, а право власності на житловий будинок посвідчено Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданими і зареєстрованими у встановленому законом порядку, суд приходить до висновку, що встановлення факту родинних відносин має для позивача юридичне значення, оскільки від цього залежить можливість оформлення спадкових прав, а тому суд вважає можливим задовольнити дану вимогу.

Однак вимога щодо визнання позивача ОСОБА_4 спадкоємцем першої черги спадкування за законом є передчасною, оскільки встановлення факту родинних відносин зі спадкодавцем як між матір`ю та сином є підставою для набуття статусу спадкоємця першої черги спадкування за законом, відповідно до ст. 1261 ЦК України. Дане право позивача ОСОБА_4 ніким не обмежено наразі, і тим паче не порушено, у зв`язку з чим не підлягає судовому захисту.

Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).

Підстави для негайного виконання рішення відсутні.

Заходи забезпечення позову по даній цивільній справі не застосовувалися.

VII. Розподіл судових витрат між сторонами:

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Сторони не заявляли клопотань про розподіл судових витрат, а тому суд вважає можливим залишити понесені судові витрати за сторонами.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 206, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа - Мостиська державна нотаріальна контора Львівської області, про встановлення факту родинних відносин та визнання спадкоємцем першої черги, - задовольнити частково.

Встановити факт, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка с.Макунів, Мостиського району Львівської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_4 - відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Повний текст судового рішення складено 14.11.2023 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_8 ;

Відповідачі:

Судововишнянська міська рада Яворівського району Львівської області; місцезнаходження: м.Судова Вишня, пл. І.Франка, 14, Яворівського району Львівської області; код ЄДРПОУ 04056233;

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_9 ;

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; місце проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_10 ;

Третя особа: Мостиська державна нотаріальна контора Львівської області; місцезнаходження: м.Мостиська, вул. Грушевського, 22, Яворівського району Львівської області.

Суддя Юрій БІЛОУС

Рішення суду набрало законної сили «

Суддя Юрій БІЛОУС