Рішення

від 05.09.2023 по справі 761/15825/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/15825/22

Провадження № 2/761/3894/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2023 року рокуШевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Дем`янчук С.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Грібінюкова І.П. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНТАРГЕТ» про визнання кредитного договору недійсним та стягнення спричинених збитків,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2022 року позивач звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача, в якому просить визнати недійсним кредитний договір № 794466від 07.01.2022, укладений між ТОВ «ФІНТАРГЕТ» та від імені ОСОБА_1 та стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн, а також, судові витрати у виді судового збору у розмірі 992,40грн та матеріальні збитки у виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15640,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, щов березні 2021 року вона віддала свій телефон у ремонт, де була втрачена її сим-карта з номером НОМЕР_1 .Оскільки поновити цю сим-карту їй відмовили, її було заблоковано. Однак, у січні 2022 року сим-карту була активна, користуючись якою невідомі особи оформили на її ім`ї кредит в різних фінансових установах.

Так, у січні 2022 року вона вирішила придбати техніку у розстрочку, але, підчас оформлення кредиту, їй відмовлено у його видачімотивуючи тим, що у неї є відкриті непогашені кредити.

При цьому, позивач зауважила, що у лютому 2022 року їй почали телефонувати фінансові компанії з вимогою погасити борг за позикою, у зв`язку з чим вона вирішила перевірити свою кредитну історію в Українському бюро кредитних історій (УБКІ) з відомостей якого їй стало відомо, що у період з 04.01.2022 по 08.01.2022 від її імені було зроблено 18 заявок на отримання онлайн кредиту та на її ім`я було відкрито 7 кредитів.

Таким чином, вона дізналась, що на її ім`я оформлено кредит в ТОВ «Фінтаргет», Договір № 794466 від 07.01.2022 на суму 2000,00 грн.

При цьому, в ході телефонних розмов з фінансовими установами їй стало відомо, що кредитні кошти нараховані були на інші картки, які поступали на картку «Приват Банк» та картку «Банк «Власний Рахунок» від Банку Восток, клієнтом якого вона ніколи не була. Картки є не віртуальними, мають номери, які їй не належать.

В той же час, позивач наголосила, що заявку на оформлення кредиту відповідачу вона не подавала, договір з фінансовою установою не укладала, грошові кошти у розмірі 2000,00 грн. не отримувала, а договір укладено внаслідок шахрайських дій невідомих осіб, які використали її персональні дані та заволоділи грошовими коштами, які, зокрема, відповідачем, було перераховано на банківський рахунок шахраїв.

Зауважила, що 16.02.2022 за даним фактом вона звернулася до Деснянського управління поліції ГУ НП у м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення, яке має ознаки складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України та в подальшому органом досудового розслідування 05.05.2022, на підставі ухвали слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 11.04.2022 у справі № 754/2703/22 (1-к/754/548/22), внесено відомості в ЄРДР №12022105030000460 за ч. 1 ст. 190 КК України за фактом шахрайства стосовно неї, а 16.05.2022 вона визнана потерпілою особою у даному кримінальному провадженні.

В свою чергу, позивач вважає, що відповідач не встановив та не перевірив особистість позичальника та надав кредит іншій особі, що призвело до відповідних наслідків.

З метою врегулювання виниклої ситуації, вона 16.02.2022 направила на адресу відповідача претензію, в якій просила провести внутрішню перевірку з приводу видачі кредиту, списати за нею заборгованість та видати довідку про відсутність будь-яких претензій до неї.

Однак, відповідачем дане звернення залишено без уваги.

Крім того, у зв`язку з відсутністю спеціальних знань в галузі права, вона була змушена звернутися за професійною правничою допомогою до юридичної компанії, в касу якої нею було сплачено 15640 грн, які є її збитками, спричиненими з вини відповідача.

Крім цього, позивач зазначила, що тривалий розгляд цієї справи відповідачем забирає багато її робочого часу,негативно впливає на стан здоров`я, самопочуття, відповідно, викликає занепокоєння її родини та близьких, а наслідки цієї події призвели до проблематизації її життя, погіршили гармонійні адаптовані умови життєдіяльності, оскільки,виникає необхідність нераціональних витрат часу, залучення душевних зусиль на розв`язання даної проблеми.

При цьому, на не одноразові звернення до відповідача щодо вирішення цього питання, останнім вчиняються дії щодо свідомого, безвідповідальногота навмисного затягування процесу з його врегулювання, що перешкоджає можливості її активної та повноцінної життєдіяльності, відтак, завдаєзначних моральних страждань їй та її родині, а тому, просить стягнути з відповідача моральну компенсацію у розмірі 50000, 00 грн.

Вказані обставини зумовили позивача звернутися до суду за захистом своїх прав про визнання спірного договору недійснимна підставі ст. 215, ч. 3 ст. 203 ЦК України, оскільки волі на укладення договору з її сторони не було, відповідно, ніяких зобов`язань перед відповідачем вона не має, а також, стягнення з відповідача матеріальної у виді спричинених збитків та моральної шкоди.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2022 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою суду від 16.08.2022 позов залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків, які усунуто позивачем 17.11.2022.

Ухвалою суду від 22.11.2022 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

16.05.2023, засобами поштового зв`язку, від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, вякому відповідач просив відмовити в задоволенні позову, вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, зауваживши на відсутність вини в діях відповідача та по суті, товариство у кримінальному провадженні, також фактично є потерпілою особою, оскільки зазнало від необережних дій позивача та умисних дій невстановлених осіб збитків у розмірі 2000,00 грн.

Зазначив, що маючи лише один телефон, отримати кредит в фінансовій установі неможливо, оскільки згідно законодавства України, кожний позичальник проходить перевірку в системі ВаnkID та цю перевірку не можливо пройти без надання паспортних даних та РНОКПП, а також інших документів які необхідні для такої перевірки.

При цьому пояснив, що проведення платежів з застосуванням платіжних систем, є господарською діяльністю, для ведення якої необхідна відповідна ліцензія, а відповідач не має такої ліцензії. У зв`язку з цим, для проведення платежів у платіжних системах між ТОВ «ФІНТАРГЕТ» та ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» був укладений відповідний договір, згідно якого ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» проводило оплати у платіжних системах. Інформація про платежі, які проводило ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН», є конфіденційною та не підлягає розголошенню, у тому числі і замовнику послуг ТОВ «ФІНТАРГЕТ». При реєстрації особистого кабінету Клієнт вводить номер карти на який необхідно перевести кредитні кошти але у особистому кабінеті Клієнта та у базі даних ТОВ «ФІНТАРГЕТ» залишається тільки маска цієї карти ( НОМЕР_2 ) з зазначених вище підстав повний номер карти Клієнта має тільки ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» яке і проводило оплати у платіжних системах на картку зазначену Клієнтом. Картки зазначені Клієнтами не обов`язково повинні належати їм. Відповідальність за коректність наданої інформації повністю лежить на Клієнтах, тому, ані ТОВ «ФІНТАРГЕТ», ані ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» не мали права заборонити Клієнту розпоряджатися своєю власністю та перерахувати кредитні кошти на будь які картки, окрім випадків передбачених у законодавстві України.Таким чином, зауважив, що вини відповідача не має.

Крім того, щодо матеріальних витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 15640,80 грн, зазначив, що ТОВ «ЮРИДИЧНА СЛУЖБА КОНСУЛЬ», кодЄДРПОУ 44580388 не існує, а відтак, вважає, що всі договори, акти, фіскальні чеки, які позивач надала як докази матеріальних витрат є недопустимими доказами, а тому їх стягненню з товариства на користь позивача є безпідставним.

Також, зазначив, що позивач не надала жодного доказу про факт завдання товариством моральної шкоди.

23.05.2023, засобами поштового зв`язку, від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач фактично підтрималапозов, просила задовольнити.

У судовому засіданні 05.09.2023 позивач позов підтримала, просила задовольнити.

Наголосила, що ніколи не укладала з відповідачем договору позики та коштів за ним не отримувала, а також, ніколи не була клієнтом Банку Восток та держателем його карток.

Представник відповідача судовому засіданні вказував, що провівши внутрішнє розслідування та вивчивши надані позивачем документи, товариство дійшло висновку, що позивач дійсно попала під шахрайські дії невстановлених осіб та до кінця розслідування даного кримінального провадження відповідач списа заборгованість з позивача та виключив запис з УБКІ. Відтак, на даний момент, проти задоволення позову в частині визнання кредитного договору недійсним не заперечував. Однак, заперечував проти задоволення позову в частині стягнення з відповідача матеріальної та моральної шкоди у зв`язку з недоведеністю та безпідставністю.

Суд заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи,всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з Витягу з Українського бюро кредитних історій від 21.05.2022щодо фінансових зобов`язань ОСОБА_1 . Інформація за договором позики № 794466, 07.01.2022 на ім`я ОСОБА_1 у ФІНТАРГЕТ оформлено кредит на суму 2000,00 грн строком до 27.01.2022.

Згідно інформації, яка міститься в Реєстрі запитів УБКІ, Дата запиту: 07.01.2022 09:59:32,Мета запиту:Заявка на кредит, Результат надання звіту: Звіт надано успішно, Організація: Банк Восток, Банк Власний Рахунок/Банка Восток.

У судовому засіданні судом встановлено, що в зазначений час - 09:59:32, невідомими особами в БанкуВостокбула відкрита картка«Банк Власний Рахунок» від Банка Восток.

Однак, згідно інформації відповідача, доданої до відзиву, час отримання займу - 07.01.202204:19:08, номер картки: НОМЕР_2 , тобто, ще до того, як відкрита ця банківська картка в банку.

Крім того, відповідачем до відзиву додано копію електронного Договору № 794466 про надання коштів у позику за програмою споживчого кредитування від 07.01.2022, за яким ТОВ «ФІНТАРГЕТ» та ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , контактні телефони: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 ) уклали цей договір про надання коштів в позику в розмірі 2000,00 грн зі сплатою процентів за його користуванні згідно умов договору.

Відповідно до п. 3.1. цього договору кредитодавець протягом трьох банківський днів з моменту укладення договору надає позичальнику кредит в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на платіжну картку, вказану позичальником.

Крім того,слід звернути увагу, що згідно п. 1.4. Договору строк кредиту до «7» квітня 2022 року.

Також, серед іншого, судом встановлено, що 16.02.2022, засобами поштового зв`язку, позивачем на адресу відповідача направлено претензію з проханням провести внутрішню перевірку з приводу видачі кредиту, списати з неї заборгованість та видати довідку про відсутність будь-яких претензій до неї, однак, поштове відправлення повернулося з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Крім того, 16.02.2022 позивач звернулася до Деснянського управління поліції ГУ НП у м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення, яке має ознаки складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України.

05.05.2022 органом досудового розслідування, на підставі ухвали слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва у справі № 754/2703/22,до ЄРДР внесено відомості за заявою ОСОБА_1 та відкрито кримінальне провадження №12022105030000460 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

16.05.2022 позивач визнана потерпілою у даному кримінальному провадженні.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Підстави, умови, правові наслідки недійсності правочинів визначаються нормами глави 16 ЦК «Правочини» (статті 215-236).

Положеннями статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В роз`ясненнях Пленуму Верховного Суду України у п. п. 7, 8 Постанови № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (п. 8 Постанови).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач наголошувала, що вона не укладала та не підписувала спірний договір, її волі на укладення договору не було, а договір з фінансовою установою було укладено сторонніми особами, з незаконним використанням її персональних даних, внаслідок чого вона стала жертвою шахрайських дій невідомих осіб, які використали її персональні дані та заволоділи грошовими коштами, які відповідачем були перераховані на банківську картку шахраїв. Тому, оскільки у неї було відсутнє волевиявлення на укладення цього правочину, тому його необхідно визнати недійсним в установленому законом порядку.

Щодо вказаних обставин представник відповідача не заперечував та визнав позов у цій частині на момент розгляду справи.

За ч. 1ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов:визнання їх усіма учасниками справи та відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.

Наявними матеріалами справи підтверджено та судом встановлено відсутність волевиявлення позивача на укладання спірного договору, а тому, у суду відсутній обґрунтований сумнів щодо достовірності цих обставин, відтак, суд дійшов висновку про доведеність цих обставин в порядку ч. 1 ст. 82 ЦПК України.

Відповідно до правового висновку, який викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року у справі № 761/26618/15-ц у разі встановлення відсутності волевиявлення особи на укладання спірного правочину такий договір має бути визнаний недійсним.

Про відсутність волі на укладення правочину або невідповідність волевиявлення у момент вчинення правочину, що є підставою для визнання його недійсним, йдеться у постановах КЦС ВС від 6 березня 2019 року у справі № 145/374/17 та від 22 березня 2019 року у справі № 394/559/17.

Таким чином, з огляду на викладене вище, суд вважає, що позов в частині визнання договору недійсним є обґрунтований та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 50,000 грн слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких уфізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

При цьому, розмір грошового відшкодування моральної шкоди повинен визначатись судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз`яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Відповідно до вимог п.5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17 зробив висновок, що «..адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого».

Враховуючи наведене вище та вимоги чинного законодавства, суд вважає вимоги щодо стягнення з відповідача моральної шкоди безпідставними та недоведеними та такими, що не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, оскільки, позивачем не доведено самого факту заподіяння моральної шкоди відповідачем, протиправних діянь з його боку, а також, не зрозуміло, з яких міркувань позивач виходила, визначаючи розмір моральної шкоди. А тому, суд вважає, що позов в цій частині необґрунтований, відтак задоволенню не підлягає.

Крім того, у позовній заяві позивач зазначила, що у зв`язку з відсутністю у неї спеціальних знань в галузі права, вона була вимушена звернутися за професійною правничою допомогою до юридичної компанії, якій було сплачено 15640,80 грн, які є її збитками, спричиненими з вини відповідача, та зазначила, що копії акта про надання юридичних послуг, чеків та договору подаються до суду з позовом.

Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до положень ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Виходячи з аналізу чинного законодавств матеріалами справи судом не встановлено, що з вини відповідача позивачу спричинено будь-які збитки у виді матеріальної шкоди, в той час як такі збитки повинна нести особа, яка безпосередньо винна вїх спричиненні.

Крім того, позивачем долучено до позовної заяви копію Договору про надання юридичних послуг № К-1486 від 14.02.2022 укладений між ТОВ «ЮРИДИЧНА СЛУЖБА КОНСУЛЬ», в особі касира-адміністратора Майстренко М.Ю., діючої на підставі довіреності № Д-001 від 24.12.2021, виданої директором Сіміковим В.В., який діє на підставі Статуту (Виконавець) та ОСОБА_1 (Замовник) відповідно до п. 1.2. якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надати Замовнику наступні юридичні послуги: проект заяви до поліції, проект скарги слідчому судді, проект заяви в ГУ НП, проекти звернень до МФО (7 штук).

За п. 4.1. цього Договору вартість юридичних послуг, вказаних у п.1.2. Договору становить 15000,00 грн, які вносяться Замовником у касу Виконавця або безготівковим перерахуванням на розрахунковий рахунок у наступному порядку: 15.02.2022 Замовник вносить суму в розмірі 8000,00 грн; 18.02.2022 Замовник вносить суму в розмірі 6000,00 грн.

На підтвердження оплати вказаної в Договорі суми послуг надано копії фіскальних чеків, а саме: від 14.02.2022 на суму 8000,00 грн, від 15.02.2022 на суму 7000,00 грн, від 15.02.2022 на суму 7000,00 грн.

Отже, надано копії фіскальних чеків на загальну суму 22000,00 грн. При цьому, з чеків не вбачається за яким саме Договором про надання юридичних послуг відбулася оплата та ким саме вона здійснена.

Також, 15.02.2022 між ТОВ «ЮРИДИЧНА СЛУЖБА КОНСУЛЬ», в особі касира-адміністратора Майстренко М.Ю., діючої на підставі довіреності № Д-006 від 24.12.2021 виданої директором Сіміковим В.В., який діє на підставі Статуту (Виконавець) та ОСОБА_1 (Замовник) складено Акти про надання юридичних послуг на суму 15000,00 грн, які відповідають послугам, зазначеним у Договорі № К-1486 від 14.02.2022.

Крім цього, позивачем долучено копію Договору про надання юридичних послуг № К-1561 від 13.06.2022, укладений між ТОВ «ЮРИДИЧНА СЛУЖБА КОНСУЛЬ», в особі касира-адміністратора Колосовської К.С., діючої на підставі довіреності № Д-006 від 06.06.2022, виданої директором Сіміковим В.В., який діє на підставі Статуту (Виконавець) та ОСОБА_1 (Замовник),відповідно до п. 1.2. якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надати Замовнику наступні юридичні послуги: проект позовної заяви (5 шт), проект претензії (2шт), проект клопотання (5шт), проект клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

За п. 3.1.цього Договору послуги вважається наданими з моменту підписання сторонами Акта про надання юридичних послуг.

Згідно п. 4.1. цього Договору вартість юридичних послуг, вказаних у п.1.2. Договору становить 15800,00 грн.

15.06.2022 між Виконавцем та Замовником підписано Акт про надання юридичних послуг, а саме:проект позовної заяви (5 шт), проект претензії (2 шт), проект клопотання (5 шт), проект клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, згідно якого вартість наданих послуг складає 15800,00 грн.

На підтвердження оплати вказаної в Договорі суми послуг у розмірі 15800,00 грн надано копії фіскальних чеківТОВ «ЮРИДИЧНА СЛУЖБА КОНСУЛЬ», а саме: від 13.06.2022 готівкою на суму 11000,00 грн, від 15.06.2022 готівкою на суму 1800,00 грн, від 13.06.2022 готівкою на суму 3000,00 грн.

Разом з тим, з наданих копій фіскальних чеків не вбачається номера договорупро надання юридичних послуг на підставі якого надано такі послуги та ким саме сплачено ці послуги.

Також, 14.06.2022 та 15.06.2022 між ТОВ «ЮРИДИЧНА СЛУЖБА КОНСУЛЬ», в особі касира-адміністратора Колосовської К.С., діючої на підставі довіреності № Д-006 від 06.06.2022, виданої директором Сіміковим В.В., який діє на підставі Статуту (Виконавець) та ОСОБА_1 (Замовник) складено Акти про надання юридичних послуг на суму 15800,00 грн, які відповідають послугам, зазначеним у Договорі № К-1561 від 13.06.2022.

Зокрема, в Акті про надання юридичних послуг від 14.06.2022 зазначена калькуляція визначення вартості юридичних послуг, а саме: правовий аналіз, заснований на матеріалах та відомостях наданих Замовником: 1 шт, 4 год - 4740,00 грн; складання проектів позовних заяв: 5 шт, 10 год - 7500,00 грн; складання проекту претензії до МФО: 2 шт, 2 год - 1000,00 грн; складання проекту клопотання: 5 шт, 2 год - 2000,00 грн; складання проекту клопотання про залишення позовної заяви без розгляду: 1 шт, 1 год - 560,00 грн.

Тобто, з наданих позивачем документів на підтвердження витрат на правничу допомогу не можливо встановити, за які саме послуги в межах розгляду цієї справи позивачем сплачено у касу ТОВ «ЮРИДИЧНА СЛУЖБА КОНСУЛЬ» та які суд повинен стягнути з відповідача на її користь.

При цьому, сума витрат, яку позивач просить стягнути з відповідача в розмірі 15640,00 грнза надання правничої допомоги, яку за твердженням позивача, нею було сплачено в касу товариства, не відповідає жодному з двох наданих Договорів про надання правової допомоги, Актів виконаних робіт до цих Договорів та фіскальних чеків, наданих на підтвердження оплати за послуги, у зв`язку з чим не можливо встановити дійсний розмір понесення позивачем витрат на правову допомогу.

Крім того, слід звернути увагу, що положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно ст. 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною четвертою ст. 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до положень ст . 26 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Відповідних документів до позовної заявине додано.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу позивачем належним чином не обґрунтовані та не доведені, а тому не підлягають задоволенню.

Крім того, представником відповідача у судовому засіданні заявлено вимогу про стягнення з позивача витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 8000,00 грн, які відповідач поніс у зв`язку з розглядом цієї справи.

На підтвердження витрат на правничу допомогу, представником відповідача ТОВ «ФІНТАРГЕТ»- адвокатом Грібінюковим І.П. надано Договір № 03 від 04.01.2022 про надання адвокатських послуг, укладений між адвокатом Грібінюковим І.П. та ТОВ «ФІНТАРГЕТ», рахунок на оплату № 07 від 08.05.2023 на суму 8000,00 грн, Акт № 09 від 08.05.2023 до Договору № 03 від 04.01.2022, платіжною інструкція № 1299 від 08.05.2023 на суму 8000,00 грн, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3984 від 29.06.2011, ордер № 1113095 від 28.04.2023.

Відповідно до п. 3.2 Договору за надання правової допомоги Замовник сплачує гонорар в розмірі 2000,00 грн. Кількість використаних годин та загальну суму до сплати сторони узгоджують підписанням Акту виконаних робіт наданих послуг.

Згідно Акту № 09 від 08.05.2023 Виконавець витратив чотири години для надання послуг у цій справі на загальну суму 8000,00 грн.

Платіжною інструкцією № 1299 від 08.05.2023 відповідач сплатив за надані адвокатом послуги в повному обсязі.

Відповідно до п. 6 ч.1 статті 264 ЦПК України, ухвалюючи рішення, суд вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.

Розподіл судових витрат у справі підлягає вирішенню в порядкуст. 141 ЦПК України.

За умовами ст. 141 ЦПК України судовий збірпокладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, оскільки судом прийнято рішення про часткове задоволення позову, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 992,40 грн за вимогу немайнового характеру про визнання договору недійсним, а також з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу пропорційно до задоволених вимог.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, яка повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, в той час як обставини на які посилається позивач як на підтвердження задоволення позовних вимог не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, позивач належним чином не обґрунтував своїх доводів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 77-81, 141,259, 263, 264, 265, 268, 352, 355 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНТАРГЕТ» про визнання кредитного договору недійсним та стягнення спричинених збитків задовольнити частково.

Визнати недійсним кредитний договір №794466 від 07.01.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНТАРГЕТ» та ОСОБА_1 .

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНТАРГЕТ» (код ЄДРПОУ 41955906, адреса реєстрації: 01030, м. Київ, вул. Івана Франка, буд. 42 Б) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) судовий збір в сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНТАРГЕТ» (код ЄДРПОУ 41955906, адреса реєстрації: 01030, м. Київ, вул. Івана Франка, буд. 42 Б) витрати на правову допомогу в сумі 2640 (дві тисячі шістсот сорок) грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Сіромашенко