Постанова

від 15.11.2023 по справі 320/157/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/157/22 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Ключковича В.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про стягнення заробітної плати,

УСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить стягнути з Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 356647,65 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010 у справі № 2а-14/2009, яка була змінена постановою Вищого адміністративного суду України від 15.07.2014 у справі № К-27178/10, скасовано наказ ГУ МВС України в АР Крим від 14.08.2007 № 221 о/с, поновлено позивача на посаді дільничного інспектора міліції відділення дільничних інспекторів міліції 1-го відділу Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим, зобов`язано Ялтинський міський відділ ГУ МВС України в АР Крим виплатити на користь позивача суму заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 16.08.2007 до 16.08.2008. Наказом ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим № 535о/с від 30.11.2010 позивач був звільнений з органів внутрішніх справ України за п. 64 "Ж" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за власним бажанням). Позивачем зауважено, що, незважаючи на його фактичне звільнення з органів внутрішніх справ (після поновлення) та визначення судом суми грошового утримання за час вимушеного прогулу, боржник - Ялтинське міське управління ГУ МВС України в АР Крим -ухилялося від розрахунку при звільненні.

Також позивач зазначив, що сума заробітної плати, що мала бути виплачена Ялтинським міським управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим у день його звільнення (30.11.2010), була виплачена правонаступником боржника - ГУ НП в АРК та м. Севастополі (із відрахуванням податкових платежів) тільки 28.12.2021.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року позов задоволено:

- стягнуто з Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на користь гр. ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 листопада 2010 року до 28 грудня 2021 року у розмірі 356647 (триста п`ятдесят шість тисяч шістсот сорок сім) грн 65 коп.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким частково задовольнити позовні вимоги в сумі 1378,97 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що суд розглядаючи справу № 320/157/22 не взяв до уваги, що на користь позивача вже стягнуто компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з затримкою термінів виплати заробітної плати (грошового забезпечення) за період з серпня 2010 року по листопад 2020 року у розмірі 70321,27 грн, отже, суд вирішив тотожній спір у частині виплати позивачу розміру відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.12.2010 по листопад 2020 року. Так як, рішенням суду від 30.07.2021 у справі № 320/265/21 (яке набрало законної сили 31.08.2021) вже стягнуто суму компенсації втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з затримкою термінів виплати заробітної плати (грошового забезпечення) у розмірі 70321,27 грн. Відповідач вважає, що суди розглядаючи справи № 320/157/22 та № 320/265/21 вирішували тотожні спори, так як до відповідача було застосовано відповідальність передбачена ст. 117 КЗпП, а саме обов`язок виплатити у строки, визначені статтею 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги, з підстав викладених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу. В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу позивач зазначає, що доводи апеляційної скарги зводяться до цитування відповідачем змісту оскаржуваного рішення Київського окружного адміністративного суду та зазначених в ньому правових висновків Верховного Суду.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суду не повідомили.

За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що . ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є громадянином України.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010 у справі № 2а-14/2009 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, Ялтинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, третя особа Міський профспілковий комітет атестованих працівників Ялтинського міського управління, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення сум грошового утримання за час вимушеного прогулу - задоволенено.

Ялтинським міським судом Автономної Республіки Крим 28.02.2011 позивачу видано виконавчий лист № 2а14/2009.

На виконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010 у справі № 2а-14/2009 наказом ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим від 25.10.2010 № 481о/с позивач поновлений на посаді дільничного інспектора міліції відділення дільничних інспекторів міліції 1-го відділу Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим.

Наказом ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим від 30.11.2010 № 535о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ України за п. 64 "Ж" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за власним бажанням).

Після звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням позивач (з поважних причин) вийшов на пенсію, про що свідчить пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 від 18 серпня 2011 року.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 15.07.2014 у справі № К-27178/10 (2а-14/2009) частково задоволено касаційну скаргу Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим.

Змінено постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010 у справі № 2а-14/2009, а саме - абзац сьомий резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції викладено у наступній редакції: "Зобов`язати Ялтинський міський відділ Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим виплатити на користь ОСОБА_1 суму заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 16 серпня 2007 року по 16 серпня 2008 року".

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.11.2020 у справі № 752/2391/17 (2а-14/09), з урахуванням ухвал цього Суду від 14.12.2020 та від 01.06.2021 про виправлення описок, замінено сторону виконавчого провадження з виконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2010 у справі № 2а-14/2009 - боржника Ялтинське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим на Головне управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73034, Херсонська область, місто Херсон, проспект Сенявіна Адмірала, будинок 128, код ЄДРПОУ 40108756).

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 17.02.2021 у справі № 752/2391/17 виданий Ялтинським міським судом Автономної Республіки Крим виконавчий лист № 2а-14/2009 від 28.02.2011 визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Цією ж ухвалою, вирішено видати новий виконавчий лист у справі № 2а-14/2009, яким зобов`язано ГУ НП в АРК та м. Севастополі виплатити на користь ОСОБА_1 суму заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 16 серпня 2007 року до 16 серпня 2008 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 у справі № 320/265/21 (яке набрало законної сили 31.08.2021) з ГУ НП в АРК та м. Севастополі на користь ОСОБА_1 стягнуто компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з затримкою термінів виплати заробітної плати (грошового забезпечення) за період з серпня 2010 року по листопад 2020 року.

При розгляді справи №320/265/21 Київський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що після звільнення позивача за власним бажанням Ялтинське міське управління Головного управління МВС України в АР Крим не здійснило розрахунок зі звільненим працівником та не сплатило йому заборгованість з заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 28.09.2021 відкрито виконавче провадження № 66944979 за виконавчим листом № 752/2391/17, виданим 22.09.2021 Голосіївським районним судом м. Києва, про зобов`язання відповідача виплатити на користь позивача суму заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 16.08.2007 до 16.08.2008.

На банківський картковий рахунок гр . ОСОБА_1 28.12.2021 від ГУ НП в АРК та м. Севастополі надійшло безготівкове зарахування коштів у розмірі 17648,19 грн з призначенням платежу: "Сума заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу; В/Л № 752/2391/17, Голосіївський райсуд", що підтверджується випискою АТ КБ "Приватбанк" по надходженням по картці/рахунку від 02.01.2022 № 6D1BETKCJ2RIAU72.

Отже, розрахунок заробітної плати, що мав бути виплачений Ялтинським міським управлінням ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим у день звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ (30.11.2010), позивачу був виплачений ГУ НП в АРК та м. Севастополі 28.12.2021.

Оскільки відповідачем протиправно затримано розрахунок при звільненні, позивач вважає, що останній повинен сплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 30 листопада 2010 року до 28 грудня 2021 року у розмірі 356647 грн 65 коп.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Кодексом законів про працю України, який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

На виконання ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Стаття 117 КЗпП України встановлює, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Так, непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується порядку та умов визначення норм оплати праці та порядку вирішення спорів щодо оплати праці, оскільки вказана категорія осіб отримує грошове забезпечення.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовано нормами КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, доречним є застосування до даних правовідносин, які виникають під час звільнення військовослужбовців з військової служби, вказані норми КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Так, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15.09.2015 у справі №21-1765а15, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Розглядаючи питання щодо можливості відступу від зазначеної правової позиції Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду у справі № 821/1083/17 надала оцінку доводам касаційної скарги відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин тлумачення, наведеного у п. 57 рішення Європейського суду з прав людини в справі "Меньшакова проти України".

У цьому рішенні ЄСПЛ зауважив, що відповідно до ст. 117 КЗпП України "при відсутності спору щодо суми" заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період "фактичного розрахунку" (ч. 1 ст. 117), а "при наявності спору про розміри сум" заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (ч. 2 ст. 117).

Також, ЄСПЛ звернув особливу увагу на те, що ч. 2 ст. 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від ч. 1 ст. 117 КЗпП України. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом" (параграф 57 підрозділу "В. Суть" розділу І рішення від 08.04.2010 ("Стверджуване порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції").

За наслідком розгляду справи №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки:

- умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);

- аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію ст. 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;

- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника, у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Із системного тлумачення положень ч. ч. 1 та 2 ст. 117 КЗпП України можна дійти висновку, що ч. 1 цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а ч. 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна позиція щодо застосування статей 116, 117 КЗпП України до спорів про стягнення з роботодавця середнього заробітку працівника за час затримки розрахунку при звільненні, які виникли після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 №810/451/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.11.2021 у справі №580/723/20 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Колегією суддів встановлено, що у січні 2021 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі з вимогами: стягнути з Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (ідентифікаційний код 40108756) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати у сумі 70321,27 грн. (сімдесят тисяч триста двадцять одна гривня 27 копійок) шляхом безспірного списання коштів з казначейського рахунку боржника - суб`єкта владних повноважень; стягнути з Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (ідентифікаційний код 40108756) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду в розмірі 10500 (десять тисяч п`ятсот) гривень шляхом безспірного списання коштів з казначейського рахунку боржника - суб`єкта владних повноважень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2010 р. у справі № 2а-14/2009, яка була змінена постановою Вищого адміністративного суду України від 15 липня 2014 р. у справі № К-27178/10, скасовано наказ ГУ МВС України в АР Крим від 14 серпня 2007 р. № 221 о/с, поновлено позивача на посаді дільничного інспектора міліції відділення дільничних інспекторів міліції 1-го відділу Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим, зобов`язано Ялтинський міський відділ ГУ МВС України в АР Крим виплатити на користь позивача суму заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 16 серпня 2007 р. до 16 серпня 2008 р. Позивачем зауважено, що в частині виплати на його користь заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу судове рішення виконане не було. Позивач також зазначено, що на виконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2010 р. у справі № 2а-14/2009 Ялтинським міським судом АР Крим позивачу був виданий виконавчий лист № 2а-14/2009 від 28 лютого 2011 р., а постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 листопада 2020 р. у справі № 752/2391/17 (2а-14/09) у виконавчому провадженні з виконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2010 р. боржника було змінено з Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим на Головне управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73034, Херсонська область, місто Херсон, проспект Сенявіна Адмірала, будинок 128, код ЄДРПОУ 40108756).

Посилаючись на статті 117 КЗпП України та Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» позивач просить стягнути з Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (як правонаступника боржника) компенсацію втрати частини заробітної плати у розмірі 70321,27 грн., розрахунок якої наводить у позові.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року по справі №320/265/21 (яке набрало законної сили 31.08.2021) з ГУ НП в АРК та м. Севастополі на користь ОСОБА_1 стягнуто компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з затримкою термінів виплати заробітної плати (грошового забезпечення) за період з серпня 2010 року по листопад 2020 року.

У відповідності до частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Колегією судді встановлено, що рішенням суду по справі №320/265/21, вже було стягнуто на користь позивача компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з затримкою термінів виплати заробітної плати (грошового забезпечення) за період з серпня 2010 року по листопад 2020 року. А отже, судом першої інстанції безпідставно за період з серпня 2010 року по листопад 2020 року повторно стягнуто з відповідача на користь позивача дану компенсацію.

Щодо посилання позивача, що рішенням суду по справі № 320/265/21 стягнуто не компенсації втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з затримкою термінів виплати заробітної плати (грошового забезпечення), а індексацію, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки з позовних вимог по справі № 320/265/21 вбачається, що судом будо застосовано норми ст.ст. 116, 117 КЗпП.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що на банківський картковий рахунок гр. ОСОБА_1 28.12.2021 від ГУ НП в АРК та м. Севастополі надійшло безготівкове зарахування коштів у розмірі 17648,19 грн з призначенням платежу: "Сума заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу; В/Л № 752/2391/17, Голосіївський райсуд", що підтверджується випискою АТ КБ "Приватбанк" по надходженням по картці/рахунку від 02.01.2022 № 6D1BETKCJ2RIAU72.

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку підлягає стягненню з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з затримкою термінів виплати заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 01.12.2020 (з серпня 2010 року по листопад 2020 року стягнуто за рішенням суду по справі №320/265/21) по 27.12.2021 (зарахування коштів 28.12.2021).

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У липні 2007 року кількість робочих днів складала 22 дні. Формула розрахунку середньоденної заробітної плати позивача наступна: 1939,79:22= 88,17 грн (що узгоджується з висновками Севастопольського апеляційного адміністративного суду, викладеними у постанові від 08 липня 2010 року у справі № 2а-14/09/0124).

У постанові від 18.07.2018 у справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, в постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Колегія суддів враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Зокрема, при вирішенні справи суд апеляційної інстанції з`ясував, що істотність частки невиплаченої суми грошової компенсації індексації грошового забезпечення у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,049 (17648,19 грн (заборгованіть з виплати грошового забезпечення)/356647,65 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку).

Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 88,17 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,049 (істотність частки) х 392 (кількість днів затримки розрахунку) = 1693,57 грн.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що розрахунок апелянта містить ариметичні помилки, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, а саме: у сумі 1693,57 грн за період з 01.12.2020 по 27.12.2021.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що 01.07.2022 частину 1 ст. 117 КЗпП України викладено у новій редакції, а саме: У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, колегія суддів, доходить висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи цей спір, не врахував усіх обставин справи та безпідставно прийняв рішення про задоволення адміністративного позову.

Отже, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального, яким задоволено позовні вимоги позивача, що призвело до неправильного вирішення спору та є підставою для скасування судового рішення і ухвалення нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 315, 317, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року - скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73034, м. Херсон, пр-т Сенявіна Адмірала, 128, ідентифікаційний код 40108756) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2020 по 27.12.2021 у розмірі 1693,57 грн.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович