Рішення

від 08.11.2023 по справі 643/18700/19

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 08.11.2023Справа № 643/18700/19 Провадження № 2/554/5133/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2023 року Октябрський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого - судді Савченко Л.І.

при секретарі Грай К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «АТП Автотранс», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Московського районного суду м.Харкова 17 червня 2016 року з цивільним позов у кримінальній справі, в якому прохала стягнути із ТОВ «АТП Автотранс» матеріальну шкоду у розмірі 5050 грн. та моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

17.01.2018 ОСОБА_1 було подано позовну заяву із зміненими позовними вимогами до ТОВ «АТП Автотранс», ОСОБА_2 про стягнення солідарно матеріальної шкоди у розмірі 70758, 94 грн., а також моральної шкоди у розмірі 65000 грн.

26.02.2020 року позивач подала змінені позовні вимоги та остаточно прохала стягнути із ТОВ «АТП Автотранс» на її користь матеріальну шкоду у розмірі 134138, 94 грн., із ОСОБА_2 на її користь моральну шкоду у розмірі 200000 грн.

В обґрунтування позову вказала, що 09.12.2015 о 09.10 ОСОБА_2 , керуючи автобусом «Богдан А09202» (Исузу), р.н. НОМЕР_1 , маршруту 212-Е, який належить ТОВ «АТП Автотранс», зупинився на вул.Світлій, поблизу будинку № 29 м.Харкова та почав проводити висадку-посадку пасажирів. Після цього, не впевнившись в безпечності своїх дій, почав рух до повного зачинення дверей, що призвело до випадіння із задньої двері автобусу на проїзну частину пасажира ОСОБА_1 . В результаті цього, їй були спричинені тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості по критерію тривалості розладу здоров`я, у вигляді закритої травми лівого колінного суглоба у вигляді часткового розриву зовнішньої бокової колательної зв`язки, яка привела до розгінальної контрактури суглобу, стійкого больового синдрому. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 29.10.2019 року вирок Московського районного суду м.Харкова від 07.12.2018 року скасовано, закрито кримінальне провадження та звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 на підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України, у зв`язку із спливом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження було закрито із нереабілітуючих підстав, а тому не є виправданням особи. ОСОБА_2 не оспорював ані фактичні обставини справи, ані кваліфікацію злочину, що свідчить про визнання останнім всіх обставин вчиненого. Таким чином, презумпція вини заподіювача шкоди не спростована. Отже, доведенню підлягає не вина заподіювача шкоди, а питання розміру відшкодування шкоди, завданої останнім. Вказує, що матеріальна та моральна шкода заподіяна внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а тому саме володілець джерела підвищеної небезпеки несе відповідальність за заподіяну шкоду. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність по використанню яких є джерелом підвищеної небезпеки. Внаслідок ДТП нею було понесено витрати на придбання ліків на суму 3043, 94 грн., на придбання набору ортезів та підлокітникових костилів для відновлення пересування вартістю 1870 грн., на придбання ендопротезів двох колінних суглобів загальною вартістю 114000 грн. Також за рекомендацією лікарів їй необхідно пройти санаторно-курортне лікування, повний курс його коштує 15255 грн. Таким чином, матеріальна шкода, яка підлягає стягненню із ТОВ «АТП Автотранс», становить 134138, 94 грн. Неправомірними діями ОСОБА_2 їй було спричинено моральної шкоди, яка полягає у фізичному болі та душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку із ушкодженням здоров`я. Так, до теперішнього часу вона не може забути пережите, її думки заповнені про той день, неправомірні дії частково позбавили її благополуччя, вона втратила душевний спокій та нормальний сон. Усвідомлюючи свою нікчемність та понівеченість, вона відчула погіршення самопочуття, настрою, зниження життєвих сил та енергії. Усвідомлення безпорадності перед прогресуючою хворобою приводить у відчай та викликає сильний душевний біль. Моральну шкоду оцінює у 200000 грн.

Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 19.11.2019 року позовну заяву залишено без руху, з наданням строку для усунення недоліків.

Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 23.12.2019 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче засідання.

Від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на уточнений позов поданий 17.01.2018, в якому позов не визнає та вважає його безпідставним. Вказує, що вироком Московського районного суду м.Харкова від 07.12.2018 року він був визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, та на підставі п. «є» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» був звільнений від відбування основного та додаткового покарання. Цим же вироком був частково задоволений цивільний позов потерпілої і постановлено стягнути із ТОВ «АТП Автотранс» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 7000 грн., відмовлено у відшкодуванні матеріальної шкоди. За апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалою Харківського апеляційного суду від 29.10.2019 року вирок Московського районного суду м.Харкова від 07.12.2018 року скасовано, закрито кримінальне провадження та звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 на підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України, у зв`язку із спливом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Зазначає, що у судовому засіданні про притягнення його до кримінальної відповідальності він пояснював, що 09.12.2015 року близько 09.10 керував технічно справним автобусом. Після висадки-посадки пасажирів подивився у дзеркала заднього виду та бокові і став зачиняти двері. Тротуари були покриті снігом, було дуже слизько. Пасажири стояли на обочині і чекали, коли автобус від`їде від зупинки, щоб перейти вулицю. Коли почав рушати з місця, то пасажири закричали, що впала жінка. Він зупинив автобус, вийшов на вилицю, побачив жінку, яка сиділа на землі і її ноги були під автобусом за задніми колесами. Він з незнайомим чоловіком підвели жінку та перевели її через дорогу. Викликати швидку допомогу жінка відмовилася і самостійно пішла. Вказує, що ОСОБА_1 неодноразово падала в маршрутних автобусах та колеги по роботі повідомляли, що з метою уникнення конфлікту за її вимогою або вимогою доньки виплачували їй кошти. Йому прикро за ту подію, але вважає, що від того випадку не могли настати такі наслідки, оскільки вона продовжувала їздити на роботу та неодноразово сідала до маршрутного автобусу під його керуванням. Вказує, що згідно висновку комп`ютерної томографії від 25.03.2016 року, обидва колінні суглоби мають фізіологічні зміни, а за медичними довідниками синовит це хронічне запалення суглобу. Згідно наданої позивачем медичної документації, ОСОБА_1 має захворювання неврологічного характеру. Тому всі захворювання не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із подією, що сталася. Крім того, позивач на час події працювала, а тому протезування та реабілітація на наслідками травми до неї були б застосовані згідно Закону України «Про загальнообов`язкове соціальне страхування». Лікувально-профілактичний заклад підтвердив лише тимчасову втрату працездатності, ні на протезування, ні на реабілітацію її не направляли. Копії чеків із медичних закладів та аптек не підтверджуються жодним лікарським висновком про призначення лікування наслідків травми, а тому немає підстав вважати, що вона їх придбала для лікування наслідків травми. Позивач не надала доказів стійкої втрати працездатності, рішення про направлення її на реабілітацію чи МСЕК закладом охорони здоров`я не ухвалювалося, що підтверджує тимчасовий характер ушкоджень. Спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди вважає недоведеним (а.с.93-97).

Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 25.05.2021 року закрито підготовче провадження по справі.

Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 07 квітня 2023 року справу прийнято до провадження, на підставі розпорядження голови Верховного Суду від 08.03.2022 року № 2/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану».

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 не зявилися, остання надіслала до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримала (а.с.233).

Представник відповідача ТОВ «АТП Автотранс» у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням (а.с.203, 211, 219-220, 227).

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням (а.с.213-216, 228-229).

Суд, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 09.12.2015 року, приблизно о 09 год.10 хв., керуючи технічно справним автобусом «Богдан А09202» (Исузу), реєстраційний номер НОМЕР_1 , маршруту 212-Е, який належить ТОВ «АТП» Автотранс», зареєстрованому за адресою: м.Харків, вул. Гольдбергівська, 106, зупинився на вул. Світлій, поблизу будинку №29 м. Харкова та почав проводити висадку-посадку пасажирів. Після закінчення посадки-висадки пасажирів водій ОСОБА_2 в порушення вимог п.п.1.5, 10.1 та 21.4 Правил дорожнього руху України, згідно з якими:

-п.1.5 «дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоди для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

-п.10.1 «перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»;

-п.21.4 «водію забороняється починати рух до повного зачинення дверей та відчиняти їх до зупинки транспортного засобу»,

перед початком руху не впевнившись, що його дії є безпечними і не створять перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, та маючи об`єктивну можливість контролювати закриття дверей автобусу через внутрисалонне дзеркало заднього виду та праве бокове дзеркало заднього виду, не переконався в тому, що це буде безпечним, почав рух до повного зачинення дверей, що привело до випадіння із задньої двері автобусу на проїзну частину пасажира ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в результаті чого ОСОБА_1 , згідно з висновком судово-медичної експертизи №1315-А/15 від 13.01.2016 року заподіяні тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості по критерію тривалості розладу здоров`я, у вигляді закритої травми лівого колінного суглобу у вигляді часткового розриву зовнішньої бокової колатеральної зв`язки, яка привела до розгінальної контрактури суглобу, стійкого больового синдрому. Згідно з висновком комплексної судово-медичної та судово-автотехнічної експертизи №269/5873/10749-КЕ/2016 від 10.11.2016 року встановлено, що в даній дорожній ситуації водій автобуса ОСОБА_2 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п.10.1 та 21.4 Правил дорожнього руху України. В даному випадку технічна можливість уникнення травмування пасажира ОСОБА_1 з боку водія автобуса ОСОБА_2 визначалася виконанням ним вимог п.п.10.1 та 21.4 Правил дорожнього руху України, для чого у нього не було перешкод технічного характеру. В даній дорожній обстановці дії водія автобуса ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.п.10.1 та 21.4 Правил дорожнього руху України та заходилися, з технічної точки зору, в причинному зв`язку з ДТП.

Порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження, виразилося в тому, що водій ОСОБА_2 перед початком руху, маючи об`єктивну можливість контролювати закриття дверей автобуса через внутрисалонне дзеркало заднього виду та праве бокове дзеркало заднього виду, не переконався в тому, що це буде безпечним та почав рух до повного зачинення дверей, що привело до випадіння із задньої двері автобуса на проїзну частину пасажира ОСОБА_1 , внаслідок чого їй заподіяні тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості по критерію тривалості розладу здоров`я. Порушення правил дорожнього руху України перебувають у причинному зв`язку з наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди.

Вироком Московського районного суду м.Харкова від 07 грудня 2018 року ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та йому призначено покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. На підставі п. «є»ст. 1 Закон України «Про амністію у 2016», звільнено ОСОБА_2 від відбування основного та додаткового покарання. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 до ТОВ «АТП Автотранс», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «АТП Автотранс» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 7 000 грн. В іншій частині позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року вирокМосковського районного суду м.Харкова від 07 грудня 2018 року стосовно ОСОБА_2 скасовано, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч.1 ст.286 КК України закрито, звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України в зв`язку зі спливом строків давності притягнення до відповідальності. В частині вирішення цивільного позову призначено новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства (а.с.177-179).

Згідно із ст. 81ЦПК України кожнасторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

За змістом положень ст. 44КК України, звільнення від кримінальної відповідальності - це врегульована кримінальним і кримінальним процесуальним законодавством відмова держави від засудження особи, яка вчинила злочин, і від застосування щодо неї примусу у формі покарання. Звільнення особи від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину. У цьому випадкуКримінальний кодекс виходить зі встановлення факту вчинення особою кримінально караного діяння, а тому передбачені КК підстави для звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до положень ст. 49КК України неє реабілітуючими.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідач ОСОБА_2 на продовженні кримінального провадження щодо нього за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та ухваленні виправдувального вироку не наполягав, проти закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України не заперечував, підстава закриття кримінального провадження не є реабілітуючою. Виходячи з положень ч. 6 ст. 82 ЦПК України, обов`язковими у даному провадженні для суду є встановлені ухвалою Харківськогоапеляційного судувід 29жовтня 2019року обставини щодо факту дорожньої-транспортної пригоди, під час якої позивач отримала тілесні ушкодження та причетності до цієї ДТП відповідача ОСОБА_2 .

Матеріалами справи не встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника автобуса марки«Богдан А09202»(Исузу)(державнийномерний знак НОМЕР_1 ),яким керував ОСОБА_2 , булазастрахованою, та що потерпіла одержувала страхове відшкодування. Проти задоволення позову з підстав пред`явлення його до неналежного відповідача ні ТОВ «АТП» Автотранс», ні ОСОБА_2 не заперечували. Клопотань про заміну відповідача чи залучення співвідповідачів позивач не заявляв.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні даного спору про відшкодування шкоди підлягає: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно ч.1ст.1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Зі змісту ч.1 ст. 1167 ЦК України слідує, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом норми ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.Моральна шкода полягаєу фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я

Відповідно до ч. 3 ст. 23ЦК Україниморальна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч.1ст.1172 ЦК Україниюридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обовязків.

З аналізу змістуглави 82 ЦК Українивбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч.1ст.1191 ЦК Українинабуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно захистити свої права та інтереси.

Стаття 1187 ЦК Українивстановлює особливого субєкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно ч.2ст.1187 ЦК Українитаким субєктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким субєктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки особа, яка керує транспортним засобом у звязку з виконанням своїх трудових (службових) обовязків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч.1ст.1172 ЦК Українита ч.2ст.1187 ЦК України.

У постанові від 5 грудня 2018 року (справа № 426/16825/16-ц, провадження № 14-497цс18) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок щодо відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, в порядку регресу, зазначивши таке. Особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника. Аналогічні висновки містяться у постанові КЦС у складі Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 654/4218/15-ц (провадження № 61-1192св18) - http://reyestr.court.gov.ua/Review/79231905.

Судом встановлено, що власником автобуса марки «Богдан А09202» (Исузу) (державний номерний знак НОМЕР_1 ), яким керував ОСОБА_2 у момент дорожньо-транспортної пригоди, є ТОВ «АТП» Автотранс», з яким ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах, працюючи водієм.

Таким чином, належним відповідачем у даній справі повинен бути ТОВ «АТП» Автотранс».

Позивач пред`явила позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 134138 грн. 94 коп. до належного відповідача ТОВ «АТП Автотранс», вказуючи, що внаслідок ДТП нею було понесено витрати на придбання ліків на суму 3043, 94 грн., на придбання набору ортезів та підлокітникових костилів для відновлення пересування вартістю 1870 грн., на придбання ендопротезів двох колінних суглобів загальною вартістю 114000 грн. та за рекомендацією лікарів їй необхідно пройти санаторно-курортне лікування, повний курс якого коштує 15255 грн.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Із наданих ОСОБА_1 доказів на підтвердження заявлених вимог про відшкодування матеріальної шкоди слідує, що ОСОБА_1 перебувала на лікуванні з 09.12.2015 по 31.12.2015 року та з 01.01.2016 по 05.01.2016 включно, причина непрацездатності невиробнича травма (а.с.134).

Із наданих нею чеків на придбання медичних препаратів вбачається, що вони датовані 23.03.2017 на суму 3232, 23 грн., 20.03.2017 на суму 465, 98 грн., 30.03.2017 на суму 22, 23 грн., 24.03.2017 на суму 8 грн., 21.03.2017 на суму 574 грн., 01.03.2017 на суму 25, 25 грн., 22.03.2017 на суму 14, 79 грн., 27.07.2016 на суму 267, 34 грн., 17.07.2016 на суму 219, 89 грн., 24.03.2017 на суму 3, 33 грн. (а.с.152).

Також позивач надала Рахунок-фактуру від 10.01.2018 на придбання тотального ендопротезу колінного суглобу суму 57000 грн. (а.с.154), Товарний чек від 10.10.2017 року на придбання ортезу на колінний суглоб суму 870 грн., Товарний чек № 36 від 07.11.2017 року на придбання ортезу на суму 500 грн. (а.с.156) та Товарний чек від 24.01.2018 на суму 250 грн. на придбання підлокітного костиля (а.с.72).

Разом з тим, позивачем не доведено, що придбання цих медичних препаратів, ендопротезу, костиля та ортезів пов`язано саме із наслідком події, яка сталася 09.12.2015 року.

Надані ОСОБА_1 консультативні висновки № 682274 від 27.01.2017 року та № 3682274 від 07.11.2017 року, як і Виписки із медичної картки також не підтверджують причинно-наслідкового зв`язку між отриманою травмою внаслідок події 09.12.2015 року та захворюваннями позивача.

Понесення витрат на санаторно-курортне лікування у сумі 15255 грн. ОСОБА_1 не підтверджено жодними доказами, а рекомендація на його проходження в майбутньому не є доказом вже заподіяної матеріальної шкоди. Не доведено також придбання ендопротезів двох колінних суглобів загальною вартістю 114000 грн., що пов`язано з отриманою травмою внаслідок події 09.12.2015 року.

Таким чином, позивач не довела, що вона зазнала втрат майнового характеру у зв`язку із ДТП 09..12.2015 року, а тому позовні вимоги до ТОВ «АТП Автотранс» задоволенню не підлягають, у зв`язку із їх недоведеністю.

Суд також відмовляє і у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у сумі 200000 грн. із ОСОБА_2 , оскільки, виходячи із вищенаведених положень чинного законодавства, належним відповідачем у даних правовідносинах є ТОВ «АТП Автотранс». Після уточнення позовних вимог 26.02.2020 року ОСОБА_1 просила стягнути моральну шкоду саме із ОСОБА_2 , а пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), в якій зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст.12, 81,133, 139, 141, 229, 247, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенніпозову ОСОБА_1 до ТОВ «АТП Автотранс», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Судовий збір віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358цього Кодексу.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач ТОВ «АТП Автотранс», місце знаходження: 61070 м.Харків, в-д Вологодський, 2-й, буд.6, код ЄДРПОУ 36223817.

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Суддя Л.І. Савченко