Постанова

від 14.11.2023 по справі 910/5559/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2023 р. Справа№ 910/5559/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Станіка С.Р.

Гончарова С.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрреставрація»

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2023

у справі № 910/5559/23 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дім Комфорт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрреставрація»

про стягнення 177 758,03 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 145 800,14 грн., 3 % річних в сумі 4 739,26 грн. та інфляційних втрат в сумі 27 218,63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, будучи власником групи нежилих приміщень № 238, 239, 240, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська,12 -В, в порушення вимог чинного законодавства свої зобов`язання щодо своєчасної оплати внесків на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна, внесків до резервного і ремонтного фондів, до фонду системи відео нагляду та безпеки за період з 31.05.2021 року по 31.03.2023 року не виконав.

Також позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн..

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- позивач невірно розраховує загальну площу нежитлових приміщень, внаслідок чого помилково здійснено нарахування внесків, які підлягають сплаті відповідачем;

- в матеріалах справи відсутні документи (договори, акти, квитанції про оплату фактично наданих послуг, тощо) на підтвердження того, що було здійснено утримання будинку у відповідності до зазначених вище витрат, затверджених кошторисом;

- з огляду на неналежне утримання позивачем будинку, відповідачем самостійно укладено договори на надання окремих видів житлово-комунальних послуг;

- виконані позивачем розрахунки містять помилки. Крім того, безпідставним є нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за період з березня 2022 року по 31.03.2023 так як відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» нарахування інфляційних втрат, відсотків річних у разі несвоєчасної або неповної оплати за житлово-комунальні послуги заселення заборонено.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 у справі № 910/5559/23 позовні вимоги задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 145 800,14 грн. заборгованості, 27 114,04 грн. інфляційних втрат, 4 435,61 грн. 3% річних, 2 677,84 грн. судового збору та 2 494,25 грн. витрат на правову допомогу, в решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що відповідно до приписів чинного законодавства співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), відповідачем вказаний обов`язок не виконано та не сплачено відповідні витрати у розмірах, встановлених рішенням співвласників позивача.

Водночас, суд першої інстанції, під час перевірки розрахунків позивача щодо нарахування 3 % та інфляційних втрат визнав їх частково обґрунтованими, з огляду на що задовольнив позовні вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 4 435,61 грн. та інфляційних втрат в сумі 27 114,04 грн.

Також суд першої інстанції визнав необґрунтованими та безпідставними заперечення відповідача в частині того, що позивач невірно розраховує загальну площу нежитлових приміщень, внаслідок чого помилково здійснено нарахування внесків, які підлягають сплаті, зазначивши про те, що вказані заперечення зводяться до оспорення правомірності рішень загальних зборів співвласників, проте оскарження рішень загальних зборів ОСББ не є предметом спору в даній справі.

Щодо посилань відповідача на самостійно укладені ним договори на надання послуг, суд першої інстанції зазначив про те, що кожен суб`єкт господарювання самостійно визначає коло осіб, з якими він прагне вступити у договірні відносини, а понесені відповідачем витрати на виконання таких договорів не спростовують його обов`язку сплачувати позивачу обов`язкові внески та платежі на утримання багатоквартирного будинку.

Частково задовольняючи вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази є належними та допустимими доказами на підтвердження обсягу та вартості наданих послуг на професійну правничу допомогу, проте, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, вказані витрати також покладаються на сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрреставрація» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 у справі № 910/5559/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є таким, що прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, додатково пославшись на те, що:

- вимога про стягнення внеску за березень 2023 року була заявлена до настання строку виконання зобов`язань по ній;

- відповідачем до суду першої інстанції надано платіжні документи, які підтверджують те, що оплата на рахунок позивача здійснювалась (вказані документи надійшли до суду після ухвалення оскаржуваного рішення - примітка суду).

Крім того, апелянтом виконано конррозрахунок 3 % річних та інфляційних втрат за період до 24.02.2022.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2023, справу № 910/5559/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Станік С.Р., Гончаров С.А..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5559/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/5559/23.

02.08.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

У період із 07.08.2023 по 25.08.2023 головуючий суддя Яковлєв М.Л. перебував у відпустці.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684*100=268 400 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 268 400,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрреставрація» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 у справі № 910/5559/23, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

11.09.2023 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, з посиланням на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Також у відзиві на апеляційну скаргу позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн., а до відзиву - додав докази понесення таких витрат.

Станом на 14.11.2023 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 01.05.2023 № № 254/2023, від 26.07.2023 № № 451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

З наявної у матеріалах справи виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.04.2021 слідує, що позивача було зареєстровано 26.03.2010, номер запису 10651020000013252.

З матеріалів справи слідує, що позивач, як об`єднання співвласників багатоквартирного будинку №12-в по вул. Бориспільська у м. Києві, здійснює управління вказаним житловим будинком.

Рішеннями Загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку №12-в по вул. Бориспільська у м. Києві (далі Будинок), які оформлені протоколом № 7 від 27.04.2017 (далі Протокол 1), серед іншого, затверджено розмір внесків до 3-х цільових фондів ОСББ «Дім Комфорт», що в сумі складають 0,45 грн за 1 кв.м. загальної площі, і які замінюють діючий цільовий внесок в резервний та ремонтний фонд ОСББ в розмірі 0,50 грн./кв.м., в тому числі:

а) затверджено внесок до ремонтного фонду ОСББ на 2017 рік та подальший час - в розмірі 0,30 грн./кв.м.загальної площі;

б) затверджено внесок до резервного фонду ОСББ на 2017 рік та подальший час - в розмірі 0,05 грн./кв.м. загальної площі;

в) затверджено внесок до фонду системи відеонагляду та безпеки будинку ОСББ на 2017 рік та подальший час - в розмірі 0,10 грн./кв.м. загальної площі.

Рішеннями Загальних зборів співвласників Будинку, які оформлені протоколом № 13 від 22.07.2021 (далі Протокол 2), серед іншого, затверджено кошторис ОСББ «Дім Комфорт» на 2021 рік та подальший період з доходами та витратами 167 420,43 грн./міс. та внеском на управління та утримання майна 7,38 грн./кв.м., а в разі своєчасної оплати - 6,86 грн./кв.м.

Відповідач є власником групи приміщень № 238, 239, 240, об`єкт житлової нерухомості в Будинку загальною площею 1 159,9 кв.м., що підтверджується витягом № 261914929 від 16.06.2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що відповідач, будучи власником, групи нежилих приміщень № 238, 239, 240, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська,12 -В, в порушення вимог чинного законодавства свої зобов`язання щодо своєчасної оплати внесків на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна, внесків до резервного і ремонтного фондів, до фонду системи відео нагляду та безпеки за період з 31.05.2021 року по 31.03.2023 року не виконав, внаслідок чого у нього наявна заборгованість у загальному розмірі 145 800,14 грн..

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 145 800,14 грн., 3 % річних в сумі 4 739,26 грн. та інфляційних втрат в сумі 27 218,63 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, які викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Статтею 4 ЦК України встановлено, що:

- основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

- основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

- актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу

- цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Як встановлено вище, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується як те, що власником групи нежилих приміщень № 238, 239, 240, які знаходяться у Будинку, є відповідач, так і те, що саме позивач здійснює управління житловим будинком, у якому знаходяться вказані приміщення.

Згідно з п. 1 розділу І Статуту позивача, затвердженого загальними зборами співвласників Будинку, протокол № 8 від 07.07.2017 (далі Статут), Об`єднання створено власниками квартир та нежитлових приміщень (далі співвласники) Будинку, відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Статуту метою створення Об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна Будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутом.

Згідно з пп. «е» . 6 п. 3 розділу ІІІ Статуту до виключної компетенції Загальних зборів співвласників належить визначення порядку сплати, переліку та розміру внесків і платежів співвласників.

За змістом п. 2 розділу V Статуту співвласник, серед іншого, зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень та своєчасно і у повному обсязі сплачувати належні внески та платежі.

Статтею 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» визначено, що:

- багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна;

- співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку;

- управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» встановлено, що управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

За змістом положень ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»:

- об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна;

- співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Частини 1, 2, 3 статті 23 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлюють, що утримання і ремонт приміщень, які перебувають у власності, здійснюються відповідно до законодавства України. Власник квартири та/або нежитлового приміщення зобов`язаний відповідно до законодавства забезпечити використання, утримання, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт приміщень або їх частин без завдання шкоди майну і порушення прав та інтересів інших співвласників. Внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

Згідно з ч. 9 ст. 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» до виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься, зокрема, визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.

Згідно з ч.ч. 5 та 6 ст. 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників. Рішення загальних зборів оприлюднюється. У передбачених статутом або рішенням загальних зборів випадках воно може бути надане співвласникам під розписку або направлене поштою (рекомендованим листом).

За приписами ст. 15 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», співвласник зобов`язаний виконувати обов`язки, передбачені статутом об`єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

При цьому ст. 16 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначає, що об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту об`єднання, серед іншого, встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів, а ст. 17 - що, для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов`язків, об`єднання має прав вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об`єднання внесків і платежів.

З матеріалів справи слідує, що розмір заявлених до стягнення внесків визначений позивачем виходячи з їх розміру, встановлених вищезгаданими рішеннями Загальних зборів співвласників Будинку, які оформлені Протоколом 1 та Протоколом 2, доказів визнання яких недійсними суду не надано, а відтак, відповідач має обов`язок їх виконувати, проте доказів виконання обов`язків по сплаті внесків на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна, внесків до резервного і ремонтного фондів, до фонду системи відеонагляду та безпеки за період з 31.05.2021 року по 31.03.2023 року в сумі 145 800,14 грн. матеріали справи не містять.

Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» у разі відмови співвласника сплачувати внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна об`єднання або за його дорученням управитель має право звернутися до суду.

Суд першої інстанції цілком вірно:

- визнав за необґрунтованими та безпідставними заперечення відповідача в частині того, що позивач невірно розраховує загальну площу нежитлових приміщень, внаслідок чого помилково здійснено нарахування внесків, які підлягають сплаті, зазначивши про те, що вказані заперечення зводяться до оспорення правомірності рішень загальних зборів співвласників, проте оскарження рішень загальних зборів ОСББ не є предметом спору в даній справі;

- відхилив посилання відповідача на самостійно укладені ним договори на надання послуг, зазначивши про те, що кожен суб`єкт господарювання самостійно визначає коло осіб, з якими він прагне вступити у договірні відносини, а понесені відповідачем витрати на виконання таких договорів не спростовують його обов`язку сплачувати позивачу обов`язкові внески та платежі на утримання багатоквартирного будинку.

Щодо тверджень відповідача про те, що ним до суду першої інстанції надано платіжні документи, які підтверджують те, що оплата на рахунок позивача здійснювалась, слід зазначити наступне.

По-перше, вказані документи надійшли до суду після ухвалення оскаржуваного рішення, а відтак фактично при ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції таких документів не мав, а, по-друге, наданими платіжними дорученнями підтверджується перерахування коштів за договором від 01.05.2014, а не оплата внесків на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна, внесків до резервного і ремонтного фондів, до фонду системи відео нагляду та безпеки.

Слід зауважити і на тому, що копія договору від 01.05.2014 у матеріалах справи відсутня, проте зі змісту судових рішень у справі № 910/14526/18 за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дім Комфорт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрреставрація» вбачається, що договір від 01.05.2014 був між сторонами укладений до прийняття загальними зборами вищезгаданих рішень Загальних зборів співвласників Будинку, які оформлені Протоколом 1 та Протоколом 2, а у вказаному договорі сторони погодили, що вартість щомісячного платежу за надання послуг, охоплених цим договором (зокрема, але не виключно, і житлово-комунальних послуг) становить 0,9001 грн за 1 кв. м. площі приміщень, або всього 1 044,03 грн щомісячно.

В свою чергу при розгляді справи № 910/14526/18 судами встановлено, що обов`язок утримання зазначеного майна виникає у співвласників багатоквартирного будинку безпосередньо з актів цивільного законодавства. При цьому, витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належного їм нежитлового приміщення та спільного майна, а також членства в об`єднанні співвласників багатоквартирного будинку. Викладеним спростовуються доводи відповідача про регулювання спірних правовідносин виключно умовами укладеного між сторонами договору відносин власників житлових і нежитлових приміщень та управителя від 01.05.2014. Даний договір визначає основні засади відносин між власником та управителем.

Колегія суддів зазначає про те, що з аналізу наданих відповідачем платіжних доручень та розрахунку позивача слідує, що ним, в рахунок оплати внесків на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна, внесків до резервного і ремонтного фондів, до фонду системи відео- нагляду та безпеки враховувались проведені відповідачем за договором від 01.05.2014 оплати.

З огляду на обставини, які викладені вище, суд першої інстанції цілком вірно встановив, що у спірному випадку обов`язок виконувати чинні та не скасовані рішення статутних органів позивача, якими, зокрема, є загальні збори учасників та правління позивача, своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі, зокрема внески на утримання на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна, внесків до резервного і ремонтного фондів, до фонду системи відео нагляду та безпеки за групи нежилих приміщень № 238, 239, 240, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська,12 -В, має здійснювати саме відповідач, як власник таких приміщень.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 145 800,14 грн. заборгованості зі сплати внесків на утримання на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна, внесків до резервного і ремонтного фондів, до фонду системи відео нагляду та безпеки за період з 31.05.2021 року по 31.03.2023 року підлягає задоволенню у повному обсязі. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 4 739,26 грн. та інфляційних втрат в сумі 27 218,63 грн., слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати на утримання на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна, внесків до резервного і ремонтного фондів, до фонду системи відео нагляду та безпеки за період з з 31.05.2021 року по 31.03.2023 року, позивач відповідно до положень ст. 625 ЦК України має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов`язань 3 % річних та звернутися за їх стягненням до суду.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем допущено помилки у розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення про стягнення 3 % річних в сумі 4 435,61 грн. та інфляційних втрат в сумі 27 114,04 грн. за уточненим розрахунком суду. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Посилання відповідача на те, що безпідставним є нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за період з березня 2022 року по 31.03.2021 так як відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» нарахування інфляційних втрат, відсотків річних у разі несвоєчасної або неповної оплати за житлово-комунальні послуги заселення заборонено, колегією суддів до уваги не приймаються, так як відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не є предметом регулювання цього Закону відносини, що виникають між співвласниками, а також між співвласниками та об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку при забезпеченні потреб співвласників шляхом самозабезпечення відповідно до статті 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 2 500,00 грн, слід зазначити таке.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи слідує, що у позові позивач визначив розмір витрат, пов`язаних із оплатою професійної правової допомоги, просив стягнути їх з відповідача та надав докази понесення таких витрат.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження надання правової допомоги позивачем до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Ю.Д.К.» договору про надання правової допомоги № 12-В від 30.03.2023 та платіжної інструкції № 1922 від 30.03.20123 на суму 2 500,00 грн. з якої слідує, що позивачем було оплачено складання позовної заяви щодо стягнення заборгованості з відповідача.

З вказаного договору слідує, що оплата правничої допомоги буде здійснюватись в розмірі 2 500,00 грн. за підготовку заяв по суті справи (позовної заяви) апеляційних та касаційних скарг.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу Адвокатським об`єднанням «Ю.Д.К.» послуг на заявлену до стягнення суму.

Щодо обставин, пов`язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідачем в суді першої інстанції не було подано заперечень проти розміру судових витрат. Відповідних заперечень фактично не містить і апеляційна скарга.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що надані позивачем докази є належними та допустимими доказами на підтвердження обсягу та вартості наданих послуг на професійну правничу допомогу, однак виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, заявлені позивачем витрати на правову допомогу підлягають стягненню в сумі 2 500,00 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу, колегією суддів враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі № 910/5559/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрреставрація» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції слід зазначити наступне.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач повідомив про те, що ним понесено витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн. та просив їх стягнути з відповідача. До відзиву на апеляційну скаргу позивачем на підтвердження факту понесення судових витрат додані належним чином засвідчену копії платіжної інструкції № 2014 від 18.07.2023.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем в суді апеляційної інстанції як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунок суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

З наданих позивачем доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції колегією суддів встановлено, що адвокатом надано послуги підготовки відзиву на суму 2 500,00 грн., які позивачем прийняті без зауважень та оплачені.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу Адвокатським об`єднанням «Ю.Д.К.» в суді апеляційної інстанції послуг на заявлену до стягнення суму.

Відповідач заперечень проти стягнення з нього витрат позивача на професійну правничу допомогу не надав.

Надані позивачем документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування за рахунок апелянта витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та є співмірним з ціною позову.

Враховуючи те, що за результатами розгляду апеляційної скарги у справі № 910/5559/23 судом апеляційної інстанції у її задоволенні відмовлено , апеляційний суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 2 500,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрреставрація» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі № 910/5559/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі № 910/5559/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрреставрація» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 1-3, літ. А; ідентифікаційний код 33193413) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дім Комфорт» (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 12-В; ідентифікаційний код 37017439) судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 2 500 (дві тисяч п`ятсот) грн. 00 коп.

5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5559/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.Р. Станік

С.А. Гончаров