Постанова

від 13.11.2023 по справі 910/7966/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2023 р. Справа№ 910/7966/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Станіка С.Р.

Тищенко О.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Нейрановського Артема Олексійовича

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 у справі №910/7966/23 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом фізичної особи-підприємця Нейрановського Артема Олексійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженерал Лоджистик 1"

про стягнення 8 802,43 грн

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Нейрановський Артем Олексійович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дженерал Лоджистик 1» про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб у розмірі 8 802,43 грн, що складається з 8 359,00 грн - суми основного боргу, 330,76 грн - інфляційних втрат та 112,67 грн - 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 у справі №910/7966/23 відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця Нейрановського Артема Олексійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дженерал Лоджистик 1» про стягнення 8 802,43 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, за наявністю яких можливо встановити обставини, які входять до предмета доказування у справі, а отже вимоги позивача є необґрунтованими та недоведеними.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець Нейрановський Артем Олексійович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 по справі №910/7966/23 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дженерал Лоджистик 1» на користь фізичної особи-підприємця Нейрановського Артема Олексійовича грошову суму (попередню оплату у формі авансу) в сумі 8359,00 грн - сума основного боргу, 330,76 грн. - інфляційне збільшення грошової суми, 112,67 грн. - 3% річних, а всього 8802,43. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дженерал Лоджистик 1» на користь фізичної особи-підприємця Нейрановського Артема Олексійовича суму судових витрат, які пов`язані з розглядом справи.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд дійшов неправильних висновків щодо необхідності наявності в матеріалах справи рахунків відповідача, на які позивач посилався в позовній заяві, оскільки позовні вимоги обґрунтовані статтею 1212 ЦК України, тобто набуття грошових коштів без достатньої правової підстави.

14.08.2023 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Нейрановського Артема Олексійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 у справі №910/7966/23.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Тищенко О.В., Станік С.Р.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/7966/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 21.08.2023 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Нейрановського Артема Олексійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 у справі №910/7966/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/7966/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

11.09.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/7966/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Нейрановського Артема Олексійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 у справі №910/7966/23, розгляд якої ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач своїм процесуальним правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Так, згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, приходить до наступних висновків.

Позивач зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Дженерал Лоджистик 1» (постачальник) було виставлено фізичній особі-підприємцю Нейрановському Артему Олексійовичу (покупець) рахунки на оплату за постачання палива (ДТ) №184363 від 24.03.2020 на суму 3 894,00 грн та №189365 від 15.04.2020 на суму 4 465,13 грн.

Вказані рахунки були оплачені позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями №13 від 25.03.2020 на суму 3 894,00 грн та №14 від 15.04.2020 на суму 4 465,13 грн.

За твердженням позивача, відповідач поставку товару не здійснив, грошові кошти в розмірі 8 359,13 грн позивачу не повернув.

03.11.2022 позивач надіслав на адресу відповідача досудову вимогу про повернення перерахованої попередньої оплати.

Відповіді на зазначену вимогу матеріали справи не містять.

В обгрунтування заявлених позовних вимог, позивач стверджує, що поставку оплаченого товару відповідач не здійснив, суму попередньої оплати не повернув, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 8 359,13 грн, 330,76 грн - інфляційних втрат та 112,67 грн - 3% річних.

Перевіривши матеріали справи та врахувавши доводи апеляційної скарги, судова колегія вбачає наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Статтею 180 ГК України передбачено, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною.

Суд розглядає справи не інакше як на підставі доказів, поданих учасниками справи (частина 1 статті 14 ГПК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом першої інстанції визнано недоведеними та необґрунтованими позовні вимоги з огляду на те, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження виставлення відповідачем рахунків, на які позивач посилається у позовній заяві.

Однак, у поданій апеляційній скарзі позивач посилається на те, що суд першої інстанції дійшов неправильних висновків щодо необхідності наявності в матеріалах справи рахунків відповідача, на які позивач посилався в позовній заяві, та наголосив, що позовні вимоги обґрунтовані статтею 1212 ЦК України, тобто набуття грошових коштів без достатньої правової підстави.

Отже, посилаючись на статтю 1212 ЦК України, позивач просить суд стягнути з відповідача вартість безпідставно набуте майно - грошові кошти в розмірі 8359,13 грн.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до усталеної судової практики, під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічні за своїм змістом висновки про застосування статті 1212 ЦК України зроблені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/20.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Отже, кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

В обгрунтування заявлених вимог позивач стверджує, що між позивачем та відповідачем було досягнуто домовленості без укладення договору, у зв`язку з чим оплата палива (ДТ) відбувалась на підставі рахунків:

- рахунок на оплату №184363 від 24.03.2020 на суму 3894,00 грн;

- рахунок на оплату №189365 від 15.04.2020 на суму 4465,13 грн.

За твердженням позивача, оформлення вказаних рахунків відбувалось із зазначенням банківських реквізитів відповідача шляхом надіслання позивачу повідомлення на «Viber» без фактичного надсилання рахунків у паперовій формі, тому позовні вимоги обґрунтовані статтею 1212 ЦК України.

До позовної заяви долучено платіжні доручення №13 від 25.03.2020 на суму 3 894,00 грн та №14 від 15.04.2020 на суму 4 465,13 грн, а також досудову вимогу від 02.11.2022.

Доказів поставки палива, що було оплачено відповідно до вказаних платіжних доручень, матеріали справи не містять.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Перевіривши матеріали справи, враховуючи доводи скаржника, з огляду на наявні в матеріалах справи платіжні доручення №13 від 25.03.2020 на суму 3 894,00 грн та №14 від 15.04.2020 на суму 4 465,13 грн, відповідно до яких було переховано кошти відповідачу, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Висновок суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем обставин, які входять до предмета доказування у справі, судова колегія вважає таким, що зроблений за неповного з`ясування обставин справи та з порушенням норм матеріального права, оскільки судом не враховано, що позовні вимоги обґрунтовані саме статтею 1212 ЦК України.

За викладених обставин, колегія суддів вбачає наявність підстав для висновку, що перераховані позивачем відповідачеві кошти утримуються ним без достатніх правових підстав, а оскільки відповідачем позивачеві кошти, перераховані відповідно до платіжних доручень №13 від 25.03.2020 на суму 3 894,00 грн та №14 від 15.04.2020 на суму 4 465,13 грн повернуто не було, то наявні підстави для їх стягнення на підставі ст.1212 ЦК України.

Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів у сумі 8359,13 грн підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 330,76 грн інфляційного збільшення грошової суми та 112,67 грн 3% річних.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що вимоги про стягнення з відповідача 330,76 грн інфляційного збільшення грошової суми та 112,67 грн 3% річних є похідними від вимоги про стягнення суми основного боргу та з огляду на висновки апеляційного господарського суду про задоволення позовних вимог, колегія суддів, перевіривши розрахунки позивача, вважає їх арифметично правильними, а тому вказані вимоги підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів вбачає наявність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення з прийняттям нового рішення, яким слід задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права, що відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Нейрановського Артема Олексійовича підлягає задоволенню.

Водночас, рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 у справі №910/7966/23 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким слід задовольнити позовні вимоги.

Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги, згідно ст. 126 та ч.ч. 1, 4 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Нейрановського Артема Олексійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 у справі №910/7966/23 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 у справі №910/7966/23 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дженерал Лоджистик 1» (03053, м. Київ, вул. Льва Толстого, 63, код ЄДРПОУ 39717700) на користь фізичної особи-підприємця Нейрановського Артема Олексійовича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) 8 359 (вісім тисяч триста п`ятдесят дев`ять) грн. 13 коп основного боргу, 330 (триста тридцять) грн 00 коп інфляційного збільшення грошової суми та 112 (сто дванадцять) грн 67 коп 3 % річних.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дженерал Лоджистик 1» (03053, м. Київ, вул. Льва Толстого, 63, код ЄДРПОУ 39717700) на користь фізичної особи-підприємця Нейрановського Артема Олексійовича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. за подання позовної заяви та 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) грн. 00 коп. за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

7. Матеріали справи № 910/7966/23 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.Р. Станік

О.В. Тищенко