Постанова

від 08.11.2023 по справі 904/3941/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2023 року м.Дніпро Справа № 904/3941/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання Зелецький Р.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Груп Україна" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2023 року у справі №904/3941/22 (суддя Колісник І.І. повний текст рішення складений 26.06.2023 року)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейдойл", Полтавська область, м. Хорол

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Груп Україна", Дніпропетровська область, Синельниківський район, смт. Іларіонове

про стягнення 4 975 488,00 грн. попередньої оплати,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротрейдойл" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Груп Україна" попередньої оплати в сумі 4 975 488,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 2001/21 від 20.01.2021 року, за умовами якого позивач сплатив на користь відповідача попередню оплату в сумі 4 975 488,00 грн. за товар, який останній зобов`язаний був передати позивачу. Однак у зв`язку з подіями, що відбулися на території Харківської області, позивач звернувся до відповідача з відповідним листом щодо повернення сплаченої ним суми, яку відповідач не повернув.

Правовими підставами позову позивач зазначив, серед іншого, статті 651, 653, 693 Цивільного кодексу України. Позивач вважав, що має право на повернення сплаченої ним за договором попередньої оплати, оскільки з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату обов`язок продавця поставити товар припиняється. На думку позивача, з огляду на його волевиявлення щодо повернення суми попередньої оплати за договором через невиконання відповідачем обов`язку з поставки обумовленого сторонами товару, укладений сторонами договір в силу статті 651 Цивільного кодексу України є розірваним, а зобов`язання сторін з цього моменту припиненими.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2022 року затверджено мирову угоду у запропонованій сторонами редакції та закрито провадження у справі.

За змістом пункту 3 мирової угоди позивач відмовляється від позовних вимог про стягнення попередньої оплати в сумі 4 975 488,00 грн., а відповідач зобов`язується сплатити позивачу заборгованість із повернення попередньої оплати в указаній сумі протягом 10 днів з дня винесення ухвали про затвердження господарським судом мирової угоди.

У пункті 6 мирової угоди сторонами погоджено, що будь-які витрати, які виникатимуть чи можуть виникнути після затвердження судом умов цієї мирової угоди, покладаються на відповідача.

На підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейдойл" постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Ю.О. від 23.12.2022 року було відкрито виконавче провадження № 70610359 з примусового виконання ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2022 року у справі № 904/3941/22.

Позивач зазначив, що під час виконавчих дій приватним виконавцем примусово стягнуто з рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Груп Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейдойл" грошові кошти в загальній сумі 3 460 295,03 грн., зокрема:

- 26.12.2022 року з р/р у ПАТ "Банк Восток" 20 533,63 грн., 17 675,83 грн., 332,36 грн., 7 711,94 грн., 997,17 грн.;

- 26.12.2022 року з р/р в АТ "АБ "Радабанк" 1 424,98 грн., 660,87 грн.;

- 27.12.2022 року з р/р в АТ "Райффайзен Банк" 469 664,02 грн.;

- 01.01.2023 року з р/р в АТ "АБ "Радабанк" - 2 941 294,23 грн.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2023 року задоволено апеляційну скаргу відповідача на ухвалу суду від 12.12.2022 року у справі № 904/3941/22; ухвалу скасовано, справу направлено до господарського суду Дніпропетровської області для розгляду по суті.

21.04.2023 року позивач подав заяву про зміну предмета позову, в якій просив стягнути з відповідача 3 872 330,00 грн.

У поданій заяві позивач послався на те, що на виконання укладеного сторонами договору поставки позивач сплатив попередню оплату за товар в розмірі 4 975 488,00 грн. Надалі між позивачем та ТОВ "Агро-Технолоджи" було укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким позивач відступив ТОВ "Агро-Технолоджи" право вимоги до ТОВ "Ем Груп Україна" за договором поставки № 2001/21 від 20.01.2021 року на суму 1 103 158,00 грн. Таким чином не повернута позивачу сума попередньої оплати складає 3 872 330,00 грн., яку і просив стягнути позивач на свою користь.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2023 року у даній справі позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейдойл", з урахуванням заяви про зменшення вимог, задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Груп Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейдойл" основний борг у сумі 3 872 330,00 грн., судовий збір у сумі 58 084,95 грн.

Рішення мотивовано тим, що факт здійснення позивачем попередньої оплати за виставленим йому рахунком є передумовою для виникнення у відповідача зустрічного зобов`язання з поставки товару у строки, визначені сторонами у специфікації чи то у строки в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України. Оскільки позивач не надав суду доказів письмової вимоги (специфікації) щодо поставки відповідачем товару для виникнення в останнього зобов`язання з його поставки, у нього відсутні правові підстави для вимоги про повернення сплачених коштів за ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Суд дійшов висновку, що строк дії договору закінчився, що свідчить про припинення в установленому законом порядку існування підстави для збереження відповідачем у себе грошових коштів, сплачених позивачем у рахунок майбутньої поставки товару, тому повернення позивачу вказаної вище суми можливе з урахуванням положень ст.1212 Цивільного кодексу України.

Також суд зазначив, що часткове виконання приватним виконавцем затвердженої ухвалою господарського суду від 12.12.2022 року мирової угоди на користь позивача у цій справі в сумі 3 460 295,03 грн. не усуває спору між сторонами у заявленій позивачем сумі у цілому, оскільки правова підстава для зазначеного примусового виконання (ухвала господарського суду від 12.12.2022 року) постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2023 року визнана незаконною та скасована.

Не погодившись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ем Груп Україна" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Просить скасувати оскаржуване рішення, у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що:

- суд помилково послався на ст.1212 Цивільного кодексу України, протиправно змінив правову кваліфікацію відносин сторін у цій справі з стягнення попередньої оплати на кондиційні зобов`язання, що поміж іншого призвело до ухвалення незаконного рішення суду;

- у п.9.2 договору поставки сторонами погоджено автоматичну пролонгацію договору на кожний рік, тому на момент ухвалення оскаржуваного рішення вказаний договір був чинним;

- у даному випадку строк зобов`язання з поставки товару не настав, оскільки матеріали справи не містять специфікації, в якій визначені такі строки; при цьому направлення на адресу відповідача претензії не підтверджено належними доказами.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу посилається на те, що безпідставними є посилання апелянта на відсутність специфікації, яку він сам повинен був скласти, підписати та направити на адресу позивача. При цьому позивач своє зобов`язання у частині оплати виставленого рахунку виконав у повному обсязі.

Також позивач зазначає, що сторона, яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного виконання в обсязі, який відповідає переданому майну, має право вимагати від сторони, яка порушила договір, повернення майна (коштів) на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України, і положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна.

Крім того, позивач зазначає про відсутність підстав для відшкодування витрат скаржника на правову допомогу у зв`язку з відсутністю належних доказів на їх понесення.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2023 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя доповідач: Верхогляд Т.А., судді: Парусніков Ю.Б., Іванов О.Г..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.09.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; розгляд скарги призначено у судовому засіданні на 08.11.2023 року.

У судовому засіданні 08.11.2023 року представники сторін надали відповідні пояснення.

08.11.2023 року судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ем Груп Україна" (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротрейдойл" (покупцем) укладено договір поставки № 2001/21 від 20.01.2021 року.

За умовами п.1.1 договору постачальник зобов`язується поставити покупцю мінеральне добриво - селітру аміачну, а покупець прийняти та оплатити товар загальною вартістю, що дорівнює сумі вартості всіх партій товару, який буде поставлено згідно зі специфікаціями на виконання умов цього договору.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що постачальник поставляє товар у кількості, за якістю та ціною відповідно до специфікацій, які є додатками до даного договору і є його невід`ємною частиною.

Орієнтовна сума договору разом з ПДВ становить 20 000 000,00 грн (п.1.3 договору).

Загальна сума договору буде складатися із загальної суми специфікацій до договору (п.1.4 договору).

Розділом 2 договору визначений порядок здійснення розрахунків.

Так, покупець здійснює оплату товару за цим договором відповідно до специфікацій, що є додатками до договору і становлять його невід`ємну частину (п. 2.1 договору).

Оплата здійснюється на підставі договору та на умовах, вказаних у специфікаціях (п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 2.3 договору розрахунки за товар здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових кошів на поточний рахунок постачальника або за погодженням сторін у будь-якій іншій формі, що не суперечить законодавству.

Право власності на товар переходить до покупця після отримання товару (п. 2.6 договору).

Згідно з п. 2.7 договору постачальник одночасно з товаром, що поставляється, для приймання товару покупцем зобов`язаний надати наступні обов`язкові документи:

оригінал рахунка-фактури;

товарно-транспортну накладну (залізничну накладну);

видаткову накладну.

За умовами п. 3.1 договору постачальник здійснює поставку товару в порядку та у строки, зазначені у специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього договору.

Дострокова поставка допускається. Постачальник повідомляє про це покупця (в тому числі з використанням засобів факсимільного зв`язку) (п. 3.4 договору).

Пунктом 9.1 договору передбачено, що його дійсність, тлумачення та виконання регламентуються нормами українського законодавства. У разі розбіжностей між вимогами договору та Інструкцій П-6, П-7, Інкотермс-2010 переваги мають положення цього договору.

Цей договір набуває чинності від дня підписання та діє до 31.12.2021року, а в разі порушення зобов`язання - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань. Якщо протягом останнього місяця терміну дії даного договору жодна зі сторін не повідомила про намір зупинити його дію, договір автоматично продовжується на наступний календарний рік (п. 9.2 договору).

Сторони не заперечують, що на 2022 рік дія договору автоматично була продовжена, оскільки докази надсилання у період з 1 по 31 грудня 2021 року будь-якою із сторін повідомлення про наявність наміру зупинити/припинити дію договору в матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено, що постачальник 14.02.2022 року, посилаючись на специфікацію № 5 від 14.02.2022 року, виставив покупцю рахунок-фактуру № СФ-042 на суму 4 975 488,00 грн. для здійснення оплати товару селітри аміачної марки "Б" ГОСТ 2-2013 у біг-бег 500 кг у кількості 192 т за ціною 21 595,00 грн. за тонну (без ПДВ).

Покупець платіжними дорученнями № 438 від 15.02.2022 року на суму 2 332 260,00 грн. та № 439 від 16.02.2022 року на суму 2 643 228,00 грн. здійснив попередню оплату товару, всього на суму 4 975 488,00 грн.

У графі "Призначення платежу" вказаних платіжних доручень міститься посилання на рахунок-фактуру № ФС-042 від 14.02.2022 року та договір № 2001/21 від 20.01.2021 року.

Підписаної сторонами специфікації № 5 від 14.02.2022 року матеріали справи не містять. Факт її наявності сторонами у справі не підтверджено.

Відповідач не заперечує, що після отримання попередньої оплати подальшого виконання ним договору в частині поставки товару на суму 4 975 488,00 грн. не відбулося.

Листом № 1904/21-1 від 19.04.2022 року позивач звернувся до відповідача з проханням повернути йому грошові кошти у сумі 4 975 488,00 грн., сплачені у порядку попередньої оплати за селітру аміачну на підставі рахунку-фактури № СФ-42 від 14.02.2022 року. При цьому позивач посилався на ситуацію, що склалася на території Харківської області, зумовлену обмеженням у веденні господарської діяльності (том 1 а.с.28).

На підтвердження направлення відповідачу листа-вимоги про повернення коштів позивач надав накладну АТ "Укрпошта" № 3780098770462 від 25.04.2022 року (том 1 а.с. 158).

Відповідач грошових коштів, сплачених йому у порядку попередньої оплати за товар, не повернув, що й стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

За загальним положенням цивільного законодавства зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За своєю правовою природою, договір по даній справі є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст.265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положення ст.525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Щодо досліджуваної справи, то згідно з матеріалами справи підтверджено, що позивач сплатив відповідачу попередню оплату за договором поставки №2001/21 від 20.01.2021 року на суму 4 975 488,00 грн. за поставку йому товару селітри аміачної марки "Б" ГОСТ 2-2013 у біг-бег 500 кг у кількості 192 т за ціною 21 595,00 грн. за тонну (без ПДВ).

Враховуючи наведені норми права у відповідача виник обов`язок поставити товар, зазначений ним у рахунку та у визначеній у цьому рахунку кількості.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, належне виконання може здійснитися у будь-який момент в межах цього періоду.

При цьому зобов`язання вважається виконаним належним чином відповідно до умов договору, якщо боржник виконав його таким чином та способом, на які повинні були розраховувати обидві сторони, а за наслідками такого виконання кредитор отримав можливість розпоряджатися виконаним на свій розсуд.

У даному випадку позивачем поставлено питання щодо стягнення попередньої оплати за згаданим договором.

За змістом позовної заяви позивач вважав, що його лист № 1904/21-1 від 19.04.2022 року є вимогою щодо повернення вказаної суми в розумінні ст.530 Цивільного кодексу України, яку відповідач мав виконати у семиденний строк з дня отримання, тобто не пізніше 26.04.2022 року.

Відповідно до ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Оскільки сторонами не погоджено строк передання товару, суд першої інстанції вірно зауважив про відсутність у позивача правових підстав вимагати повернення попередньої оплати згідно ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів поділяє доводи оскаржуваного рішення про те, що в будь-якому випадку поставку товару відповідач мав здійснити, оскільки строк дії договору закінчився 31.12.2022 року.

Апелянт за доводами апеляційної скарги вважає, що суд не надав належну оцінку умовам договору щодо його автоматичної пролонгації за відсутності заперечень сторін. Однак такі посилання колегія суддів відхиляє з огляду на наступне:

Відповідно до п.9.2 договору якщо протягом останнього місяця терміну дії даного договору жодна зі сторін не повідомила про намір зупинити його дію, договір автоматично продовжується на наступний календарний рік.

Будь-які зміни та доповнення до даного договору дійсні лише за умови, що вони зроблені у письмовій формі та підписані належним чином уповноваженими на те представниками сторін (п.9.3 договору).

Докази, що сторони письмово, шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору, досягли домовленості про його продовження, в матеріалах справи відсутні. Позивач, звернувшись до суду з позовом, фактично такими своїми діями заперечив проти подальших господарських відносин з відповідачем, посилаючись на його недобросовісну поведінку щодо утримання попередньої оплати без поставки товару.

Згідно ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що сторони надавали господарському суду мирову угоду. Даною мировою угодою відповідач фактично визнав наявність заборгованості за договором поставки у розмірі отриманої передоплати 4 975 488,00 грн.

При цьому суд враховує, що ухвала суду від 12.12.2022 року, якою було затверджено мирову угоду сторін, скасована постановою Центрального апеляційного господарського суду.

За змістом згаданої постанови суд апеляційної інстанції підставою для скасування вказав на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: не роз`яснення судом представнику відповідача наслідків затвердження мирової угоди та недоведення обсягу повноважень представника ТОВ "Ем Груп Україна", який підписав мирову угоду.

Встановлено, що значна сума з отриманої відповідачем передоплати 3 460 295,03 грн. з отриманих 4 975 488,00 грн. фактично стягнута на користь позивача в порядку примусового виконання ухвали суду про затвердження мирової угоди.

Щодо зазначених обставин суд першої інстанції вірно вказав, що часткове виконання приватним виконавцем затвердженої ухвалою господарського суду від 12.12.2022 року мирової угоди на користь позивача у цій справі в сумі 3 460 295,03 грн. не усуває спору між сторонами у заявленій позивачем сумі в цілому, оскільки правова підстава для зазначеного примусового виконання (ухвала господарського суду від 12.12.2022 року) постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2023 року визнана незаконною та скасована.

Викладене може бути підставою для витребування відповідачем зазначених коштів у позивача в межах окремого судового провадження.

Крім того, факт часткового примусового виконання скасованого судового рішення й знаходження частини спірних грошових коштів у сумі 3 460 295,03 грн. у володінні позивача може бути враховано під час виконання рішення суду у цій справі.

Стосовно доводів скаржника про неправомірну зміну судом першої інстанції правової кваліфікації правовідносин сторін та посилання суду на іншу правову підставу стягнення коштів - ст.1212 Цивільного кодексу України, відсутність правових підстав для повернення позивачу спірних грошових коштів та передчасність заявленої ним вимоги, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вказано вище, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що строк договору сплив 31.12.2022 року, відповідач визнав що він отримав попередню оплату і товар не поставив.

Місцевим господарським судом зроблено правильний висновок про наявність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Груп Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейдойл" попередньої оплати у сумі 3 872 330,00 грн., сплаченої позивачем на виконання умов договору поставки №2001/21 від 20.01.2021 року згідно з виставленим відповідачем рахунком, у зв`язку з невиконанням останнім обов`язку з поставки товару в межах дії договору.

В силу приписів ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших умов, що звичайно ставляться.

До загальних засад цивільного законодавства згідно з ч.1 п.6 ст.3 Цивільного кодексу України відносяться справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. ( постанова Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17)

У даному випадку сторони у п.3.4 договору передбачили можливість дострокової поставки, про яку постачальник повідомляє покупця.

Отже скаржник, отримавши передплату за товар і за відсутності специфікації, не був позбавлений права звернутися до позивача з пропозицією достроково поставити йому товар, передбачений у складеному ним рахунку.

Також відповідач, як добросовісна сторона правочину, мав можливість звернутися до позивача з пропозицією скласти відповідну специфікацію, враховуючи, що таке складення саме покупцем не вбачається з умов укладеного між сторонами договору поставки. Однак докази звернень відповідача до позивача щодо цього у матеріалах справи відсутні.

Крім того слід враховувати, що оплата товару здійсненна позивачем 15 та 16 лютого 2022 року, тобто майже рік тому. Відповідач вказаними грошовими коштами користується на свій розсуд. Невиконання відповідачем обов`язку поставки товару до теперішнього часу, за переконанням колегії суддів, не відповідає принципу розумності у розумінні чинного законодавства України.

При цьому матеріали даної справи не містять доказів на підтвердження обставин здійснення відповідачем будь-яких дій, направлених на виконання спірного договору.

Отже, відсутність специфікації на товар, за умови інших обставин (наявність рахунку та його оплата позивачем тощо), не спростовують факт наявності у відповідача обов`язку на поставку товару, а за відсутності такої поставки про право позивача на повернення йому сплачених грошових коштів.

Щодо правової кваліфікації судом правовідносин сторін колегія суддів зазначає наступне:

Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не позбавляє сторону правового захисту.

Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

Суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Оскільки при вирішенні даної справи суд першої інстанції встановив, що строк дії договору закінчився, зобов`язання відповідача щодо поставки товару не виконано, попередня оплата, проведена позивачем, утримується відповідачем на час вирішення спору без достатньої правової підстави і повернути вказану суму, як просив позивач, відповідно до ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України підстав не має, однак право позивача на отримання цих коштів має бути захищено, суд обґрунтовано застосував приписи ст.1212 Цивільного кодексу України та змінив правову кваліфікацію правовідносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України ("Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави") застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Правовий аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов:

1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;

2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб із метою виникнення у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто, в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Оскільки строк дії договору закінчився, це свідчить про припинення в установленому законом порядку існування підстави для збереження відповідачем у себе грошових коштів, сплачених на його користь позивачем у рахунок майбутньої поставки товару, що не відбулася.

Щодо іншої частини попередньої оплати в розмірі 1 103 158,00 грн., то позивач відступив право вимоги на вказану суму згідно договору відступлення права вимоги з ТОВ "Агро-Технолоджи".

При цьому колегія суддів зауважує, що вказана сума до стягнення зменшена позивачем згідно заяви про зміну предмета позову (том 1 а.с.192-184).

Отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейдойл" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Груп Україна" попередньої оплати в сумі 3 872 330,00 грн. є законними, обґрунтованими та вірно задоволені судом в повному обсязі.

З огляду на викладене колегією суддів не приймаються доводи відповідача про відсутність правових підстав для повернення позивачу спірних грошових коштів та передчасність заявленої ним вимоги.

Таким чином, відповідні доводи скаржника не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та ч. 4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин інші доводи скарги не впливають на юридичну оцінку обставин справи та не спростовують висновків суду про задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Проте, всупереч наведених вище правових норм, скаржником належними та допустимими доказами не доведено порушення його прав, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст.269, 275, 276, 282 284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Груп Україна" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2023 року у справі №904/3941/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 16.11.2023 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя О.Г.Іванов