Рішення

від 03.11.2023 по справі 910/17501/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.11.2023Справа № 910/17501/19 (910/299/22)За позовною заявою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1, ідентифікаційний номер 23697280)

до 1) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );

2) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )

про визнання недійсним договору

в межах справи №910/17501/19

За заявою ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )

про неплатоспроможність

Суддя Мандичев Д.В.

Секретар судового засідання Улахли О.М.

Представники сторін:

від позивача - Бабенко А.І.,

від відповідача-1 - не з`явилися,

від відповідача-2 - не з`явилися,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/17501/19 про неплатоспроможність ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).

До Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк" до 1) ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_2 .

Як вбачається з позовної заяви, одним із відповідачів у справі вказано ОСОБА_1 , тобто фізичну особу, що не є підприємцем.

Відповідно до частини 6 статті 176 Господарського процесуального кодексу разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.01.2022 вирішено звернутись до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації із запитом щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 , останнє відоме місце реєстрації (проживання) якої є АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , за формою, наведеною в додатку 3 до Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207. Зобов`язано Голосіївську районну в місті Києві державної адміністрації протягом п`яти днів з моменту отримання запиту суду надати інформацію про місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 , останнє відоме місце реєстрації (проживання) якої є АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Так, до Господарського суду міста Києва надійшла довідка Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про реєстрацію місця проживання особи, з якої вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 25.03.2004 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 14.03.2022.

Водночас, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб.

За наведених обставин призначене на 14.03.2022 судове засідання з розгляду справи № 910/17501/19 (910/299/22) не відбулося з об`єктивних причин, що не залежать від суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2022 підготовче засідання призначено на 20.06.2022.

20.06.2022 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про призначення комплексної судової експертизи.

20.06.2022 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про зобов`язання відповідачів надати суду у формі заяви свідка відповіді на запитання, викладені у клопотанні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 відкладено підготовче засідання у справі №910/17501/19 (910/299/22) на 13.07.2022.

22.06.2022 від Акціонерного банку "Укргазбанк" до суду надійшло клопотання про зобов`язання відповідачів надати суду у формі заяви свідка відповіді на запитання, викладені у клопотанні.

13.07.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву із проханням поновити строк на його подачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 відмовлено Публічному акціонерному товариству Акціонерний банк "Укргазбанк" у задоволенні клопотання № 117/35609/2022 від 17.06.2022 про зобов`язання учасників справи надати відповідь на запитання. Призначено у справі № 910/17501/19 (910/299/22) комплексну судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (03057, м. Київ вул. Смоленська, 6). На вирішення експерта поставлено такі питання:

- Чи виконано підпис на борговій розписці, датованій 17.12.2015 року, ОСОБА_1 чи іншою особою?

- Чи виконано підпис на борговій розписці, датованій 17.12.2015 року, ОСОБА_2 чи іншою особою?

- Чи відповідає давність виконання боргової розписки, датованої 17.12.2015 року, вказаній у розписці даті, а саме - 17 грудня 2015 року?

- Якщо не відповідає, то яка фактична давність виконання боргової розписки, датованої 17.12.2015 року?

- Чи могла боргова розписка, датована 17.12.2015 року, бути створена пізніше?

- Чи відповідає давність виконання підпису ОСОБА_1 на борговій розписці, датованій 17.12.2015 року, вказаній у розписці даті, а саме - 17 грудня 2015 року?

- Якщо не відповідає, то яка фактична давність виконання підпису ОСОБА_1 на борговій розписці, датованій 17.12.2015 року?

- Чи міг підпис ОСОБА_1 на борговій розписці, датованій 17.12.2015 року, бути створений пізніше?

- Чи відповідає давність виконання підпису ОСОБА_2 на борговій розписці, датованій 17.12.2015 року, вказаній у розписці даті, а саме - 17.12.2015 року?

- Якщо не відповідає, то яка фактична давність виконання підпису ОСОБА_2 на борговій розписці, датованій 17.12.2015 року?

- Чи міг підпис ОСОБА_2 на борговій розписці, датованій 17.12.2015 року, бути створений пізніше?

- Чи піддавалась боргова розписка, датована 17.12.2015 року, штучному старінню?

Відповідно до статті 14 Закону України "Про судову експертизу" попереджено експерта про кримінальну відповідальність за статтями 384 та 385 Кримінального кодексу України. Ухвалу та матеріали справи № 910/17501/19 (910/299/22) ухвалено надіслати Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Зобов`язано сторони на вимогу експерта негайно надати всі документи та матеріали, які необхідні для проведення експертизи. Докази надання до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України і матеріалів для експертного дослідження у встановленому порядку направити до Господарського суду міста Києва. Зобов`язано Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" попередньо оплатити вартість експертизи, докази чого надати в судове засідання після поновлення провадження у справі. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

08.09.2022 до суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов лист про зміну назви призначеної експертизи з "комплексної судової" на "комплексну судово-почеркознавчу та судово-технічну експертизу документів", оскільки питання ухвали від 13.07.2022 за змістом відповідають питанням, які вирішуються при проведені зазначеної експертизи. Також у листі містилося прохання надати оригінал досліджуваного документу - боргової розписки від 17.12.2015.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.11.2022 поновлено провадження у справі № 910/17501/19 (910/299/22) за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк" до 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 про визнання недійсним договору. Відмовлено в задоволенні клопотання Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про зміну назви призначеної експертизи. Зобов`язано сторони надати до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для експертного дослідження оригінал боргової розписки від 17.12.2015, докази чого направити до Господарського суду міста Києва. Зупинено провадження у справі № 910/17501/19 (910/299/22) на час проведення експертизи.

09.03.2023 до суду надійшли від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України матеріали справи № 910/17501/19 (910/299/22) разом із листом № 5589/23-34 від 03.03.2023 про надання об`єкта дослідження - боргової розписки від 17.12.2015.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.03.2023 поновлено провадження у справі № 910/17501/19 (910/299/22). Витребувано у відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 доказ, необхідний для проведення судової експертизи, а саме: оригінал боргової розписки, датованої 17.12.2015.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.05.2023 зупинено провадження у справі № 910/17501/19 (910/299/22) на час проведення судової експертизи у справі. Матеріали справи № 910/17501/19 (910/299/22) надіслано Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (03057, м. Київ вул. Сім`ї Бродських, 6) для проведення експертизи, призначеної ухвалою від 13.07.2022.

13.07.2023 до Господарського суду м. Києва надійшов лист Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 5589/23-34 від 22.06.2023 разом із матеріалами справи № 910/17501/19 (910/299/22).

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.07.2023 поновлено провадження у справі № 910/17501/19 (910/299/22). Призначено розгляд справи у підготовчому засіданні на 23.08.2023.

22.08.2023 до суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

23.08.2023 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання Публічного акціонерного товариства "Укргазбанк" про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.08.2023 задоволено клопотання позивача про витребування доказів. Витребувано у Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393): - документи, які містять інформацію про доходи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Центральним МУ ГУ МВС України в Криму 19.09.1997 року; АДРЕСА_1 ) за період з 01.01.2012 по 01.01.2016; - копії податкових декларацій про майновий стан і доходи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Центральним МУ ГУ МВС України в Криму 19.09.1997 року; АДРЕСА_1 ) за період з 01.01.2012 по 01.01.2016. Відкладено підготовче засідання у справі № 910/17501/19 (910/299/22) на 27.09.2023.

13.09.2023 до суду від Державної податкової служби України надійшло повідомлення по справі на виконання вимог ухвали суду від 23.08.2023.

27.09.2023 від представника відповідача-2 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.09.2023 закрито підготовче провадження у справі № 910/17501/19 (910/299/22) та призначено справу до розгляду по суті на 03.11.2023.

У судове засідання, призначене на 03.11.2023, з`явився представник позивача. Представники відповідача-1 та відповідача-2 у судове засідання не з`явився.

При цьому, представник відповідача-2 був присутній на підготовчому засіданні 27.09.2023 та був обізнаний про призначення справи до розгляду по суті на 03.11.2023 року.

Оскільки відповідач-1 не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.12.2007 між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 298-Ф/07 (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 16.02.2009р., додаткової угоди № 2 від 30.03.2009р., додаткової угоди № 3 від 13.02.2012р.) згідно якого банк відкриває позичальнику мультивалютну не відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування: 158 400,00 доларів США строком з 18.12.2007р. по 14.02.2012р. зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у межах строку кредитування з 18.12.2007р. по 29.03.2009р. виходячи із ставки 12,9% річних; з 30.03.2009р. по 29.03.2011р. виходячи із ставки 10,9% річних; з 30.03.2011р. по 14.02.2012р. виходячи із 12,9% річних. За користування кредитними коштами, що не повернуті в терміни, передбачені цим договором, процентна ставка встановлюється з 18.12.2007р. по 29.03.2009р. виходячи із ставки 13,9% річних, з 30.03.2009р. по 29.03.2011р. виходячи із 11,9% річних, з 30.03.2011р. по 14.02.2012р. виходячи із 13,9% річних; 931 942,69 грн. строком з 14.02.2012р. по 17.12.2032р. зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у межах строку кредитування виходячи з 15,0% річних. За користування кредитними коштами, що не повернуті в терміни, передбачені цим договором, процентна ставка встановлюється, виходячи з 20,0%.

У забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки без оформлення заставної від 18.12.2007р., зареєстрованого в реєстрі за № 53 (з урахуванням договору про внесення змін від 30.03.2009р. № 1 до договору іпотеки (без оформлення заставної), зареєстрованого в реєстрі за № 4809 та договору про внесення змін від 13.02.2012р. № 2 до договору іпотеки (без оформлення заставної), зареєстрованого в реєстрі за № 1633). Предметом іпотеки є нерухоме майно: двокімнатна квартира АДРЕСА_4 , та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири.

Відповідно до п. 4.2. Договору іпотеки за кожний випадок невиконання чи неналежного виконання п. 3.3.6. цього Договору іпотекодавець сплачує на користь іпотеко держателя штраф. Розмір штрафу встановлюється залежно від строку, протягом якого іпотекодавець порушив вимоги п. 3.3.6. Договору та становить 0,5% від заставної вартості предмета іпотеки, визначеної у п.2.2 цього договору, який збільшується на 0,05 щомісячно наростаючим підсумком, починаючи з 2-го календарного місяця, що слідує за місяцем порушення ( в т.ч. враховуючи місяць, в якому будуть виконані зобов`язання зі страхування). При цьому сплата штрафу не звільняє іпотекодавця від виконання своїх зобов`язань за вказаними пунктами.

Оскільки ОСОБА_2 порушила строки повернення кредиту та процентів по кредиту, Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" зверталося 09.12.2014 до боржника з претензією про повернення заборгованості по кредиту в сумі 978 462,71 грн.

Утім, дана вимога залишена боржником без задоволення, у зв`язку з чим Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" звернулося з відповідним позовом про стягнення заборгованості до суду.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24.11.2015 у справі № 759/13688/15-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 298-Ф/07 від 18.12.2007 в розмірі 1 029 038,87 грн., штраф за невиконання умов страхування предмету іпотеки в розмірі 13 250,00 грн. та судовий збір 3 654,00 грн.

Разом із цим, 17.12.2015 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики на суму 30 000,00 дол. США, який викладений сторонами у формі розписки.

За умовами договору позики позичальник мав повернути суму позики в розмірі 30 000,00 дол. США не пізніше грудня 2017 року.

Звернувшись із даним позовом до суду про визнання недійсним договору позики в формі розписки від 17.12.2015, позивач наголосив, що укладення договору не пов`язано з реальними правовими наслідками, здійсненням підприємницької діяльності та отримання прибутку. До того ж, на час укладення спірного договору сторони не мали права передавати суму позики готівкою в гривні, а мали здійснити переказ коштів на рахунок позичальника (боржника). У той же час, боржник при укладенні відповідного договору позики вже не могла виконувати власні фінансові зобов`язання перед позивачем за кредитним договором № 298-Ф/07 від 18.12.2007.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 стверджувала, що укладення договору позики в формі розписки від 17.12.2015 здійснено з метою повернення позики іншому позичальнику - ОСОБА_3 , та частково в рахунок погашення боргу за кредитним договором № 298-Ф/07 від 18.12.2007 перед Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк». Також відповідач-2 просила застосувати строк позовної давності до пред`явлених вимог.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку задовольнити позов, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

21.10.2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

У правовідносинах банкрутства оспорювання правочинів боржника вчинених на шкоду кредитора врегульовано спеціальними нормами статті 42 КУзПБ, що не виключає можливості визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Постановою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 уточнено висновок, викладений у постанові від 02.06.2021 № 904/7905/16, про те, що при застосуванні статті 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За висновком Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №911/1012/13, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.

Аналіз норм статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що названа стаття підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма статті 42 КУзПБ, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно з частиною 1 статті 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).

Відтак, положення статті 42 КУзПБ розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №920/10/21 (920/868/21)).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 відкрито провадження у справі № 910/17501/19 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 .

Разом із цим, оспорюваний договір позики в формі розписки вчинений 17.12.2015, у зв`язку з чим до спірних правовідносин положення статті 42 КУзПБ застосуванню не підлягають.

Виходячи з аналізу ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", наведена норма, у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника підлягає застосуванню у справах про банкрутство, провадження у яких відкрито під час дії Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", та до правочинів (договорів) або майнових дій боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.

Отже, на спірні правовідносини не поширюються правила та підстави недійсності правочинів, які визначені спеціальними нормами статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та статті 42 КУзПБ, що, водночас, не виключає можливості захисту майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України ГК України чи інших законів.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 року у справі № 911/1012/13 зазначила, що укладення боржником договору поза межами "підозрілого періоду" не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.

У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Отже, розгляд відповідних заяв та справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження.

Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Беззаперечно, що визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимальне та справедливе задоволення вимог кредиторів.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

У постанові від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції, вказав на те, що для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.

Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).

Великою Палатою Верховного Суду викладено у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

З урахуванням наведеного, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» є кредитором боржника, останнє виступає заінтересованою особою у визнанні оспорюваного договору недійсним.

Згідно статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України, Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, договір позики є двостороннім правочином. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, позикодавець та позичальник є сторонами договору позики. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг, оскільки саме факт передання коштів повинен бути підтверджений розпискою позичальника (частина друга статті 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, що повністю відповідає усталеній правовій позиції, відображеній, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18.03.2013 у справі № 6-63цс13.

Разом із цим, у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.

Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.

Беручи до уваги наведене, задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.

Тож, у разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.

Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов`язальних правовідносин за відповідним договором позики.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 902/221/22.

Із метою повного та всебічного розгляду справи, приймаючи до уваги, що до предмету доказування у даній справі входить, насамперед, встановлення обставин щодо часу складання, підписання та отримання грошових коштів за борговою розпискою, підписаною ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , судом призначалася у справі № 910/17501/19 (910/299/22) комплексна судово-почеркознавча та судово-технічна експертиза документів, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Так, на вирішення експерта були поставлені такі питання: Чи виконано підпис на борговій розписці, датованій 17.12.2015 року, ОСОБА_1 чи іншою особою? Чи виконано підпис на борговій розписці, датованій 17.12.2015 року, ОСОБА_2 чи іншою особою? Чи відповідає давність виконання боргової розписки, датованої 17.12.2015 року, вказаній у розписці даті, а саме - 17 грудня 2015 року? Якщо не відповідає, то яка фактична давність виконання боргової розписки, датованої 17.12.2015 року? Чи могла боргова розписка, датована 17.12.2015 року, бути створена пізніше? Чи відповідає давність виконання підпису ОСОБА_1 на борговій розписці, датованій 17.12.2015 року, вказаній у розписці даті, а саме - 17 грудня 2015 року? Якщо не відповідає, то яка фактична давність виконання підпису ОСОБА_1 на борговій розписці, датованій 17.12.2015 року? Чи міг підпис ОСОБА_1 на борговій розписці, датованій 17.12.2015 року, бути створений пізніше? Чи відповідає давність виконання підпису ОСОБА_2 на борговій розписці, датованій 17.12.2015 року, вказаній у розписці даті, а саме - 17.12.2015 року? Якщо не відповідає, то яка фактична давність виконання підпису ОСОБА_2 на борговій розписці, датованій 17.12.2015 року? Чи міг підпис ОСОБА_2 на борговій розписці, датованій 17.12.2015 року, бути створений пізніше? Чи піддавалась боргова розписка, датована 17.12.2015 року, штучному старінню?

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.03.2023 у задоволення клопотання судового експерта витребувано у відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 доказ, необхідний для проведення судової експертизи, а саме: оригінал боргової розписки, датованої 17.12.2015.

Згідно з положеннями п.1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 № 1950/5) для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Натомість, з огляду на не надання учасниками справи до КНДІСЕ оригіналу досліджуваного документу - боргової розписки, датованої 17.12.2015, матеріали справи повернуті суду без проведення призначеної експертизи.

У подальшому, судом задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано в Державної податкової служби України: документи, які містять інформацію про доходи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Центральним МУ ГУ МВС України в Криму 19.09.1997 року; АДРЕСА_1 ) за період з 01.01.2012 по 01.01.2016; копії податкових декларацій про майновий стан і доходи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Центральним МУ ГУ МВС України в Криму 19.09.1997 року; АДРЕСА_1 ) за період з 01.01.2012 по 01.01.2016.

У відповідь Державна податкова служба України листом від 06.09.2023 повідомила, що ОСОБА_1 декларації про майновий стан та доходи за період з 01.01.2012 по 31.12.2015 до контролюючих органів не подавала.

Таким чином, у матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором ОСОБА_1 у позику ОСОБА_2 на підставі договору позики в формі розписки від 17.12.2015.

Одночасно, відповідачами не надано до матеріалів справи самого оригіналу договору позики в формі розписки від 17.12.2015.

Дана обставина унеможливила проведення комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів для встановлення обставин щодо часу складання, підписання та отримання грошових коштів за спірною борговою розпискою.

Разом із цим, станом на час укладення оспорюваного договору позики в формі розписки від 17.12.2015 за ОСОБА_2 обліковувалася заборгованість перед Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк» за кредитним договором № 298-Ф/07 від 18.12.2007.

Так, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24.11.2015 у справі № 759/13688/15-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 298-Ф/07 від 18.12.2007 в розмірі 1 029 038,87 грн., штраф за невиконання умов страхування предмету іпотеки в розмірі 13 250,00 грн. та судовий збір 3 654,00 грн.

Відтак, ОСОБА_2 за наявності непогашеної заборгованості перед Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк» у сумі 1 042 288,87 грн. прийняла на себе додаткові фінансові зобов`язання на суму 30 000,00 дол. США.

Натомість, укладення спірного договору позики в формі розписки від 17.12.2015 не було пов`язано з реальними правовими наслідками, здійсненням будь-якої підприємницької діяльності та отриманням прибутку.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 № 405/1820/17.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

За наведених обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем наявності правових підстав для визнання фраудаторним оспорюваного договору позики в формі розписки від 17.12.2015 та недобросовісності дій сторін при його укладенні, у зв`язку з чим такий договір слід визнати недійсним.

Щодо заяви ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (див. висновки, викладенні у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18, від 03.04.2018 у справі № 910/31767/15).

Судом ураховано, що провадження у справі № 910/17501/19 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2019.

При цьому, заява ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника на підставі договору позики в формі розписки від 17.12.2015 на суму 735 000,00грн. подана до суду 20.02.2020 та ухвалою від 21.02.2020 прийнята до розгляду в попередньому засіданні на 24.02.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2020 ОСОБА_1 визнано кредитором боржника на суму 739 204,00грн., з яких 4 204,00грн.-витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів, 735 000,00грн.-вимоги другої черги задоволення.

У той же час, даний позов про визнання недійсним договору позики в формі розписки від 17.12.2015 поданий до суду 30.12.2021 згідно з відбитком календарного штемпелю АТ «Укрпошта» на описі вкладення в цінний лист та фіскальним чеком.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку, що Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк», як кредитором боржника, не пропущено строк позовної давності для пред`явлення позовної вимоги про визнання недійсним договору позики в формі розписки від 17.12.2015, оскільки про наявність такого договору позивач міг бути обізнаним принаймні з 21.02.2020 - з наступного дня після подання заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника на підставі договору позики в формі розписки від 17.12.2015.

Доказів того, що Публічному акціонерному товариству Акціонерний банк «Укргазбанк» могло бути відомо про наявність такого договору позики в формі розписки від 17.12.2015 між відповідачами раніше, ніж з 21.02.2020, матеріали справи не містять та відповідачами не надано.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).

Європейський суд з прав людини наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).

Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідачів.

Разом з тим, якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо, то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. У разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено (пункт 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013). З огляду на вказане, суд дійшов висновку про покладення судових витрат на відповідача 1 та відповідача 2 порівну, а саме в розмірі 1135 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір позики у формі розписки від 17.12.2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на суму грошових коштів у розмірі 30 000,00 доларів США.

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1, ідентифікаційний номер 23697280) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 135 (одна тисяча сто тридцять п`ять) грн. 00 коп.

4. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1, ідентифікаційний номер 23697280) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 135 (одна тисяча сто тридцять п`ять) грн. 00 коп.

5. Видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 16.11.2023

Суддя Д.В. Мандичев