Рішення

від 31.10.2023 по справі 915/984/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2023 року Справа № 915/984/23

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Алексєєва А.П., при секретарі судового засідання Степановій І.С., розглянув у порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою селянського (фермерського) господарства «Деметра», код 19292270 (56425, Миколаївська область, Вознесенський район, с. Маринівка, вул. Нова, 1), яка пред`явлена до відповідача: товариства з додатковою відповідальністю «Миколаївська Аграрна Група», код 00854891 (56425, Миколаївська область, Вознесенський район, с. Маринівка, вул. Симона Петлюри, 13), про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 23.07.2020 року та визнання права власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю загальною площею 39,4 кв.м розташовану у с. Маринівка, Вознесенський район, Миколаївська область, вул. Симона Петлюри, 15/5

За участю представника позивача - адвоката Кудрявцева М.Ю.

Рух справи.

21.06.2023 року позовна заява зареєстрована у канцелярії господарського суду Миколаївської області.

27.06.2023 року ухвалою суду позов залишено без руху.

13.07.2023 року ухвалою суду позов прийнято до розгляду та відкрите провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Повідомлено сторін про дату, час і місце підготовчого засідання. Зазначену ухвалу суду позивач і відповідач отримали 21.07.2023 року.

31.10.2023 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заяви по суті.

У позові зазначено, що 23.07.2020 року позивач уклав із відповідачем у простій письмовій формі договір купівлі-продажу нерухомого майна, за яким позивач придбав у власність нежитлову будівлю гаражу, літ. Д, загальна площа 39,4 кв.м., який розташований у с. Маринівка, Доманівський район, Миколаївська область, вул. Симона Петлюри, 15/5, сплативши 18000 грн. Зазначене нерухоме майно належало на праві приватної власності ВАТ Племзавод Шляховий, правонаступником прав і обов`язків якого є відповідач. 23.07.2020 року відповідач на виконання умов договору передав позивачу за актом приймання-передачі гараж, який позивач використовує за цільовим призначенням. При укладенні договору всі дії сторін були спрямовані на виникнення цивільних прав та обов`язків, обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, мали вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу нежитлової будівлі. Правочин був реальним та виконаний сторонами у повному обсязі. За договором відповідач прийняв на себе зобов`язання не пізніше 6 місяців з дати його укладення сторонами оплатити нотаріальне посвідчення договору та надати нотаріусу необхідні для цього оригінали документів. У погоджені сторонами дату, час і місце для нотаріального посвідчення договору відповідач не з`явився, на вимогу позивача прибути у визначену дату для нотаріального посвідчення договору відповів відмовою. По причині відмови прибути до нотаріуса для нотаріального посвідчення договору, позивач вимушений звернутися до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на нього за позивачем. Як на правову підставу позову позивач послався на приписи статей 526, 220, 321, 328, 392 ЦК.

Відповідач правом надання відзиву на позов не скористався.

Заяви і клопотання учасників справи.

29.08.2023 року електронною поштою до суду надійшло клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яке ухвалою суду від 04.09.2023 року було задоволено.

05.09.2023 року електронною поштою до суду надійшла заява представника позивача з приводу відкладення судового засідання по причині необхідності прийняти участь у розгляді кримінальної справи, представником обвинуваченої у якій він є. Протокольною ухвалою суду від 06.09.2023 року у задоволенні заяви з приводу відкладення підготовчого засідання відмовлено.

19.10.2023 року електронною поштою до суду надійшло клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яке ухвалою суду від 20.10.2023 року було задоволено.

Суд, дослідивши докази у справі, встановив наступне.

23.07.2020 року позивач (покупець) і відповідач (продавець) підписали договір купівлі-продажу (далі - Договір), предметом якого є купівля-продаж нежитлової будівлі, а саме гаражу, літ. Д, загальною площею 39,4 кв. м., що знаходиться у Миколаївській області, Доманівський район, с. Маринівка, вул. Симона Петлюри, 15/5 (п. 1.2 Договору).

Згідно п. 2.2 Договору перехід права власності на товар відбувається після повного розрахунку покупця за товар, складання та підписання сторонами акту приймання-передачі товару та наступного нотаріального посвідчення договору. Нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу здійснюється за рахунок продавця не пізніше 6 місяців з дати його укладення. Продавець зобов`язується сприяти покупцю в нотаріальному посвідченні договору та належному оформленні права власності на товар.

У п. 2.3 Договору закріплено, що продавець свідчить, що дійсно є власником об`єкту, немає обмежень щодо свого права розпорядження товаром, товар або його частка на момент укладання договору нікому іншому не проданий, не відчужений іншим шляхом, не наданий в іпотеку, не переданий в оренду чи безоплатне користування, не є предметом обтяження в податковій заставі і під забороною (арештом) не перебуває.

Згідно п. 3.1 Договору загальна вартість товару, що продається за цим договором становить 18000 грн. разом з ПДВ.

На підтвердження повноважень осіб, які підписали Договір, позивач надав статути сторін договору, наказ про призначення голови позивача, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань по відповідачу, протокол загальних зборів учасників відповідача від 10.12.2019 року.

Передачу нерухомого майна від продавця покупцю засвідчено підписаним сторонами договору актом приймання-передачі товару від 23.07.2020 року.

Для підтвердження оплати на суму 18000 грн. позивач додав до позову платіжне доручення №190 від 23.07.2020 року.

29.07.2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою з приводу невиконання відповідачем умов Договору по сприянню у нотаріальному посвідченні Договору. Відповідач отримав даного листа, що вбачається з рукописної відмітки про його отримання, яка міститься на листі.

Листом від 07.08.2020 року у відповідь позивачу відповідач підтвердив укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна і повідомив, що товариство не працює і це унеможливлює нотаріальне посвідчення договору. Також відповідач у листі вказав, що позивач не набув права власності на майно з огляду на те, що воно виникає лише після нотаріального посвідчення Договору.

Отже, складений та підписаний позивачем і відповідачем договір купівлі-продажу не було посвідчено нотаріально. В зв`язку із тим, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення Договору, який наразі є нікчемним, позивач просить суд визнати його дійсним з підстав, зазначених у ч. 2 ст. 220 ЦК.

Суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Цивільне законодавство містить певні обов`язкові вимоги до договорів купівлі-продажу, предметом яких є нерухоме майно.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна має укладатися у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ч. 1 ст. 657 ЦК).

Наслідком недодержання вимог закону щодо обов`язкового нотаріального посвідчення такого договору є його недійсність (ч. 1 ст. 220 ЦК).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК).

З огляду на положення ч. 3 ст. 640 ЦК якщо договір не був посвідчений нотаріально, але підлягає такому посвідченню, він є неукладеним.

Частиною 2 ст. 220 ЦК передбачено, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК).

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (ч. 1 ст. 658 ЦК).

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 180 ЦК).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції на дату підписання договору, далі - Закон), який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав (ч. 1 ст. 1 Закону).

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону).

Державна реєстрація прав у Державному реєстрі прав є обов`язковою (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону).

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (ч. 2 ст. 3 Закону).

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону (ч. 4. ст. 3 Закону).

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя за місцезнаходженням нерухомого майна (ч. 5. ст. 3 Закону).

Державній реєстрації підлягає право власності на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону).

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення (ч. 1 ст. 5 Закону).

Як було зазначено вище предметом договору купівлі продажу є майно - гараж, літ Д., загальною площею 39,4 км. м., розташоване у с. Маринівка, Доманівський район, Миколаївська область, вул. С. Петлюри, 15/5.

Отже, в силу положень законодавства на момент підписання договору за відповідачем мало бути зареєстроване право власності на гараж, який розташований с. Маринівка, Доманівський район, Миколаївська область, вул. С. Петлюри, 15/5, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Проведення держаної реєстрації прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно підтверджується витягом з реєстру (ст. 18 Закону).

Частиною 1 ст. 74 ГПК визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 76 ГПК).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК).

Проте, доказами, які додані позивачем до позову, не підтверджено реєстрацію за відповідачем права власності на гараж, літ. Д, площею 39,4 кв.м., який розташований у с. Маринівка, Доманівський район, Миколаївська область, вул. С. Петлюри, 15/5 та як наслідок наявність у відповідача права розпоряджатися цим майном.

З огляду на вищевказане предмет договору купівлі-продажу не може вважатися погодженим.

Крім того, ч. 1 та ч. 2 ст. 377 ЦК (в редакції чинній на дату підписання договору) визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Дані про розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить, у зв`язку з переходом права власності на гараж, договір купівлі-продажу всупереч положенням ч. 2 ст. 377 ЦК України не містить.

Таким чином, у суду відсутні правові підстави для визнання договору-купівлі продажу дійсним на підставі положень ч. 2 ст. 220 ЦК.

Відповідно до ст. 393 ЦК власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З огляду на те, що позивач не набув права власності на гараж за договором купівлі-продажу, відповідно у позивача відсутнє право, яке підлягає захисту, виходячи з положень ст. 393 ЦК України. Тому, позовна вимога про визнання за позивачем права власності задоволенню також не підлягає.

Позивачем було сплачено судовий збір за пред`явлення позову у розмірі 5624 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №1131.

Згідно ухвали суду про залишення позову без руху позивачем було доплачено судовий збір за вимогу майнового характеру (визнання права власності на нерухоме майно) в розмірі 4560 грн.

Отже, загальна сума, яку сплатив позивач, становить 10184 грн.

Встановлений ухвалою суду обов`язок надати суду звіт про ринкову оцінку нерухомого майна позивачем не виконано.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 86, 237, 238 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення (ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 16.11.2023 року.

Суддя А.П. Алексєєв