Рішення

від 16.11.2023 по справі 923/167/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" листопада 2023 р. м. Одеса Справа № 923/167/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 923/167/22

за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі (01133, м. Київ, бульвар Лесі України, № 26А, код ЄДРПОУ 21295778)

до відповідача: Акціонерного товариства «Херсонський бавовняний комбінат» (73008, м. Херсон, пл. Павла Дубинди, № 1, код ЄДРПОУ 00306710),

про стягнення 100 906,30 грн,

ВСТАНОВИВ

1. Суть спору та позиції учасникі справи.

Регіональне відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Херсонський бавовняний комбінат», в якій просить суд стягнути з відповідача 100 906,30 грн збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно плану розміщення акцій ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» від 16.07.1996, затвердженого головою Фонду державного майна України, до статутного капіталу створеного ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат», правонаступником якого є АТ «Херсонський бавовняний комбінат», не увійшло майно, що залишилось на його балансі та не змінило статусу державного.

При цьому, як зауважує позивач, відповідно до п. 4 наказу Фонду державного майна України та Мінекономіки України від 19.05.1999 № 908/68, господарські товариства, на балансі яких перебуває державне майно, яке не увійшло до статутних капіталів у процесі приватизації, несуть відповідальність за збереження такого майна відповідно до Цивільного кодексу України.

27.10.2020, за ствердженням позивача, ним на виконання вимог наказу ФДМУ від 16.12.2009 № 1998 «Про забезпечення збереження, контролю за використанням та реалізацією пропозиції інвентаризаційних комісій щодо державного майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, але залишилось у них на балансі» прийнято наказ №563 «Про проведення перевірки державного майна ВАТ «ХБК» та на адресу відповідача направлено листа від 28.10.2020 №18-14-02923, яким повідомлено про дату проведення перевірки та запропоновано визначити уповноваженого представника, котрий забезпечить доступ до об`єктів перевірки.

Позивач зазначає, що 10.11.2020 в присутності уповноваженого представника ВАТ «ХБК», позивачем проведено обстеження стану утримання, ефективного використання та збереження зазначеного державного майна. За даними Реєстру державного майна, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств при приватизації, управління якими здійснює Регіональне відділення, на балансі ВАТ «ХБК» обліковувався 51 об`єкт державної власності, з яких: 21 об`єкт інженерної інфраструктури та 30 об`єктів цивільної оборони.

Водночас, як наголошує позивач, під час проведеної перевірки встановлено, що 24 об`єкта державної власності: майно цивільної оборони - 3 (палатки) та 21 об`єкт інженерної інфраструктури станом на 10.11.2020 відсутні про, що складено Акт.

Два примірники Акту перевірки стану утримання, ефективного використання та збереження державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» при приватизації, але перебуває на його балансі від 10.11.2020, листом від

25.11.2020 №18-04-03225 направлено адресу відповідача з метою підписання та надання зауважень у разі наявності таких, проте наразі зазначений Акт не повернутий позивачу.

Позивач додатково відзначив, що у відповідності до Акту оцінки збитків, затвердженого наказом Регіонального відділення від 20.12.21 № 710, розмір збитків, нанесених державі неправомірною бездіяльністю балансоутримувача, ВАТ «ХБК», що призвело до знищення державного майна, яке обліковувалось на його балансі, складає 100 906,30 грн, у зв`язку з чим, з метою відшкодування збитків завданих державі, позивачем на адресу відповідача направлено листа - претензію від 14.01.2022 №11-09-00146, в якому останнього повідомлено про знищення державного майна та запропоновано в добровільному порядку сплатити кошти в сумі 100 906, 30 грн. Однак, за ствердженням позивача, зазначений лист залишено відповідачем без відповіді.

На переконання позивача, дії відповідача щодо невиконання обов`язку по збереженню державного майна, яке перебуває на його балансі, стали наслідком понесення позивачем збитків в сумі 100 906,30 грн., а відтак, наявний причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Регіональне відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою (вх. № 376/22 від 23.02.2022) до Акціонерного товариства «Херсонський бавовняний комбінат» про стягнення з відповідача 100 906,30 грн збитків.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Херсонської області від 23.02.2022 справу № 923/167/22 передано на розгляд судді Закуріна М.К.

Однак, матеріали позовної заяви не було досліджено судом на відповідність вимогам ст. 162 ГПК України та не відкрито провадження у справі, оскільки з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан та м. Херсон було окуповано.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 внаслідок військової агресії Російської Федерації в Україні уведено воєнний стан, який діє по теперішній час.

Відповідно до пункту 1 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», у разі неможливості здійснення правосуддя судами, розташованими на тимчасово окупованих територіях, територіальна підсудність судових справ, що розглядаються у таких судах, визначається в порядку, передбаченому частиною 7 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до ч.7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об`єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами, може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду. У разі неможливості здійснення Вищою радою правосуддя такого повноваження воно здійснюється за розпорядженням Голови Верховного Суду. Відповідне рішення є також підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється.

Верховний Суд розпорядженням від 18.03.2022 року № 11/0/9-22 в порядку ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус судді» змінив на Господарський суд Одеської області територіальну підсудність судових справ, які підсудні Господарському суду Херсонської області (враховуючи неможливість здійснювати правосуддя під час воєнного стану Господарським судом Херсонської області).

За Актом прийому-передачі від 13.06.2023 евакуйована справа № 923/167/22 була передана Господарському суду Одеської області. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2023 року справу розподілено судді Цісельському О.В.

20.06.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№376/22 від 23.02.2022) до розгляду та відкрито провадження у справі № 923/167/22. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.

Копії ухвали про відкриття провадження у справі були направлені на електронні адреси сторін, що визначені у відповідному реєстрі, та на юридичну адресу відповідача.

Стосовно повідомлення відповідача про розгляд справи, суд відзначає наступне.

Відповідачу Акціонерному товариству «Херсонський бавовняний комбінат» ухвала суду про відкриття провадження у справі від 20.06.2023 була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу: 73008, м. Херсон, пл. Павла Дубинди, № 1, проте ухвала повернута на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за вх.№15113/23 від 10.07.2023.

Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвала суду від 20.06.2023 вважається врученою відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, а саме: на сайті Судової влади України розміщувалось відповідне оголошення від 023.06.2023. З опублікуванням оголошення за змістом ст. 122 ГПК України відповідач вважається повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.

Окрім того, ухвала була направлена на офіційну адресу електронної пошти відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а також секретарем судового 13.07.2023 здійснено спробу передати телефонограму, яку прийняв тимчасово виконуючий обов`язки керівника АТ «Херсонський бавовняний комбінат» Коротецький В.Л.

19.07.2023 від АТ «Херсонський бавовняний комбінат» до суду надійшло повідомлення (вх. № 24402/23), з якого вбачається, що за час окупації на підприємстві розташовувались окупаційні війська та при попередньому обстеженні виявлено, що вся документація, а також архів підприємства знищено, а тому, на думку відповідача, предмет доказування вимагає проведення судового засідання з викликом сторін.

Дослідивши доводи та заперечення відповідача, суд дійшов висновку про необґрунтованість вказаного клопотання, оскільки не вбачається, що справа є складною або містить великий обсяг документів, що мають бути досліджені судом. Доказів того, що зазначена справа має істотне значення для відповідача суду також не надано.

Додатково суд зауважує, що відповідачем не зазначено обставини, які б викликали сумніви щодо документів, наданих позивачем та жодним чином не обґрунтована необхідність додаткового часу для з`ясування вказаних ним обставин, оскільки всі процесуальні строки та дії встановлені процесуальним законодавством однаково для спрощеного провадження.

Відтак, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін, не перешкоджало відповідачу скористатись своїми процесуальними правами на надання необхідних письмових пояснень та доказів до справи, у зв`язку з чим відповідне клопотання відповідача залишене судом без розгляду.

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах «Савенкова проти України», no. 4469/07, від 02.05.2013, «Папазова та інші проти України», no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити «розумним», не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Разом з цим, на підставі Указів Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №259/2022 від 14.03.2022, №133/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023 № 451/2023 від 26.07.2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

За приписами ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

При цьому, статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до ч.1 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладненою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

З огляду на наведене, рішення у справі прийнято судом з урахуванням об`єктивних обставин та в умовах неможливості розгляду відповідного спору у визначений ст.248 Господарського процесуального кодексу України строк.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Отже, оскільки відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, враховуючи вжиті судом заходи із забезпечення повідомлення відповідача про розгляд судом справи №923/167/22, суд, зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, дійшов висновку в контексті гарантій ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року щодо розумного строку розгляду справи, про необхідність розгляду справи по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

16.11.2023 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

16.07.1996 Головою Фонду державного майна України затверджено план розміщення акцій Відкритого акціонерного товариства, створеного згідно з Указом Президента України № 699/94 від 26.11.1994, згідно якого до статутного капіталу ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» не увійшло державне майно, зокрема об`єкти інфраструктури міста та об`єкти ГО, що залишилось на його балансі та у статусі державного.

Відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі № 563 від 27.10.2020, з метою проведення перевірки державного майна, яке перебуває на балансі ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат», затверджено відповідну комісію, а також наказано комісії до 10.11.2020 здійснити перевірку державного майна, яке перебуває на балансі ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» згідно переліку.

28.10.2020 Регіональне відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі звернулось до арбітражного керуючого ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» з листом № 18-04-02923, де повідомило відповідача, що проведення перевірки заплановано на 10.11.2020 та просило визначити уповноваженого представника ВАТ «ХБК», який забезпечить доступ комісії до об`єктів перевірки. Вказаний лист отримано представником відповідача 03.11.2020, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

За даними Реєстру державного майна, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств при приватизації, управління якими здійснює Регіональне відділення, на балансі ВАТ «ХБК» обліковується 51 об`єкт державної власності, а саме 21 об`єкт інженерної інфраструктури та 30 об`єктів цивільної оборони.

10.11.2020 РВ ФДМУ в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі складено Акт перевірки стану утримання, ефективного використання та збереження державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат», з висновком про те, що станом на 10.11.2020 на балансі ВАТ «ХБК» обліковується 51 об`єкт державного майна, який при приватизації не увійшов до статутного капіталу товариства. 27 одиниць державного майна перебувають на відповідальному безоплатному зберіганні у Первинної організації «Товариство сприяння обороні України» ВАТ «Херсонський ХБК». 24 об`єкта відсутні та збитки, завдані державі, ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» станом на 10.11.2020 не відшкодовані.

25.11.2020 РВ ФДМУ в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі звернулось до арбітражного керуючого ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» з листом № 18-04-03225 про надання акта перевірки державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу ВАТ «ХБК» при приватизації, але перебуває на його балансі, де додатково позивач повідомив відповідача, що відповідно до Порядку, на зауваження та пропозиції до Акта балансоутримувачу відводиться 10 робочих днів з моменту його отримання. Також позивач зауважив, що у разі ненадходження зауважень та заперечень до Акта у встановлений термін Акт буде вважатися погодженим керівництвом ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат».

Вказаний лист отримано представником відповідача 09.12.2020, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

В матеріалах справи наявний Акт оцінки розміру збитків, завданих державі в особі Регіонального відділення ФДМ в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі внаслідок розкрадання (нестачі) 24 одиниць державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» при приватизації, але перебувало на його балансі, який складений головним спеціалістом сектору оцінки майна та майнових прав та затверджений наказом позивача 20.10.2021, та згідно з яким вартість збитків за знищення 24 одиниць державного майна (3 палатки майно цивільної оборони; 21 об`єкт інженерної інфрастурктури), станом на 31.10.2020 становить 100906,30 грн.

Окрім того, позивача додана Рецензія на Акт оцінки збитків від 19.10.2021, яка складена рецензентом завідувачем сектору оцінки майна та майнових прав, та згідно з якою за результатами рецензування Акту оцінки збитків від 31.10.2020, рецензент робить висновок, що Акт оцінки збитків, які завдано державі в особі Регіонального відділення ФДМ в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі внаслідок нестачі 24 одиниць державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» при приватизації, але перебувало на його балансі, відповідає вихідним даним, розрахунки проведені правильно та вартість відсутнього майна станом на 31.10.2020 складає 100 906,30 грн, а відтак, Акт повністю відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна.

Наказом начальника Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі № 70 від 20.10.2021 затверджено Акт оцінки збитків, які завдано державі в особі позивача внаслідок нестачі 24 одиниць державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» при приватизації, але перебувало на його балансі, та встановлено термін дії зазначеного Акту оцінки 24 місяці після дати оцінки.

14.01.2022 РВ ФДМУ в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі звернулося до ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» з претензією про відшкодування збитків № 11-09-00146, відповідно до якої відповідачу запропоновано в добровільному порядку сплатити кошти в сумі 100 906,30 грн за знищене державне майно, яке обліковувалось на його балансі. Докази належного направлення вказаної претензії містяться в матеріалах справи, з яких вбачається її отримання відповідачем 20.01.2022.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення та висновки суду за результатами вирішення спору.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу (далі ЦК) України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною 1 статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тобто наведені положення визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 170 Цивільного кодексу України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 326 ЦК України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Згідно зі статтею 345 Цивільного кодексу України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Статтею 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» від 21.09.2006 №185-V визначено, що управління об`єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», об`єктами управління державної власності є зокрема державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, Фонд державного майна України.

У пп.3) ч.2 ст.7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» встановлено, що ФДМУ щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна визначеного державного майна за пропозицією уповноважених органів управління приймає рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських організацій, але перебуває на їх балансі.

Станом на час приватизації Державного підприємства «Херсонський бавовняний комбінат» законодавство України з питань приватизації складалось із Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», які є базовими законодавчими актами цієї сфери правового регулювання, а також нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, зокрема Фонду державного майна України.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного майна», а також положень Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні. Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють в тому числі такі основні повноваження: продають майно, що перебуває у державній власності, в процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, затверджують плани приватизації майна, що перебуває у державній власності, розробляють проекти державних програм приватизації і подають їх на затвердження Верховній Раді України; укладають угоди щодо проведення підготовки об`єктів до приватизації та їх продажу; укладають договори на проведення незалежної оцінки майна в процесі його приватизації.

Зі змісту вказаних норм випливає, що саме Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради є органами, які здійснюють функції, відповідно, щодо розпорядження державною власністю, майном Автономної Республіки Крим і комунальною власністю. Способи приватизації визначаються шляхом прийняття цими органами рішень про затвердження конкретних переліків об`єктів приватизації.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Статтею 6 цього Закону передбачено, що Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в областях. Фонд державного майна України, регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації.

Згідно з частини 1 статті 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до завдань Фонду державного майна України, серед іншого, віднесено:

- управління об`єктами державної власності, зокрема корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій; товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизації) державних підприємств, що належать до сфери його управління, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України;

- захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду державного майна України на території України;

- здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління.

Абзацом 31 пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» передбачено, що Фонд державного майна України та його регіональні відділення у сфері приватизації державного майна приймають рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських організацій.

Регіональне відділення Фонду є державним органом, який створюється Фондом, і йому підпорядковується (абзац перший пункту 1 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 412).

Регіональне відділення Фонду відповідно до покладених на нього завдань і в межах своїх повноважень, зокрема: розробляє пропозиції щодо приватизації майна, яке перебуває у державній власності; здійснює повноваження представника Фонду в керівних органах господарських товариств, власником акцій (часток, паїв) яких є держава; здійснює продаж об`єктів приватизації; здійснює управління та розпоряджається майном підприємств, установ і організацій, що перебуває у державній власності, в процесі приватизації; приймає рішення про передачу власникам приватизованих об`єктів у довготермінову оренду будівель і споруд, приватизація яких заборонена відповідно до чинного законодавства; контролює виконання актів законодавства (підпункти 1, 3, 5, 9, 10 та 25 пункту 4 Положення про регіональне відділення Фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 412).

Відповідно до п.1.3. Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом ФДМУ від 19.05.1999 №908/68 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.06.1999 за №414/3707, управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, полягає у виборі та забезпеченні уповноваженим органом (державні органи приватизації) способу та умов подальшого використання майна у межах чинного законодавства відповідно до таких принципів: забезпечення ефективності використання та збереження державного майна, здійснення заходів контролю, сприяння підвищенню ефективності діяльності підприємств, зокрема - покращення фінансового стану господарських товариств, на балансі яких перебуває державне майно, яке не увійшло до статутних фондів, наявність альтернативних (залежно від груп майна у межах чинного законодавства) способів забезпечення управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі; пріоритетність вибору способів управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, дотримання якого забезпечує надходження коштів до Державного бюджету України.

Пунктом 1.4. Положення встановлені способи управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, а саме: - здійснення приватизації відповідно до Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та інших нормативно-правових актів; - передача майна в оренду відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна»; - передача майна у комунальну власність у порядку, передбаченому Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності»; - передача майна до сфери управління органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482; - передача майна господарським товариствам, у тому числі у разі ліквідації балансоутримувача, на умовах відповідного договору безоплатного зберігання (далі - договору зберігання) відповідно до вимог законодавства; - списання об`єктів державної власності у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 №1314 «Про затвердження Порядку списання об`єктів державної власності»; - передача в оренду, використання захисних споруд цивільного захисту для задоволення господарських, культурних та побутових потреб із збереженням функціонального призначення таких споруд або їх списання у порядку, передбаченому законодавством у сфері цивільного захисту.

Відповідальність за збереження та ефективне використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, визначається главою 29 розділу І книги третьої Цивільного кодексу України - щодо захисту прав власності, та главою 51 розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України - щодо правових наслідків порушення зобов`язань (п. 3.1 Положення).

Відповідно до п.4 Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затверджене спільним наказом ФДМУ та Міністерства економіки України 19.05.1999 №908/68 господарські товариства, на балансі яких перебуває державне майно, яке не увійшло до статутних капіталів, у процесі приватизації, несуть відповідальність за збереження такого майна відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способом захисту цивільний прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки ( ч.1 ст.190 ЦК України).

Частинами 1, 2 статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частини 1 статті 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Враховуючи встановлені у даній справі обставини, норми чинного законодавства суд позивачем Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі в даному випадку обрано правильний спосіб захисту.

Зі змісту позовної заяви та доказів, які додані до матеріалів справи вбачається, що підставами звернення стало те, що державне майно яке не увійшло до статутного капіталу господарського товариства у процесі приватизації (корпоратизації) та перебуває на його балансі зруйноване (втрачене).

За частиною першої статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до частин другої та третьої статті 225 ГК України законом щодо окремих видів господарських зобов`язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (пункт 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).

Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (пункти 6.15, 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (пункт 14 постанови Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17).

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Також, суд зазначає, що обов`язок по збереженню майна відповідачем випливає з норм чинного законодавства України.

Зокрема, відповідно до ст. 954 ЦК України, положення цієї глави (Глава 66, зберігання, § 1. Загальні положення про зберігання) застосовуються до зберігання, яке здійснюється на підставі закону, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до ст. 942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

З урахуванням зазначених вище норм права та обставин справи, суд вбачає, що на відповідача, як утримувача державного майна покладений обов`язок, щодо зберігання майна, яке не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на балансі у відповідності до закону.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, що в результаті перевірки, проведеної 10.11.2020 було встановлено відсутність 24 об`єктів державної власності, зокрема, майно цивільної оборони в кількості 3 (трьох) одиниць та об`єкти інженерної інфраструктури в кількості 21 (двадцяти одної) одиниці, яке перебуває на балансі Відкритого акціонерного товариства «Херсонський бавовняний комбінат», що підтверджується відповідним актом позивача і не спростовано відповідачем, відповідних доказів до матеріалів справи не долучено.

При цьому суд зазначає, що протиправною поведінкою є бездіяльність відповідача, що мало наслідком знищення державного майна. Негативним результатом протиправної дії є завдання майновим правам держави в особі Регіонального відділення збитків, що проявились у знищенні державного майна з вини (бездіяльності) відповідача, а також неможливість здійснення приватизації до Державного бюджету.

Причинним зв`язком між протиправною поведінкою та збитками є те що відповідач достовірно знаючи, що 21 об`єкт інженерної інфраструктури та 3 об`єкта цивільної оборони є державною власністю, яка перебуває в нього на балансі і відповідно до норм ЦК України відповідає за зберігання такого майна, однак через власну бездіяльність допустив знищення державного майна, що завдало збитків державі в особі Регіонального відділення.

Виною особи є бездіяльність, що проявилась в не збереженні державного майна, яке перебуває в нього на балансі, в свою чергу обов`язок зі збереження такого майна на балансоутримувача покладена законом. Вказане мало своїм наслідком знищення 24 об`єктів державної власності та завдання збитків.

Відповідно до ч. 3, ст. 225 ГК України при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Проаналізувавши вищенаведені норми права, суд дійшов висновку, що позивач довів належними і допустимими доказами факт не збереження майна відповідачем, на якого був покладений такий обов`язок у відповідності до закону.

Отже, матеріали справи містять докази наявності усіх складових цивільного правопорушення (вини, протиправна поведінка (бездіяльність), шкода та причинний зв`язок), для застосування такої мірі відповідальності, як стягнення збитків.

Згідно із актом оцінки збитків від 30.10.2020, затвердженого наказом Регіонального відділення ФДМ в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі № 710 від 20.10.2021, розмір збитків, завданих державі внаслідок розкрадання (нестачі, знищення, псування) державного майна складає 100906,30 грн.

Відповідно до Рецензії від 19.10.2021, акт оцінки збитків, які завдано державі в особі Регіонального відділення, повністю відповідає вимогам нормативно - правових актів з оцінки майна.

З метою мирного врегулювання спору Регіональним відділенням надсилалася претензія № 11-09-00146 від 14.01.2022 із вимогою про добровільне відшкодування збитків, однак, дана вимога відповідачем не виконана, а збитки на загальну суму 100906,30 грн. не сплачена.

Згідно із п.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 «Справа «Трофимчук проти України» (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі «Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів», п. 31, Series A, N 274).

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників справи не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, є обґрунтованими, в зв`язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі слід покласти на Акціонерне товариство «Херсонський бавовняний комбінат».

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Херсонський бавовняний комбінат» (73008, м. Херсон, пл. Павла Дубинди, № 1, код ЄДРПОУ 00306710) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі (01133, м. Київ, бульвар Лесі України, № 26А, код ЄДРПОУ 21295778) збитки у розмірі 100 906 (сто тисяч дев`ятсот шість) грн 30 коп та судовий збір в розмірі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Накази видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 16 листопада 2023 р.

Суддя О.В. Цісельський