Рішення

від 14.11.2023 по справі 922/3919/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2023м. ХарківСправа № 922/3919/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Горішній Ю.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр витратних матеріалів" (вул. Заліська, буд. 26, м. Харків, 61145; код ЄДРПОУ: 40377404) до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Поліпак ЛТД" (вул. Академіка Проскури, буд. 1, м. Харків, 61070; код ЄДРПОУ: 30990262) про стягнення 30291,74 грн, за участю представників:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр витратних матеріалів" 05.09.2023 звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Поліпак ЛТД" суми заборгованості за поставлений товар у розмірі 15215,28 грн; пені за прострочення оплати за поставлений товар у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення у розмірі 10162,60 грн; 3% річних за користування чужими грошовими коштами в розмірі 673,00 грн; витрат від інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 4240,86 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлант Пак" було укладено Договір відступлення права вимоги від 26.07.2023, відповідно до умов якого ТОВ "Атлант Пак" (цедент) передав позивачу (цесіонарій), а позивач набув право вимоги, належне цедентові, і став кредитором за Договором поставки № 02/15/394 від 20.07.2015, боржником за яким є ТОВ "Поліпак ЛТД".

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.09.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр витратних матеріалів" було прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі № 922/3919/23; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Водночас, повідомлено учасників справи, що судове засідання з розгляду справи відбудеться 17.10.2023 о 14:00.

Вказаною ухвалою було встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву. Проте, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, відзив на позовну заяву не надав.

Протокольною ухвалою господарського суду від 17.10.2023 розгляд справи було відкладено на 14.11.2023 о 14:30.

У судове засідання, яке відбулося 14.11.2023, представники позивача та відповідача не з`явились; про причину неявки суд не повідомили.

Копія ухвали від 07.09.2023 про відкриття провадження у справі була отримана позивачем, про що свідчить відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення. Копія ухвали-повідомлення від 17.10.2023 не була вручена позивачу у зв`язку з його відсутністю за вказаною адресою.

Копії обох вищевказаних ухвал, надіслані на адресу відповідача, повернуті до господарського суду без вручення адресатові у зв`язку з його відсутністю за вказаною адресою.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи.

Враховуючи, що справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, а підстави для відкладення розгляду справи відсутні, суд визнав за можливе розглянути справу без участі представників позивача і відповідача, за наявними у справі матеріалами, згідно зі ст. 202 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

20.07.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлант-Пак" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Поліпак ЛТД" (покупець, відповідач у справі) було укладено Договір поставки №02/15/394, відповідно до якого постачальник зобов`язався поставити покупцю (відповідачу) товар, а саме пакувальні матеріали (стейч-плівка та стрічка пакувальна липка), визначені у видаткових накладних за Договором, а покупець зобов`язався прийняти товар і оплатити його на умовах Договору.

За умовами п. 4.2 Договору, постачальник зобов`язався поставити кожну партію товару протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту з моменту погодження замовлення покупця та направлення покупцю рахунку-фактури.

Пунктом 5.4 Договору визначено, що оплата кожної партії товару здійснюється на умовах відстрочки платежу протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту поставки партії товару. При здійсненні оплати після строку, визначеного в п.5.4 цього Договору, така оплата вважається відстроченою. При відстроченні оплати за цим Договором постачальник має право стягнути з покупця за право користування комерційним кредитом оплату у розмірі 0,1% несплаченої суми за кожний день відстрочення.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору ТОВ "Атлант-Пак" у лютому 2022 року було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 15215,28 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 2397 від 08.02.2022 на суму 3216,48 грн; № 2596 від 10.02.2022 на суму 2220,12 грн; № 3325 від 23.02.2022 на суму 9778,68 грн.

Проте, відповідач у встановлений Договором строк розрахунок за отриманий товар не здійснив, що підтверджується фільтрованою випискою АТ КБ "Приватбанк" по рахунку ТОВ "Атлант-Пак" за період з 01.01.2022 по 26.07.2023.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.

Факт передачі позивачем відповідачу товару та його вартість підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме відповідними видатковими накладними та податковими накладними.

Строк оплати наданих товару, відповідно до п. 5.4 Договору № 02/15/394 від 20.07.2015 та ч. 1 ст. 530 ЦК України, є таким, що настав.

Оскільки відповідач не надав суду доказів сплати існуючої заборгованості, суд приходить до висновку про доведеність існуючої заборгованості з оплати товару за Договором № 02/15/394 від 20.07.2015 в розмірі 15215,28 грн.

26.07.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлант Пак" (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр витратних матеріалів" (цесіонарій, позивач у справі) було укладено Договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого цедент передав цесіонарієві (позивач), а цесіонарій набув право вимоги, належне цедентові, і став кредитором за Договором поставки №02/15/394 від 20.07.2015, згідно з яким цедент передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Поліпак ЛТД", що зареєстровано за адресою 61070, Харківська область, місто Харків, вулиця Академіка Проскури, 1, код в ЄДРПОУ 30990262 (надалі іменується "боржник"), прийняв товар на загальну суму 15215,28 грн.

Відповідно до п. 2 Договору відступлення права вимоги, цесіонарій набуває право вимагати від боржника належного виконання зобов`язань за укладеним договором, що полягають:

а) у сплати вартості поставленого товару;

б) інші зобов`язання, що передбачені чинним законодавством України за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, та забезпечують виконання зобов`язань та інші права, пов`язані з правами вимоги, в тому числі і право на стягнення штрафу, неустойки, пені в повному обсязі.

26.07.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлант Пак" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр витратних матеріалів" було підписано Акт приймання-передачі документів до Договору відступлення права вимоги від 26.07.2023, відповідно до якого цедент передав, а цесіонарій прийняв документи, на яких засновано право вимоги за Договором відступлення права вимоги від 26.07.2023, а саме:

- Договір поставки № 02/15/394 від 20.07.2015;

- видаткову накладну № 2397 від 08.02.2022 на суму 3216,48 грн;

- податкову накладну № 243 від 08.02.2022;

- видаткову накладну № 2596 від 10.02.2022 на суму 2220,12 грн;

- податкову накладну № 356 від 10.02.2022;

- видаткову накладну № 3325 від 23.02.2022 на суму 9778,68 грн;

- податкову накладну № 764 від 23.02.2022;

- фільтровану виписку за період з 01.01.2022 по 26.07.2023.

Отже, з 27.07.2023 на підставі Договору відступлення права вимоги новим кредитором, який набув право вимоги у сплаті заборгованості за поставлений товар за Договором поставки № 02/15/394 від 20.07.2015 року, стало Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр витратних матеріалів" (позивач).

Статтею 516 ЦК України, передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

02.08.2023 позивачем було направлено на адресу ТОВ виробнича компанія "Поліпак ЛТД" повідомлення про відступлення права вимоги від 31.07.2023 та лист №31/07 від 31.07.2023, щодо сплати заборгованості.

У листі про сплату заборгованості, також було додатково повідомлено боржника (відповідача) про відступлення право вимоги за Договором поставки №02/15/394 від 20.07.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр витратних матеріалів" на підставі Договору відступлення права вимоги від 28.04.2023.

Проте, лист-вимогу не було отримано відповідачем.

Відповідно до п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" за № 14 від 17.12.2013, днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу не пред`явленою.

Повідомлення про повернення поштового відправлення (повідомлення про відступлення права вимоги від 31.07.2023 та лист за № 31/07 від 31.07.2023 щодо сплати заборгованості) відділенням зв`язку було оформлено 17.08.2023, отже днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Відповідно до ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 624 ЦК України встановлено: якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2 Договору поставки № 02/15/394 від 20.07.2015 передбачено, що у разі прострочення оплати поставленого товару покупець зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення.

У зв`язку з простроченням відповідачем оплати поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлант Пак" товару, позивачем здійснено нарахування пені на прострочену заборгованість:

- за видатковою накладною № 2397 від 08.02.2022 за період з 01.03.2022 по 31.08.2023 (розмір нарахованої пені склав 2165,74 грн);

- за видатковою накладною № 2596 від 10.02.2022 за період з 03.03.2022 по 31.08.2023 (розмір нарахованої пені склав 1492,57 грн);

- за видатковою накладною № 3325 від 23.02.2022 за період з 16.03.2022 по 31.08.2023 (розмір нарахованої пені склав 6504,38 грн).

З огляду на вищевказаний розрахунок вбачається, що позивачем нараховано пеню на загальну суму 10162,69 грн, проте до стягнення з відповідача заявлено 10162,60 грн пені.

Водночас, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 ГК України.

Отже, Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17.

Також подібні за змістом до даних правовідносин є висновки у ряді інших постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові від 07.06.2019 по справі №910/23911/16, у постанові від 13.09.2019 по справі № 902/669/18, від 12.06.2018 по справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 по справі № 903/962/17, у яких висловлено позицію про те, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Договір поставки № 02/15/394 від 20.07.2015 не містить умов нарахування пені більше 6 місяців, як це передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України, ні вказівки на подію, що має неминуче настати.

Отже суд дійшов висновку, що умова у п. 7.2 Договору поставки - "за кожен день такого прострочення" не може бути розцінена як підстава нарахування пені у строк, більший ніж встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Таким чином, кінцевий строк нарахування пені на заборгованість з оплати товару за кожною партією обмежується 6 місяцями з дати, коли борг повинен був бути сплачений.

Перевіривши відповідні розрахунки пені, суд дійшов висновку, що розрахунки пені є частково невірними, у зв`язку з невірним визначенням закінчення періодів нарахування пені більш ніж 6 місяців від дати, коли оплата мала бути здійснена (а саме позивачем не застосовано у розрахунку пені приписи ч. 6 ст. 232 ГК України).

З огляду на зазначене, суд перераховує пеню на суми боргу за кожною партією поставки товару за шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, здійснивши перерахунок пені, відповідно до норм законодавства та умов договору та з обмеженням, передбаченим ч. 6 ст. 232 ГК України, суд встановив, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення пені в загальному розмірі 2804,60 грн, а саме:

- 566,63 грн пені за видатковою накладною № 2397 від 08.02.2022;

- 394,76 грн пені за видатковою накладною № 2596 від 10.02.2022;

- 1843,21 грн пені за видатковою накладною № 3325 від 23.02.2022.

В частині стягнення 7358,00 грн пені слід відмовити, у зв`язку з невірним розрахунком та невідповідністю вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат за період з березня 2022 року по серпень 2023 року на загальну суму заборгованості 15215,28 грн, розмір яких становить 4240,86 грн.

Перевіривши за допомогою онлайн-системи "Ліга Закон" здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за кожною партією товару за вказаний період прострочення, суд визнав належною сумою інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача - 3437,63 грн.

Отже, у стягненні 803,23 грн інфляційних втрат слід відмовити як невірно розрахованих.

Перевіривши за допомогою онлайн-системи "Ліга Закон" здійснений позивачем розрахунок 3% річних за кожною партією товару за вказаний період прострочення, суд визнав заявлену до стягнення суму 3% річних - 673,00 грн законною та обґрунтованою.

Таким чином, загальний розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 22130,51 грн, у тому числі: 15215,28 грн основного боргу, 2804,60 грн пені, 673,00 грн - 3% річних та 3437,63 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр витратних матеріалів" в частині стягнення з відповідача 15215,28 грн основного боргу, 2804,60 грн пені, 673,00 грн - 3% річних та 3437,63 грн інфляційних втрат обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

В частині стягнення 7358,00 грн пені та 803,23 грн інфляційних втрат суд відмовляє у задоволенні позовних вимог як невірно розрахованих.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 516, 525, 526, 530, 610, 611, 612, 624, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. 193, 232 Господарського кодексу України, ст. 29, 42, 73, 74, 86, 91, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Поліпак ЛТД" та користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр витратних матеріалів" - заборгованість за поставлений товар у розмірі 15215,28 грн; пеню в розмірі 2804,60 грн; 3% річних у розмірі 673,00 грн; витрати від інфляції в розмірі 3437,63 грн; витрати зі сплати судового збору в розмірі 1960,87 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 7358,00 грн пені та 803,23 грн інфляційних втрат у позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до ст.ст. 256-257 ГПК України.

Повне рішення складено "16" листопада 2023 р.

СуддяН.М. Кухар