Рішення

від 06.11.2023 по справі 924/951/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

м. Хмельницький

"06" листопада 2023 р. Справа № 924/951/23

Господарський суд Хмельницької області у складі

судді Крамара С.І., при секретарі судового засідання Загродській М.А., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТІ", м. Харків

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція", м. Нетішин Хмельницької області

про стягнення 201 551,68грн

Представники сторін:

від позивача: Вернигор О.В. - згідно ордера, серія АХ №1143524 від 08.08.2023 (в режимі відеоконференції (поза межами суду));

від відповідача: Шадрін І.О. - згідно витягу з ЄРЮОФОП. (в режимі відеоконференції (поза межами суду))

В судовому засіданні, відповідно до ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Процесуальні дії по справі, стислий виклад позицій сторін.

06.09.2023 року до Господарського суду Хмельницької області через систему "Електронний суд" в електронній формі надійшла позовна заява (Вх.№05-08/2938/23) Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТІ", м.Харків до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція", м. Нетішин Хмельницької області про стягнення 201 551,68грн у зв`язку із неналежним виконанням умов договору поставки №53-124-01-21-16715 від 31.12.2021.

Ухвалою суду від 25.09.2023 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №924/785/23 в порядку розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання з розгляду справи по суті.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ГТІ", м.Харків наполягає на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач - Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м.Київ в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція", м.Нетішин Хмельницької області у відзиві на позов зазначив, що визнає наявність основної заборгованості за договором поставки №53-124-01-21-16715 від 31.12.2021 в сумі 199 920,00грн. Зазначає, що не мав можливості в строк, встановлений договором, і не має можливості на цей час здійснити оплату для позивача наведених у позовній заяві сум основного боргу, відсотків річник та інфляційних втрат, у зв`язку з вкрай важким фінансовим становищем, в якому він опинився в умовах законодавчих змін, що відбулися в енергетичному ринку країни, а також в результаті окупації військовими формуваннями російської федерації частини виробничих потужностей відповідача в ході військової агресії російської федерації проти України.

У разі ухвалення судом рішення у справі №924/951/23 про повне або часткове задоволення позовних вимог ТОВ "ГТІ" у справі №924/951/23 просить зменшити суму судового збору пропорційно задоволеним вимогам, з урахуванням визнання відповідачем суми основного боргу, зменшити розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу позивача у цій справі, що підлягатимуть стягненню з відповідача на користь позивача, до їх розумного, реального і обґрунтованого розміру, відстрочити виконання рішення суду тривалістю 3 календарних місяці з моменту набрання ним суду законної сили, але не менше ніж до закінчення 2 календарних місяців з моменту припинення воєнного стану в Україні.

Розглядом матеріалів справи встановлено таке.

Між ТОВ "ГТІ" (надалі - постачальник) та ДП "Енергоатом" ВП "Хмельницька АЕС" (надалі - покупець), укладено договір поставки №53-124-01-21-16715 від 31.12.2021 на поставку товару, а саме на поставку Ультразвукового приладу Пульсар - 2.2 (версія 3) - 1шт., вимірювача міцності Оникс -2.6 (версія 1) - 1 шт. на загальну суму 199200грн.

Відповідно до умов п.1.1 вказаного договору, постачальник зобов`язується постави і передати у власність покупцю в передбачені цим договором строки товар, покупець зобов`язується прийняти і оплатити даний товар згідно з найменування асортиментом, виробником, ціною та по коду УКТ ЗЕД товару, який зазначено специфікації №1, якає невід`ємною частиною договору.

Згідно з п.1.2 договору предметом поставки є товар: код 38340000-0 згідно ДК 021 2015. Прилади для вимірювання величин.

Згідно до умов п.3.2 договору вантажоодержувачем є Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство", склад №8, м.Нетішин, вул.Енергетиків 36.

Згідно до п.5.1 Договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 днів з дати оформлення ярлика на придбаний товар згідно до СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".

Відповідно до видаткової накладної №РН00014 від 12.10.2022 на суму 199 920,00грн здійснено поставку товару.

Товар був отриманий 17.10.2022 представником Хмельницького відділення ВП "Складське господарство" без зауважень.

Оплату за поставлений товар від ДП "Енергоатом" ВП "Хмельницька АЕС" відповідачем не здійснено.

Відповідно до п.8.4 Договору №53-124-01-21-16715 від 31.12.2021р, за несвоєчасну оплату устаткування згідно даного договору замовник сплачує виконавцю суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 0,3 відсотки річних від простроченої суми.

Аналізуючи докази, оцінюючи їх в сукупності, судом приймається до уваги наступне.

У відповідності до ратифікованої Законом України від 17.07.2007 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п.1 ст.6) кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно ч.1 ст.173 ГК України Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, 31.12.2021 між сторонами укладено договір поставки №53-124-01-21-16715.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст.656 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.ст. 663, 664 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Пунктом 1 ст. 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Сторонами у п. п.5.1 Договору погоджено, що оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 днів з дати оформлення ярлика на придбаний товар згідно до СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".

Матеріалами справи стверджується, що відповідно до видаткової накладної №РН00014 від 12.10.2022 на суму 199 920,0грн. здійснено поставку товару. Товар отриманий 17.10.2022 представником Хмельницького відділення ВП "Хмельницька АЕС" ("Складське господарство") без зауважень.

Оплату за поставлений від ТОВ „ГТІ товар відповідачем не здійснено, що відповідач у судовому засіданні підтвердив.

Оскільки матеріали справи не містять та учасниками судового розгляду не надано доказів оплати поставленого товару, відтак суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення 199 920,00грн основного боргу є обґрунтованою.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 199,52грн втрат від інфляції, 432,16грн 0,3% річних згідно поданих розрахунків.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Під час перерахунку заявлених до стягнення 3% річних, суд встановив, що позивачем їх заявлено згідно періодів, які визначено відповідно умов договору, зокрема п.5.1 договору. Здійснивши їх обрахування (за допомогою системи „Законодавство") судом встановлено, що заявлені до стягнення 0,3% річних в розмірі 432,16грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно нарахувань втрат від інфляції, судом враховано таке.

Індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Така ж, правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.02.2019р. по справі №924/312/18.

Судом враховано правову позицію Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць.

Зважаючи на викладене, суд, здійснивши власний перерахунок (за допомогою програми „Законодавство") вважає, що заявлені інфляційні втрати правомірно нараховані у розмірі визначеному позивачем 1 199,52грн за вказані ним у наявному в матеріалах справи розрахунку періоди.

Щодо тверджень відповідача викладених у відзиві на позов, судом вони оцінюються критично та до уваги не приймаються.

За змістом ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч.1, ч.2 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов заявлено обґрунтовано, тому позовні вимоги підлягають задоволенню на суму 199 920,00грн основного боргу, 432,16 0,3% річних, 1 199,52грн - інфляційних втрат.

У відзиві на позов відповідач просить надати йому відстрочення виконання рішення суду тривалістю 3 календарних місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили, але не менше ніж до закінчення 2 календарних місяців з моменту припинення воєнного стану в Україні.

Відповідно до ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Частиною 4 ст. 331 ГПК України передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3)стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Отже, відстрочити виконання судового рішення суд може лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим. При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

Суд враховує, що Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

В обґрунтування неможливості виконання зобов`язань перед позивачем, відповідач посилається на важкий фінансовий стан, початок військової агресії і введення в Україні воєнного стану та невиконанням грошових зобов`язань перед відповідачем контрагентами.

З приводу наведеного суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Стаття 42 ГК України передбачає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто юридична особа самостійно, на власний ризик здійснює свою господарську діяльність, в тому числі укладає господарські договори і відповідає за наслідки їх невиконання.

Відповідно до ст. 218 ГК України, ст. 617 ЦК України, практики Європейського суду з прав людини (справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява №59498/00), справа "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року (заява № 18357/91) та інші) відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов`язань та не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Судом також звернуто увагу, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, а ч. 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Необхідність відстрочення виконання рішення суду повинно обґрунтовуватися належними та допустимими доказами, що подаються стороною.

Скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості в значному розмірі є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб`єкта господарювання, а тому вказані обставини не є безумовними самостійними та достатніми підставами для відстрочення виконання судового рішення.

Належність відповідача до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, не підтверджує наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим, що є необхідним для відстрочення виконання рішення та підлягає доказуванню з урахуванням положень ст.ст. 73-80 ГПК України.

Крім того, відповідачем не обґрунтовано доцільності відстрочення рішення суду та не надано доказів на підтвердження наявності у нього реальної можливості в майбутньому виконати рішення у цій справі.

Щодо наданих відповідачем доказів, то суд не бере їх до уваги, оскільки вони об`єктивно не відображають реальний фінансовий стан відповідача станом на час ухвалення судом рішення.

Судом звернуто увагу, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "ІммобільяреСаффі" проти Італії", № 22774/93).

Враховуючи те, що існування заборгованості підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів чи наявність інших обставин. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Водночас, оскільки пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").

З огляду на вищевикладене, враховуючи заперечення позивача, вину відповідача у простроченні зобов`язань з оплати заборгованості за поставлений товар за укладеним із позивачем договором, матеріальні інтереси обох сторін та беручи до уваги, що відповідачем всупереч ч. 3 ст. 13 ГПК України не надано доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, відсутності коштів та винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов`язує можливість надання відстрочення виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду у справі № 924/951/23.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 73, 74, 86, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (30100, Хмельницька область, м. Нетішин, вул. Енергетиків, будинок 20, код ЄДРПОУ 21313677) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТІ" (61007, м. Харків, вул. Рибалко, буд.89-Б, кв. 58; код ЄДРПОУ 41560196) 199 920,00грн (сто дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять гривень 00 коп.) основного боргу, 1 199,52грн (одну тисячі сто дев`яносто дев`ять гривень 52 коп.) інфляційних втрат, 432,16грн (чотириста тридцять дві гривні 16 коп.) 0,3% річних, 2 418,62грн (дві тисячі чотириста вісімнадцять гривень 62 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ.

У задоволенні клопотання Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція", м. Нетішин Хмельницької області про відстрочення виконання рішення суду у справі №924/951/23 відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Порядок подання апеляційної скарги визначений ст.257 та пп.17.5 п.17 Розділу ХІ „Перехідні положення ГПК України.

Повне рішення складено 13.11.2023.

СуддяС.І. Крамар

Віддрук. 3 прим.:1 - до справи; 2 - позивачу ( АДРЕСА_1 ) надіcл. в ел. кабінет 3 - відповідачу (вул. Назарівська, 3, м. Київ, 01032; вул. Енергетиків, 20, м. Нетішин, Хмельницької обл., 30100) надісл. на ел. пошту energoatom@atom.gov.ua та на ел. пошту office@khnpp.atom.gov.ua