Постанова

від 08.11.2023 по справі 567/1039/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

місто Київ

справа № 567/1039/22

провадження № 61-9450св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.

(суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 23 лютого 2023 року, ухвалене суддею Василевичем О. В., та постанову Рівненського апеляційного суду від 23 травня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Ковальчук Н. М., Вейтас І. В., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачки

ОСОБА_1 у 2022 році звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія»

(далі - ТОВ «Західна агровиробнича компанія», товариство), у якому просила:

- зобов`язати товариство повернути належні їй на праві власності земельні ділянки: площею 1, 4775 га, кадастровий номер 5624287100:06:001:0171; площею 1, 048 га, кадастровий номер 5624287100:06:001:0172, цільове призначення земельних ділянок - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- скасувати рішення державного реєстратора, на підставі яких за ТОВ «Західна агровиробнича компанія» зареєстровано право оренди належних ОСОБА_1 на праві власності земельних ділянок, площею 1, 4775 га, кадастровий номер 5624287100:06:001:0171, - рішення від 01 квітня 2019 року, індексний номер 46237075, та площею 1, 048 га, кадастровий номер 5624287100:06:001:0172, - рішення від 01 квітня 2019 року, індексний номер 46236790.

Позивачка обґрунтовувала пред`явлений позов тим, що вона є власником земельних ділянок, кадастровий номер 5624287100:06:001:0171, площею 1, 4775 га, та кадастровий номер 5624287100:06:001:0172, площею 1, 048 га.

З відомостей, одержаних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 15 серпня 2022 року стало відомо, що щодо належних їй земельних ділянок зареєстровано право оренди за відповідачем ТОВ «Західна агровиробнича компанія» та підставою для державної реєстрації права оренди земельних ділянок зазначено два договори оренди землі від 22 березня 2019 року (б/н), укладені нібито між нею як орендодавцем та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» як орендарем.

Право оренди земельної ділянки, площею 1, 4775 га, зареєстровано за відповідачем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Виконавчого комітету Бабинської сільської ради Гощанського району Рівненської області Опанасюка С. М. від 01 квітня 2019 року, індексний номер рішення 46237075, на підставі договору оренди землі від 22 березня 2019 року (б/н) та право оренди іншої земельної ділянки, площею 1, 048 га, зареєстровано за відповідачем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Виконавчого комітету Бабинської сільської ради Гощанського району Рівненської області Опанасюка С. М. від 01 квітня 2019 року, індексний номер рішення 46236790, на підставі договору оренди землі від 22 березня 2019 року (б/н).

Позивачка стверджувала, що договори оренди землі, на підставі яких відбулася реєстрація права оренди, вона не отримувала, особисто їх не підписувала та інших осіб на їх підписання не уповноважувала, з нею як із власником земельних ділянок не узгоджувалися умови таких правочинів, відтак вважала їх неукладеними. Зазначила, що факт реєстрації права оренди земельних ділянок на підставі оспорюваних правочинів за ТОВ «Західна агровиробнича компанія» не може бути підтвердженням її волевиявлення на укладення таких договорів.

Наголошувала, що існує спір між нею та відповідачем щодо користування належними їй земельними ділянками, оскільки на підставі неукладених договорів оренди землі ТОВ «Західна агровиробнича компанія» зареєструвало за собою право оренди. Відповідач ТОВ «Західна агровиробнича компанія» продовжує користуватися належними їй земельними ділянками без достатніх правових підстав, чим порушує її права на користування та розпорядження належним їй майном, що й спонукало її звернутися до суду з позовом.

Стислий виклад заперечень сторони відповідача

Відповідач заперечував проти пред`явленого позову та просив у його задоволенні відмовити, зазначав, що право оренди на належні позивачці земельні ділянки, кадастровий номер 5624287100:06:001:0171, площею 1, 4775 га, та кадастровий номер 5624287100:06:001:0172, площею 1, 048 га, зареєстровано за ТОВ «Західна агровиробнича компанія» на підставі двох договорів оренди землі від 22 березня 2019 року. Факт реєстрації права оренди земельних ділянок підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наданих позивачкою разом із позовом. Водночас відповідач зазначив про брак у товариства оригінальних примірників договорів оренди землі від 22 березня 2019 року. На обґрунтування заперечень проти позову відповідач також зазначив, що позивачка отримувала від відповідача орендну плату, а сплата відповідачем орендної плати спростовує доводи позивачки щодо непідписання нею договорів оренди, адже договір виконувався сторонами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 23 лютого 2023 року Острозький районний суд Рівненської області задовольнив позов ОСОБА_1 .

Суд зобов`язав ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 1, 4775 га, кадастровий номер 5624287100:06:001:0171, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Острозької міської територіальної громади Рівненського району Рівненської області (до ліквідації Острозького району знаходилася на території Сіянцівської сільської ради Острозького району Рівненської області).

Скасував рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Бабинської сільської ради Гощанського району Рівненської області Опанасюка С. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 квітня 2019 року, індексний номер рішення 46237075, номер запису про інше речове право 30959086, щодо державної реєстрації права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія» на земельну ділянку, площею, 1, 4775 га, кадастровий номер 5624287100:06:001:0171, з одночасним припиненням права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія» щодо цієї земельної ділянки.

Зобов`язав ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 1, 048 га, кадастровий номер 5624287100:06:001:0172, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Острозької міської територіальної громади Рівненського району Рівненської області (до ліквідації Острозького району знаходилася на території Сіянцівської сільської ради Острозького району Рівненської області).

Скасував рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Бабинської сільської ради Гощанського району Рівненської області Опанасюка С. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 квітня 2019 року, індексний номер рішення 46236790, номер запису про інше речове право 30958681, щодо державної реєстрації права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія» на земельну ділянку, площею 1, 048 га, кадастровий номер 5624287100:06:001:0172, з одночасним припиненням права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія» щодо цієї земельної ділянки.

Здійснив розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виснував, що з доводів позивачки встановлено, що договори оренди землі вона не укладала та не підписувала, інших осіб на їх укладення та підписання не уповноважувала, істотні та інші умови договорів з нею як із власником земельних ділянок не узгоджувалися. Відповідач не спростував доводи позивачки та не надав до суду належних і допустимих доказів на підтвердження існування договірних правовідносин з позивачкою ОСОБА_1 , предметом яких є належні їй на праві власності дві земельні ділянки.

Суд наголосив на тому, що з огляду на те, що позивачка стверджує про неукладення нею договорів оренди землі та на відсутність у неї відповідних примірників таких правочинів, то саме на відповідача покладається обов`язок надати докази на підтвердження укладення договорів оренди землі.

Оскільки для проведення почеркознавчої експертизи документів (спірних правочинів) потрібно надати їх оригінали, які на вимогу суду ані відповідач, ані державний реєстратор не надали, суд виснував про неможливість проведення експертного дослідження у зв`язку з відсутністю об`єкта дослідження.

З урахуванням того, що відповідач ТОВ «Західна агровиробнича компанія» не надав витребувані судом докази - оригінали договорів оренди землі від 22 березня 2019 року (б/н), суд встановив наявність фактичних та правових підстав для визнання неукладеними договорів оренди землі від 22 березня 2019 року (б/н) щодо належних позивачці земельних ділянок, площею 1, 4775 га, кадастровий номер 5624287100:06:001:0171, та площею 1, 048 га, кадастровий номер 5624287100:06:001:0172.

Взявши до уваги встановлення факту неукладення згаданих правочинів та недоведення відповідачем ТОВ «Західна агровиробнича компанія» правомірності користування належними позивачці земельними ділянками, а також, що товариство надалі продовжує ними користуватися, чим порушує права позивачки на користування та розпорядження належним їй майном, суд виснував, що існують підстави для зобов`язання відповідача повернути позивачці належні їй на праві власності земельні ділянки.

Постановою від 23 травня 2023 року Рівненський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ТОВ «Західна агровиробнича компанія», рішення Острозького районного суду Рівненської області від 23 лютого 2023 року - без змін.

Суд поновив дію рішення Острозького районного суду Рівненської області від 23 лютого 2023 року.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що не підлягають врахуванню доводи, що оспорюваний правочин був перевірений державним реєстратором під час проведення державної реєстрації, а тому він існує та є законним, адже до переліку повноважень державного реєстратора входить лише перевірка повноважень особи заявника, дослідження документів на предмет їх відповідності вимогам законодавства, визначення факту виникнення у заявника речового права на нерухоме майно або ж його обтяження.

Також апеляційний суд наголосив, що будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особа, яка подала апеляційну скаргу, не надала.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ «Західна агровиробнича компанія» 22 червня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Острозького районного суду Рівненської області від 23 лютого 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 23 травня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження цих судових рішень визначив те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20), за змістом яких з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі № 670/1088/18 (провадження № 61-16913св20), щодо застосування пункту 6 частини першої статті 6 ЦК України;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 192/1903/19 (провадження № 61-14966св21), відповідно до яких не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання;

- суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Позивачка подала відзив на касаційну скаргу, просить касаційну скаргу товариства залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - в силі.

Стверджує, що надані нею докази на підтвердження пред`явленого позову є належними та допустимими, а клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи мав заявляти відповідач. Також позивачка наголошує, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано застосували до спірних процесуальних правовідносин правила частини першої статті 81 та частини десятої статті 84 ЦПК України.

Стосовно сплати орендної плати позивачка стверджує, що такі обставини не підтверджують волевиявлення орендодавця на укладення договорів, адже договір оренди укладається у письмовій формі, а не шляхом вчинення конклюдентних дій.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 30 червня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 06 листопада 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать дві земельні ділянки: земельна ділянка, площею 1, 4775 га, кадастровий номер 5624287100:06:001:0171, та земельна ділянка, площею 1,048 га, кадастровий номер 5624287100:06:001:0172, розташовані на території Острозької міської територіальної громади Рівненського району Рівненської області (колишня Сіянцівська сільська рада Острозького району Рівненської області), що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 09 січня 2002 року, серії ІІ-РВ № 018050, витягами з Державного земельного кадастру від 22 березня 2019 року та інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15 серпня 2022 року.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15 серпня 2022 року державний реєстратор Виконавчого комітету Бабинської сільської ради Гощанського району Рівненської області Опанасюк С. М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 квітня 2019 року, індексний номер рішення 46237075, номер запису про інше речове право 30959086, зареєстрував право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5624287100:06:001:0171, площею 1, 4775 га, за ТОВ «Західна агровиробнича компанія», орендодавцем якої зазначено позивачку ОСОБА_1 , та підставою для реєстрації права оренди такої земельної ділянки зазначено договір оренди землі від 22 березня 2019 року (б/н).

Також державний реєстратор Виконавчого комітету Бабинської сільської ради Гощанського району Рівненської області Опанасюк С. М. на підставі іншого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 квітня 2019 року індексний номер рішення 46236790, номер запису про інше речове право 30958681, зареєстрував право оренди другої земельної ділянки, кадастровий номер 5624287100:06:001:0172, площею 1, 048 га, за ТОВ «Західна агровиробнича компанія», орендодавцем якої зазначено позивачку ОСОБА_1 , та підставою для реєстрації права оренди такої земельної ділянки зазначено договір оренди землі від 22 березня 2019 року (б/н).

Як відповідач, так і державний реєстратор не надали витребувані судом оригінальні примірники спірних правочинів та повідомили про їх відсутність.

Позивачка ОСОБА_1 заперечує факт підписання нею з відповідачем будь-яких договорів оренди землі, отримання нею будь-яких пропозицій від відповідача щодо укладення таких правочинів та погодження між сторонами їх істотних умов.

У позивачки немає примірників договорів оренди землі, за якими орендарем належних їй земельних ділянок строком на сім років став відповідач ТОВ «Західна агровиробнича компанія».

Відповідно до матеріалів справи відповідач надав до відзиву на касаційну скаргу копії договорів оренди земельних ділянок, копії відомостей про виплату готівки від 26 квітня 2018 року № 00000001100 та від 08 жовтня 2019 року № 00000001575, копії платіжних доручень від 14 грудня 2021 року № 9111235314 та від 10 лютого 2022 року №1267641280 на підтвердження виконання умов договорів оренди земельних ділянок.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, на підтвердження факту існування орендних правовідносин у зв`язку зі сплатою на користь позивачки орендної плати суд першої інстанції до уваги не взяв, встановивши, що у справі не доведено підписання договорів оренди земельної ділянки орендодавцем.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Звертаючись до суду з позовом про зобов`язання відповідача повернути земельні ділянки, скасування рішень державного реєстратора, позивачка обґрунтовувала пред`явлений позов тим, що вона не підписувала та не укладала договори оренди землі із відповідачем, а тому вважала, що не було її волевиявлення на укладення цих договорів.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є передусім вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає у згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, зокрема, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають за законом незалежно від волі їх суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, особисті підписи сторін договору є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми такого договору, наявність таких підписів, зазвичай, має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі»

(тут і далі - у редакції, чинній станом на дати, зазначені в спірних договорах)договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 6.21-6.24, 6.35-6.38 постанови від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зазначила про таке:

«У випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у виді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна зі сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

За змістом статей 76, 102 ЦПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.

Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність, і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто суду потрібно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (якщо немає законодавчих застережень про інше)».

У постанові від 26 квітня 2023 року у справі № 192/1903/19

(провадження № 61-14966св21) Верховний Суд виснував, що якщо договір хоча і не був укладений, але виконувався його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність, і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Верховний Суд врахував, що, задовольняючи позов ОСОБА_1 , суди виснували, що договори оренди землі орендодавець не підписувала та, відповідно, не укладала.

Втім, стверджуючи, що договори сторона орендодавця не укладала та не підписувала, суди повинні були врахувати, що позивачка мала доводити не лише те, що вона не підписувала договори (як окремі документи), а й не укладала такі договори (двосторонні правочини як результат домовленості двох сторін, спрямованої на встановлення певних цивільних прав та обов`язків), відповідно, що між сторонами не виникли правові відносини із договору оренди землі, оскільки позивачка не виявляла своєї волі на укладення таких правочинів. Натомість відповідач має доводити виникнення між сторонами правовідносин із договору оренди землі, виконання такого договору сторонами внаслідок досягнення домовленості з приводу користування земельними ділянками орендодавця.

Відхиляючи доводи відповідача про виконання ним умов договорів оренди зі сплати орендної плати, що не заперечувала та не спростувала позивачка під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, суди наведених правових висновків Верховного Суду не врахували та зробили помилкові висновки про неукладеність договорів оренди земельних ділянок з підстав ненадання оригіналів цих договорів, адже відповідач доводив під час розгляду справи факти виконання цих договорів. Позивачка, звертаючись до суду з позовом, стверджувала, що земельні ділянки перебувають у користуванні товариства, а відповідач до відзиву на позовну заяву надав докази сплати позивачці орендної плати за користування земельними ділянками, що і підтверджує виконання істотних умов договору обома сторонами.

Зробивши висновки про неукладеність договорів оренди землі, врахувавши, що позивачка як власник земельних ділянок не підписувала такі договори, суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно обмежили предмет доказування у справі лише встановленням факту підписання договорів оренди не власником земельних ділянок, а іншими особами. Такі висновки суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, зробленим у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), що виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством.

Позивачка, звертаючись до суду з позовом, не заперечувала, що земельними ділянками користується відповідач, не доводила, що земельні ділянки передані орендарю поза її волею, лише наголошувала на тому, що письмових договорів оренди землі вона не підписувала. Так само вона не заперечувала факт сплати орендарем та отримання нею орендної плати за користування товариством земельними ділянками.

Підсумовуючи, Верховний Суд зробив висновок, що за встановлених судами фактичних обставин у справі, що переглядається, між сторонами виникли та тривалий час існували правові відносини з договорів оренди землі, про що свідчить користування орендарем земельними ділянками та виплата орендодавцеві орендної плати.

Для належної оцінки встановлених судами обставин Верховний Суд виходить з того, що договір у спірних правовідносинах має розглядатися як правовідношення (а не документ), зміст якого визначається відповідними правами та обов`язками, що виникають у його сторін. Отже, з`ясування судом наявності між сторонами певних прав та/обов`язків доводить існування і певного договору між ними.

У зв`язку з наведеним висновки судів першої та апеляційної інстанцій про неукладеність між сторонами договорів оренди землі та, як наслідок, наявність підстав для повернення земельних ділянок позивачці є помилковими, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Вимога про скасування рішень про державну реєстрацію є похідною вимогою та також не підлягає задоволенню у зв`язку з відмовою у задоволенні позову про зобов`язання відповідача повернути земельні ділянки.

Щодо подібності процесуальних відносин у справі, що переглядається, та у інших судових справах за подібних матеріальних правовідносин

Верховний Суд встановив, що правовідносини у справі, що переглядається, та у справах № 567/829/22, № 567/6/22, № 567/1471/21, № 567/635/22, № 567/1469/21 є подібними, проте у згаданих справах відповідач або не надав доказів виконання договорів оренди земельних ділянок, або надав такі докази з порушенням процесуальних строків їх подання, у зв`язку з чим такі докази не враховувалися судами, відповідно, і обставини, які підтверджувалися такими доказами, що істотно вплинуло на висновки по суті спору.

Натомість у справі, що переглядається, докази виконання умов договорів оренди земельних ділянок відповідач надав разом із відзивом на позовну заяву, суди не встановили порушення процесуального порядку подання таких доказів, що є відмінним від наведених справ, у яких Верховний Суд виснував про наявність правових підстав для задоволення позову у зв`язку з недоведенням відповідачем укладення договору між сторонами, зокрема шляхом фактичного його виконання сторонами.

Підсумовуючи, у справі, що переглядається, встановлено, що договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав орендні платежі), а тому оцінка договору як неукладеного є хибною, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше). Проте у справі, що переглядається, позивачка не просила визнати договір недійсним, не доводила таких обставин під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Натомість у наведених інших справах суди не встановили факт виконання сторонами умов договорів, як і не встановили, що орендодавці підписували ці договори, що свідчить про відмінність фактичних обставин справ, незважаючи на подібність матеріальних правовідносин у них.

Щодо клопотання позивачки про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Позивачка у серпні 2023 року звернулася до Верховного Суду із клопотанням про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, обґрунтовуючи це необхідністю формування єдиної правозастосовчої практики щодо використання приписів частини четвертої статті 81 та частини десятої статті 84 ЦПК України у подібних процесуальних правовідносинах.

Верховний Суд встановив, що у спірних процесуальних правовідносинах немає підстав для застосування частини десятої статті 84 ЦПК України, так само як і частини четвертої статті 81 ЦПК України, а тому правових підстав для передачі справи, що переглядається, на розгляд Великої Палати Верховного Суду немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підсумовуючи, Верховний Суд, встановивши порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зробив висновок про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю позивачкою того, що вона не виявляла своєї волі на укладення договорів оренди землі з відповідачем, а тому такі договори є неукладеними, а земельні ділянки підлягають поверненню їй орендарем.

Верховний Суд наголошує на тому, що у справі, яка переглядається, позивачка доводила лише факт непідписання нею текстів договорів, проте її фактичні дії щодо отримання орендної плати переконливо доводять визнання нею фактів укладення згаданих договорів з відповідачем, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), на яку заявник посилається у касаційній скарзі.

Щодо інших доводів касаційної скарги, то Верховний Суд не встановив доцільності надавати відповіді на них, адже встановив підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення у справі, інші доводи касаційної скарги не впливають на правовий результат вирішення спору.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Також потрібно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на приписи законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Тож питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Резюмуючи, Верховний Суд встановив існування достатніх правових підстав для скасування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин за встановлених фактичних обставин справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, то судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, покладаються на позивачку; судові витати, понесені у зв`язку із переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають відшкодуванню позивачкою на користь відповідача.

За подання апеляційної скарги відповідач сплатив 5 954, 40 грн, за подання касаційної скарги - 7 939, 20 грн, а разом 13 893, 60 грн, які і підлягають відшкодуванню позивачкою відповідачу.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» задовольнити.

Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 23 лютого 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 23 травня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» про зобов`язання повернути земельні ділянки та скасування рішень державного реєстратора відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 13 893, 60 грн, з яких: за подання апеляційної скарги - 5 954, 40 грн, за подання касаційної скарги - 7 939, 20 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді О. В. Білоконь

І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний