Рішення

від 16.11.2023 по справі 320/3305/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2023 року Київ № 320/3305/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевченко А. В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Золочівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Садівниче товариство «Селекціонер» про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Золочівської сільської ради (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Садівниче товариство «Селекціонер», в якому позивачка просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24.12.2021 № 620-20-VІІІ про розгляд заяви громадян із земельних питань в частині відмови позивачці у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,098 га, яка розташована в адміністративно-територіальних межах Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області;

- зобов`язати відповідача надати позивачці дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,098 га, яка розташована в адміністративно-територіальних межах Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області, для ведення індивідуального садівництва, у місячний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили.

У якості підстави позову позивачка зазначила, що відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства безпідставно прийнято рішення в частині відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,098 га, яка розташована в адміністративно-територіальних межах Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області, оскільки таких підстав, як перебування бажаної земельної ділянки в користуванні іншої особи ЗК України не передбачено.

Позивачка не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем вказаного рішення та стверджує, що спірне рішення є немотивованим та не містить доказів на підтвердження наявності підстав для відмови у наданні відповідного дозволу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2022 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Садівниче товариство «Селекціонер».

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що оскільки клопотання ОСОБА_1 не містило погодження СТ «Селекціонер» щодо вилучення земельної ділянки з його постійного користування та /або довідки про належність ОСОБА_1 до членів садового товариства, відповідачем прийнято рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,098 га, яка розташована в адміністративно-територіальних межах Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Позивачка подала до суду відповідь на відзив, у якому проти доводів відповідача у відзиві на позовну заяву заперечувала. Вказала, що оскаржуване рішення відповідача є необґрунтованим та підлягає скасуванню. Відмова у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою у зв`язку із перебування спірної ділянки в користуванні садівничого товариства не є законною, більш того відповідачем до відзиву надано копію акта на право постійного користування землею, однак вказана копія акта є нечитабельною та з неї не можливо встановити, що в користуванні третьої особи перебуває саме спірна земельна ділянка, а інша яка не є предметом позову. Звернула увагу суду, що спірна земельна ділянка не використовується жодної особою та перебуває в занедбаному стані, вказане підтверджується фото та відео, що були зроблені при огляді вільних земельних ділянок на території Бориспільського району.

Крім того, у відповіді на відзив позивачка просила суд поновити строк на подання відповіді на візвив.

Розглянувши подане клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив на позовну заяву, дослідивши наявні матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

Згідно частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до частини третьої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні.

Згідно з частини четвертої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Відповідно до частини пятої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

З метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи по суті, беручи до уваги введення воєнного стану в Україні, суд приходить висновку, про задоволення клопотання позивачки про поновлення пропущеного строку на подання відповіді на відзив на позовну заяву та поновити ОСОБА_1 пропущений строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву по справі № 320/3305/22.

Третя особа до суду пояснення з приводу позову або відзив разом з документами не надала.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Куйбишевським РВ УМВС України в Запорізькій області.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка на підставі статті 118 Земельного кодексу України, звернулась до відповідача із клопотанням за вих №10-12/21-2 від 10.12.2021 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0, 098 га, на території Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області.

До вказаного клопотання позивачка долучила копії: паспорту; РНОКПП позивачки; графічний матеріал із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

Рішенням Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24 грудня 2021 № 620-20-VІІІ відмовлено позивачці у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, у зв`язку з тим, що на вказана в графічних матеріалах земельна ділянка, на передачу якої вона претендує, перебуває у користуванні СТ «Селекціонер».

Не погоджуючись із прийнятим відповідачем рішенням про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, позивачка звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Конституції України гарантується право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Пунктами «а» та «б» частини першої статті 12 Земельного кодексу України (далі ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями комунальної власності територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частиною першою та другою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частинами третьою та четвертою статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до пункту «в» частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення садівництва - не більше 0, 12 гектара.

Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно із частиною сьомою статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених норм земельного законодавства дає підстави стверджувати, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17, від 20.01.2021 у справі № 360/1590/16-а, від 08.09.2020 у справі № 812/1450/17, які в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховані судом у спірних правовідносинах.

Разом із тим, відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічні правові позиції викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14, а також у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17 та від 12.06.2020 у справі № 808/3187/17.

Крім того, у постанові від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

З урахуванням викладеного, надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проєкт землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проєкту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом, зокрема у разі невідповідності місця розташування ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 509/4722/16-а.

Як зазначалось вище та вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для відмови у наданні позивачці дозволу на розробку проєкту землеустрою слугував висновок відповідача про те, що дана земельна ділянка перебуває у користуванні СТ «Селекціонер».

Надана відповідачем до відзиву копію Акта на право постійного користування землею не береться судом до уваги, скільки вказана копія акта на право постійного користування землею серія II - КВ №002066 від 18 вітня 1997 року є нечитабельною, не завірена належним чином, та з неї не можливо встановити, що в користуванні саме третьої особи перебуває саме спірна земельна ділянка.

У відповідності до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Проте належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні СТ «Селекціонер» відповідачем не надано.

Суд констатує, що у спірному рішенні відповідача відсутні посилання, на підставі чого зазначена земельна ділянка перебуває у користуванні СТ «Селекціонер».

Виходячи з аналізу вищевказаних законодавчих положень у системному їх зв`язку, суд дійшов висновку, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Викладене дає підстави стверджувати, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а мотиви, за яких прийняте оскаржуване рішення суперечать положенням частини сьомої статті 118 ЗК України.

Зазначене є підставою для висновку, що відповідач протиправно та необґрунтовано відмовив позивачці у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Щодо вимоги позивачки про зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким задовольнити клопотання позивачки про надання дозволу на розробку документації із землеустрою, суд виходив із такого.

Так, у силу вимог статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

У разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, у разі скасування індивідуального акта, є правом, а не обов`язком суду.

Так, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Як убачається з положень Рекомендації Комітету Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Наведене повністю відповідає змісту положень статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначені повноваження суду при вирішенні справи, зокрема, що у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суд.

Проте у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У цьому випадку повноваження щодо розпорядження землями комунальної власності територіальної громади є виключною компетенцією відповідача, який реалізує такі повноваження у порядку, встановленому статтею 118 ЗК України. Визначений у вказаній статті порядок безоплатної приватизації земельної ділянки наділяє орган місцевого самоврядування певною свободою розсуду під час вирішення питання про надання особі дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зокрема, повноваженнями відмовляти у наданні такого дозволу з підстав, визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України, або навпаки надати такий дозвіл.

Задовольнивши вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, суд фактично підмінив би собою орган місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого належить розпорядження земельними ділянками комунальної власності відповідних територіальних громад і співставлення відповідності їх місця розташування з вимогами законів, прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, генеральними планами населених пунктів та іншої містобудівної документації.

Враховуючи викладене, вимоги позивачки про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивачки у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень слід вийти за межі позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивачки про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,098 га, яка розташована в адміністративно-територіальних межах Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області, для ведення індивідуального садівництва, та прийняти відповідне рішення в порядку та строки, передбачені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України шляхом надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.

У підсумку, з урахування зазначеного у сукупності, суд доходить висновку про протиправність рішення відповідача, а відтак вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що в силу вимог частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду позивачкою було сплачено судовий збір у розмірі 992, 40 грн. згідно з квитанцію про сплату від 02.02.2022.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24.12.2021 № 620-20-VІІІ «Про розгляд заяви громадян із земельних питань» в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,098 га, яка розташована в адміністративно-територіальних межах Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Зобов`язати Золочівську сільську раду (код ЄДРПОУ: 04363538, місцезнаходження: 08340, Київська обл., Бориспільський район, с. Гнідин, вул. Нова, буд. 1,) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за вих №10-12/21-2 від 10.12.2021 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0, 098 га на території Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області та прийняти відповідне рішення в порядку та строки, передбачені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України шляхом надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Золочівської сільської ради (код ЄДРПОУ: 04363538, місцезнаходження: 08340, Київська обл., Бориспільський район, с. Гнідин, вул. Нова, буд. 1).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.