Рішення

від 16.11.2023 по справі 340/6137/23

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2023 року м. Кропивницький Справа № 340/6137/23

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (позивач) до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (далі також відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25.10.2019 № Ф-153717-52У.

Позовні вимоги Позивачем обґрунтовані тим, що він з 01.03.2002 по теперішній час перебуває у трудових відносинах, внаслідок чого роботодавці здійснювали за нього сплату єдиного внеску у порядку та розмірах, встановлених законом. Отже, спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Представник Відповідача у поданому відзиві позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, оскільки нарахування Позивачу єдиного внеску проводилось автоматично та відображено в інтегрований картці платника податків. Зокрема, єдиний внесок за спірною вимогою було нараховано за наступні періоди: 2017 рік в сумі 8448 грн., 1-4 квартали 2018 рік в сумі 9828,72 грн. та за 1-2 квартали 2019 року в сумі 5508,36 грн.. Станом на 19.07.2019 сума до сплати єдиного внеску склала 23785,08 грн. (а.с.68-71).

Представник Позивача подав відповідь на відзив (а.с.83-85).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Так, за даними інформаційних баз даних ДПС Позивач перебував на обліку в Кропивницькій ДПІ ГУ ДПС у Кіровоградській області, як фізична особа-підприємець, з 28.09.2004 року на загальній системі оподаткування.

З 06.09.2004 Позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, основний вид діяльності: 60.24.1 діяльність автомобільного вантажного транспорту (а.с.36-38).

На підставі поданої Позивачем 20.07.2023 заяви до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис за №2004440060001000028 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності за власним рішенням (а.с.36-39, 87).

Зі змісту інтегрованої картки платника податку Позивача вбачається, що за ним обліковується заборгованість з єдиного соціального внеску, яка виникла за період 2017-2020 роки.

Станом на 19.07.2019 сума до сплати єдиного внеску склала 23785,08 грн., яка автоматично була нарахована: за 2017 рік (по строку 09.02.2018) 8448 грн., 1 квартал 2018 (по строку 19.04.2018) 2457,18 грн., 2 квартал 2018 (по строку 19.07.2018) 2457,18 грн., 3 квартал 2018 (по строку 19.10.2018) 2457,18 грн., 4 квартал 2018 (по строку 21.01.2019) 2457,18 грн., 1 квартал 2019 (по строку 19.04.2019) 2754,18 грн., 2 квартал 2019 (по строку 19.07.2019) 2754,18 грн. (а.с.72-73).

Враховуючи це, 25.10.2019 контролюючим органом винесено вимогу № Ф-153717-52 про сплату Позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 23785,08 грн. (а.с.78).

Законність такої вимоги є предметом спору у даній справі, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Стаття 92 Конституції України вказує, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Підпункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівникце фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Закон України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі Закон №2464-VI) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

За правилами пунктів 3 і 10 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI, застрахована особа фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до вимог абзацу 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1, пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених вище норм свідчить, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. При цьому необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Водночас за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Відтак з метою встановлення розміру мінімального страхового внеску і обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, на підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством було встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Особа, яка провадить підприємницьку діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення Закону №2464-VI про необхідність сплати ЄСВ ФОП, яка одночасно перебуває у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 року (справа № 160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18), що враховується судом, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.

Таким чином у Позивача, як фізичної особи-підприємця, був наявний обов`язок у спірному періоді сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі незалежно від отримання прибутку (доходу) від провадження такої підприємницької діяльності, однак за умови, що у цей період він не був найманим працівником і роботодавець не сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру.

Як свідчать встановлені обставини справи, заборгованість за оскаржуваною вимогою в загальній сумі 23785,08 грн. утворилась внаслідок щомісячного автоматичного нарахування сум ЄСВ, зокрема за:

2017 рік (по строку 09.02.2018) 8448 грн.;

1 квартал 2018 (по строку 19.04.2018) 2457,18 грн.;

2 квартал 2018 (по строку 19.07.2018) 2457,18 грн.;

3 квартал 2018 (по строку 19.10.2018) 2457,18 грн.;

4 квартал 2018 (по строку 21.01.2019) 2457,18 грн.;

1 квартал 2019 (по строку 19.04.2019) 2754,18 грн.;

2 квартал 2019 (по строку 19.07.2019) 2754,18 грн. (а.с.72-73).

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.08.2023 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області надати індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо перерахованих страхових внесків та/або єдиного внеску (щодо перерахованих страхових внесків та/або єдиного внеску, сплаченого з заробітної плати) (а.с.55).

На виконання вимог ухвали Головним управлінням Пенсійного фонду України у Кіровоградській області листом від 10.08.2023 № 1100-0704-7/40491 до суду надано довідку форми ОК-5, згідно якої за Позивача відповідні страхові внески сплачувало (згідно коду ЄДРПОУ 33962594), зокрема за період:

- січень 2017, березень-грудень 2017 ТОВ "БМК-ОІЛ" (у лютому 2017 сплата відсутня);

- січень 2018, березень-грудень 2018 ТОВ "БМК-ОІЛ" (у лютому 2018 сплата відсутня);

- лютий-грудень 2019 ТОВ "БМК-ОІЛ" (у січні 2019 сплата відсутня) (а.с.63-65).

Факт працевлаштування Позивача у ТОВ "БМК-ОІЛ" у період з 02.03.2015 по 01.04.2021 також підтверджується записами №№33-35 в трудовій книжці серії НОМЕР_2 (а.с.24).

Отже, обов`язок щодо сплати єдиного внеску у спірному періоді законом було покладено на ТОВ "БМК-ОІЛ", тому Позивач не повинен нести відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату таких внесків.

Таким чином, нарахування Позивачу ЄСВ за вказані періоди є неправомірним, а тому суд дійшов висновку про визнання протиправною та скасування вимоги від 25.10.2019 № Ф-153717-52 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 23785,08 грн..

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з даним позовом, а також із заявою про забезпечення позову (ухвалою від 01.08.2023 таку заяву задоволено) Позивач сплатив судовий збір у загальній сумі 1878,80 грн. (а.с.43, 47, 53-54), який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача.

Щодо розподілу судових витрат Позивача на професійну правничу допомогу, то суд зазначає таке.

Позивач просить стягнути з Відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. (а.с.4). Відповідач у відзиві заперечував, оскільки заявлені витрати є безпідставно збільшені та неспівмірні із понесеними витратами адвоката на надання правничої допомоги (а.с.68-71).

Згідно зі ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 2-5 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

За положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Такі висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі 810/3806/18, у справі №1740/2428/18 від 24.03.2020, у справі №320/3271/19 від 07.05.2020.

Частиною 5 статті 242 КАС України визначається, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про те, що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як вбачається з поданих до суду документів, Позивач на отримання правничої допомоги адвоката витратив 5000,00 грн., як це передбачено пп.3.3 п.3 договору про надання правничої допомоги №19/23 від 25.07.2023, укладеного між Позивачем (замовник) та МАО "Рада" в особі голови Марчинського В.Г. (виконавець) (а.с.40-41).

Суд зазначає, що дана справа є поширеною категорією справ, у яких текст позовної заяви та його складення не вимагає глибокого аналізу судової практики та нормативно-правових актів. Матеріалами справи не підтверджується участь адвоката у зборі додаткових доказів для підготовки позовної заяви.

Відтак, враховуючи предмет спірних правовідносин, наявність значного обсягу судової практики зі спірного питання, суд вважає, що витрати, які підлягають відшкодуванню за підготовку та складання позовної заяви, слід зменшити, та співмірною сумою відшкодування понесених витрат є 2000,00 грн..

Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25 жовтня 2019 року №Ф-153717-52.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1878,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ ВП 43995486).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ ВП 43995486).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України, та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. ХИЛЬКО