Рішення

від 16.11.2023 по справі 400/1702/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2023 р. № 400/1702/22 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідача:Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:

« 1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо відмови провести ОСОБА_2 перерахунок та виплатити індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 за період з 30.03.2004 року по 01.02.2017 року.

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_2 перерахунок та виплатити індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 за період з 30.03.2004 року по 01.02.2017 року, включно з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору, та із одночасною грошовою компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу згідно пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 30.03.2004 до 01.02.2017 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 та перебував на грошовому забезпеченні у відповідача Військової частини НОМЕР_1 . Відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 30.03.2004 до 01.02.2017.

Відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Ухвалою від 24.05.2022 суд зупинив провадження у справі.

Ухвалою від 21.06.2023 суд, керуючись правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 27.02.2023 у справі № 380/7845/21, поновив провадження у справі.

У зв`язку з відсутністю заяв сторін про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін, суд, відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Безпосередньо, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

У спірний період з 30.03.2004 до 01.02.2017 позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується витягом з особової справи позивача (а. с. 15, зворот).

У період з 01.05.2007 до 31.12.2004 Військова частина НОМЕР_2 перебувала на грошовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується архівною довідкою від 28.08.2020 № А-860/937 (а. с. 9).

Докази перебування Військової частини НОМЕР_2 на грошовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_3 у період з 30.03.2004 до 30.04.2007 та з 01.01.2015 до 01.02.2017 у справі відсутні.

Архівною довідкою від 28.08.2020 № А-860/937 (а. с. 9-12) підтверджуються такі обставини щодо нарахування і виплати позивачу індексації грошового забезпечення:

- у період з 01.05.2007 до 30.09.2007 позивачу не нараховувалася і не виплачувалася індексація грошового забезпечення;

- у жовтні 2007 року позивачу нараховано і виплачено 39,27 грн індексації;

- у листопаді 2007 року позивачу не нараховувалася і не виплачувалася індексація грошового забезпечення;

- у грудні 2007 року позивачу нараховано і виплачено 57,9 грн індексації грошового забезпечення;

- у період з 01.01.2008 до 30.04.2012 позивачу не нараховувалася і не виплачувалася індексація грошового забезпечення;

- у травні 2012 року позивачу нараховано і виплачено 592,95 грн індексації грошового забезпечення;

- у період з 01.06.2012 до 31.12.2014 позивачу не нараховувалася і не виплачувалася індексація грошового забезпечення.

За період з 01.01.2016 до 01.02.2017 індексація грошового забезпечення позивачу нарахувала Військова частина НОМЕР_4 , що підтверджується доданою до позову довідкою-розрахунком (а. с. 8).

Ухвалюючи рішення по суті спору між сторонами, суд виходить з такого.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених Законом.

Абзац 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII встановлює, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Згідно частиною першою статті 2 Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон № 1282-XII), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (стаття 4 Закону № 1282-XII).

Стаття 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначає, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 1078, він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

За нормами пункту 1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до пункту 4 Порядку, сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пункт 5 Порядку № 1078 визначає, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).

Індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що, відповідно до вимог законодавства, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, ненарахування та невиплата індексації грошового забезпечення є порушенням вимог Закону № 1282-XII, Порядку № 1078 та порушує права позивача.

Позовні вимоги до відповідача обґрунтовані посиланням на перебування у спірний період Військової частини НОМЕР_2 , в якій проходив військову службу позивач, на грошовому забезпеченні у відповідача.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідач не є суб`єктом владних повноважень та не здійснював щодо позивача публічно-владних управлінських функцій. І позивач, і відповідач є учасниками правовідносин публічної служби, перебувають у рівних умовах щодо виконання процесуального обов`язку доказування.

Позивач не довів жодними доказами перебування Військової частини НОМЕР_2 , в якій проходив військову службу позивач, на грошовому забезпеченні у відповідача в період з 30.03.2004 до 30.04.2007 та з 01.01.2015 до 01.02.2017, тому у задоволенні позовних вимог за цей період належить відмовити.

Також суд установив, що у жовтні 2007 року, грудні 2007 року, травні 2012 року позивачу нараховувалася і виплачувалася індексація грошового забезпечення, тому в задоволенні позовних вимог за ці місяці також належить відмовити.

За такого позовні вимоги належить задовольнити за період з 01.05.2007 до 30.09.2007, за листопад 2007 року, з 01.01.2008 до 30.04.2012, з 01.06.2012 до 31.12.2014.

Суд вбачає підстави зобов`язати відповідача здійснити спірні нарахування і виплату індексації грошового забезпечення з одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Зокрема, постановою від 15.01.2004 № 44 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (пункт 3 Порядку № 44).

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5).

Ці положення кореспондують з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, який передбачає, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що особа має право на виплату грошової компенсації за утриманий податок з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення в період проходження нею військової служби.

Несвоєчасна виплата індексації мала місце не з вини позивача, а тому суд вважає, що позивач не може бути позбавлена права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.

Такий висновок суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 22.06.2018 у справі № 812/1048/17, в якій також зазначено, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування резидента, зокрема, є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Об`єктом оподаткування військовим збором також є доходи, визначені статтею 163 Податкового кодексу України.

Підпункт 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України встановлює, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Податкового кодексу України (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Ставка військового збору становить 1,5% від об`єкта оподаткування (підпункт 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України).

Отже, податковий агент зобов`язаний утримати військовий збір із сум доходів у виді індексації в тому податковому періоді, в якому відбувається таке нарахування (виплата).

Отже, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

Судові витрати у справі відсутні.

Щодо клопотання позивача про зобов`язання відповідача подати до суду в установлений судом строк звіт щодо виконання рішення суду, суд зазначає таке.

За нормами частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, а, отже, наділений правом, а не закріпленим обов`язком під час прийняття рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а у разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладанням штрафу. При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися залежно від наявності об`єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами.

Аналогічна правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові від 31.07.2018 у справі №235/7638/16-а (адміністративне провадження № К/9901/43354/18) та в ухвалі від 23.04.2019 у справі № 805/516/18-а.

Зокрема, Верховний Суд зазначив у цих справах, що з огляду на ненаведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю. За приписами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи відсутність у справі будь-яких доказів наміру відповідача ухилитися від виконання рішення суду, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача подати до суду звіт про виконання рішення суду.

Щодо клопотання позивача про негайне виконання рішення суду суд зазначає про таке.

Відповідно до пункту шостого частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи є підстави допустити негайне виконання рішення. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

На думку суду, у пункті 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України йде мова про негайне виконання стягнення заробітної плати у разі позбавлення працівника заробітної плати як засобу існування. Інститут негайного виконання стягнення заробітної плати за один місяць у такому разі виконує функцію запобіжника позбавлення особи засобів існування на час вирішення юридичного спору. Натомість спірні правовідносини між сторонами у цій справі полягають не у позбавленні позивача заробітної плати як засобу існування. У цьому випадку існує лише спір щодо індексації грошового забезпечення.

На підставі зазначеного суд не вбачає підстав для застосування пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України та негайного виконання судового рішення у цій справі.

Керуючись статями 2, 9, 19, 77, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_6 ) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.05.2007 до 30.09.2007, за листопад 2007 року, за період з 01.01.2008 до 30.04.2012, за період з 01.06.2012 до 31.12.2014.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.05.2007 до 30.09.2007, за листопад 2007 року, за період з 01.01.2008 до 30.04.2012, за період з 01.06.2012 до 31.12.2014 із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

4. Відмовити в задоволенні позовних вимог за період з 30.03.2004 до 30.04.2007, за жовтень 2007 року, за грудень 2007 року, за травень 2012 року, за період з 01.01.2015 до 01.02.2017.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Птичкіна