Ухвала

від 16.11.2023 по справі 480/12177/23

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

16 листопада 2023 року Справа №480/12177/23

Суддя Сумського окружного адміністративного суду Гелета С.М., розглянувши матеріали позовної заяви Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіан-Сервіс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

До Сумського окружного адміністративного суду звернулось Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіан-Сервіс", і просить суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача адміністративно-господарські санкції у сумі 37632,45 грн;

- стягнути з відповідача на користь позивача пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 1294,73 грн.

Також, разом з позовною заявою представником позивача подано клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яка мотивована тим, що діяльність позивача фінансується з Державного бюджету України. Таким чином, у зв`язку з відсутністю коштів на сплату судового збору позивач був позбавлений можливості звернутися до суду у встановлені строки. Позивач звертався до суду про стягнення адміністративно-господарські санкції з відповідача, однак ухвалами суду від 27.07.2023 та від 02.10.2023 позовні заяви були повернені.

Дослідивши доводи клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Згідно з Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 № 129, фонд соціального захисту інвалідів є неприбутковою бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Міністерством соціальної політики України.

Таким чином, позивач як суб`єкт владних повноважень має звернутись до адміністративного суду у тримісячний строк з дня виникнення підстав, що дають йому право на пред`явлення визначених законом вимог.

Предметом позову є вимога про стягнення адміністративно-господарських санкцій, які мали бути сплачені відповідачем до 18.04.2023, а також нарахована пеня за несвоєчасну сплату санкції.

Частиною дев`ятою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Частиною четвертою статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Верховний Суд у постановах від 06.11.2020 у справі № 160/8707/19, від 06.02.2018 у справі № П/811/2242/15, від 05.07.2018 у справі № 809/1933/16 та від 08.08.2019 у справі № 809/1931/16 зазначив, що адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів сплачується (нараховується, застосовується) підприємствами самостійно до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

При цьому, Верховним Судом України зазначено, що саме з 16 квітня відповідного року у контролюючого органу виникає право на стягнення несплачених підприємством самостійно сум санкцій у судовому порядку. Крім того, на дані правовідносини поширюється строк звернення до суду, встановлений КАС України.

Отже, у вказаних постановах Верховного Суду викладено правовий висновок щодо тримісячного строку звернення до суду у справах за позовом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, який поширюється, у тому числі, і на вимоги про стягнення санкцій.

Наведене, у свою чергу, свідчить, що звернувшись 15.11.2023 до суду з позовом про стягнення санкцій, граничний строк сплати відповідачем яких сплив 18.04.2023, позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.

Зі змісту клопотання про поновлення строку звернення до суду, судом встановлено, що в обґрунтування поважності пропуску строку звернення до суду представник позивача посилається на відсутність коштів для сплати судового збору, оскільки є державною установою і фінансується з Державного бюджету України.

Суд не приймає зазначені доводи позивача та зазначає наступне.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації "2800", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

За приписами пункту 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, у разі коли бюджетний розпис на наступний рік не затверджено в установлений законодавством термін, в обов`язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

Крім іншого, в цьому ж пункті зазначено, що під час складання на плановий бюджетний період розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

Враховуючи наведене та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору, щодо порядку виділення коштів для сплати судового збору та погодження сплати тощо не можуть бути підставою для звільнення від сплати судового збору. Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що представником позивача не наведено причин і не надано відповідних доказів, які б підтверджували реальну відсутність у позивача можливості звернення до суду із цим позовом у встановлений процесуальним законодавством строк, а дійсна поважність зазначених позивачем причин пропуску строку звернення до адміністративного суду не доведена, тому суд не вбачає підстав для поновлення строку звернення до суду із цим позовом з підстав, наведених у клопотанні про поновлення строку звернення до суду.

Стосовно посилання позивача на те, що позивач неодноразово звертався до суду, але позовні заяви було судом повернуто, але повернення позовної заяви не позбавляє права на повторне звернення до суду, суд зазначає наступне.

В даному випадку, згідно даних системи "Діловодство спеціалізованого суду", судом встановлено, що позивач вже втретє звертається до суду із аналогічним позовом.

Ухвалою суду від 20.07.2023 по справі №480/6574/23 позов було повернуто позивачу. Також ухвалою суду від 16.10.2023 по справі № 480/10652/23 позов було повернуто позивачу у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивач чи представника позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом.

Слід звернути увагу позивача на те, що до повторного звернення із аналогічним позовом застосовуються вимоги КАС України як до нової позовної заяви. При цьому, позивач під час реалізації свого права на повторне звернення до суду з позовом не звільняється від обов`язку дотримуватися встановленого законодавством строку звернення до суду з такою позовною заявою.

Подання первинної позовної заяви тим самим позивачем до того самого відповідача не передбачає зупинення чи автоматичне поновлення строку на звернення до суду та можливості у зв`язку з цим у подальшому на розсуд позивача розпоряджатися часом на звернення до суду.

Крім того, посилання позивача на те, що введення військового стану в Україні, повітряні тривоги перешкоджали роботі позивачу, суд зазначає наступне.

За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" 24.02.2022 в Україні введено режим воєнного стану. Судом враховується, що підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку (ухвала Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 127/2897/13-ц).

Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 (справа №500/1912/22, адміністративне провадження № К/990/20688/22) дійшов висновку, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв`язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.

Введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.

Будь-яких поважних причин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, позивачем не надано.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд, про що останнім зазначено у постанові від 21 березня 2019 року у справі 826/5240/18.

Поряд із зазначеним, суд наголошує і на тому, що обставини попереднього звернення позивача в межах справи №480/10652/23, який судом визнано пропущений без поважних причин) звернення з позовом самі по собі не свідчать про поважність підстав пропуску строку повторного звернення до суду.

У рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід`ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 року у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" від 06 жовтня 2015 року Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Європейський суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом певного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є обмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип правової визначеності, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Інших умотивованих доводів, які б підтверджували поважність підстав пропуску строку звернення до суду позивач не наводить.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Враховуючи викладене, позивачу необхідно надати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, у якій зазначити інші поважні причини пропуску такого строку та докази поважності причин пропуску такого строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст.ст. 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіан-Сервіс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали.

У разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений строк, позовна заява буде повернута позивачу.

Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя С.М. Гелета