Постанова

від 08.11.2023 по справі 752/3625/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2023 року м. Київ

Справа №752/3625/23

Провадження № 22-ц/824/10182/2023

Резолютивна частина постанови оголошена 08 листопада 2023 року

Повний текст постанови складено 09 листопада 2023 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Мандрики О.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація

третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курило Яна Олегівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Севастьяновою Оленою Вікторівною на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 квітня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Голосіївського районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа6 Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курило Яна Олегівна про визнання права на завершення приватизації в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила визнати за нею право на продовження приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_2 з подальшою реєстрацією права власності в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір позивача ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилась спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_2 . Позивач у встановлений законом строк звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, однак позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв?язку із відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності на квартиру.

Позивач вказує, що ОСОБА_2 за життя вчиняла активні дії щодо приватизації вказаної квартири, однак, не встигла завершити процес приватизації, відтак право на приватизацію входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курило Яна Олегівна, про визнання права на завершення приватизації в порядку спадкування за законом, - залишити без задоволення.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Севастьяновою О.В. подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на те, що судом першої інстанції рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не подано.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Севастьянова О.В. підтримала доводи апеляційної скарги.

Відповідач Голосіївська районно в м. Києві державна адміністрація явку свого представника в судове засідання не забезпечила, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за ї відсутності представника Голосіївського районної в м. Києві державної адміністрації у відповідності до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Встановлено, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , що стверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 13).

Після реєстрації шлюбу 19.08.2022 прізвище позивача змінено на « ОСОБА_1 » (а.с. 16).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що стверджується даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданими 25.03.2022 Відділом державної реєстрації актів цивільного у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (а.с. 17).

06.06.2022 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курило Я.О. заведено спадкову справу, номер у спадковому реєстрі 69348629, щодо майна померлої ОСОБА_2 (а.с. 15).

Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курило Я.О. від 24.01.2023 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 , після смерті матері ОСОБА_2 , у зв?язку із не наданням оригіналів примірника правовстановлюючого документа на вказану квартиру (а.с. 13-14).

У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам Київський апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, щоє в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають дваі більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України

Частиною четвертою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають у цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введенняв дію цього Закону.

Відповідно до статей 3, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 затверджено Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян (далі - Положення), яким визначено порядок передання квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків, жилих приміщеньу гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.

У пункті 17 цього Положення визначено, що громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам роз'яснено, що в разі непередання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.

Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду названим органом у строк, передбачений чинним законодавством.

У тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого частиною третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року у справі № 6-121цс13.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ЦПК України така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Подібний висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) зроблено висновок про те, що якщо спадкодавець не набув права власності на майно, проте розпочав процедуру його приватизації відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації, а не права власності.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, надавши належну оцінку письмовим доказам, які наявні в матеріалах справи, зокрема тому, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували факт звернення ОСОБА_2 за життя із відповідною заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_2 до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, прийшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання права на завершення приватизації в порядку спадкування за законом.

Аргументи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має правозалишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Севастьяновою О.В. без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 квітня 2023 року - без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.

Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін, розподіл судових витрат у зв?язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відповідно до статті 141 ЦПК України Київським апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Севастьяновою Оленою Вікторівною залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена

в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна