Рішення

від 07.11.2023 по справі 461/2733/23

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/2733/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2023 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді Радченка В.Є.

з участю:

секретаря судового засідання Штогрин В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) про визнання недійсним договору дарування, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного майна подружжя

В С Т А Н О В И В:

18.04.2023 адвокат Васюк К.П. звернулася до суду в інтересах ОСОБА_3 з позовом, в якому просить поділити майно, придбане під час шлюбу з ОСОБА_4 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 12.09.2003 ОСОБА_3 перебуває у шлюбі з ОСОБА_4 . Позивач вказує, що в період шлюбу у них був спільний побут, господарство та бюджет, за рахунок спільних коштів вони купували майно та створили спільний бізнес, для розвитку якого докладали як спільні зусилля, так і спільні грошові кошти.

Позивач зазначає, що під час шлюбу було придбано ряд об`єктів нерухомого майна, яке є спільним, незважаючи на те, що титульним власником його виступає ОСОБА_4 , оскільки було придбано для спільного використання. Також під час шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спільно створили ПП «Вітафарма» та ПП «Максфорт», статутний капітал та нерухоме майно яких згідно з рішенням Конституційного Суду України від 19.09.2012 № 17-пр/2012 належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Крім того, до шлюбу ОСОБА_4 створила ПП ВКФ «Аква Вита» зі статутним капіталом 00,00 грн. За час шлюбу статутний капітал підприємство значно збільшився за рахунок спільних коштів подружжя. Тому дане підприємство з його статутним капіталом та нерухомим майном також є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 .

Позивач також зазначає, що питання про поділ майна постало між подружжям у листопаді 2022 року. ОСОБА_3 мав намір розділити майно шляхом переговорів. Після направлення ОСОБА_4 листа з пропозицією взяти участь в переговорах, ОСОБА_4 рішенням засновника ПП «Аква Вита» без згоди ОСОБА_3 змінила склад учасників підприємства та подарувала частку статутного капіталу ОСОБА_6 (сину подружжя). Позивач вважає, що такі дії ОСОБА_4 є розпорядженням спільним майном подружжя без згоди другого з подружжя та за відсутності необхідних на те повноважень, а також намаганням приховати, знищити чи витратити спільне майно на шкоду сім`ї. Вказані дії підпадають під обставини, викладені в ч. 2 ст. 70 СК України, тому дають можливість відступити від правила рівності часток подружжя.

Посилаючись на вищевикладене, а також приписи ст.ст. 60, 61, 63, 69, 70, 74 СК України позивач просить суд:

1)визнати спільною сумісною власністю підприємства ПП ВКФ «Аква Вита», ПП «Вітафарма» та ПП «Максфорт» з їх статутними капіталами та нерухомим майном, а також всі об`єкти нерухомого майна, що були придбані ОСОБА_4 під час шлюбу;

2)в порядку поділу спільного майна подружжя відступити від правила рівності часток подружжя та визнати за ОСОБА_3 70%, а за ОСОБА_4 30% ПП ВКФ «Аква Вита», ПП «Вітафарма» та ПП «Максфорт» з їх статутними капіталами та нерухомим майном, а також всіх об`єктів нерухомого майна, що були придбані ОСОБА_4 під час шлюбу.

Ухвалою від 21.04.2023 відкрито провадження у справі, відповідачу надано строк для подання відповіді на позовну заяву, призначено судове засідання у справі на 12.05.2023.

24.04.2023 позивач звернувся із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно, що зазначено в позовній заяві.

Ухвалою суду від 25.04.2023 в забезпеченні позову відмовлено.

28.04.2023 ОСОБА_3 подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій, не змінюючи свої попередні вимоги, просить визнати недійсним договір дарування нежитлових приміщень від 20.11.2017 та скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_4 за цим договором. В заяві про збільшення позовних вимог позивач зазначає, що на підставі договору купівлі-продажу від 16.12.2016 ОСОБА_3 став власником нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 201,4 кв.м. Власником приміщення ОСОБА_4 стала на підставі формального договору дарування, який був фіктивним, без мети створення наслідків, що характерні для даного правочину.

23.05.2023 до суду надійшло клопотання відповідача про передачу справи на розгляд Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, яка залишена судом без задоволення.

02.06.2023 відповідач надала відзив на позовну заяву. Не заперечуючи проти поділу спільного майна подружжя, відповідач не погоджується щодо відступу від рівності часток на користь позивача. Зазначає, що саме позивач своїми діями, зокрема недбалим ставлення до виконання обов`язків директора ПП ВКФ «Аква Вита», спричинив утворення великих боргів підприємства, чим поставив сімейний бізнес у скрутне становище. Тому відповідач просить відійти від правила рівності часток подружжя на свою користь, поділивши майно з розрахунком 30% на користь позивача, 70% на користь відповідача.

Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/28 відповідач зазначає, що майно підприємств не може бути поділене як спільна сумісна власність подружжя, а той з подружжя, хто не є засновником підприємства, має право на компенсацію частки в статутному капіталі. При цьому, ПП ВКФ «Аква Вита» була створена ОСОБА_4 ще до шлюбу, тому позивач не має права на компенсацію.

Також Відповідач зазначає, що нежитлове приміщення, загальною площею за адресою: АДРЕСА_3 та нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , які позивач зазначає як два окремих об`єкта нерухомості та просить визнати їх спільною сумісною власністю, це одне й те саме приміщення, яке відповідач придбала на підставі договору дарування.

Стосовно визнання недійсним договору дарування нежитлових приміщень від 20.11.2017 відповідач зазначає про відсутність для цього передбачених законом підстав та недоведеність обставин, на які посилається позивач. Крім того, відповідач зазначає про сплив позовної давності щодо цієї позовної вимоги.

07.06.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач повністю не погоджується з позицією відповідача та зазначає про неможливість брати до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/28, оскільки підприємство, про яке йдеться в постанові, відрізняється від заснованих ОСОБА_4 підприємств. Крім того, у справі № 916/2813/28 існує Окрема думка, яку й слід застосовувати при вирішенні даного спору. Що стосується вимоги про визнання недійсним договору дарування, позивач зазначає про те, що поведінка сторін до придбання нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_2 , під час їх придбання, а також після, як і поведінка сторін після укладення оспорюваного договору дарування, свідчать про відсутність у сторін волевиявлення, спрямованого на настання передбачених договором дарування наслідків.

10.08.2023 представник позивача звернувся із клопотанням про зупинення провадження у справі.

В задоволенні даного клопотання судом відмовлено.

Представник позивача у судовому засіданні збільшені позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги повністю заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві, просив суд розділити спільне майно подружжя з врахуванням викладеної у відзиві пропозиції.

Заслухавши представників сторін, допитавши свідка з боку позивача, а також дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, з наступних підстав.

Під час прийняття рішення суд вважає за необхідним оцінити два основні аспекти даної справи, а саме:

1) визначитись з переліком майна, яке входить до складу спільної сумісної власності подружжя;

2) провести поділ вказаного майна відповідно до вимог сімейного законодавства.

Визначаючи перелік майна, яке входить до складу спільної сумісної власності подружжя, суд зазначає наступне.

За правилами пункту 2 частини 1 статті 57 СК України майно, набуте дружиною або чоловіком за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, є особистою приватною власністю дружини або чоловіка.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому, згідно з правилами частини 1 статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_4 від 27.03.2023 № 327075110, остання за час шлюбу придбала наступне майно:

1) приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , (нежитлове приміщення), площею 72,8 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу від 18.10.2019;

2) приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_5 , (нежитлове) площею 88,9 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу від 18.10.2019, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2069960723104;

3) нежитлове приміщення, за адресою: АДРЕСА_6 , площею 58,2 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу від 31.01.2020, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1983178746101;

4) нежилі приміщення № 8а,10,11,15 групи приміщень №1, площею 53,7 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_7 , на підставі договору купівлі-продажу від 03.09.2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1963671580000;

5) житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_8 , на підставі рішення суду, постійно діючого третейського суду при Українській Товарній Біржі "Українська Товарна Біржа" від 24.12.2007, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1938247723101;

6) квартира, літ.Я4-3, розташована за адресою: АДРЕСА_9 , площею 87,95 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу від 15.11.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1694604223101;

7) нежитлове приміщення, літ. А-3, розташоване за адресою: АДРЕСА_10 , площею 117,6 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу від 11.10.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1666274123101;

8) земельна ділянка, загальною площею: 0,0857 га, кадастровий номер: 2320355400:01:001:0002, розташована за адресою: АДРЕСА_11 , на підставі договору купівлі-продажу від 07.05.2020, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1329798923203;

9) магазин " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", розташований за адресою: АДРЕСА_11 , площею 89,6 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу від 07.05.2020, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1326728823203;

10) нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_12 , площею 52,8 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу від 21.04.2015, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 891334346101;

11) приміщення будівлі торгівельного центру /літ.Б/, площею 39,7 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_13 , на підставі договору купівлі-продажу від 28.10.2014, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 873750323101;

12) нежитлове приміщення, літ.А, загальною площею 61,5 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_14 , на підставі договору купівлі-продажу від 04.07.2016, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 861120423101;

13) нежитлове приміщення, загальною площею 50,6 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 14.08.2008 у справі № 2-1811, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 687780823101;

14) нежитлове приміщення, група приміщень (в літ. "А"), площею 65,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_15 , на підставі договору купівлі-продажу від 01.08.2019, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 47180980000;

15) приміщення будівлі торгівельного центру /літ.Б/, площею 68,1 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_13 , на підставі договору купівлі-продажу від 28.10.2014, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1748223101;

16) нежиле приміщення № 3, літ.Р{2}, розташоване за адресою: АДРЕСА_16 , площею 21,0 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу від 18.02.2008, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 11691410;

17) 29/100 частки нежитлового приміщення, літ.Р2-2,Р3-2, розташованого за адресою: АДРЕСА_17 , загальною площею 211,7 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу від 16.11.2011, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 33851364.

Виходячи з вимог частини 1 статті 60 СК України суд приходить до висновку, що вищезазначені об`єкти нерухомого майна належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, як придбані під час шлюбу.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що нежитлове приміщення, за адресою: АДРЕСА_3 , є особистою приватною власністю відповідача, через недоведеність. Так, у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що вказаний об`єкт нерухомості придбано на підставі договору дарування, проте копію договору суду надано не було. В той же час, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_4 , остання отримала право власності на вищезазначене майно на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 14.08.2008 у справі № 2-1811. Копії судового рішення, яке слугувало підставою реєстрації права власності за ОСОБА_4 , також надано не було. Тому суд, виходячи з відсутності доказів того, що нежитлове приміщення, за адресою: АДРЕСА_18 належить до особистої власності відповідача, не вбачає підстав для виключення даного майна із загального обсягу спільного сумісного майна подружжя.

При цьому, позивачем в якості спільного майна подружжя, яке підлягає поділу, також зазначено нежиле приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 . В той же час, вказаний об`єкт нерухомості є тим самим об`єктом, що визначено під пунктом 13, а саме: нежитлове приміщення, загальною площею 50,6 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_19 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 687780823101. Адреса даного об`єкта нерухомого була змінена в рамках виконання закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

Вирішуючи питання щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , судом встановлено наступне.

З протокол аукціону від 09.12.2016 вбачається, що ОСОБА_3 став переможцем у торгах щодо лоту на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , площею 201,4 кв.м.

На підставі договору купівлі-продажу № 3122 від 16.12.2016 між Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради за результатами аукціону продало ОСОБА_3 вказане нежитлове приміщення, за яке ОСОБА_3 квитанцією № 6040167 від 29.12.2016 оплатив 2941032 грн.

Актом приймання-передачі № 3122 від 30.12.2016 Управління передало ОСОБА_3 вищезазначене приміщення, а право власності ОСОБА_3 зареєстровано 19.01.2017, реєстраційний номер об`єкта нерухомості: 296134346101.

13.09.2017 ЛКП «Старий Львів» видало ОСОБА_3 довідку № 685, яка підтверджує, що власник нежитлових приміщень ОСОБА_3 використовує приміщення на 1-му поверсі площею 20 кв.м.

З довідки Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» № 2/5507 від 26.09.2017 площа нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 , переданого у власність ОСОБА_3 актом приймання-передачі № 3122 від 30.12.2016, змінилась та становить 237,3 кв.м.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 03.10.2017 № 99181365 вбачається, що зміна площі вищезазначеного приміщення внесена до Реєстру.

20.11.2017 ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 237,3 кв.м., про що укладено та нотаріально посвідчено відповідний договір дарування.

На підставі цього договору 20.11.2017 за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на вищезазначене приміщення. Реєстраційний номер об`єкта нерухомості залишився незмінним: 296134346101 (витяг з реєстру № 104431141 від 20.11.2017).

Позивач просить визнати цей договір дарування недійсним, посилаючись на його фіктивність. В обґрунтування такої позовної вимоги ОСОБА_3 посилається на те, що ОСОБА_4 не брала участі в придбанні цього приміщення, в його переобладнанні, а також в його використанні після укладення оспорюваного договору, а тому договір не мав на меті передачу наслідків, характерних для дарування.

Тлумачення статей 16, 203, 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами(ст. 234 ЦК України).

Тлумачення ст. 234 ЦК України, свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц зроблено висновок, що «для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України. Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 (провадження № 6-1873цс16), від 23.08.2017 у справі 306/2952/14-ц та від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей203,215,234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цих висновків. Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».

Отже, правочин може бути визнано фіктивним лише у разі доведення позивачем у справі наявності відповідних умов (обставин), з якими закон пов`язує фіктивність правочину. Серед таких умов обов`язковими є вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.

У ч. 3 ст. 12, частинах 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, в судовому засіданні не здобуто достатніх доказів того, що договір дарування вищезазначеного нежитлового приміщення відповідає критеріям фіктивності його укладання, оскільки відсутня вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору.

З тексту оспорюваного договору вбачається, що позивач подарував відповідачу нерухоме майно, будучі попередньо ознайомленим з вимогами законодавства, діючи добровільно та розуміючи значення своїх дій. В пункті 10 договору зазначено, що сторони підтверджують, що укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим, відповідає їх внутрішній волі, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені договором.

Пояснення допитаного в судовому засіданні за клопотанням позивача в якості свідка ОСОБА_7 лише інформують про те, що він на підставі довіреності виступав від імені ОСОБА_4 під час укладення договору дарування, а ОСОБА_4 не була присутня,

Позивачем не доведено, що він та ОСОБА_4 , укладаючи оспорюваний договір, діяли навмисно та не мали на меті перехід права власності від позивача до відповідача.

В якості підтвердження фіктивності договору ОСОБА_3 зазначає ту обставину, що ОСОБА_4 не брала участі в придбанні приміщення та в його переобладнанні. Суд вважає це посилання таким, що не заслуговує на увагу.

Суд також не погоджується з посиланням ОСОБА_3 на те, що після укладення договору дарування ОСОБА_4 не почала користуватися отриманим в дар приміщенням, оскільки таке посилання є безпідставним, адже чинне законодавство не передбачає право дарувальника визначати долю дарунку у майбутньому та не встановлює обов`язку обдарованого вчиняти певні дії із дарунком. Разом з тим, частина 1 ст. 316 ЦК України наділяє власника правом на майно, яке власник здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. А тому відсутність дій щодо користування подарунком жодним чином не свідчить про відсутність у ОСОБА_4 наміру отримати вказане приміщення у власність.

Крім того, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

За нормами ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому, правило ч. 1 ст. 261 ЦКУ містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Отже, за нормами ч. 1 ст. 261 ЦК України для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину, про що також зазначив Верховний Суд в своїх висновках в постанові від 14.03.2018 у справі № 464/5089/15.

Оскільки позивач був присутній під час укладання оспорюваного ним договору дарування, строк позовної давності розпочався з 20.11.2017 та закінчився 20.11.2020. Обставин, які стали причинами пропуску позовної давності позивачем не наведено.

З огляду на вищевикладене, договір дарування від 20.11.2017 був укладений із дотриманням чинного на той час законодавства України, із дотриманням передбачених процедур. Тому підстав для визнання його недійсним у суду немає.

В той же час 29.05.2017 шляхом укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_4 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_20 , площею 20,9 кв.м.

Після отримання Висновку Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» № 2/64931 від 12.06.2019 «Щодо технічної можливості об`єднання об`єкта нерухомого майна», нежитлове приміщення площею 237,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , що належало ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 20.11.2017, було об`єднано з квартирою площею 20,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_20 , що належала ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 29.05.2017. Таким чином, на час звернення позивача до суду існує один об`єкт за адресою: АДРЕСА_2 : нежитлове приміщення площею 258,2 кв.м., право власності на яке було зареєстроване за ОСОБА_4 18.06.2019, реєстраційний номер об`єкта нерухомості: 1855533846101.

Таким чином, зазначення в позовній заяві в якості спільного сумісного майна двох об`єктів нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: нежитлового приміщення площею 237,3 кв.м. та квартири площею 20,9 кв.м. не відповідає дійсності, оскільки таких об`єктів не існує. Замість них існує один об`єкт площею 258,2 кв.м

При цьому, враховуючи, що частина цього об`єкта, що становить 23/25 від цілого об`єкта, отримана ОСОБА_4 на підставі договору дарування, беручи до уваги відсутність законних підстав для визнання договору дарування недійсним, суд вважає вказану частину особистою приватною власністю відповідача. А відтак, спільною сумісною власністю подружжя є 2/25 цього об`єкта.

Щодо корпоративнихправ відповідачау ПП«Вітафарма» таПП «Максфорт»суд зауважує, що чинне сімейне законодавство відносить частку у статутному капіталі вказаних підприємств, яка набута за час перебування у шлюбних відносинах (як фактичних так і зареєстрованих), до складу спільної сумісної власності подружжя.

Як слідує з відкритих та публічних даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_4 є засновником та володіє часткою у статному капіталі Приватного підприємства «Вітафарма» (ЄДРПОУ 37526877) у розмірі 1 000000 грн., а також Приватного підприємства «Максфорт» (ЄДРПОУ 40907474) у розмірі 3 000000 грн.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПП «Вітафарма» зареєстровано відповідачем 02.02.2011, місцезнаходження: 69035, Запоріжжя, вул. Сталеварів, 30 приміщення, 3, зі статутним капіталом 1 000 000 грн, а ПП ОСОБА_8 » - 21.10.2016, місцезнаходження: 69068, Запоріжжя, вул. Академіка Ф.М.Муравченка, будинок 5, зі статутним капіталом 3 000 000 грн. Зазначені юридичні особи є власниками ряду об`єктів нерухомого майна.

Тобто, заснування вказаних підприємств відбулось під час перебування сторін у шлюбі, а тому позивач вважає ці підприємства разом з їх статутним капіталом та належним їм на праві власності майном об`єктом спільної сумісної власності подружжя, який підлягає поділу.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 ГК України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (ч. 1 ст. 113 цього ж Кодексу).

Частиною 1 ст. 63 ГК України передбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2019 у справі № 917/1338/18 погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено. Отже, приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності. Разом із цим за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку із чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.

Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18. В даній постанові Велика Палата дійшла висновку, що приватне підприємство є товариством з обмеженою відповідальністю. Суд вважає, що відносини з управління та діяльності ПП як підприємницького товариства безпосередньо врегульовані Законом України «Про господарські товариства».

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тобто, коли ведеться мова про правові висновки, які є обов`язковими для врахування судами нижчих інстанцій, то йдеться саме про висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені судом касаційної інстанції у своїх рішеннях.

Отже, висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що приватне підприємство є підприємницьким товариством та відносини з управління та діяльності такого підприємства врегульовані Законом України «Про господарські товариства», - є обов`язковим для врахування при вирішенні даної справи. Посилання представника позивача на те, що Окрема думка у справі № 916/2813/18 містить протилежні висновки, не заслуговує на увагу, оскільки Окрема думка не є носієм правової позиції Верховного Суду.

Представник позивача також посилається на те, що при розгляді даної справи не можна застосовувати правовий висновок у справі № 916/2813/18 через те, що у вищезгаданій справі мова йшла про підприємство з трьома учасниками, а ПП «Вітафарма» та ПП ОСОБА_8 » мають лише одного власника. Суд не може погодитись з такими доводами, оскільки в правовій позиції Верховного Суду чітко зазначено, що «приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника».

ПП «Вітафарма» та ПП ОСОБА_8 » створені з метою здійснення ринкових взаємовідносин і отримання прибутку шляхом виконання робіт і надання послуг у сферах, визначених предметом його діяльності; ПП мають статутний капітал, поділений на частки, 100% яких належить власнику ОСОБА_4 .

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Отже, юридичній особі може належати майно на праві власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тому засновники (учасники) наділяють юридичну особу майном, на яке вона набуває право власності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про кооперацію» джерелами формування майна кооперативу є, зокрема, вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї. Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» джерелами формування майна сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського кооперативного об`єднання є, зокрема, вступні внески та вклади (у тому числі додаткові вклади), членські та цільові внески його членів.

Здійснивши аналіз наведених положень законодавства, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 дійшла висновку, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належить кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю).

Часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації.

При цьому розмір відчужуваної частки визначає обсяг окремих корпоративних прав, які переходять до нового володільця частки. Зокрема, кількість голосів, яку має новий володілець частки при голосуванні на загальних зборах учасників товариства, частини прибутку товариства, яку він має право отримати у разі виплати дивідендів, частини майна товариства, яку він може вимагати у разі виходу з товариства, що пропорційні до розміру переданої йому частки.

Водночас з урахуванням положень ст. 115 ЦК України, ст. 85 ГК України та ст. 12 Закону «Про господарські товариства», за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на належне йому майно, у тому числі на внесені учасниками вклади.

Таким чином, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. Схожі висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі № 6-61цс13, з якими Велика Палата Верховного Суду погоджується.

Отже, зазначене в позові майно, власниками якого є ПП «Вітафарма» та ПП ОСОБА_8 », а саме:

- нежитлове приміщення, площею 54,7 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_21 , право власності ПП «Вітафарма» на підставі договору купівлі-продажу об`єкта права комунальної? власності від 01.11.2021, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 265864362306;

- нежитлове приміщення, площею 26,3 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_22 , право власності ПП «Вітафарма» на підставі договору купівлі-продажу об`єкта права комунальної? власності від 01.11.2021 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2658634723060;

- нежитлове приміщення, площею 58,1 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_23 , право власності ПП «Вітафарма» на підставі договору купівлі-продажу об`єкта права комунальної? власності від 01.11.2021 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2658614223060;

- нежитлове приміщення, площею 11,4 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_24 , право власності ПП «Вітафарма» на підставі договору купівлі-продажу об`єкта права комунальної власності від 01.11.2021, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2658299123060;

- нежитлове приміщення, площею 71,9 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_25 , приміщення 309 право власності ПП «Вітафарма» на підставі договору купівлі-продажу об`єкта права комунальної власності від 01.11.2021, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2658181123060;

- нежитлове приміщення хлібного магазину, площею 52,1 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_26 , право власності ПП «Вітафарма» на підставі договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого маи?на способом продажу на аукціоні від 10.06.2021, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1880285346101;

- нежитлові приміщення 12-1, 12-2, 12-3, 12-4, площею 54,2 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_27 , право власності ПП «Вітафарма» на підставі договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого маи?на шляхом викупу від 01.04.2021, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1326950646101;

- нежитлове приміщення, площею 57,8 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_28 , право власності ПП «Вітафарма» на підставі договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого маи?на способом продажу на аукціоні від 31.05.2021, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 370958446101;

- ціле убудовано-прибудоване приміщення, площею 57,9 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_29 , право власності ПП «Максфорт» на підставі договору купівлі-продажу нерухомого маи?на від 13.04.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1528905423104;

- будівля, філії? банку літ.А-3, площею 795,6 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_30 , прав власності ПП «Максфорт» на підставі договору купівлі-продажу нерухомого маи?на від 16.11.2016, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 166506423101,

не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 , а тому не підлягає поділу між сторонами.

Разом з тим, з огляду на наявність такого способу поділу спільного майна подружжя як грошова компенсація одному з подружжя його частки у спільному майні, суд вважає можливим стягнення з відповідача на користь позивача компенсації частки відповідача у статутному капіталі підприємств, заснованих відповідачем під час шлюбу.

Висновок щодо застосування зазначених норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 у справі № 6-38цс15, відповідно до якого грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Аналогічної позиції Верховний Суд України дотримався і у справі № 6-79цс13 (постанова від 02.10.2013) та у справі № 6-61цс13 (постанова від 03.07.2013).

Вирішуючи питання корпоративних прав у ПП ВКФ «Аква Вита», суд виходить з того, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Приватне підприємство Виробничо-комерційна фірма «Аква Вита» (ЄДРПОУ 31075647) зареєстровано ОСОБА_4 27.07.2000, з місцезнаходженням: АДРЕСА_31 , та статутним фондом 00 грн.

З дня заснування статутний капітал цього підприємства неодноразово змінювався як в бік збільшення, так і в бік зменшення. Так, 08.03.2009 статутний капітал визначено в розмірі 1 000 000 грн., 27.10.2009 в розмірі 10 000 000 грн., 01.03.2011 в розмірі 15 000 000 грн., 19.09.2011 в розмірі 1 000 000 грн. На день звернення ОСОБА_3 з позовом про поділ спільного майна подружжя статутний капітал ПП ВКФ «Аква Вита» становив 1000000 грн.

Позивач зазначає, що статутний капітал істотно збільшився під час шлюбу, тому підлягає поділу між подружжям. Проте, позивачем не наведено, за рахунок яких джерел було сформовано статутний капітал підприємства, заснованого відповідачем до шлюбу. Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що статутний капітал ПП ВКФ «Аква Вита» було сформовано за рахунок спільних коштів подружжя. А тому суд не вбачає підстав віднести корпоративні права у цьому підприємстві до спільної сумісної власності подружжя.

З тих самих підстав не є спільною сумісною власністю і не підлягає поділу між подружжям зазначені в позовній заяві:

- будівля, нежитлова, площею 64,7 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_32 , право власності ПП ВКФ «Аква Вита» на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна, вкладу до Статутного капіталу від 25.01.2021, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1457106423104;

-нежиле приміщення, площею 50,4 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_33 , право власності ПП ВКФ «Аква Вита» на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_3 від 30.09.2004, виданого Виконавчим комітетом Запорізької міської ради, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 7674321;

- нежиле приміщення, площею 54,1 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_34 , право власності ПП ВКФ «Аква Вита» на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_4 від 08.06.2006, виданого Виконавчим комітетом Запорізької міської ради, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 15027059;

- нежиле приміщення, ХІІ підвалу та першого поверху (літ.А-4), площею 299,6 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_35 , право власності ПП ВКФ «Аква Вита» на підставі договору купівлі-продажу від 08.04.2005 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3892875;

- нежиле приміщення, літ.А-5, площею 44,0 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_36 , право власності ПП ВКФ «Аква Вита» на підставі договору купівлі-продажу від 05.10.2005, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 4810585;

- нежиле приміщення, площею 52,9 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_37 , право власності ПП ВКФ «Аква Вита» на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_5 від 20.09.2006, виданого Виконавчим комітетом Запорізької міської ради, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 16114566;

- нежиле приміщення, літ.А-5, площею 84,9 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_38 , право власності ПП ВКФ «Аква Вита» на підставі договору купівлі-продажу від 28.01.2003, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1077051;

- нежиле приміщення, площею 39,3 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_39 , право власності ПП ВКФ «Аква Вита» на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_6 від 10.06.2003 року, виданого виконавчим комітетом Запорізької міської ради, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1412148;

- нежиле приміщення, літ.А-5,А{4}, площею 94,6 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_40 , право власності ПП ВКФ «Аква Вита» на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_7 від 28.12.2005, виданого Виконавчим комітетом Запорізької міської ради, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 13435018.

Крім того, вказане нерухоме майно в будь-якому разі не може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки належать на праві власності ПП ВКФ «Аква Вита».

Отже, встановивши обсяг спільної сумісної власності подружжя та вирішуючи питання про порядок його поділу, суд враховує, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).

Як встановлено в судовому засіданні, між сторонами немає домовленості щодо часток у спільній власності.

Частиною 2 ст. 70 СК України передбачено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Посилаючись на вказану норму, позивач просить відступити в правила рівності часток через те, що під час переговорів щодо поділу майна мирним шляхом, відповідач, з метою приховання спільного майна від поділу, подарувала частку корпоративних прав у ПП ВКФ «Аква Вита» третій особі.

В свою чергу, відповідач також просить відступити від правила рівності часток, посилаючись на те, що перебуваючи на посаді директора ПП ВКФ «Аква Вита», позивач своїми діями завдав підприємству збитків у великих розмірах.

Під час судового розгляду сторони не довели належним чином фактів того, що один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Викладені сторонами обставини суд не вважає такими, що мають істотне значення для відступлення від правила рівності часток. А отже суд в подальшому проводить поділ спільного майна виходячи з рівності часток позивача та відповідача.

Частиною першою та другою статті 71 СК України визначено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Всі об`єкти нерухомого майна, що за висновками суду входять до загального обсягу спільної сумісної власності, є неподільними речами.

Разом з тим, позивач не просить присудження йому конкретних об`єктів нерухомості, а просить визнати право на частку у спільному майні. Фактично, позивач просить визнати за ним та за відповідачем право спільної власності на нерухоме майно з визначенням часток, тобто, змінити право спільної сумісної власності та право спільної часткової власності.

Під час судового розгляду відповідач не висловив заперечень щодо запропонованого позивачем способу поділу вказаних об`єктів нерухомого майна, а незгода відповідача полягає лише у визначенні розміру часток сторін.

Беручи до уваги рівність часток сторін у праві спільної сумісної власності, а також керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, які закріплені у ч. 9 ст. 7 СК України, суд вважає за необхідним визнати за кожним з подружжя право власності на 1/2 частку об`єктів нерухомого майна, які за результатами розгляду цієї справи суд включив до загального обсягу спільної сумісної власності.

Щодо компенсації 1/2 частки позивача у корпоративних правах відповідача у ПП «Вітафарма» та ПП ОСОБА_8 », суд зазначає, що відповідач під час судового розгляду також не висловив жодних заперечень щодо такого способу поділу цього майна, не погоджуючись лише із запропонованим позивачем розміром компенсації.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із вартості майна, яке було присуджено на користь позивача, а також фактично сплаченого ним судового збору при поданні позову у розмірі 13420 грн.

Ціна заявленого позову становить 108 183 000 грн. та включає в себе вартість майна та розмір часток в статутному капіталі, про присудження яких позивач просить. За результатами розгляду справи суд прийшов до висновку про присудження на користь позивача майна на суму 37825436 грн., а також компенсації в статутному капіталі підприємств на загальну суму 2000000 грн. Таким чином, позов підлягає задоволенню на 36,81% від заявлених вимог. Тому суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 4939,90 грн. як компенсацію сплаченого при поданні позову судового збору.

Питання відшкодування витрати на правову допомогу буде вирішуватися після ухвалення рішення у справі.

Керуючись ст.ст.259, 351-355 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 наступні об`єкти нерухомого майна:

- нежитлове приміщення № 225, площею 72.8 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_41 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2069975123104;

- нежитлове приміщення № 226, площею 88.9 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_41 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2069960723104;

- нежитлове приміщення, площею 58.2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1983178746101;

- нежилі приміщення № 8а,10,11,15 групи приміщень №1, загальною площею 53.7 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1963671580000;

- житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1938247723101;

- квартиру, літ.Я4-3, загальною площею 87,95 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1694604223101;

- нежитлове приміщення, літ. А-3, площею 117.6 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1666274123101;

- земельну ділянку, загальною площею: 0,0857 га, з кадастровим номером 2320355400:01:001:0002, розташована за адресою: АДРЕСА_11 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1329798923203;

- приміщення магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", площею 89.6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_11 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1326728823203;

- нежитлове приміщення площею 52.8 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_12 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 891334346101;

- приміщення будівлі торгівельного центру /літ.Б/, площею 39.7, розташоване за адресою: АДРЕСА_13 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 873750323101;

- нежитлове приміщення, літ.А, загальною площею 61,5 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_42 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 861120423101;

- нежитлове приміщення № 23 площею 50,6 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_18 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 687780823101;

- нежитлове приміщення № 139, група приміщень (в літ. "А"), загальною площею 65,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_43 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 47180980000;

- приміщення № 8 будівлі торгівельного центру /літ.Б/, площею 68, 1 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_44 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1748223101;

- нежиле приміщення № 3, літ.Р{2}, площею 21.0 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_16 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 11691410.

В порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ), право власності за кожним по 1/2 частки наступних об`єктів нерухомого майна:

- нежитлове приміщення № 225, площею 72.8 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_41 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2069975123104;

- нежитлове приміщення № 226, площею 88.9 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_41 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2069960723104;

- нежитлове приміщення, площею 58.2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1983178746101;

- нежилі приміщення № 8а,10,11,15 групи приміщень №1, загальною площею 53.7 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1963671580000;

- житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1938247723101;

- квартиру, літ.Я4-3, загальною площею 87,95 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1694604223101;

- нежитлове приміщення, літ. А-3, площею 117.6 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1666274123101;

- земельну ділянку, загальною площею: 0,0857 га, з кадастровим номером 2320355400:01:001:0002, розташована за адресою: АДРЕСА_11 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1329798923203;

- приміщення магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", площею 89.6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_11 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1326728823203;

- нежитлове приміщення площею 52.8 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_12 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 891334346101;

- приміщення будівлі торгівельного центру /літ.Б/, площею 39.7, розташоване за адресою: АДРЕСА_13 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 873750323101;

- нежитлове приміщення, літ.А, загальною площею 61,5 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_42 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 861120423101;

- нежитлове приміщення № 23 площею 50,6 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_18 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 687780823101;

- нежитлове приміщення № 139, група приміщень (в літ. "А"), загальною площею 65,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_43 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 47180980000;

- приміщення № 8 будівлі торгівельного центру /літ.Б/, площею 68, 1 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_44 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1748223101;

- нежиле приміщення № 3, літ.Р{2}, площею 21.0 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_16 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 11691410;

- нежиле приміщення № 23, розташоване за адресою: АДРЕСА_18 , площею 36,4 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1473442.

Визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 29/100 частки нежитлового приміщення № 4, літ.Р2-2,Р3-2, загальною площею 211,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_16 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 33851364.

В порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ), право власності за кожним по 50% від 29/100 частки нежитлового приміщення № 4, літ.Р2-2,Р3-2, загальною площею 211,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_16 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 33851364.

Визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 2/25 частки нежитлового приміщення загальною площею 258,2 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1855533846101.

В порядкуподілу спільногомайна подружжя,визнати за ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ,адреса: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ,адреса: АДРЕСА_1 ),право власностіза кожнимпо 1/25частки нежитлового приміщення загальною площею 258,2 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1855533846101.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на корись ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 500000 (п`ятсот тисяч) гривень як компенсацію 1/2 (однієї другої) частки внеску ОСОБА_4 до статутного капіталу Приватного підприємства «Вітафарма», код ЄДРПОУ 37526877, зареєстровано 02.02.2011, місцезнаходження: 69035, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 30 приміщення, 3).

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на корись ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 1 500000 (один міліон п`ятсот тисяч) гривень як компенсацію 1/2 (однієї другої) частки внеску ОСОБА_4 до статутного капіталу Приватного підприємства «Максфорт», код ЄДРПОУ 40907474, зареєстровано 21.10.2016, місцезнаходження: 69068, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Академіка Ф.М.Муравченка, будинок 5).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на корись ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 4939 (чотири тисячі дев`ятсот тридцять дев`ять) гривень 90 копійок.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Львівського Апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений 15.11.2023 р.

Суддя В.Є. Радченко