Рішення

від 07.11.2023 по справі 543/364/23

ОРЖИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/543/149/23

543/364/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї НИ

07.11.2023 смт. Оржиця

Оржицький районнийсуд Полтавськоїобласті вскладі головуючогосудді СмілянськогоЄ.А.,при секретаріГапон Т.В.,розглянувши цивільнусправу №543/364/23за позовноюзаявою Полтавської обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути земельну ділянку

В С Т А Н О В И В :

Полтавська обласна військова адміністрація звернулася з позовною заявою до ОСОБА_2 про зобов`язання повернути земельну ділянку яку мотивувала наступним.

«Городище «Круча» часу Київської Русі, Х-ХІІІ ст. ( далі «Городище «Круча» ), яке розташоване в с. Тарасівка, колишньої Плехівської сільської ради Оржицького району Полтавської області, нині Оржицької об`єднаної територіальної громади Лубенського району Полтавської області, на правому березі річки Сули, є пам`яткою археології місцевого значення, взята на облік рішенням виконкому Полтавської облради народних депутатів від 23.04.1982 №247 та занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури, молоді та спорту від 25.02.2020 №1062 (охоронний №2680-Пл).

З листа Лубенської окружної прокуратури від 02.02.2023 року № 53-778-23 вбачається, що рішенням 8 сесії 5 скликання Плехівської сільської ради Оржицького району Полтавської області від 30.03.2007 року надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0.21 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5323684202:02:005:0006.

Згідно відомостей з Державного земельного кадастру додатком до якого є кадастровий план земельної ділянки, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5323684202:02:005:0006, цільове призначення для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва площею 0, 2054 га, місце розташування: Полтавська область, Оржицький район, село Тарасівка зареєстровано 24.10.2006 року за ОСОБА_1 .

Відповідно листа комунального закладу «Центр охорони та досліджень пам`яток археології» Полтавської обласної ради від 22.03.2023 року № 01-21/119 у межах території пам`ятки археології « АДРЕСА_1 на 2022 рік містяться дані у відкритих джерелах ( витяги з проектів чи технічної документації ) та доповнені даними з публічної кадастрової карти про зазначену земельну ділянку. Вони розміщені у південній частині городища ( укріпленої частини пам`ятки), та з`явилися тут і були внесені до Публічної кадастрової карти після 2020 року ( відповідно до даних археологічного моніторингу в 2014 та 2019 2020 роках ), зокрема ділянка з кадастровим номером 5323684202:02:005:0006 відведена для будівництва площею 0, 2054 га знаходиться повністю в межах пам`ятки археології ще в межах визначених обліковою документацією 1974 року.

Згідно з частинами першою-другою, шостою статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються ( викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Тобто, заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права містить постанова Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №557/303/21 (провадження 61- 3 3: 5св22).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки, спірна земельна ділянка 5323684202:02:005:0006, знаходиться в межах пам`ятки археології місцевого значення «Городище «Круча» часу Київської Русі, Х-ХІІІ ст., яка розташована в с. Тарасівка, взята на облік рішенням виконкому Полтавської облради народних депутатів від 23.04.1982 №247 та занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури, молоді та спорту від 25.02.2020 №1062 (охоронний №2680-Пл), відтак відноситься до земель історико-культурного призначення, а тому не може перебувати у приватній власності.

Зазначаємо, що органи місцевого самоврядування отримували інформацію про дану пам`ятку археології (її наявність, межі, площі, охорону) в 1970 році, та 13.11.2019 про що наявний підпис Плехівського сільського голови Оржицького району Полтавської області ОСОБА_3 в акті технічного стану об`єкта (пам`ятки) культурної спадщини №07 від 13.11.2019.

Відтак незаконна передача земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, порушує державні інтереси у сфері захисту об`єктів культурної спадщини, ставить під загрозу стан належного збереження пам`ятки археології та може призвести до її втрати.

Вважає позов негаторним та посилаючись на практику Верховного Суду вважає, що для ефективного захисту порушеного права держави не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Ухвалою судді від 24.04.2023 року відкрито провадження в справі.

Оржицькому районному суду надійшов відзив на позов, який мотивовано наступним.

Вимоги позивача не визнаються з наступних причин:

Щодо підтвердження законності та добросовісності набуття у власність та відсутності правових підстав для повернення земельної ділянки з кадастровим номером 5323684202:02:005:0006.

ОСОБА_1 у відповідності до статей 118 та 122 Земельного кодексу України отримав у власність земельну ділянку площею 0, 21 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на підставі рішення 8 сесії 5 скликання Плехівської сільської ради Оржицького району Полтавської області від 30.03.2007 року, оскільки на момент його винесення будь які обмеження щодо передачі земельної ділянки з кадастровим номером 5323684202:02:005:0006 у власність ОСОБА_1 були відсутні, що підтверджується висновками Оржицького районного відділу земельних ресурсів та відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Оржицької райдержадміністрації.

Щодо статусу спірної земельної ділянки та її розміщення поза межами об`єкту культурної спадщини (пам`ятки).

В ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що пам`ятка культурноїспадщини -це об`єкткультурної спадщини,який занесенодо Державногореєстру нерухомихпам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключения) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Згідно п. 1 ст. 14-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» межі та режими використання території пам`ятки культурної спадщини визначаються науково-проєктною документацією, що складається за результатами проведених досліджень.

Відповідно ст. 33-4 Закону України «Про охорону культурної спадщини» науково-проєктною документацією у сфері охорони культурної спадщини є науково-єктна ( науково-дослідна) документація з визначення меж і режимів використання охоронюваної археологічної території.

В ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» зазначається, що землі наяких розташованіпам`яткивключаються додержавних земельнихкадастрів,планів землекористування,проектів землеустрою, іншої проектно- планувальної та містобудівної документації.

Отже, невід`ємною складовою науково-проєктної документації, якою встановлюється обмеження у використанні земель, є проєкти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій.

ДоДержавного земельногокадастру невносилися відомостіпро те,що земельнаділянка з кадастровим номером 5323684202:02:005:0006 є об`єктом археології.

Щодо пропущення строку позовної давності.

Відповідач зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки рішення Плехівської сільської ради про надання ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд було винесено в 2007 році та в подальшому отримано висновки Оржицького районного відділу земельних ресурсів та відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Оржицької райдержадміністрації, тобто держава через свої органи ще в 2007 році знала та мала можливість знати про порушення свого права, а тому термін позовної давності вже сплив.

Щодо невірно обраного позивачем способу захисту.

Позивачем невірно вибрано належним та ефективним спосіб захисту порушеного права держави, а саме вимоги про повернення земельної ділянки, яку позивачем визначено як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної дідянки.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України (далі -ЦКУ), власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Негаторний позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

Відповідачем у негаторному позові є особа, яка власними протиправними діями перешкоджає позивачу здійснювати правомірність щодо користування чи розпорядження майном.

З огляду на наведені визначення Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 року по справі № 653/1096/16-ц зробила висновок, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного й негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Під час вирішення питання про віднесення заявленого у справі позову до віндикаційного чи негаторного, які є різновидами способів захисту права власності, поняття володіння потрібно розглядати як складову змісту такого права в розумінні положень ч. 1 ст. 317 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від у справі № 653/1096/16-ц).

Таким чином, з наведеної позиції ВП ВС вбачається, що власник нерухомого майна перестає бути володільцем цього майна лише в разі припинення державної реєстрації його права власності та перереєстрації цього права за іншою особою.

Якщо право власностіна нерухомемайно лишаєтьсязареєстрованим задійсним власником,однак такемайно незаконновикористовує іншаособа,то потрібнозвертатися знегаторним позовом, оскільки в такому разі усунення перешкод у користуванні власником своїм майном і буде ефективним способом захисту порушеного права, а рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння не матиме жодного ефекту.

В позовнійзаяві ненаведено обґрунтованихдоведених доказівщо Полтавськаобласна військоваадміністрація була,чи маєправо бутивласником земельноїділянки зкадастровим номером5323684202:02:005:0006. Право володіння земельною ділянкою зареєстровано за відповідачем шляхом державної реєстрації права власності. Також не надано доказів, що відповідач, власними протиправними діями перешкоджає позивачу здійснювати правомірність щодо користування чи розпорядження майном.

Враховуючи зазначене, позивачем Полтавською обласною військовою адміністрацією невірно обрано належним та ефективним способом судового захисту порушеного права держави, спосіб захисту, шляхом подання негаторного позову, тому в позові має бути відмовлено.

Оржицькому районному суду надійшла відповідь на відзив на позов, яка мотивована наступним.

Твердження відповідача про те, що набутті права власності Оржицька селищна рада та відповідач законів не порушував і є добросовісним набувачем є необґрунтованим оскільки спірна земельна ділянка, розташована в межах пам`ятки археології «Городище «Круча» часу Київської Русі в с. Тарасівка, взята на облік рішенням виконкому Полтавської облради народних депутатів від 23.04.1982 № 247 та занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом міністерства культури, молоді та спорту від 25.02.2020 року № 1062. Земельна ділянка з кадастровим номером 5323684202:02:005:0006 розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення « ОСОБА_4 » часу Київської Русі, що підтверджується першою обліковою документацією, яка містила план охоронюваної території ( городища ), а саме паспорт 1971 року в якому представлений план 1946 року ОСОБА_5 , що показує всю територію, яка включає в себе поняття «городище». У паспортній документації 1974 року дійсно на схемі зображено лише дитинець, але в текстовій частині представлений досить зрозумілий опис, що мається на увазі, а саме «дитинець» та «третій вал що оточує перші на відстані 150 м». Також звертають увагу, що земельна ділянка з кадастровим номером 5323684202:02:005:0006 накладається на межі пам`ятки археології місцевого значення « ОСОБА_4 » часу ОСОБА_6 . Правова підстава звернення з позовом полягає в тому, що метою віндикаційногопозову є повернення певного майна законному власнику як фактично так і шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Представниктретьої особи підтримав вимоги позивача та надав письмові пояснення аналогічні мотивам викладених у позові.

Ухвалою суду від 21.06.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.

Представник позивача в судове засідання з`явився, позов підтримав та надав пояснення згідно мотивів викладених у позові.

Представник третьої особи в судове засідання з`явився, позов підтримав та надав пояснення згідно мотивів викладених у письмових поясненнях.

Відповідач та його представник в судове засідання повторно не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи.

Суд ухвалив розглянути справу без участі відповідача та його представника.

На підставі досліджених судом доказів встановлено наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0, 2054 га на території с. Тарасівка, Оржицького району, Полтавської області для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва. Кадастровий номер земельної ділянки 5323684202:02:005:0006. ОСОБА_1 отримав у власність зазначену земельну ділянку в порядку приватизації ( безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності ) на підставі рішення 8 сесії 5 скликання Плехівської сільської ради Оржицького району Полтавської області від 30.03.2007 року.

Зазначена обставина підтверджується відомостями про земельну ділянку та визнається позивачем і відповідачем.

Отже, ОСОБА_1 придбав спірну земельну ділянку законним шляхом, тому є добросовісним набувачем нерухомого майна. Правочин щодо придбання земельної ділянки (рішення сільської ради) в даний час ніким не оскаржений та не скасований.

Спірна земельна ділянка не була загублена власником, не була викрадена у власника або особи, якій він передав майно у володіння та не вибула з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Плехівська сільська рада мала право давати дозвіл на приватизацію земельної ділянки.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

В сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Крім того, на підставі наданих доказів судом встановлено, що науково-проєктна документація на об`єкт культурної спадщини відсутня.

Остання паспортизація об`єкта культурної спадщини відбулася в 1974 році, що підтверджується паспортом об`єкта від 29.11.1974 року. Згідно вказаного паспорту границі охоронної зони затверджені рішенням виконкому Полтавської обласної ради від 08.07.1975 року № 301. Відповідно схематичного генплану місця розташування пам`ятника межами охоронної зони є річка Сула, старе кладовище, житловий будинок та дорога. Визначити місце розташування земельної ділянки відповідача неможливо, оскільки генплан є схематичним та на ньому відсутні будь-які земельно-кадастрові позначення, зокрема неможливо визначити межі і режими використання охоронюваної археологічної території.

До встановленихобставин справи підлягають застосуванню наступні норми права, оскільки вони регулюють спірні правовідносини.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України та набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно частин 1 та 3 статті 388 ЦК України:

1.Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

3. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно п. "б" ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ч. 1 ст. 14-1 Закону України « Про охорону культурної спадщини «:

1. Територія пам`ятки - це територія, історично і топографічно пов`язана з розпланувально-просторовою еволюцією пам`ятки, для якої визначається спеціальний охоронний режим її використання з метою збереження цілісності пам`ятки.

Межі та режими використання території пам`ятки визначаються науково-проектноюдокументацією, що складається за результатами проведених досліджень.

Рішення про затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання території пам`ятки приймається:

центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, - щодо територій пам`яток національного значення;

органом охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - щодо територій пам`яток місцевого значення.

Порядок визначення меж та режимів використання території пам`ятки та затвердження науково-проектної документації встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно ч. 1 ст. 33-4 Закону України « Про охорону культурної спадщини «:

1. Науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини є:

1) науково-проектна(науково-дослідна)документація з визначення:

меж і режимів використання території пам`ятки;

режимів використання пам`ятки;

меж і режимів використання охоронюваної археологічної території;

меж і режимів використання зон охорони;

меж і режимів використання території об`єкта всесвітньої спадщини;

меж і режимів використання буферної зони;

меж і режимів використання історичного ареалу населеного місця;

меж історичного ареалу населеного місця;

2) план організації території історико-культурного заповідника;

3) план організації історико-культурної заповідної території.

Науково-проектна документація у сфері охорони культурної спадщини визначає спеціальний режим використання території або об`єктів, у тому числі планувальні обмеження у використанні земель у сфері забудови, гранично допустиму висотність будівель та споруд.

Відомості про межі територій та обмеження у використанні земель (територій), визначені науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини, затвердженою в установленому порядку, публікуються на офіційному веб-сайті органу охорони культурної спадщини, що їх затвердив, та підлягають внесенню до містобудівного кадастру, а також до Державного земельного кадастру.

Згідно абз.2 3 ч.2 ст. 33-4 Закону України « Про охорону культурної спадщини «:

Склад зазначених у науково-проектній документації відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру має відповідати вимогамЗакону України"Про Державний земельний кадастр".

Науково-проектна документація у сфері охорони культурної спадщини містить просторові дані, метадані та інші елементи, що складають його проектні рішення, і розробляється у формі електронного документа, формат якого встановлюється Кабінетом Міністрів України при визначенні складу та змісту науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини. Науково-проектну документацію у сфері охорони культурної спадщини підписує кваліфікованим електронним підписом відповідальна посадова особа розробника документації. У разі якщо у процесі розроблення науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини проект зазнав змін, такі зміни також засвідчуються кваліфікованими електронними підписами відповідальних осіб, які його розробили. Проект землеустрою, що розроблявся у складі науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини, підписує сертифікований інженер-землевпорядник, який відповідає за якість робіт із землеустрою.

Відповідно ч. 3 ст. 33-4 Закону України « Про охорону культурної спадщини «:

3. Рішення про затвердження науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини має містити:

назву об`єкта дослідження;

місцезнаходження (місце розташування);

опис меж територій (якщо науково-проектна документація у сфері охорони культурної спадщини їх визначає);

опис обмежень у використанні земель.

Невід`ємною складовою науково-проектної документації, якою встановлюються обмеження у використанні земель, є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів. За відсутності зазначеного проекту землеустрою науково-проектна документація, що встановлює обмеження у використанні земель, не може бути затверджена. Протягом 10 робочих днів з дня затвердження науково-проектної документації орган, що її затвердив, має забезпечити подання заяви про внесення встановлених науково-проектною документацією обмежень у використанні земель до Державного земельного кадастру. Вимоги цього абзацу поширюються на облікову документацію.

Згідно ч. 1 ст. 34 Закону України « Про охорону культурної спадщини «:

Землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Згідно статті 8 Закону України « Про охорону археологічної спадщини «:

Археологічні пам`ятки і предмети підлягають державному обліку незалежно від підпорядкування і форми власності.

Державний облік археологічної спадщини здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Державний облік археологічної спадщини включає її виявлення, фіксацію, визначення наукової та культурної цінності, картографування і паспортизацію, складання списку і зводу археологічних пам`яток, облік та інвентаризацію археологічних колекцій незалежно від відомчої належності і форми власності.

Порядок ведення державного обліку археологічної спадщини визначає Кабінет Міністрів України.

Отже, ОСОБА_1 добросовіснонабув правовласності наспірну земельнуділянку увідповідності дозакону,а саместатті 81Земельного кодексуУкраїни впорядку приватизації,тобто безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

За таких обставин позов не підлягає задоволенню по суті.

Крім того, судом встановлено, що відповідач заявив про пропуск позивачем строку позовноїдавності, оскільки рішення Плехівської сільської ради про надання ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд було винесено в 2007 році та в подальшому отримано висновки Оржицького районного відділу земельних ресурсів та відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Оржицької райдержадміністрації, тобто держава через свої органи ще в 2007 році знала та мала можливість знати про порушення свого права, але не вживала заходів до його захисту, а тому термін позовної давності вже сплив.

Суд вважає, що позов є віндикаційним, заява відповідача є обґрунтованою, тому підлягає застосуванню строк позовної давності з наступних мотивів.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підставизаволоділаним.

Зміст статті 387 ЦК свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власникомпри порушенні його правомочностіволодіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника:

(а) фізично -фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо;

(б) «юридично»- юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього переоформлено на іншого суб`єкта.

Очевидно, що з урахуванням специфіки правового режиму рухомих та нерухомих речей, фізичне вибуття речі із володіння стосується саме рухомих речей, натомість юридичне вибуття майна з володіння, з урахуванням існування реєстраційного підтвердження володіння, - стосується нерухомих речей.

У статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій,не пов`язаних з порушенням володіння.

Негаторний позов може заявлятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед таких правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном.

Отже, для розмежування віндикаційного та негаторного позовів в сучасній цивілістичній практиці, необхідно зазначити, що безумовно таким є наявність/відсутність володіння у власника, який відповідно пред`являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо у власника є володіння річчю, але існують перешкоди в її розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість власник, який позбавлений володіння (фізичного чи/та юридичного), і пред`являє вимогу про відновлення володіння, то така вимога має кваліфікуватися як віндикаційний позов.

Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок про те, що:

«предметом віндикаційного позову є вимога власника, якийне є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, товолодіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку».

Аналогічної позиції дотримується і КГС ВС, який ухвалою від 06.06.2023 року у справі № 927/1206/21 відступив від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.10.2022 року по справі № 557/303/21 та від 17.05.2023 року по справі № 748/1335/20 про те, що ефективним способом захисту права держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології, є негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки. Колегія суддів вважає, що у разі коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне (інша особа зареєструвала на своє ім`я право в державному реєстрі прав на нерухомість, як у справі, що розглядається, так і у справі № 748/1335/20) володіння, для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, тому задоволення вимоги про витребування земель історико-культурного значення, на яких розташовані пам`ятки археології, з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, речово-правовому характеру віндикаційного позову, та призводить до ефективного захисту прав власника.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Також, Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 березня 2008 року в справі "Dacia S.R.L." проти Молдови" (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§ 76). ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності.

Враховуючи, що судом встановлений факт пропущення позивачем строку на звернення з даним позовом до суду, про застосування наслідків пропуску якого заявлено відповідачем, суд вважає за необхідне в задоволенні позову також відмовити узв`язкуз пропускомстроку позовноїдавності за заявленими вимогами.

Судові витрати слід віднести за рахунок позивача.

На підставі встановлених фактів та обставин суд, -

У Х В А Л И В :

1.В задоволенні позову Полтавської обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути земельну ділянку відмовити.

2.Судові витрати віднести за рахунок позивача.

3.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його повного складення.

4.Учасники справи:

- позивач: Полтавська обласна військова адміністрація, ідентифікаційний код 00022591, місце знаходження: Полтавська область, місто Полтава, вулиця Соборності, 45;

- відповідач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , проживає: АДРЕСА_2 ;

- третя особа: комунальний заклад « Центр охорони та досліджень пам`яток археології « Полтавської обласної ради «, ідентифікаційний код 21043367, місце знаходження: Полтавська область, місто Полтава, вулиця Стрітенська, 37.

Суддя: Є.А.Смілянський

Повне рішення складене 17.11.2023 року.