Постанова

від 14.11.2023 по справі 385/404/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 листопада 2023 року м. Кропивницький

справа № 385/404/23

провадження № 22-ц/4809/1171/23

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Письменного О. А.,

за участі секретаря Гончар В. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Фермерське господарство «Олена»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерськогогосподарства «Олена»на рішенняГайворонського районногосуду Кіровоградськоїобласті від05 липня 2023року у складі судді Венгрина М. В. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовної заяви

В березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства «Олена» (далі ФГ «Олена») та просив зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою з кадастровим номером 3521110100:02:000:0286 площею 2,7142 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н від 14.11.2022 до договору оренди землі укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» 30.11.2012, зареєстрованої 30.11.2022, номер запису про інше речове право: 48591514.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 3521110100:02:000:0286 площею 2,7142 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області.

30.11.2012 між позивачем та ФГ «Олена» було укладено договір оренди щодо вказаної земельної ділянки строком на 10 років, тобто до 30.11.2022.

Починаючи з осені 2022 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача з повідомленням про небажання подальшої співпраці та просив повернути належну йому земельну ділянку одразу після закінчення строку договору оренди.

Однак, отримавши інформаційну довідку № 318338163 від 21.12.2022, позивачу стало відомо, що 29.11.2022 державним реєстратором Благовіщенської міської ради Кіровоградської області Корсун В. С. було зареєстровано додаткову угоду б/н від 14.11.2022 до договору оренди від 30.11.2012, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 30.11.2032.

Позивач зазначав, що він не підписував жодних додаткових угод з відповідачем по справі, не бажав те не бажає подальшої співпраці з ним, а всі ці обставини грубо порушують його права як власника земельної ділянки, як наслідок, звернувся до суду з позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 06 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до ФГ «Олена» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі задоволено.

Зобов`язано ФГ «Олена» усунути перешкоди у користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим номером 3521110100:02:000:00286, площею 2,7142 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди № б/н від 14.11.2022 до договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» 30.11.2012, зареєстрованої 30.11.2022, номер запису про інше речове право: 48591514.

Стягнуто з ФГ «Олена» на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі 1 073 грн 60 коп сплаченого судового збору та 5 000 грн витрат на правничу допомогу, а всього 6 073 грн 60 коп.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем не було надано доказів, які б спростовували доводи позивача з приводу не підписання останнім додаткової угоди № б/н від 14.11.2022 до договору оренди від 30.11.2012.

Суд першої інстанції вважав, що порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права оренди за ФГ «Олена» на підставі додаткової угоди, яка позивачем не укладалася, а заявлені ним позовні вимоги про скасування державної реєстрації такої угоди опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

Короткий зміст апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ФГ «Олена» просить скасувати рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 05 липня 2023 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ФГ «Олена» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі відмовити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ФГ «Олена» витрати на правничу допомогу в розмірі 100000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції формально визначив як встановлену обставину щодо непідписання позивачем додаткової угоди, та не взяв до уваги те, що ОСОБА_1 не надано доказів неукладення спірного правочину.

Відповідач зазначає, що додаткову угоду ним не надано з поважних причин, оскільки її втрачено, з приводу чого в господарстві проводилося внутрішнє розслідування, складено акт про втрату даної додактової угоди та подано відповідне оголошення у газету «Урядовий кур`єр».

Звертаючись до суду з позовом, позивач не ставив питання перед судом про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи для дослідження додаткової угоди, зокрема, наявності/відсутності його підпису на зазначеному правочині.

Суд першої інстанції повинен був відмовити в задоволенні позову, в тому числі, у зв`язку з неефективним способом захисту, проте, зобов`язав відповідача скасувати державну реєстрацію додаткової угоди, що вочевидь не відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, ФГ «Олена» вважає, що сума судових витрат, визначена позивачем у розмірі 5000 грн, не обґрунтована належним чином, адже позивач не ознайомив відповідача з актом виконаних робіт та не надав належного підтвердження про сплату зазначеної суми.

Відзив на апеляційну скаргу

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

В судовому засіданні апеляційного суду проведеного в режимі відеоконференції адвокат Дяченко М. І., яка представляє інтереси ФГ «Олена», підтримала доводи апеляційної скарги.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з судовою повісткою.

Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки, позивач про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, що не з`явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановленихстаттею 367 ЦПК Українимежах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

З урахуванням вимогст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 2,7142 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0286, що надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області, що підтверджується даними Державного акта на право приватної власності на землю серії IV-КР № 035908 від 06.03.2002.

Згідно копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.12.2022, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,7142 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0286. Номер запису про інше речове право: 48591514; дата та час державної реєстрації 30.11.2022; підстава для державної реєстрації: додаткова угода до договору оренди земельної ділянки, серія та номер: б/н, виданий 14.11.2022, видавник: Орендар: ФГ «Олена»; Орендодавець: ОСОБА_1 ; договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 30.11.2012, видавник: Орендар: ФГ «Олена»; Орендодавець: ОСОБА_1 . Підстави внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 656649777 від 02.12.2022, ОСОБА_2 , Благовіщенської міської ради державної адміністрації Кіровоградської області. Вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки.

29.12.2022 ОСОБА_1 звернувся до ФГ «Олена» з листом-повідомленням, в якому повідомив останнього, що не бажає поновлювати дію договору оренди землі, який укладений між ним та ФГ «Олена», та має намір самостійно обробляти орендовану земельну ділянку, загальною площею 2,7142 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0286.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права оренди за ФГ «Олена» на підставі додаткової угоди, яка позивачем не укладалася, а заявлені ним позовні вимоги про скасування державної реєстрації такої угоди опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке.

Стаття 15 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першоїстатті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першоюстатті 627 ЦК Українивідповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини другоїстатті 792 ЦК Українивідносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, єЗакон України «Про оренду землі».

Частиною першою статті4, частиною першою статті5 Закону України «Про оренду землі»передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно зістаттею 13 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина першастатті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до пункту 2 частини першоїстатті 208 ЦК Україниу письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першоюстатті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина першастатті 206 ЦК України).

Частиною першоюстатті 210 ЦК Українипередбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з частиною першоюстатті 14 Закону України «Про оренду землі»в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (укладення додаткової угоди від 14 листопада 2022 року до договору оренди земельної ділянки від 30 листопада 2012 року), договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Матеріалами справи підвтерджується, що згідно копії Державного акта на право приватної власності на землю серії ІV-КР № 035908 ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 2,97 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0286, що надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області (а. с. 7).

Згідно копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.12.2022, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,7142 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0286. Номер запису про інше речове право: 48591514; дата та час державної реєстрації 30.11.2022; підстава для державної реєстрації: додаткова угода до договору оренди земельної ділянки, серія та номер: б/н, виданий 14.11.2022, видавник: Орендар: ФГ «Олена»; Орендодавець: ОСОБА_1 ; договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 30.11.2012, видавник: Орендар: ФГ «Олена»; Орендодавець: ОСОБА_1 . Підстави внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 656649777 від 02.12.2022, ОСОБА_2 , Благовіщенської міської ради державної адміністрації Кіровоградської області. Вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки (а. с. 8-9).

29.12.2022 ОСОБА_1 звернувся до ФГ «Олена» з листом-повідомленням, в якому повідомив останнього, що не бажає поновлювати дію договору оренди землі, який укладений між ним та ФГ «Олена», та має намір самостійно обробляти орендовану земельну ділянку, загальною площею 2,7142 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0286 (а. с. 10-12).

Належних та допустимих доказів того, що на час розгляду справи спірна земельна ділянка була повернута відповідачем ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив зобов`язати усунути перешкоди у користуванні належної йому земельною ділянкою з кадастровим номером 3521110100:02:000:0286 площею 2,7142 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н від 14.11.2022 до договору оренди землі укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» 30.11.2012, зареєстрованої 30.11.2022, номер запису про інше речове право: 48591514, посилаючись на те, що вказана угода ним не підписувалась.

Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другоїстатті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першоюстатті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятоїстатті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина першастатті 216 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей3,15,16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Частиною першоюстатті 2 ЦПК Українипередбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункти 4, 5 частини п`ятоїстатті 12 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті12, частинами першою п`ятою, шостою статті81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другоюстатті 78 ЦПК Українивстановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно достатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Добросовісність (пункт 6статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, заумови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).

Згідно з частинами першою, третьоюстатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частинами першою, третьою, шостою, сьомою-десятоюстатті 84 ЦПК Українипередбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третійстатті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов`язку подати витребувані судом докази. У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (частина першастатті 103 ЦПК України).

Відповідно до положень пункту 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженихнаказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

Матеріалами справи підтверджується, що з метою встановлення належності ОСОБА_1 підпису на оригіналі оспорюваної додаткової угоди, стороною позивача заявлялося клопотання про витребування доказів (а. с. 77-78).

Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 07 червня 2023 року клопотання представника позивача задоволено та витребувано у ФГ «Олена» оригінал додаткової угоди укладеної між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» від 14.11.2022, зареєстрованої 30.11.2022 номер запису про інше речове право № 48591514 (а. с. 92-93).

У вказаній ухвалі відповідачу було роз`яснено обов`язок подати витребувані докази та те, що у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ або відмовити у його визнанні, або здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами.

Проте, ухвала суду про витребування документів, що безпосередньо стосуються предмету спору, не виконана, а представником відповідача повідомлено суд про відсутність у відповідача оригіналів додаткової угоди від 14.11.2022, укладеної із позивачем, через втрату, у зв`язку з чим проводилось службове розслідування, складено акт про втрату та подано відповідне оголошення в газету «Урядовий кур`єр» № 54 від 17.03.2023 (а. с. 105-107).

Встановивши, що ОСОБА_1 заперечував факт підписання додаткової угоди № б/н від 14.11.2022 щодо оренди земельної ділянки, належної йому на праві приватної власності, врахувавши ненадання відповідачем оригіналу спірного договору, а також відсутність оригіналу цього договору в матеріалах справи, що унеможливлює проведення судової почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач не спростував доводи позивача про відсутність її волевиявлення на укладання спірного договору земельної ділянки.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові 25 жовтня 2023 рокуу справі № 385/1290/21 (провадження № 61-12824св22).

В постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок.

Ефективним способом захисту та таким, що забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації.

Аналогічні висновки викладенів постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 656/239/18, від 07 червня 2022 року у справі № 144/338/18.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 656/241/19-ц (провадження № 61-1936св21) зазначено, що «у частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. […] Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. […] Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;судове рішення про скасування державної реєстрації прав.[…]Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц. […] Суд першої інстанції, з висновкам якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку заявленим позивачем позовним вимогам, правильно виходив із того, що права позивача підлягають захисту та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимогпро скасування державної реєстрації».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що «з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьоїстатті 26 Закону № 1952-IVзадоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами). На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 545/1883/20, про те, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від19 жовтня 2022 рокуу справі № 910/14224/20 (провадження № 12-20гс22) зазначено, що «згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У розумінні закону суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права чи інтересу та припинення дій, які порушують це право або інтерес. У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу в потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. При цьому правові підстави позову це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги».

У справі, що переглядається, позивач просив зобов`язати ФГ «Олена» усунути перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди.

Разом з тим, суд не може зобов`язати ФГ «Олена» скасувати державну реєстрацію, оскільки відповідач в силу положень ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не наділений такими повноваженнями.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державним реєстратором на підставі додаткової угоди від 14.11.2022 зареєстровано за ФГ «Олена» право оренди спірної земельної ділянки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що право орендодавця підлягає судовому захисту за його позовом пропро усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки,а не шляхом зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною дылякною, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, що залишилося поза увагою суду першої інстанції.

Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 663/3745/19 (провадження № 61-8192св21).

Не зважаючи на те, що спірна земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, а державна реєстрація речового права оренди за ФГ «Олена» порушує його права як власника, звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 не ставив питання про усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки та скасування державної реєстрації права оренд земельної ділянки.

Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на викладене, враховуючи межі заявлених ним вимог, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ФГ «Олена» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі необхідно було відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

При цьому, суд звертає увагу, що відмова у задоволенні позову через обрання неефективного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки з подальшим скасуванням державної реєстрації речового права оренди.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд першої інстанції, правильно визначившись з характером спірних правовідносин, встановивши відсутність волевиявлення сторони на укладання правочину, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі.

Порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. 4 ч. 1ст. 376ЦПК Україниє підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, апеляційна скарга ФГ «Олена» підлягає задоволенню, а рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 05 липня 2023 року скасуванню з ухваленням нового, про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ФГ «Олена» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини 13статті 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову з задоволенні позовних вимог, в порядку розподілу судових витрат, сплачений ФГ «Олена» за подання апеляційної скарги судовий збір в розмірі 1610,4 грн підлягає стягнення на його користь з ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Фермерськогогосподарства «Олена»задовольнити.

РішенняГайворонського районногосуду Кіровоградськоїобласті від05 липня 2023року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Олена» про зобов`язання усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фермерського господарства «Олена» (код ЄДРПОУ 20657357) 1610 (одна тисяча шістсот десять) грн 40 коп судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 16.11.2023.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді С. М. Єгорова

О. А. Письменний