Рішення

від 16.11.2023 по справі 908/1297/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/90/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2023 Справа № 908/1297/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу

за позовом Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Іскра», (69071, м. Запоріжжя, вул. Магістральна, буд. 84)

до відповідача Приватне підприємство «Виробниче-комерційна фірма «Еліт-Дизайн», (69071, м. Запоріжжя, вул. Цитрусова, буд. 1, кв. 64)

про стягнення 59780,60 грн.

20.04.2023 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Іскра», м. Запоріжжя за вих. № 14/04юр від 10.04.2023 (вх. № 1414/08-07/23 від 20.04.2023) до Приватне підприємство «Виробниче-комерційна фірма «Еліт-Дизайн», м. Запоріжжя про стягнення 59780,60 грн. збитків у вигляді неотриманого податкового кредиту.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.04.2023 справу № 908/1297/23 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 01.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1297/23 в порядку спрощеного позовного провадження, справі присвоєно номер провадження справи 4/90/23, ухвалено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на приписи ст., ст. 11, 22, 509, 525, 526, 530, 712 ЦК України, ст., ст. 2, 4, 193, 216, 318, 224, 265 ГК України, ст., ст. 14, 185, 193, 194, 198, 201 Податкового кодексу України (надалі ПК України). Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.12.2017 у справі № 908/1632/17 з КП «НВК «Іскра» на користь ПП «ВКФ «Еліт-Дизайн» стягнуто суму боргу за договором підряду № 17/305-юр від 29.07.2016 у розмірі 358683,60 грн. та судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 5380,27 грн. На виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 18.12.2017 по справі № 908/1632/17 позивач платіжним дорученням № 2931 від 21.03.2018 перерахував на користь відповідача суму боргу за договором підряду № 17/305-юр від 29.07.2016 в розмірі 356683,60 грн., в тому числі 59780,60 грн. ПДВ. Відповідно до ст. 185.1 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу. Згідно зі ст. 194.1 ПК України операції, зазначені в ст. 185 цього Кодексу, крім операцій, що не об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті «а» пункту 1931 статті 193 (20 відсотків) цього Кодексу, яка є основною. В п. 14.1.181 ст. 14 ПК України встановлено, що податковий кредит це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. За змістом підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відстояться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку із придбанням товарів/послуг, не підтвердженні зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтвердженні митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. За змістом п. 201.1 ст. 201 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим кодексом термін. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою, що передбачено п. 201.10 ст. 201 ПК України. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених п. 201.1 ст. 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період. Як зазначає позивач, в порушення вимог п. 201.10 ст. 201 ПК України відповідач не здійснив передбачені ПК України дії, не склав податкову накладну на отримані від позивача грошові кошти та не зареєстрував її в Єдиному реєстрі податкових накладних і не надав її позивачу. У зв`язку із цим позивач був позбавлений права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 59780,60 грн. Як стало відомо позивачу, на теперішній час відповідач не є платником ПДВ, свідоцтво платника ПДВ зареєстроване 05.07.2004 та анульоване 27.01.2021. Враховуючи зазначене, оскільки відповідач отримав від позивача суму ПДВ за договором підряду, проте передбачені законодавством дії щодо реєстрації податкової накладної не вчини, відповідач спричинив позивачу збитки у вигляді неотриманого податкового кредиту на загальну суму 59780,60 грн. На підставі зазначеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю та стягнути з ПП «ВКФ «Еліт-Дизайн» 59780,60 грн. збитків у вигляді неотриманого податкового кредиту. Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 2684,00 грн. судового збору.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 01.05.2023 про відкриття провадження у справі № 908/1297/23 відповідачу запропоновано у строк до 16.05.2023, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання, а також у строк до 15.06.2023, проте не пізніші 10 днів з дня отримання від позивача відповіді на відзив на позовну заяву, подати суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву. Цією ж ухвалою суду позивачу запропоновано у строк до 31.05.2023, проте не пізніше 10 днів з дня отримання від відповідача відзиву на позовну заяву, подати суду відповідь на відзив на позовну заяву.

16.05.2023 до служби діловодства господарського суду Запорізької області від відповідача на підставі ст., ст. 165, 251 ГПК України надійшов Відзив на позовну заяву вих. № б/н від 12.05.2023 (вх. № 10640/08-08/23 від 16.05.2023). У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив наступне: в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем вчинено господарське правопорушення невиконання покладеного законодавством обов`язку щодо реєстрації податкової накладної, що позбавили позивача права включити суми ПДВ до податкового кредиту та спричинило збитки. Відповідач не погоджується з твердженням позивача, що його поведінка є протиправною та позивачу внаслідок цього спричиненні будь-які збитки, оскільки підставою для перерахування позивачем відповідачу коштів в сумі 358683,60 грн. стала постанова Донецького апеляційного господарського суду від 18.12.2017 у справі № 908/1632/17. Предметом спору у вказаній справі була вимога ПП «ВКФ «Еліт-Дизайн» про стягнення з КП «НВК «Іскра» коштів у розмірі 358683,60 грн., що витрачені на придбання матеріалів для виконання умов договору та які є збитками, що виникли у зв`язку із відмовою КП «НВК «Іскра» від договору підряду № 17/305-юр від 29.07.2016 на продовження виконання робіт. Судовими рішеннями у зазначеній справі суди підтвердили наявність у ПП «ВКФ «Еліт-Дизайн» збитків, спричинених протиправною поведінкою КП «НВК «Іскра» та зобов`язали відшкодувати саме збитки. Таким чином, оскільки отримані від позивача кошти є відшкодуванням збитків, у відповідача не виникло обов`язку складати податкову накладну, так як відповідно до приписів ст. 185.1 ПК України відшкодування збитків не є операцією з постачання послуг, а, відтак, сума збитків не є об`єктом оподаткування. Також відповідач просить суд прийняти до уваги, що з 23.05.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» № 466-ІХ від 16.01.2020, яким законодавчо визначено, що відшкодована платнику податку шкода взагалі не є базою для оподаткування. Крім того, відповідач зауважує, що в платіжному дорученні № 2931 від 21.03.2018, яким позивач перерахував грошові кошти в сумі 358683,60 грн. чітко зазначено, що сума сплачується без ПДВ. Мотивуючи свої заперечення проти позову, відповідач також зазначає, що позивачем пропущений строк позовної давності, так як платіжне доручення, яким позивач перерахував грошові кошти датоване 21.03.2018, тобто реєстрація податкової накладної повинна бути здійснена у визначені законодавством граничні строки, починаючи з 21.03.2018. У зв`язку із цим відповідачем заявляється про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності. З урахуванням зазначеного, відповідач просить суд в задоволені позову відмовити.

24.05.2023 до господарського суду Запорізької області позивачем на підставі ст., ст. 166, 251 ГПК України подана Заперечення на відзив на позовну заяву вих. № 21/93-юр від 22.05.2023 (вх. № 11255/08-08/23 від 24.05.2023), які за своїм процесуальним характером згідно ст. 166 ГПК України є відповіддю на відзив та в яких позивач заперечив проти доводів відповідача. Зокрема, позивач вважає, що ним не пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з позовом у цій справі, оскільки вважає, що виходячи з приписів п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) строк позовної давності починає перебіг після спливу 1095 календарних днів від дати виникнення податкового зобов`язання, тобто з квітня 2021 року з урахуванням того, що перерахування коштів відповідачу відбулося 21.03.2018. Також позивач вважає, що з огляду на висновки суду апеляційної інстанції при розгляді справи № 908/1632/17 щодо виникнення боргу перед відповідачем саме у вигляді заборгованості за придбанні матеріали, є підстави вважати, що правочин між сторонами було трансформовано в постачання матеріалів позивачу, тобто відбулася операція з постачання товарів по території України. Крім того, позивач наполягає на тому, що в призначенні платежу в платіжному дорученні № 2931 від 21.03.2018 помилково зазначено, що це оплата боргу по договору № 17/305-юр від 29.07.2016 згідно постанови ДАГС від 18.12.2017 по справі № 908/1632/17 без ПДВ. У зв`язку із цим відповідачу був адресований лист від 27.11.2018 № 348/16, в якому позивач просив у платіжному дорученні № 2931 від 2103.2018 в призначенні платежу правильним вважати наступне: оплата боргу за матеріали по договору № 17/305-юр від 29.07.2016 згідно постанови ДАГС від 18.12.2017 по справі № 908/1632/17, в т.ч. ПДВ 20 % - 59780,60 грн. Разом із тим, докази направлення відповідачу цього листа у позивача на теперішній час не збереглися. Однак, позивач вважає, що даний факт не знімає з відповідача обов`язку реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений термін, який виникає із системного аналізу норм податкового законодавства та фактичного здійснення господарської операції, яка незвільнена від оподаткування ПДВ. Враховуючи зазначене, позивач просить суд задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачем на підставі ст., ст. 167, 251 ГПК України надано Заперечення вих. № б/н від 24.05.2023 (вх. № 11347/08-08/23 від 25.05.2023), в яких відповідач заперечує проти застосування до спірних правовідносин п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), з посиланням на який позивач доводить, що ним не пропущений строк позовної давності. Відповідач вважає, що з урахуванням приписів п. 201.10 ст. 201 ПК України позивачем пропущений строк позовної давності. Також відповідач вважає безпідставними твердження позивача, що за висновками суду апеляційної інстанції у справі № 908/1632/17 отримані ПП «ВКФ «Еліт-Дизайн» кошти від позивача є не збитками, а вартістю матеріалів за договором підряду № 17/305-юр від 29.07.2016. Так, постанова Донецького апеляційного господарського суду від 18.12.2017 у справі № 908/1632/17 переглядалася Верховним Судом, яким винесено постанову від 25.058.2018. В постанові Верховний Суд зазначив, що відмова в односторонньому порядку замовника від договору підряду від 29.07.2016 № 17/305-юр призвела до виникнення у підрядника збитків у сумі 358683,60 грн., що були витрачені на матеріали, придбані для виконання робіт відповідно до умов договору підряду, що й стало підставою для звернення ПП «ВКФ «Еліт-Дізайн» до суду з вимогою про стягнення збитків. Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення заявлених позивачем сум збитків спричинених односторонньою відмовою замовника від договору підряду. Верховний Суд констатував, що за наявних між сторонами правовідносин та виконаних сторонами дій суд касаційної інстанції доходить висновку про відсутність у замовника підстав для відмови від договору підряду відповідно до частини другої статті 849 ЦК України. Також касаційним судом зроблений висновок, що враховуючи поставку ПП «ВКФ «Еліт-Дізайн» необхідних матеріалів для виконання підрядних робіт відповідно до договору, перелік, ціна та поставка яких підтверджується видатковими накладними від 06.12.16 № РН-1206/12, 06.12.16 № РН-1206/10, 06.12.16 № РН-1206/11, листом від 27.12.2016 та службовою запискою від 27.12.2016 №1129/12-07, виконання позивачем першого етапу робіт та звернення його з проханням надати доступ до початку виконання робіт другого етапу, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 358683,60 грн. збитків. Таким чином, відповідач вважає, що оскільки рішеннями судів апеляційної та касаційної інстанції у справі № 908/1632/17 підтверджено, що отримані кошти від позивача є відшкодуванням збитків, то факт їх перерахування позивачем відповідачу не створює у останнього обов`язку складати податкову накладну, а тому бездіяльність відповідача не може бути протиправною. Такі висновки судів мають бути враховані судом у даній справі в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України. Стосовно доводів позивача про зміну призначення платежу в платіжному дорученні № 2931 від 21.03.2018 листом від 27.11.218 № 348/16, то такі твердження позивача взагалі не підтвердженні жодним доказом, а тому є безпідставними. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

06.06.2023 до служби діловодства господарського суду Запорізької області від КП «НВК «Іскра» надійшли Додаткові пояснення до позовної заяви вих. № 21/99юр від 01.06.2023 (вх. № 12263/08-08/23 від 06.06.2023).

Розглянувши додаткові пояснення по справі КП «НВК «Іскра», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно приписів ч. 2 ст. 251 ГПК України у спрощеному позовному провадженні позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Господарським процесуальним кодексом України не передбачено подання такого процесуального документу як пояснення (додаткові пояснення) по справі. Позивач реалізував свої процесуальні права, передбачені нормами процесуального закону, та подав суду відповідь на відзив на позовну заяву. З урахуванням викладеного, Додаткові пояснення до позовної заяви вих. № 21/99юр від 01.06.2023 (вх. № 12263/08-08/23 від 06.06.2023) не приймаються судом до розгляду.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, 31.05.2023 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.

Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, приймаючи до уваги військову агресію Російської Федерації проти України, ведення на території України режиму воєнного стану, складну безпекову ситуацією в місті Запоріжжі, постійні ракетні обстріли обласного центру і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, а також з урахуванням надмірного навантаження, яке виходить за межі фізичних можливостей, недостатньою кількістю суддів, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ, суд першої інстанції позбавлений можливості вирішити розглянути справу у строки, передбачені національним законом, рішення прийнято без його проголошення 16.11.2023.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ

Згідно із ч., ч. 4, 7 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

В серпні 2017 року до господарського суду Запорізької області звернулось Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Еліт-Дізайн» із позовною заявою до Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Іскра» про стягнення 358683,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог ПП «ВКФ «Еліт-Дізайн» посилалось на порушенням КП «НВК «Іскра» зобов`язання у зв`язку з односторонньою відмовою від Договору підряду від 29.07.2016 № 17/305-юр, що спричинило позивачу збитки у розмірі 358683,60 грн., які витрачені на придбання матеріалів для виконання умов зазначеного договору та які знаходяться у відповідача.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.10.2017 у справі № 908/1632/17 у задоволені позову відмовлено повністю.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.12.2017 апеляційну скаргу ПП «ВКФ «Еліт-Дізайн» задоволено; рішення господарського суду Запорізької області від 25.10.2017 у справі № 908/1632/17 скасовано; прийнято нове рішення, яким стягнуто з КП «НВК «Іскра» на користь ПП «ВКФ «Еліт-Дізайн» суму вартості матеріалів, які придбані для виконання робіт за договором підряду від 29.07.2016 № 17/305-юр, у розмірі 355 8683,60 грн., судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 5380,27 грн. і судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5918,27 грн.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2018 касаційну скаргу КП «НВК «Іскра» залишено без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.12.2017 у справі № 908/1632/17 залишено без змін.

Постановами апеляційного суду від 18.12.2017 та касаційного суду від 25.05.2018 у справі № 908/1632/17 встановлені наступні обставини:

29.07.2016 між КП «НВК «Іскра» (Замовник) та ПП «ВКФ «Еліт-Дізайн» (Підрядник) укладений Договір підряду № 17/305-юр, за умовами якого (п. 1.1. в редакції Додаткової угоди № 1 від 21.03.2017) Замовник доручає, а Підрядник зобов`язується на власний ризик виконати в порядку та на умовах цього Договору роботи:

1.1.1. - з ремонту промислової каналізації в каналах корп. 82 інв. №1000112 від. 72;

1.1.2. - з ремонту системи комунікацій очистки промислових стоків на очисних спорудах корп. 81 (відстійник) інв. № 2000079 від. 72, які виконуються згідно із договірними цінами на виконання робіт (Додатки № 1, 2) та Графіком виконання робіт (Додаток № 3), що є невід`ємною частиною даного Договору, (далі - роботи).

Сторонами погоджено, що Договір підряду діє до 31.12.2017 (пункт 11.3 Договору); виконання робіт є поетапним; Підрядником придбано та поставлено матеріали для ремонту на територію Замовника та виконано ремонтні роботи по об`єкту системи комунікацій очистки промислових стоків на очисних спорудах корп. 81 (відстійник), інв. № 2000079; складено акт приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) №01/02 на суму 511288,80 грн. та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (примірна форма КБ-3) на суму 511288,80 грн.; графіком виконання робіт (додаток 3 до Договору в редакції від 29.07.2016) передбачено строк (термін) виконання ремонту промислової каналізації в каналах корп. 82 інв. № 1000112 - 30 календарних днів; графіком виконання робіт (додаток 3 до Договору в редакції додаткової угоди до Договору від 21.03.2017) виконання ремонту промислової каналізації в каналах корп. 82 інв. № 1000112 передбачено у строк до 30.06.2017; листом від 14.06.2017 вих. № 14/06-01, докази отримання якого Замовником містяться в матеріалах справи, Підрядник вказав на те, що невиконання робіт другого етапу пов`язано з відсутністю допуску працівників позивача до початку робіт.

Відмова в односторонньому порядку Замовника від Договору підряду від 29.07.2016 № 17/305-юр призвела до виникнення у Підрядника збитків у сумі 358683,60 грн., що були витрачені на матеріали, придбані для виконання робіт відповідно до умов Договору підряду, що й стало підставою для звернення ПП «ВКФ «Еліт-Дізайн» до суду з вимогою про стягнення збитків.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення заявлених позивачем сум збитків спричинених односторонньою відмовою Замовника від Договору підряду.

Відмовляючись від Договору підряду, відповідач посилався на частину другу статті 849 ЦК України, проте з матеріалів справи не вбачається, що Підрядником не розпочато роботу за Договором підряду або такі роботи виконується настільки повільно, що закінчення їх у с трок стає явно неможливим.

Судами встановлено, що Підрядником повністю виконано перший етап робіт за Договором та поставлено матеріали для виконання робіт за Договором на територію Замовника. Крім того, Підрядник до закінчення строку виконання обумовлених Договором робіт, затвердженого графіком виконання робіт, звернувся з питанням щодо необхідності допуску працівників Підрядника на територію Замовника для виконання робіт, відсутність якого позбавляє можливості Підрядника виконати роботи вчасно, з незалежних від нього причин.

Таким чином, за наявних між сторонами правовідносин та виконаних сторонами дій суд касаційної інстанції доходить висновку про відсутність у Замовника підстав для відмови від Договору підряду відповідно до частини другої статті 849 ЦК України.

Враховуючи поставку ПП «ВКФ «Еліт-Дізайн» необхідних матеріалів для виконання підрядних робіт відповідно до Договору, перелік, ціна та поставка яких підтверджується видатковими накладними від 06.12.16 № РН-1206/12, 06.12.16 № РН-1206/10, 06.12.16 № РН-1206/11, листом від 27.12.2016 та службовою запискою від 27.12.2016 №1129/12-07, виконання позивачем першого етапу робіт та звернення його з проханням надати доступ до початку виконання робіт другого етапу, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суд апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 358683,60 грн. збитків.

З матеріалів даної справи судом встановлено, що на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 18.12.2017 по справі № 908/1632/17 КП «НВК «Іскра» (позивач у даній справі) платіжним дорученням № 2931 від 21.03.2018 перерахував на користь ПП «ВКФ «Еліт-Дізайн» (відповідач уданій справі) грошові кошти в розмірі 358683,60 грн.

З наявної в матеріалах справи копії платіжного доручення № 2931 від 21.03.2018 вбачається, що в рядку «Призначення платежу» зазначено: «Оплата боргу по Договору № 17/305-юр від 29.07.2016 згідно постанови ДАГС від 18.12.2017 по справі № 908/1632/17 Без ПДВ».

Мотивуючи позовні вимоги у даній справі позивач зазначає, що в порушення вимог п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України відповідач не здійснив передбачені Податковим кодексом України дії, не склав податкову накладну на отримані від позивача грошові кошти в розмірі 358683,60 грн. та не зареєстрував її в Єдиному реєстрі податкових накладних і не надав її позивачу. У зв`язку із цим позивач був позбавлений права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 59780,60 грн. Враховуючи зазначене, оскільки відповідач отримав від позивача суму ПДВ за Договором підряду № 17/305-юр від 29.07.2016, проте передбачені законодавством дії щодо реєстрації податкової накладної не вчинив, відповідач спричинив позивачу збитки у вигляді неотриманого податкового кредиту на загальну суму 59780,60 грн.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у цій справі про стягнення з ПП «ВКФ «Еліт-Дізайн» 59780,60 грн. збитків у вигляді неотриманого податкового кредиту.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню на таких підставах.

Згідно статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини 3 статті 22 ЦК України якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Статтею 224 ГК України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з пунктом 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

За приписами п. 1 ст. 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Підставою для відшкодування збитків відповідно до пункту 1 статті 611 ЦК та статті 224 ГК України є порушення зобов`язання.

Відповідно до усталеної судової практики для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Виходячи з наведеного та в силу положень статті 74 ГПК України, саме позивач повинен довести факт протиправної поведінки, спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання (стаття 614 ЦК України).

Підставою для звернення до суду з позовом про стягнення з ПП «ВКФ «Еліт-Дізайн» 59780,60 грн. збитків у вигляді неотриманого податкового кредиту позивач зазначає порушення відповідачем вимог п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме: відповідач не здійснив передбачені Податковим кодексом України дії, не склав податкову накладну на отримані від позивача грошові кошти в розмірі 358683,60 грн. та не зареєстрував її в Єдиному реєстрі податкових накладних і не надав її позивачу. У зв`язку із цим позивач був позбавлений права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 59780,60 грн.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України (далі ПК України) від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями.

Згідно з нормами чинного законодавства платники податку зобов`язані самостійно декларувати свої податкові зобов`язання та визначати сутність і відповідність здійснюваних ними операцій тим, які перераховані Кодексу.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з підпунктами «а» та «б» п. 185.1 ст. 185 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 ПК України розташоване на митній території України.

Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин)датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:

- товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;

- газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Наведені вище норми податкового законодавства у сукупності дають підстави для висновку, що у разі, якщо платник ПДВ перераховує іншій особі платнику ПДВ кошти як відшкодування збитків (в тому числі за пошкоджене, втрачена знищене майно), то оскільки перерахування коштів не пов`язане з придбанням товарів (послуг), з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такого платника податку, то такі кошти не включаються до бази оподаткування ПДВ.

Згідно з п. 198.5 ст. 198 ПК України в чинній редакції платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 ПК України, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в ЄРПН в терміни, встановлені ПК України для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з ПДВ (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених п. 189.9 ст. 189 ПК України).

Досліджені судом фактичні обставини справи свідчать, що перераховані позивачем відповідачу платіжним дорученням № 2931 від 21.03.2018 згідно постанови Донецького апеляційного господарського суду від 18.12.2017 у справі № 908/1632/17 кошти в розмірі 358683,60 грн. є збитками, що встановлено висновками суду апеляційної та касаційної інстанції у справі № 908/1632/17 та не потребує доказування в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача, що оскільки отримані від позивача кошти в розмірі 358683,60 грн. є відшкодуванням збитків, у відповідача не виникло обов`язку складати податкову накладну, так як відповідно до приписів ст. 185.1 ПК України відшкодування збитків не є операцією з постачання послуг, а, відтак, сума збитків не є об`єктом оподаткування.

Також при вирішенні спору у даній справі суд вважає за доречне прийняти до уваги, що з 23.05.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» № 466-ІХ від 16.01.2020, яким внесено зміни до статті 188 ПК України та абзац шостий пункту 188.1 викладено в такій редакції: «До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.».

Отже, на теперішній час законодавчо визначено, що відшкодована платнику податку шкода взагалі не є базою для оподаткування.

Доводи позивача стосовно зміни листом від 27.11.2018 № 348/16 на адресу ПП «ВКФ «Еліт-Дізайн» в платіжному дорученні № 2931 від 2103.2018 призначення платежу на: «Оплата боргу за матеріали по договору № 17/305-юр від 29.07.2016 згідно постанови ДАГС від 18.12.2017 по справі № 908/1632/17, в т.ч. ПДВ 20 % - 59780,60 грн.», судом відхиляються як недоведені та безпідставні, оскільки позивачем не надано суду жодних письмових доказів існування того листа, а відповідач цей факт заперечує. Крім того, як вже зазначалося судом вище, кошти, перераховані як сплата збитків, не включаються до бази оподаткування ПДВ, тобто навіть наявність такого листа про зміну призначення платежу не дає підстави КП «НВК «Іскра» відносити кошти в сумі 356683,60 грн. до бази оподаткування ПДВ.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем не доведено вчинення ПП «ВКФ «Еліт-Дізайн» господарського правопорушення, не доведено, що поведінка відповідача є протиправною та позивачу внаслідок цього спричиненні збитки у заявленій сумі. Такі висновки суду ґрунтуються на тому, що матеріалами справи доведено, що підставою для перерахування позивачем відповідачу коштів в сумі 358683,60 грн. стала постанова Донецького апеляційного господарського суду від 18.12.2017 у справі № 908/1632/17, зазначені кошти є саме збитками, а тому такі кошти не включаються до бази оподаткування ПДВ.

Таким чином, враховуючи, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів спричинення ПП «ВКФ «Еліт-Дізайн» шкоди позивачам у вигляді збитків позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи вище встановлені обставини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення збитків у розмірі 59780,60 грн. за недоведеністю.

Стосовно доводів відповідача про застосування до заявлених позовних вимог наслідків пропуску строку позовної давності, суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Згідно з положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормою статті 257 ЦК України закріплено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч., ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України).

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Таким чином, лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З урахуванням викладеного, оскільки суд дійшов висновку про наявність самостійних підстав за яких позов у даній справі не підлягає задоволенню, заява відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності судом не розглядається.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Доводи позивача, наведені в обґрунтування заявлених ним вимог, не знайшли свого підтвердження за встановлених судом обставин, що склались між сторонами.

Заперечення відповідача на заявлені позовні вимоги враховані судом при вирішенні даного спору.

Враховуючи вище наведене, в задоволені позову відмовляється повністю.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, відсутні підстави для розподілу судового збору.

Керуючись ст., ст. 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

В задоволенні позову Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Іскра», м. Запоріжжя до Приватне підприємство «Виробниче-комерційна фірма «Еліт-Дизайн», м. Запоріжжя про стягнення 59780,60 грн. збитків у вигляді неотриманого податкового кредиту відмовити повністю.

Повне судове рішення складено « 16» листопада 2023 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.