Рішення

від 16.11.2023 по справі 910/10455/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2023Справа № 910/10455/23

Суддя Господарського суду міста Києва Головіна К. І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні господарську справу

за позовом Дочірнього підприємства «Націонал-Плюс» Приватного підприємства «Націонал»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гефест Сталь»

про стягнення 511 363,52 грн.

без повідомлення учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду м. Києва з позовом звернулося Дочірнє підприємство «Націонал-Плюс» Приватного підприємства «Націонал» (далі - ДП «Націонал-Плюс», позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гефест Сталь» (далі - ТОВ «Гефест Сталь», відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 511 363,52 грн за договором № 2103/2023/1 від 21.03.2023.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови укладеного сторонами договору поставки № 2103/2023/1 від 21.03.2023 в частині своєчасної поставки замовленого позивачем товару. У позові ДП «Націонал-Плюс» просить суд стягнути з відповідача попередню оплату в сумі 309 604,87 грн., подвійну облікову ставку НБУ у сумі 39 442,81 грн, інфляційні втрати в сумі 2 170,33 грн, 3% річних в сумі 2 341,00 грн, 0,5% пені за порушення строків поставки у сумі 394,43 грн. та відшкодування ПДВ у сумі 157 410,08 грн, що разом складає 511 363,52 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.07.2023 за вказаним позовом було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до правил, визначених ст. 12, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Цією ж ухвалою сторонам надано строк для реалізації ними своїх процесуальних прав та обов`язків.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у строк, визначений законом, відзиву не надав, його позиція щодо заявлених вимог суду невідома. Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ураховуючи, що відповідач не скористався наданим йому правом у межах визначеного законом процесуального строку на подання відзиву, суд дійшов висновку про можливість вирішення спору за відсутності відзиву відповідача.

Отже, розглянувши заявлені позовні вимоги та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Установлено, що 21.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гефест Сталь» (постачальник) та Дочірнім підприємством «Націонал-Плюс» Приватного підприємства «Націонал» (покупець) був укладений договір № 2103/2023/1 від 21.03.2023 (далі - договір), згідно з яким постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві металопрокат в кількості, якості, номенклатурі та асортименті, наведених у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного договору та рахунках, а покупець зобов`язаний прийняти продукцію і оплатити її у строки, передбачені даним договором та додатками до нього (п. 1.1, 1.2 договору). Поставка продукції здійснюється відповідно до міжнародних Правил тлумачення термінів «ІНКОТЕРМС-2010» з врахуванням особливостей, встановлених договором (п. 2.1 договору)

Відповідно до п. 2.6 договору термін поставки продукції - 5 банківських днів після зарахування 100% передоплати. Інші строки поставки та умови оплати окремих партій продукції узгоджуються сторонами у специфікаціях до договору.

Відповідно до п. 3.1, 3.3 договору ціна продукції, що поставляється за договором, є договірною і вказується у відповідних рахунках та специфікаціях на поставку продукції. Умови оплати - переплата в розмірі 100% на поточний рахунок постачальника.

Згідно з п. 7.1 договору він набуває чинності з дати підписання сторонами і діє до 31.12.2023.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі виставленого відповідачем рахунку № 947 від 21.03.2023 (в якому вказано найменування товару, кількість та загальну вартість товару на суму 944 460,50 грн) ДП «Націонал-Плюс» здійснило передплату вартості замовленої продукції на загальну суму 787 050,40 грн. (в тому числі ПДВ), що підтверджується копіями платіжних інструкцій № 4056 від 22.03.2023 на суму 377 784,20 грн. та № 4069 від 24.03.2023 на суму 409 266,20 грн. Також згідно з платіжною інструкцією № 4208 позивачем було сплачено ПДВ за податковою декларацією за березень 2023 № 9085498664 на суму 123 966,00 грн.

Отже позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином.

Проте відповідач, зі свого боку, зобов`язання з поставки продукції позивачу виконав не в повному обсязі, 27.03.2023 поставив товар на суму 477 445,53 грн. (в тому числі ПДВ). Отже непоставленим залишився товар на суму 309 604,87 грн. (в тому числі ПДВ).

Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем на адресу відповідача була направлена претензія про повернення коштів передплати за непоставлений товар (вих. № 02/05-1 від 02.05.2023), однак, відповіді на претензію ТОВ «Гефест Сталь» не надало, зобов`язання щодо повернення передплати не виконало.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 вказаної статті).

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки відповідач доказів, які б свідчили про належну поставку товару або про повернення попередньої плати суду не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ДП «Націонал-Плюс» про стягнення передплати в сумі 309 604,87 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також просив стягнути з відповідача податок на додану вартість у сумі 157 410,08 грн, з приводу чого суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 14 Податкового кодексу України податок на додану вартість (ПДВ) це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (п. п. 14.1.178); податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу - це загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді (п. п. 14.1.179); податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п. п. 14.1.181).

Відповідно пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 201.7 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п. 198.1 статті 198 ПК України).

Згідно з пунктом 198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Положення статті 201 ПК України, до яких відсилає пункт 198.6 статті 198 цього Кодексу, регулюють відносини, пов`язані з оформленням і легітимізацією податкової накладної. У цій нормі містяться обов`язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов`язки учасників податкових відносини, пов`язані зі складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов`язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.

Так, згідно з абз. 10, 14 п. 201.10 статті 201 ПК України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов`язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Протягом 15 календарних днів з дня надходження такої заяви зі скаргою контролюючий орган зобов`язаний провести документальну позапланову перевірку зазначеного продавця для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з податку за такою операцією.

Підпунктом 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 ПК України передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, у випадку подання щодо платника податку скарги про порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначається інформація зі скарги.

Отже зі змісту вказаних норм податкового законодавства вбачається, що права покупця (ДП «Націонал-Плюс») у разі нездійснення продавцем (ТОВ «Гефест Сталь) реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної підлягають захисту шляхом подання позивачем до податкового органу, разом з податковою декларацією за відповідний звітний податковий період, заяви зі скаргою на дії відповідача. У цьому випадку податковим органом здійснюється перевірка дотримання вимог податкового законодавства та вживаються заходи щодо усунення виявленого порушення.

Однак у матеріалах справи відсутні докази звернення ДП «Націонал-Плюс» до податкового органу із відповідною скаргою на дії відповідача у зв`язку із несвоєчасним оформленням та реєстрацією ТОВ «Гефест Сталь відповідних податкових накладних, а також доказів про результати здійснення податковим органом перевірки такої бездіяльності відповідача, оформлені актом, довідкою або іншим рішенням відповідного контролюючого органу.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про відшкодування позивачу податку на додану вартість в сумі 157 410,08 грн.

Крім того позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 394,43 грн. з приводу чого суд зазначає наступне.

Статтею ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пені, штрафу).

Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 5.1 договору у разі порушення строків поставки продукції, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,5% від суми виконаного зобов`язання.

У той же час, в даному випадку однією з вимог позивача є повернення йому попередньої оплати, що свідчить про відмову покупця від подальшої поставки цього товару. Таким чином вказані штрафні санкції можуть бути застосовані лише у тому випадку, коли покупець не відмовляється від прийняття товару, а очікує на його належну поставку.

За таких обставин суд вважає, що встановлені законом правові наслідки вимог про повернення попередньої оплати не передбачають відповідальності у разі порушення строків поставки (стягнення пені), оскільки вимагаючи повернення коштів попередньої оплати, покупець тим самим задовольнився, відмовився від поставки та прийняття товару, а також відмовився від подальшого виконання договору постачальником, що виключає обов`язок останнього своєчасно постачати товар та нести відповідальність за порушення строків поставки після того, як позивач заявив вимогу про повернення попередньої оплати.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 394,43 грн. задоволенню не підлягають.

Таким чином суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині вимог.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами, нарахованих позивачем на підставі ст. 536, 693 ЦК України в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму 39 442,81 грн. суд зазначає, що вони також задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 ГК України відсотки за грошовими зобов`язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Також частиною 3 ст. 693 ЦК України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Проте, як роз`яснив Пленум Вищого господарського суду України у п. 6.2 постанови "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013, підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, а по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

У той же час судом встановлено, що у договорі поставки сторони не визначили і не домовились про розмір процентів за користування грошовими коштами на підставі ст. ст. 536, 693 ЦК України, а в законі такий розмір процентів за користування коштами, отриманими у якості попередньої оплати за договором поставки, прямо не встановлений.

За таких обставин суд відмовляє позивачу у стягненні процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 39 442,81 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 2 170,33 грн. та 3 % річних у сумі 2 341,00 грн, то суд вважає, що вони заявлені правомірно з огляду на таке.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

У даному випадку позивач нарахував матеріальні втрати на попередню оплату, яка є грошовою сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх платежів, зокрема, за товар, який має бути поставлений чи за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Тобто правовідношення, в якому у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, є грошовим зобов`язанням, а тому на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Нарахування на суму боргу інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Вказані висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження N 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, оскільки у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем щодо повернення попередньої оплати у сумі 309 604,87 грн., позивач правомірно нарахував на це зобов`язання матеріальні втрати згідно зі ст. 625 ЦК України

Перевіривши розрахунки позивача щодо суми матеріальних втрат, нарахованих за прострочення зобов`язання за період з 27.03.2023 по 27.06.2023, суд встановив, що інфляційна складова основного боргу складає 4 664,53 грн. а 3 % річних - 2 366,57 грн., тобто у більших сумах, ніж заявлено позивачем.

Водночас слід зазначити, що відповідно до частини 2 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи, що розмір інфляційних втрат та 3% річних, заявлених позивачем до стягнення, є меншим ніж встановлено судом та керуючись положеннями ч. 2 ст. 237 ГПК України, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає сума матеріальних втрат, заявлена у позові, а саме: інфляційна складова основного боргу в сумі 2 170,33 грн. та 3 % річних у сумі 2 341,00 грн.

Отже позов ДП «Націонал-Плюс» підлягає частковому задоволенню.

У разі часткового задоволення позову судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України. покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73 - 79, 129, 236 - 238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Дочірнього підприємства «Націонал-Плюс» Приватного підприємства «Націонал» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гефест Сталь» про стягнення 511 363,52 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гефест Сталь» (01011, м. Київ, вул. Рибальська, буд. 12, офіс 4, ідентифікаційний код 44018724) на користь Дочірнього підприємства «Націонал-Плюс» Приватного підприємства «Націонал» (51013, Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Залелія, вул. Чкалова, буд. 9А, ідентифікаційний код 31346611) попередню оплату в сумі 309 604 (триста дев`ять тисяч шістсот чотири ) грн. 87 коп., інфляційні втрати у сумі 2 170 (дві тисячі сто сімдесят) грн. 33 коп., 3% річних у сумі 2 341 ( дві тисячі триста сорок одна) грн. 00 коп. та судовий збір у сумі 4 749 (чотири тисячі сімсот сорок дев`ять) грн.54 коп.

У решті вимог - відмовити.

Повне судове рішення складене 16 листопада 2023 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К. І.