Ухвала

від 16.11.2023 по справі 910/7099/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 910/7099/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 у справі

за позовом Фізичної особи-підприємця Міщанин Анастасії Едуардівни

до Адвокатського об`єднання "Гапоненко Роман і партнери"

про визнання договору суборенди недійсним та стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

09.05.2023 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 у справі № 910/7099/21 про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Оскаржуючи вищевказану ухвалу, заявник посилається на порушення процесуального законодавства з огляду на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права щодо поновлення процесуальних строків з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану, та не надано належної оцінки обставинам знаходження особи, не залученої до участі у справі, про права та обов`язки якої ухвалено оскаржуване рушення, за кордоном у зв`язку з військовим станом, що є непереборною обставиною.

Перевіривши доводи заявника касаційної скарги та додані до касаційної скарги документи, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів касаційної скарги та встановлено оскаржуваною ухвалою апеляційного господарського суду, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 (повний текст складено 22.11.2021) у справі № 910/7099/21 позов Фізичної особи-підприємця Міщанин Анастасії Едуардівни задоволено частково; визнано недійсним договір суборенди № 03-4, укладений 05.11.2020 між Фізичною особою-підприємцем Міщанин Анастасією Едуардівною та Адвокатським об`єднанням "Гапоненко Роман і партнери", щодо передачі у тимчасове платне користування (суборенду) квартири; в іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2022 (повний текст складено 09.06.2022) у справі № 910/709921 апеляційну скаргу Адвокатського об`єднання "Гапоненко Роман і партнери" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі № 910/7099/21 залишено без задоволення; апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Міщанин Анастасії Едуардівни на ці ж рішення задоволено частково; скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 в частині відмови у стягненні з Адвокатського об`єднання "Гапоненко Роман і партнери" на користь Фізичної особи-підприємця Міщанин Анастасії Едуардівни грошових коштів у сумі 182056,00 грн; прийнято в цій частині нове рішення.

Не погоджуючиь із вказаним рішенням, ОСОБА_1 (особа, що не є учасником справи) 05.06.2023 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та постанову Північного апеляційного господарського суду, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У тексті апеляційної скарги викладено заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не був залучений до участі у справі та не отримував оскаржуваного рішення, а відтак не міг подати апеляційну скаргу у передбачений ГПК України строк.

Проте, перевіривши аргументи скаржника стосовно поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду, апеляційним судом заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження визнано необґрунтованою та ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2023 апеляційну скаргу у справі № 910/7099/21 залишено без руху на підставі частини третьої статті 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення без руху апеляційної скарги.

Вказане рішення судом обґрунтоване тим, що скаржником у порушення вимог пункту 4 частини третьої статті 258 ГПК України не додано до апеляційної скарги доказів, що підтверджують дату коли скаржник дізнався чи міг дізнатися про існування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, апеляційний суд позбавлений можливості оцінити підстави пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження.

На виконання вищевказаної ухвали ОСОБА_1 надав заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій обгрунтовуючи право на апеляційне оскарження рішення суду, зазначив, що у зв`язку визнанням недійсним договору судоренди № 03-4, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Міщанин Анастасією Едуардівною та Адвокатським об`єднанням "Гапоненко Роман і партнери", він втрачає передбачене законом право на отримання орендних платежів від відповідача, як орендаря частини квартири та майнових прав на іншу частину даної квартири. Тому, на переконання заявника, рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 безпосередньо стосується його прав, обов`язків та інтересів.

Також, як вже було зазначено, скаржник просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду у зв`язку з тим, що він не був залучений до участі у справі та не отримував оскаржуваного рішення, а відтак не міг подати апеляційну скаргу у передбачений ГПК України строк.

Перевіривши аргументи скаржника стосовно поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду, оскаржуваною ухвалою судом апеляційної інстанції заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження визнано необґрунтованою з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення Господарського суду м. Києва від 28.10.2021 у справі № 910/7099/21 складено 22.11.2021, отже строк звернення з апеляційною скаргою (з урахуванням вихідних днів) закінчився 13.12.2021.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подано лише 05.06.2023, тобто з пропуском процесуального строку майже півтора роки.

Відповідно до частини другої статті 261 ГПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:

1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки;

2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Процесуальний закон не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування заяви про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу. При цьому, поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує виходячи з поважності причин пропуску строку на оскарження.

При цьому, судом враховано, що частина друга статті 261 ГПК України стосовно відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від підстав пропуску строку на апеляційне оскарження містить винятки. Так, як вже було зазначено, наведені приписи не поширюються на випадки, коли апеляційну скаргу подано особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

За приписами процесуального законодавства судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або ж у рішенні повинно міститися судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.

У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Разом з цим, з оскаржуваного рішення не убачається, що у його мотивувальній частині містяться висновки суду про права та обов`язки ОСОБА_1 , або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про його права та обов`язки.

Щодо аргументів скаржника в частині введення воєнного через військову агресію Російської Федерації проти України, на його переконання, зумовили пропуск процесуального строку, апеляційний суд зазначив таке.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

В подальшому дія воєнного стану неодноразово продовжувалася, тобто, останній триває і досі.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст. ст. 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах воєнного стану Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.

Північний апеляційний господарський суд зазначив, що саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу особи, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.

Крім цього, надаючи оцінку доводам скаржника, апеляційний суд зауважив, що Указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 стосується лише введення воєнного стану в Україні, будь-яких змін щодо строків розгляду справ, інших процесуальних строків вказаний указ не містить, зміни в частині процесуальних строків до ГПК України не вносились.

Отже, оскільки апеляційну скаргу подано ОСОБА_1 після спливу одного року з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення, а винятків, передбачених частиною другою статті 261 ГПК України, які виключають відмову у відкритті апеляційного провадження незалежно від підстав пропуску строку на апеляційне оскарження судом, не встановлено, апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою зазначеної особи.

За таких обставин суд не визнав поважними причинами тривалого пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження доводи скаржника про наявність непереборних причин пропуску строку оскарження, пов`язаних із запровадженням воєнного стану, та не залучення до участі в справі, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, оскільки доводи апелянта не підтверджені належними доказами.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Відповідно до практики ЄСПЛ, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зі спливом значного проміжку часу, є порушенням принципу юридичної визначеності та "права на суд", гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункти 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Строк на апеляційне оскарження, встановлений статтею 256 ГПК України, може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

ГПК України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені в обґрунтування заяви про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

При цьому поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує виходячи з поважності причин пропуску строку на оскарження.

У розумінні статті 86 ГПК України питання про поважність причин пропуску процесуального строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обов`язок з доведення поважності причини пропуску покладається на заявника в порядку статей 73, 76-79 ГПК України.

Отже, у разі звернення з апеляційною скаргою на судове рішення з порушенням встановлених строків його оскарження особа, яка звертається з цією скаргою, у клопотанні про поновлення строку має навести причини, підтверджені відповідними доказами, які перешкоджали їй звернутися з апеляційною скаргою у межах встановленого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження.

У відповідності до частини третьої статті 2 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є змагальність сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Таким чином, закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

За змістом частин першої та третьої статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони (позивач і відповідач) та треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (органи державної влади, органи місцевого самоврядування та прокурор - стаття 53 цього Кодексу).

Згідно з частинами першою та третьою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту положень статей 41, 254 ГПК України колегія суддів вважає, що до відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, така особа, на відміну від позивача, відповідача, третьої особи чи прокурора, взагалі не має процесуального статусу учасника справи.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112 та від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16 за результатами аналізу норм права сформульовано правовий висновок про те, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 ГПК України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги".

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Згідно з частиною другою статті 261 ГПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків, зокрема, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки.

Однак з приписів вищенаведеної процесуальної норми не вбачається безумовного обов`язку суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки. Натомість, як вбачається з системного аналізу положень даної статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.

Наведена норма не встановлює безумовного обов`язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, звільняє її саме від безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, саме незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченої частиною другою статті 261 ГПК України, проте не звільняє від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами ГПК України.

Отже, норми ГПК України підлягають застосуванню до всіх без виключення учасників судового процесу, а окремі норми визначають початок перебігу процесуального строку на оскарження судових рішень саме для осіб які не приймали участі у розгляді справи, а суд вирішив питання про їх права та інтереси, та передбачають можливість поновлення процесуального строку на оскарження судових рішень. Суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.

Схожі за змістом правові висновки викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 922/765/15 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 5011-46/18261-2012, від 03.10.2019 у справі № 909/117/17, від 08.10.2019 у справі № 5011-46/18261-2012.

Отже, заявником не надані докази, що підтверджують причинний зв`язок викладених ним причин пропуску строку оскарження з введенням воєнного стану та його відсутністю на території України до моменту, коли йому стало відомо про наявність оскаржуваного рішення, та не свідчать про наявність обставин, які є об`єктивно непереборними та такими, що не залежали від особи і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та звернення до суду апеляційної інстанції у строк, встановлений положеннями ГПК України.

Зазначена підстава не стосується того, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги, а є самостійною підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження. Вказаний висновок суду апеляційної інстанції не суперечить правовим висновкам, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського у складі Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16 (аналогічну правову позицію наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 910/12257/13 та від 16.06.2021 у справі № 910/15988/16 з подібними процесуальними правовідносинами).

Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

При цьому скаржником як у клопотанні про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, так і у касаційній скарзі не обґрунтовано наявності обставин, що об`єктивно перешкоджали своєчасному поданню апеляційної скарги у цій справі.

Пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, суд керувався частиною четвертою статті 260 ГПК України, відповідно до якої, якщо заяву про поновлення строку апеляційного оскарження не буде подано особою в зазначений строк або вказані підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду, щодо недоведеності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження та відсутність обставин, які об`єктивно унеможливили звернення скаржника з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 у справі № 910/7099/21.

Доводи викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування статей 260 та 261 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 293 ГПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 у справі № 910/7099/21 та відмову у відкритті касаційного провадження, адже у цій справі правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 у справі № 910/7099/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Г. М. Мачульський

С. К. Могил