Рішення

від 18.09.2023 по справі 160/17272/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2023 рокуСправа №160/17272/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Азимут-Трейд" до Тернопільської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,-

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Азимут-Трейд звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Тернопільської митниці в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Тернопільської митниці про коригування митної вартості товару №UA403070/2023/000094/2 від 01.06.2023 року.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що до митного органу були надані документи, необхідні для митного оформлення товарів з визначенням її митної вартості за першим методом (за ціною контракту), що надійшли на митну територію України на підставі зовнішньоекономічного контракту. Позивач вважає, що надані документи у своїй сукупності підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах є достовірними, базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. При прийнятті оскаржуваного рішення митницею не доведено неможливість застосування інших (попередніх) методів визначення митної вартості товару, а застосовано резервний метод, який відповідно до законодавства застосовується у випадках, якщо митна вартість товару не може бути визначена за попередніми методами. У зв`язку з чим, на думку позивача, наявні усі підстави для скасування рішення про коригування митної вартості.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення є законним та обґрунтованим. Відповідачем встановлено в митній декларації та митних документах розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей, щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить до таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ "Азимут-Трейд" з 19.03.2007 року зареєстроване як юридична особа за адресою: 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Князя Володимира Великого, будинок 18-Б, кімната 2, що підтверджується копією Витягу з ЄДРПОУ.

Основний вид діяльності: 46.38 оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками.

09.09.2019 між ТОВ «Азимут-Трейд» (покупець) та підприємством Safe Agritrade Private Limited (Індія) (продавець) був укладений контракт №09, за умовами якого продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим контрактом, поставляти покупцю рис (надалі товар), покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар (п. 1.1. вказаного контракту).

Товар, що поставляється повинен бути виготовлений і поставлений партіями у повній відповідності з вимогами, на умовах і за цінами, які вказані в Специфікаціях до цього контракту, які є його невід`ємною частиною (п.1.2. Контракту).

Згідно з п. 2.2 контракту, якщо інше не вказано у специфікації ціна на товар розуміється згідно з умовами CIF порт Одеса (у відповідності з Інкотермс-2010) і включає в себе вартість навантаження товару у продавця, вартість усіх митних формальностей в країні продавця, вартість сертифікації товару, вартість упаковки, маркування, не включає податки та мита на території України.

На підставі вищенаведеного контракту №09 від 09.09.2019 року, позивачем отримано товар згідно специфікації №19 від 02.02.2023 року, а саме: рис, білий довгозернистий 5% битих, довжина зерна - 5,9 мм., ширина зерна - 1,9 мм., вологість - 14 % у кількості 324 тонн, на суму 155844 Дол.США.

Товарна партія поставлялась на умовах CIF згідно міжнародних торговельних правил ІНКОТЕРМС 2010.

З метою здійснення митного оформлення ввезених в режимі імпорту товарів і?х було задекларовано позивачем до Тернопільської митниці за електронною митною декларацією ЕМД №23UA403070001371U7 від 31.05.2023 року:

- Зернові культури.- Рис, повністю обрушений, білий, не пропарений, довгозернистий, із співвідношенням довжини і ширини 2,8 - 108000 кг. Показники згідно сертифіката якості: довжина зерна 4,8 мм, ширина 1,7 мм, вологість 13,75%, битих зерен 4,2%. Для продовольчих цілей, розфасований у поліпропіленові мішки 4320 шт. по 25 кг.

Митна вартість зазначеного товару позивачем була визначена за основним методом, який встановлений ст. 58 Митного кодексу України в сумі 55629,23 дол.США.

Для підтвердження вартості товару підприємством було надано митному органу документи, передбачені частинами 2 та 3 ст. 53 Митного кодексу України, перелік яких зазначений в гр. 44 митної декларації, а саме:

- накладні від 16.05.2023 року №004574 та №004573;

- фітосанітарний сертифікат №PSC11KOL2023002091 від 17.02.2023 року;

- сертифікат про проходження товару №М2023031025230 від 11.03.2023 року;

- банківські платіжні документи №230511/000195222 від 11.05.2023 року, №230515/000195814 від 15.05.2023 року, №230525/000197223 від 25.05.2023 року, №230509/000194805 від 09.05.2023 року;

- документ, що підтверджує вартість перевезення №02/29.05.2023 від 29.05.2023 року;

- прайс-лист від 02.02.2023 року;

- страховий поліс №С001096872 від 10.03.2023 року;

- специфікація №19 від 02.02.2023 року;

- додатки до зовнішньоекономічного договору №09 від 09.09.2019 року;

- зовнішньоекономічний договір №09 від 09.09.2019 року;

- договір про надання послуг митного брокера від 27.05.2020 року;

- договір перевезення №197-ЮГЛ від 03.06.2022 року;

- заява декларанта або уповноваженої ним особи, у вигляді внесення коду до митної декларації, про те що товари не є генетично модифікованим організмом або продукцією, виробленою з застосуванням генетично-модифікованих організмів №NG588 від 13.02.2023 року;

- Інформація про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» з використанням електронних засобів передачі інформації (в якості відомостей про документ зазначається ідентифікатор справи, згенерований інформаційною системою та переданий декларанту в автоматичному режимі) №9974195 від 29.05.2023 року;

- копія митної декларації країни відправлення №7605990 від 07.02.2023 року.

Під час здійснення митницею контролю правильності визначення митної вартості товарів, митницею підприємству було направлено електронне повідомлення, в якому зазначено, що митна вартість імпортованого товару не може бути визнана у зв`язку з тим, що декларантом заявлено неповні відомості про митну вартість товару, в документах поданих до митного оформлення наявні розбіжності, а також документально не підтверджено числові значення складових митної вартості, які є обов`язковими при її обчисленні та на вимогу митного органу не подано документів, що підтверджують митну вартість товару:

- транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

У разі відсутності вище зазначених документів, відповідно до ч.3 ст. 53 МКУ прошу надати (за наявності) такі додаткові документи:

- за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації

ввезеного товару;

- транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

У разі відсутності вище зазначених документів, відповідно до ч.3 ст. 53 МКУ прошу надати (за наявності) такі додаткові документи:

- рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором

(угодою, контрактом);

- виписку з бухгалтерської документації;

- каталоги, специфікації виробника товару;

- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Позивачем додатково подано до митниці лист №30/05-2 від 30.05.2023 року.

За результатом аналізу всіх наданих документів, відповідачем зроблено висновок, що декларантом було надано не всі документи, а надані документи містять розбіжності та не спростовують обґрунтованого сумніву митниці.

01.06.2023 року відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товару №UA403070/2023/000094/2.

Підставою для прийняття оскаржуваного рішення відповідачем зазначено наступне:

1. В залізничних накладних від 16.05.2023 №004573, №004574, №004591, №004592 товар описаний, як довгозернистий обрушений рис, з відношенням довжини до ширини 3 і більше, пропарений, а згідно митної декларації оформляється: «Рис, повністю обрушений, білий, не пропарений, довгозернистий, із співвідношенням довжини і ширини 2,8».

2. У наданому прайс-листі відправника товарів б/н від 02.02.2023 зазначено ціну товару «CAMOLINO WHITE RICE 5% BROKEN» на рівні 481,00 доларів США за тонну на умовах поставки CIF Constanta, однак не вказано терміну дії даного прайс-листа, а також ні митній декларації а ні в товаросупровідних документах не зазначено, що рис «CAMOLINO».

3. У графі 44 митної декларації вказано договір про перевезення від 03.06.2022 №197-ЮГЛ, у п.5.2. якого вказано про здійснення 100% передоплати послуг, наданих Експедитором протягом 3 (трьох) банківських днів з дати виставлення рахунку Експедитором, однак декларантом ні рахунка за надання послуг по перевезенню, ні підтвердження оплати даного рахунку надано не було.

Враховуючи дану інформацію заявлена до митного оформлення митна вартість не може бути визнана. Другорядні методи не були застосовані через відсутність достатньої інформації про ціну угоди щодо ідентичних та подібних товарів. Метод на основі віднімання вартості не може бути використаний оскільки відсутня інформація про ціни ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів, що продаються на території України, а також про складові компоненти, що можуть бути виділені із ціни. Метод на основі додавання вартості не може бути використаний оскільки відсутня інформація про вартість всіх витрат, що зараховуються до ціни товару. За результатом проведеної консультації з декларантом, відповідно до положень частини 4 ст.57 МКУ, дійшли згоди про неможливість визначення митної вартості згідно з положеннями статей 59-63 МКУ.

Митна вартість товару визначена за резервним методом визначення митної вартості згідно ст.64. За основу для обрахунку митної вартості товару №1 взято інформацію щодо визнаної митної вартості товару згідно митного оформлення, яке вже здійснено за від 28.09.2022 №UA500530/2022/005147 на рівні 1,02 дол. США/кг.

Позивач, не погодившись з рішенням про коригування митної вартості товарів та вважаючи його таким, що не відповідає вимогам законодавства, звернувся з даною позовною заявою до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів.

За приписами ч. 8 ст. 52 Митного кодексу України у декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене.

Відповідно до ч. 2. ст. 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1)декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2)зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3)рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4)якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару

5)за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, які підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару;

6)транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8)якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Цей перелік є виключним і без обґрунтованих підстав митний орган не вправі вимагати інших документів для підтвердження митної вартості товару.

Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України встановлений обов`язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно приписів ч. 1 та ч. 2 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Приписами частини 3 вказаної статті також передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у ч. 2 цієї статті, містять розбіжності, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний та авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

В силу ч. 5 ст. 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

З аналізу ч. 1 та ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України вбачається, що наведені норми Кодексу містять вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Вказана норма закону кореспондує з положеннями ч. 3 ст. 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Зазначене вище також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI Про внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, вказане узгоджується з проголошеними у ст. 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

Відповідно до ст. 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті.

Положеннями статті 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Статтею 52 Митного кодексу України визначено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Зокрема, ч. 2 ст. 58 Митного кодексу України та пунктом 1.14 наказу Міністерства фінансів України Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення №599 від 24.05.2012, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.06.2012 за №984/21296, передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідно до частин 4, 5 ст. 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Приписами ст. 337 Митного кодексу України передбачено, що перевірка документів та відомостей, які подаються органам доходів і зборів під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій шляхом проведення: формально-логічного контролю; контролю співставлення; контролю із застосуванням системи управління ризиками та в інші способи, передбачені цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 та ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а також у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ст.53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Частиною 2 ст. 55 Митного кодексу України, визначено, що прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених ч.3 ст.53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Відповідно до статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та(або) недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Тобто, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що метод визначення митної вартості товару за ціною договору є основним. На підтвердження заявленої декларантом митної вартості товару, що визначена за першим методом, митному органу необхідно надати відповідні документи. При цьому, застосування кожного наступного методу у їх послідовності можливе лише у разі обґрунтованої та об`єктивної неможливості застосування попереднього методу.

Втім, як видно зі змісту спірного рішення, митний орган зазначає про неможливість застосування методів визначення митної вартості товарі передбачених п. 2 ч. 1 ст.57 МКУ, зокрема, метод на основі віднімання вартості не може бути використаний оскільки відсутня інформація про ціни ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів, що продаються на території України, а також про складові компоненти, що можуть бути виділені із ціни. Метод на основі додавання вартості не може бути використаний оскільки відсутня інформація про вартість всіх витрат, що зараховуються до ціни товару.

Проте таке формальне обґрунтування із загальними висновками не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини 2 статті 55 МК України.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 року у справі № 809/278/17, у постанові від 27.07.2018 року у справі № 809/1174/17, у постанові від 21.02.2018 року у справі №820/17417/14, у постанові від 01.04.2021 року у справі №260/695/19.

В спірному рішенні зазначено, що в ході перевірки правильності визначення митної вартості товарів, у митного органу виникли обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості даного товару оскільки вартість раніше оформлених в попередніх періодах митними органами таких товарів є значно вищою.

Суд зазначає, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товару.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Вищенаведений правовий висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 09.04.2019р. у справі №826/10733/15, від 24.04.2019р. у справі №810/2878/16, від 05.03.2021р. у справі №823/1461/17, від 18.03.2021р. у справі №820/3736/16, від 19.03.2021р. у справі №820/5525/16, яка є обов`язковою до застосування судом першої інстанції згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, зі змісту оспорюваного рішення про коригування митної вартості товарів від 01.06.2023 року видно, що воно не містить будь-яких конкретних обставин, які викликали відповідні сумніви саме у числових значеннях складових митної вартості ввезених товарів, у них не наведено причин неможливості визначення митної вартості імпортованих товарів на підставі поданих декларантом документів, не наведено обґрунтування, які саме відомості у наданих документах містять розбіжності, які не дозволяють підтвердити числові значення складових митної вартості імпортованого товару.

Щодо доводів митниці про те, що в залізничних накладних від 16.05.2023 №004573, №004574, №004591, №004592 товар описаний, як довгозернистий обрушений рис, з відношенням довжини до ширини 3 і більше, пропарений, а згідно митної декларації оформляється: «Рис, повністю обрушений, білий, не пропарений, довгозернистий, із співвідношенням довжини і ширини 2,8», суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що дана обставина жодним чином не впливає на вартість товару та не є розбіжністю. Це спростовується тим, що продавець відправляє контейнер, який маркується та опечатується.У коносаменті визначається номер контейнера, характеристики товару та код згідно УКТЗЕД - 10063096. Саме такі контейнери в опечатаному вигляді прибувають на митну територію України (Тернопільська митниця) та саме з таким кодом (10063096) розмитнюються. Залізниця при перевезенні товару в контейнерах саме через те, що контейнери опломбовані, вказує загальний код товару, у даному випадку (100630), який підходить до будь - якого рису, що не є порушенням.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у документах на товар, який імпортується, немає жодних розбіжностей, а декларантом правильно заявлено відомості про митну вартість товару.

Щодо тверджень митниці, про те що у наданому прайс-листі відправника товарів б/н від 02.02.2023 зазначено ціну товару «CAMOLINO WHITE RICE 5% BROKEN» на рівні 481,00 доларів США за тонну на умовах поставки CIF Constanta, однак не вказано терміну дії даного прайс-листа, а також ні митній декларації а ні в товаросупровідних документах не зазначено, що рис «CAMOLINO», суд зазначає наступне.

Прайс-лист є документом довільної форми і діючим законодавством, у тому числі міжнародним, не встановлено типової форми для нього.

Згідно загальноприйнятої світової практики, прайс-лист має містити відомості, яких достатньо будь-якому покупцю для отримання інформації щодо умов продажу товару, а саме: найменування товару, артикул, якість товару (за необхідності), одиниці виміру (штуки, упаковки тощо), ціну, з обов`язковим зазначенням валюти, контактну інформацію про продавця та будь-які інші положення, що стосуються умов продажу товарів.

На це неодноразово звертав свою увагу Верховний Суд у постановах від 27.06.2019 у справі №0840/3083/18, від 13.09.2019 у справі №820/859/17, від 06.02.2020 у справі №520/10709/18.

Суд зазначає, що відомості, зазначені у прайс-листі знайшли своє підтвердження у первинних документах, а саме специфікації та інвойсі.

З приводу того, що у графі 44 митної декларації вказано договір про перевезення від 03.06.2022 №197-ЮГЛ, у п.5.2. якого вказано про здійснення 100% передоплати послуг, наданих Експедитором протягом 3 (трьох) банківських днів з дати виставлення рахунку Експедитором, однак декларантом ні рахунка за надання послуг по перевезенню, ні підтвердження оплати даного рахунку надано не було, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 53 Митного кодексу України визначений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Одним з яких є: 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (частина 6 статті 53 Митного кодексу України).

На підтвердження вартості перевезення оцінюваних товарів було надано довідку про транспортні витрати, яка в повній мірі відображає такі витрати.

Митний орган позбавлений права надавати оцінку господарським договорам на предмет їх належного виконання.

Крім того, відсутність оплати за послуги перевезення на момент митного оформлення не суперечило вимогам пункту 5 частини 2 статті 53 Митного кодексу України. Митний кодекс України зобов`язує надати документ, який містить відомості.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що довідка про транспортні витрати є документом, який в повній мірі відображає числові (розрахунків) відомості.

Отже, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

При цьому, такі посилання митного органу не заслуговують на увагу, оскільки визначаючи зазначені недоліки, відповідач не наводить посилань на розбіжності у числових значеннях складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за ці товари.

Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити і про таке.

Верховним Судом у постанові від 04.09.2018 року у справі № 818/1186/17 зазначено, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 27.07.2018 року по справі №809/1174/17, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім визначення джерела інформації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 08.02.2019 року у справі №825/648/17, від 26.05.2022 року у справі №560/355/19.

Суд також не бере до уваги посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що митним органом оспорюване рішення №UA403070/2023/000094/2 від 01.06.2023 року прийнято без урахування усіх обставин та без дотримання норм чинного законодавства.

Відповідно дост. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем протиправно прийнято рішення Тернопільської митниці про коригування митної вартості товару №UA403070/2023/000094/2 від 01.06.2023 року у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 7477,94 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №3229 від 14.07.2023 року.

Враховуючи задоволення позову повністю, судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Тернопільської митниці на користь позивача у сумі 7477,94 грн.

Також, позивачем заявлено клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 20000 грн.

За змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

З матеріалів справи видно, що інтереси ТОВ Азимут-Трейд у цій справі представляє адвокат Логвінов Сергій Сергійович, який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ДП №3420 від 14.07.2017 року та ордеру від 14.07.2023 року.

Так, між ТОВ Азимут-Трейд (клієнт) та адвокатом Логвінов С.С. (адвокат) укладено договір про надання правничої допомоги №36/23 від 03.07.2023 року.

Згідно пункту 2 вказаного договору, формою винагороди за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги «Клієнту» є гонорар, який обчислюється у відповідності до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і складає фіксовану суму у розмірі 20000,00/двадцять тисяч/грн., яка сплачується Клієнтом протягом 3 днів з дня набрання законної сили рішення суду по суті справи.

Згідно з п. 3 Договору передбачувані фактичні витрати, пов`язані з виконанням доручення «Клієнта», що включають в себе транспортні витрати, оплату друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, витрати на телефонні розмови та поштових витрат, розраховуються додатково та в загальну суму гонорару не входять. В разі необхідності додаткових витрат, пов`язаних з виконанням доручення «Клієнта» (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, переклад та нотаріальне посвідчення документів та інші), їх вид, обсяг та вартість погоджується сторонами Договору шляхом укладення додаткової угоди.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закону № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Так, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16.

Матеріалами справи підтверджено, що 17.07.2023 року сторонами складено та підписано розрахунок витрат на правничу допомогу до договору №36/23 від 03.07.2023 року, відповідно до якого витрати складаються з юридичної консультації (2 години) у розмірі 1000 грн., складання позовної заяви (7 годин) у розмірі 15000 грн., складання відповіді на відзив у розмірі 5000 грн., участь у судовому засіданні - 2000 грн. за одне засідання.

У вказаному розрахунку зазначено, що він є актом наданої правничої допомоги (виконаних робіт) в частині фактично наданих послуг Адвокатом та прийнятих Клієнтом.

Суд зазначає, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні, та є справою незначної складності, відповідно до вимог п.10 ч.6 ст.12 КАС України, а також на наявність установленої практики з вирішення цієї категорії спорів.

Справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), є нескладною. У судових засіданнях адвокат участі не брав.

Крім того, суд звертає увагу, що консультування не входить до складових надання правничої допомоги, безпосередньо пов`язаною з розглядом справи в суді, а є правничої допомогою, наданою під час досудового врегулювання спору, а також є складовими етапу складання позовної заяви.

Також відповідь на відзив містить тези та обґрунтування аналогічні висловлені позивачем в позовній заяві та фактично дублює її.

Суд також наголошує, що відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що понесені витрати позивача на правничу допомогу адвоката у розмірі 20000,00 грн. не є співмірними зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, а тому суд вважає за можливе стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільської митниці судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 5000,00 грн.

Керуючись ст. ст.243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Тернопільської митниці про коригування митної вартості товару №UA403070/2023/000094/2 від 01.06.2023 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільської митниці (46400, м.Тернопіль, вул. Текстильна, буд. 38, код ЄДРПОУ 43985576) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 7477,94 (сім тисяч чотириста сімдесят сім гривень 94 копійки) грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Азимут-Трейд" (49000, м. Дніпро, вул. Володимира Великого, б.18-Б кімната 2, код ЄДРПОУ 34986223).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільської митниці (46400, м.Тернопіль, вул. Текстильна, буд. 38, код ЄДРПОУ 43985576) судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Азимут-Трейд" (49000, м. Дніпро, вул. Володимира Великого, б.18-Б кімната 2, код ЄДРПОУ 34986223).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова