Рішення

від 16.11.2023 по справі 580/4091/23

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2023 року справа № 580/4091/23

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі позивач) з позовом до Управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області (далі відповідач), в якому просить:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови позивачу в наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни;

- зобов`язати відповідача надати позивачу статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати посвідчення з написом "Посвідчення члена сім ї загиблого".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що її померлий чоловік ОСОБА_2 з 28.08.1986 по ІНФОРМАЦІЯ_1 проходив службу в складі радянських військ, які брали участь в бойових діях у Демократичній Республіці Афганістан, під час проходження служби отримав контузію та поранення. Згідно з посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 24.12.1996 ОСОБА_2 мав пільги встановлені законодавством України як учасник бойових дій. Відповідно до довідки акта огляду МСЕК серії 12ААА № 118655 ОСОБА_2 з 17.10.2016 визнаний інвалідом 3 групи безтерміново, Згідно з «Посвідченням інваліда війни» серії НОМЕР_2 від 15.07.2005 ОСОБА_2 мав пільги встановлені законодавством. Тому, позивач вважає, що зазначені обставини відповідно до вимог чинного законодавства дають право на отримання позивачем статусу члена сім`ї померлого ветерана війни, оскільки вона перебувала в зареєстрованому шлюбі із померлим ОСОБА_2 05.05.2023 позивач звернулася до відповідача з проханням надати статус члена сім`ї померлого ветерана війни та видати відповідне посвідчення. Відповідач всупереч вимог закону таких дій не вчинив та відмовив у задоволенні заяви.

Ухвалою від 11.07.2023 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, справу вирішив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не подав.

З`ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який зареєстровано 26.12.1987, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_3 від 26.12.1987.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За життя ОСОБА_2 був особою, якій встановлено статус інваліда 3 групи і мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни, що підтверджується посвідченням Харківського облвоєнкомату серії НОМЕР_2 від 15.07.2005.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААА №118655 від 17.10.2016 ОСОБА_2 встановлено 3 групу інвалідності з 17.10.2016 безтерміново, причина інвалідності травма, пов`язана з виконанням обов`язків в/служби при виконанні інтернаціонального обов`язку.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 24.12.1996 ОСОБА_2 мав статус учасника бойових дій та мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.

05.05.2023 позивач звернулася до відповідача із заявою щодо встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі відповідного посвідчення.

Відповідач листом від 15.05.2023 № 1202/05-13 відмовив у встановленні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі посвідчення, зазначивши, що до осіб, на яких поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (п. 1 ст. 10) належать сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Вважаючи дії відповідача щодо такої відмови протиправними, позивач звернулась із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-ХІІ) та Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі Положення № 302).

В преамбулі до Закону № 3551-ХІІ зазначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого становлення до них.

Поширення чинності Закону № 3551-ХІІ на членів сім`ї загиблої особи є похідним від приналежності такої особи до ветеранів війни.

Відповідно до статті 4 Закону № 3551-ХІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Пунктом 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

З огляду на зазначені правові норми обов`язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи до військовослужбовців або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідки Харківського обласного військового комісаріату від 27.05.2020 №ФХ-113506/1419ВСЗ ОСОБА_2 з 28.08.1986 по 17.11.1986 проходив службу в складі радянських військ, які брали участь в бойових діях у Демократичній Республіці Афганістан.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААА №118655 від 17.10.2016 ОСОБА_2 встановлено 3 групу інвалідності з 17.10.2016 безтерміново, причина інвалідності травма, пов`язана з виконанням обов`язків в/служби при виконанні інтернаціонального обов`язку.

Так, чоловік позивача ОСОБА_2 мав посвідчення інваліда 3 групи та мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Тобто, на нього поширювалась дія Закону № 3551-ХІІ.

Отже, з аналізу зазначених норм чинного законодавства України та з наявних матеріалів справи, суд дійшов висновку, що померлий чоловік позивача був інвалідом 3 групи та мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, тобто відповідно до статті 7 Закону № 3551-ХІІ належить до осіб з інвалідністю внаслідок війни, а згідно з статтею 4 Закону № 3551-ХІІ - до ветеранів війни.

Згідно з положеннями пункту 1 статті 10 Закону № 3551-ХІІ чинність цього Закону поширюється на сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Пунктом 2 статті 10 Закону № 3551-ХІІ визначено, що чинність цього Закону поширюється на дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів, підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге. На дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю.

Відповідно до пункту 4 Положення № 302 особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого».

«Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім`ї загиблого» видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина (абзац другий пункту 7 Положення № 302).

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач, як дружина померлого ОСОБА_2 , який належав до ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, є особою, на яку в порядку статті 10 Закону № 3551-ХІІ поширюється його чинність. Отже, позивач має право на встановлення статусу члена сім`ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни, та отримання відповідного посвідчення, а тому відповідач неправомірно відмовив у задоволенні її заяви про видачу відповідного посвідчення.

Крім того, позивач, як член сім`ї померлого ветерана війни, має право на отримання відповідного посвідчення.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, треба зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, суть наведених рішень зводиться до вимоги надати заявникові такі заходи правового захисту на національному рівні, які би дозволили компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб спосіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.

Оскільки оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, зважаючи, що право позивача на отримання статусу члена сім`ї померлого ветерана війни підтверджується матеріалами справи, належним захистом порушеного права позивача є необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, встановити позивачу вищевказаний статус та видати відповідне посвідчення.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини дають підстави для висновку, що позов належить задовольнити.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, сплачений судовий збір у сумі 2147,20 грн необхідно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого».

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області (вул. М. Грушевського, буд. 135, м. Звенигородка, Черкаської обл., 20202, код ЄДРПОУ 03195895) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) від 05.05.2023, встановити ОСОБА_1 статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати їй посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області (вул. М. Грушевського, буд. 135, м. Звенигородка, Черкаської обл., 20202, код ЄДРПОУ 03195895) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати із сплати судового збору у сумі 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 копійок.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.

Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ