Постанова

від 14.11.2023 по справі 160/12416/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 листопада 2023 року м. Дніпросправа № 160/12416/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпро

апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2023 року

у справі №160/12416/23

за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до приватного підприємства «Таврія»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

06 липня 2022 р. Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до суду з адміністративним позовом до приватного підприємства « Таврія» в якому просило:

- стягнути з відповідача на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік у розмірі 424 611,57 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2023 року у даній справі у задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до приватного підприємства « Таврія» про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, Дніпропетровським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю подано апеляційну скаргу, згідно позивач просить скасувати рішення суду, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що судом невірно надано аналіз ст.218 Господарського Кодексу України та ст.19 та 20 Закону України « Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», які встановлюють обов`язок а не право відповідача щодо забезпечення визначеної відповідно до закону кількості місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме 4% середньооблікової чисельності працівників облікового складу за рік. Також залишено поза увагою, що ст. 19 Закону визначає самостійне здійснення підприємствами працевлаштування осіб з інвалідністю, а ст.18 Закону в свою чергу зобов`язує суб`єктів господарювання виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції невірно визначив предмет позову, обґрунтовуючи рішення відсутністю вини підприємства, натомість мова йдеться про стягнення з підприємства штрафних санкцій.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, та зазначає:

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали на приватному підприємстві «Таврія», за рік склала 97 осіб, таким чином, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону №875-ХІІ, приватного підприємства «ТАВРІЯ» повинна складати 4 особи.

Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 1 особу, що є менше ніж встановлено нормативом.

Враховуючи інформацію за розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, який був надісланий у формі електродного документа через електронний кабінет відповідача на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України (квитанція додається) вбачається невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році.

Таким чином, за 3 робочих місця, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю у 2022 році, відповідач до 15.04.2023 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 424 611,57 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач звернувся до суду із позовною заявою щодо стягнення зазначеної суми санкцій.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2, 3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.1 ст.19 цього Закону України для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ч.5 вказаної статті виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

При цьому слід зазначити, що основним місцем роботи є місце роботи, де особа працює на підставі укладеного трудового договору із оформленням трудової книжки та занесенням до неї запису про працевлаштування.

Створення спеціального робочого місця для інваліда з урахуванням його індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю - працевлаштування безробітного інваліда на наявне окреме робоче місце або наявну ділянку виробничої площі із здійсненням щодо них додаткових заходів з організації праці інваліда (пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання) або працевлаштування безробітного інваліда на нове робоче місце або нову ділянку виробничої площі, що створені із здійсненням додаткових заходів з організації праці інваліда (встановлення основного і додаткового устаткування, технічного обладнання) постанова Кабінету Міністрів України № 1836 від 27.12.2006 «Про реалізацію статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"».

Одночасно згідно ст.5 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05.07.2012, який набрав чинності з 01.01.2013, держава гарантує у сфері зайнятості додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.

До категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (п.6 ч.1 ст.14 Закону України «Про зайнятість населення»).

Відповідно до пп.1 п.4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011р. №29, завданням Фонду є реалізація в межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування інвалідів.

Згідно з ч.3 ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

При цьому суб`єкти господарювання зобов`язані надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання, затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (далі Порядок №316).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 316 форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, роботодавець, створивши робоче місце для інваліда та за відсутності на цьому робочому місці працевлаштованої особи, повинен подати до центру зайнятості відповідну інформацію.

З матеріалів справи встановлено, що протягом 2022 року відповідачем виконані всі зобов`язання роботодавця відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме: відповідачем заповнено звіт форми 3 ПН, який направлений до центру зайнятості шляхом поштового зв`язку, яким підтверджена актуальність 3-х вакансій для працевлаштування особі з інвалідністю.

Осіб з інвалідністю, які не працевлаштовані з підстави невідповідності вимогам не було. У матеріалах справи також відсутні відомості про те, що до відповідача направлялись особи з інвалідністю або звертались самостійно, та їм відповідачем відмовлено у працевлаштуванні.

З огляду на те, що відповідачем виконано вимоги Закону № 875-XII щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а позивачем не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв їм у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, суд дійшов висновку, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, за вчинення якого Законом № 875-XII передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій.

Зазначений висновок узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі № 807/612/16, від 11.09.2018 у справі № 812/1127/18, від 19.12.2018 у справі № 812/1140/18, від 23.07.2019 у справі № 820/2204/16, від 31.07.2019 у справі № 812/1164/18.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем вчинено усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів.

До того ж, колегія суддів вказує, що сам по собі факт відсутності працевлаштованих інвалідів відповідно до нормативу ще не є безспірною підставою для відповідальності, оскільки у разі відсутності на обліку інвалідів, які мешкають на території, де знаходиться підприємство відповідача, і бажають працювати на вказаному підприємстві, не вбачається за можливе виконання законодавчо встановленого нормативу.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання.

Передбачена ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідальність за своєю суттю є господарсько-правовою відповідальністю, підставою для застосування якої є вчинене роботодавцем правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст.218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.2 зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З огляду на вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, внаслідок чого на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу щодо працевлаштування осіб-інвалідів, і відповідно підстав для її стягнення, немає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції. Передбачені ст.317 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2023 року у справі №160/ 12416/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки передбачені ст.ст.328,329 КАС України.

Головуючий - суддяН.А. Бишевська

суддяІ.Ю. Добродняк

суддяЯ.В. Семененко