Постанова від 16.11.2023 по справі 460/41334/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 460/41334/22 пров. № А/857/16927/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Качмара В.Я., Курильця А.Р.,

з участю секретаря судового засіданняЄршової Ю.С.,

представника відповідачаЮхименко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року у справі № 460/41334/22 за адміністративним позовом Приватної виробничо-комерційної фірми «Фіалка» до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Нор У.М. області 08.08.2023 року о 10:58 год., повний текст судового рішення складено 16.08.2023), -

ВСТАНОВИВ:

Приватна виробничо-комерційна фірма «Фіалка» (далі - ПВКФ «Фіалка», позивач, Підприємство) звернулась до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - ГУ ДПС у Рівненській області, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.02.2019 №№ 000081202, 0000071202, 0000091202.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

У доводах апеляційної скарги покликається на пропуск позивачем строку звернення до суду і відсутність поважних підстав для його поновлення, а також на те, що судами в іншій справі розглядався спір, який є тотожним спору, що розглядається в даній справі. Цей тотожний спір вирішено не на користь позивача з висновками про законність спірних податкових повідомлень-рішень.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу скористався, просив таку залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

В судовому засіданні представник апелянта наполягала на задоволенні апеляційної скарги.

Позивач був належними чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, однак його представник у судове засіданні не з`явився.

Враховуючи положення частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) неявка представника позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Після проголошення рішення до канцелярії суду надійшло клопотання від позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю представника у іншому судовому засіданні.

Дане клопотання не могло бути враховане апеляційним судом з огляду на те, що на момент надходження клопотання розгляд справи було завершено.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ПВКФ «Фіалка» (код ЄДРПОУ 30207687) зареєстрована як юридична особа з 28.02.1994 та на час спірних правовідносин перебувала на обліку в Рівненській об`єднаній Державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області (далі ГУ ДФС у Рівненській області). Види діяльності за КВЕД: 43.12 Підготовчі роботи на будівельному майданчику, 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у., 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель (основний), 42.11 Будівництво доріг і автострад.

Згідно з поданою ПВКФ «Фіалка» до ДПІ у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області податковою декларацією з податку на додану вартість від 18.11.2018 № 9255313148 за жовтень 2018 року від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (позитивне значення) становить 1354410 грн (р.19); сума від`ємного значення, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, становить 593856 грн (р.20.2.1); сума від`ємного значення, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, становить 760554 грн (р.20.3).

В Додатку 4 до податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2018 року «Заява про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість та/або врахування реєстраційної суми платника податку, що реорганізується, в обрахунку реєстраційної суми правонаступника (Д4)», позивач просив бюджетне відшкодування в сумі 593856 грн перерахувати на рахунок платника у банку.

На підставі наказу ГУ ДФС у Рівненській області від 18.12.2018 № 3165 та направлень від 20.12.2018 №№ 4506/17-00-12-02, 4507/17-00-12-02, відповідно до пункту 200.11 статті 200 розділу V Податкового кодексу України (далі ПК України), в порядку, встановленому на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, статті 79 глави 9 розділу ІІ ПК України посадовими особами ГУ ДФС у Рівненській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ПВКФ «Фіалка» бюджетного відшкодування податку на додану вартість, задекларованого на рахунок платника у банку по декларації з ПДВ за жовтень 2018 року.

Результати перевірки оформлені актом від 08.01.2019 № 13/17-00-12-02/30207687 (далі також Акт перевірки), яким встановлено порушення вимог ПК України в частині достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника по декларації з ПДВ за жовтень 2018 року, а саме: в порушення пункту 44.1 статті 44 розділу І, підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.3 статті 198, пункту 201.10 статті 201, пунктів 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 розділу ІІІ ПК України завищено податковий кредит на суму 1548251 грн, що призвело до:

заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов`язання і сумою податкового кредиту у розмірі 193841 грн;

завищення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку у розмірі 593856 грн;

завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 760554 грн.

22.01.2019 позивач подав до ГУ ДФС у Рівненській області заперечення на Акт перевірки, вказавши, що ПВКФ «Фіалка» не може нести юридичну відповідальність у вигляді зменшення сум податкового кредиту за недотримання її контрагентами норм ПК України. На переконання позивача висновки акту перевірки порушують принцип правової визначеності та презумпцію правомірності дій платника податків. Відтак, просила звернути увагу, що вказані в Акті перевірки недоліки податкових накладних (неможливість ідентифікації особи яка її склала, відсутність покликання на правову підставу для складання) не знаходять свого підтвердження, оскільки такі накладні містять усі необхідні реквізити.

31.01.2019 ГУ ДФС у Рівненській області надіслало ПВКФ «Фіалка» відповідь на заперечення до акту перевірки, в якому зазначило, що висновок, викладений в Акті перевірки залишено без змін.

На підставі Акту перевірки ГУ ДФС у Рівненській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.12.2019:

№ 0000081202, яким по декларації ПВКФ «Фіалка» за жовтень 2018 року встановлено суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в сумі 760554 грн;

№ 0000071202, яким по декларації ПВКФ «Фіалка» за жовтень 2018 року встановлено суму завищення бюджетного відшкодування в сумі 593856 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції) в сумі 148464 грн;

№ 0000091202, яким ПВКФ «Фіалка» збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість на загальну суму 290761,50 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням на 193841 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями на 96920,50 грн.

Відповідачем у суді першої інстанції заявлялося клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з наявністю судового рішення, яке набрало законної сили, по справі, в якій вирішувався спір, тотожний спору, що є предметом розгляду у справі, що розглядається.

Суд першої інстанції розглянув дане клопотання, ухвалюючи рішення по суті спору.

В даному рішенні судом першої інстанції наведено мотиви, з яких суд вважає безпідставними доводи відповідача про необхідність закрити провадження у справі.

В той же час, в резолютивній частині рішення не було зазначено про відмову у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.

Апелянт, крім інших доводів, в апеляційній скарзі також звертає увагу на наявність рішення, що набрало законної сили в іншій справі щодо тотожного спору.

Надаючи оцінку даним доводам апелянта, колегія суддів виходить з наступного.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 р. у справі № 460/408/19 позов ПВКФ «Фіалка» до ГУ ДФС у Рівненській області про скасування податкових повідомлень-рішень, задоволено повністю.

За результатами перегляду справи № 460/408/19 в апеляційному порядку постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019 р. рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову ПВКФ «Фіалка» відмовлено повністю.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.07.2021 р. касаційну скаргу ПВКФ «Фіалка» залишено без задоволення, а постанову апеляційного суду у справі № 460/408/19 - без змін.

Із судових рішень у справі № 460/408/19 вбачається, що обґрунтовуючи позов, ПВКФ «Фіалка» покликалася на те, що висновки в Акті перевірки, на підставі якого були прийняті податкові повідомлення-рішення, які є предметом спору і у справі, що розглядається, не відповідають дійсним обставинам щодо стану податкового обліку Підприємства з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за жовтень 2018 року. Операції між Підприємством та контрагентами-постачальниками, за податковими накладними яких на операції з постачання товарів був задекларований податковий кредит за жовтень 2018 року в загальній сумі 1548251 грн (ТОВ «Спектр-Лімітед», ТОВ «Арізона-ЛТД», ТОВ «Караванн+», ТОВ «Люкс Поінт», ТОВ «Оптимум Торг», ТОВ «Оріентал Груп», ТОВ «Прєміум Клас», ТОВ «Аркада Лімітед», ТОВ «ВІП Холдинг», ТОВ «Пирамида ЛТД», ТОВ «Галілео Плюс», ТОВ «Астра Корп», ТОВ «Лірейн», ТОВ «Оніксс», ТОВ «Альмера Компані», ТОВ «Відень Груп 2018», ТОВ «Вейстінг Груп», ТОВ «Брок-Фінанс-Груп», ТОВ «Альпоам», ТОВ «Рок-Вінтер»), відбулися, їхні фактичні та фінансові показники підтверджуються первинними та іншими документами бухгалтерського і податкового обліку, зокрема щодо використання Підприємством придбаних у вказаних контрагентів товарів у власній господарській діяльності. Відсутність певних первинних документів та окремі недоліки в документах, згідно з доводами позивача, не є підставою для висновку про безтоварність господарської операції, оскільки інші документи, які Підприємство надало під час перевірки, свідчать про фактичний рух його активів. Позивач вказував, що контрагенти на час здійснення операцій з постачання йому товарів мали відповідну правосуб`єктність, в тому числі, й податкову, посилався на індивідуальний характер відповідальності платника податків за податкове правопорушення.

На думку суду першої інстанції, викладену у спірному рішенні, спори у справі, що розглядається, та у справі № 460/408/19 не є тотожними.

З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження у справі.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги з тих же підстав.

Отже, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави і предмет спору. Тобто, коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.

Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.04.2018 у справі № П/9901/432/18 (провадження № 11-257заі18), тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 826/3678/16.

Водночас Верховний Суд у постанові від 09.10.2018 у справі № 809/487/18 зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.

Крім того, посилання на наявність доказів, відмінних від тих, які були подані при первинному зверненні, не свідчать про зміну підстав звернення до суду з позовом.

Таким чином, при вирішенні судом питання про відкриття провадження у справі з підстав наявності таких, що набрали законної сили, постанови чи ухвали суду, необхідним є встановлення обставин ухвалення таких у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Аналіз матеріалів справи, що розглядається, свідчить про тотожність як предмету позову (оскаржуються ті ж податкові повідомлення-рішення), так і підстав позову тим, що розглядалися в межах справи № 460/408/19.

Заперечуючи проти клопотання відповідача про закриття провадження у справі, позивач зазначив, що у позовній заяві у справі, що розглядається, на відміну від справи № 460/408/19, підставами позову зазначено неможливість використання податковим органом інформації з власних баз даних як безпосереднього доказу протиправності дій платника податків, без фактичного проведення документальної перевірки господарської діяльності таких постачальників позивача; відсутність повноважень у податкового органу на самостійне визнання нікчемними (безтоварними)правочинів; індивідуальний характер відповідальності та необхідність доведення економічного підґрунтя укладеної безтоварної операції (т. 2 а.с. 153-154).

Колегія суддів наголошує, що всі наведені доводи позивача були предметом оцінки судів у справі № 460/408/19 в межах пред`явленого позивачем позову.

Так, щодо неможливості використання податковим органом інформації у власних базах даних як безпосереднього доказу протиправності дій платника податків, без фактичного проведення документальної господарської діяльності перевірки таких постачальників позивача, у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019 у справі № 460/408/19 зазначено наступне: «контролюючим органом на обґрунтування відсутності трудових ресурсів для реального здійснення господарських операцій у IV кварталі 2018 року, по зазначеним в акті перевірки контрагентам, долучено скріншоти з інформаційних систем контролюючого органу за IV квартал 2018 року, що свідчать про відсутність трудових ресурсів у контрагентів під час проведення спірних господарських операцій. За приписами пункту 74.1 статті 74 ПК України, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем (далі - Інформаційні системи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, Інформаційні системи і засоби їх забезпечення, розроблені, виготовлені або придбані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, є державною власністю. Система захисту податкової інформації, що зберігається в базах даних Інформаційних систем, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Внесення інформації до баз даних Інформаційних систем та її опрацювання здійснюються контролюючими органами. Перелік Інформаційних систем визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики (пункт 74.3 статті 74 ПК України). Відповідно до Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 № 1588 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за № 1562/20300, облік платників податків та зборів у контролюючому органі здійснюється за ідентифікаційним номером або кодом ЄДРПОУ. У долучених до матеріалів справи скріншотах з інформаційних систем контролюючого органу чітко відображено коди ЄДРПОУ контрагентів позивача, що дає змогу суду встановити платника податків якого стосуються відомості, а також зазначено: «звітний рік», «звітний податковий період», «подана звітність», що повністю відповідає належності та допустимості доказу. З огляду на вищенаведене судом першої інстанції протиправно відхилено долучені відповідачем докази.»

Верховний Суд у постанові від 05.07.2021 р. у справі № 460/408/19 зазначив, що: «…суд апеляційної інстанції врахував, що у скріншотах з інформаційних систем ДФС чітко відображено коди ЄДРПОУ контрагентів позивача, що дає змогу ідентифікувати платника податків якого стосуються відомості. З врахуванням цього суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав доведеними ГУ ДФС обставини щодо відсутності джерела походження товарів, які були предметом постачання на адресу позивача згідно з податковими накладними, виписаними вище зазначеними постачальниками. Натомість, доказів, які б спростовували інформацію, яка відображена у наданих відповідачем скріншотах, позивач не надав.».

Щодо індивідуального характеру відповідальності та необхідності доведення економічного підґрунтя укладеної безтоварної операції, а саме допущених помилок з боку постачальників позивача, які не можуть бути причиною для притягнення до відповідальності позивача як добросовісного платника податків, Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 23.12.2019 у справі № 460/408/19 зазначив:

«…платник має бути обачним при виборі контрагента. Несприятливі наслідки недостатньої обережності ведення суб`єктом господарювання господарської діяльності покладається на особу, яка уклала такі правочини. Такі несприятливі наслідки не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань. У випадку недобросовісності контрагента покупець несе ризик від своєї бездіяльності в рамках податкового законодавства, розбавляючись можливості формувати витрати та податковий кредит у зв`язку із відсутністю належним чином оформлених первинних документів. Під час проведення перевірки встановлено, ПВКФ «Фіалка» уклало правочини із сумнівним |недобросовісними контрагентами без прояву належного рівня обережності. Несприятливі наслідки обережності ведення суб`єктом господарювання господарської діяльності докладається на ПВКФ «Фіалка» - особу, яка уклала такі правочини. З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що за спірними операціями лише оформлювались окремі первинні документи без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди. Складені за такими операціями первинні документи, внаслідок того, що спірні операції фактично контрагентом не виконувались, є юридично дефектними та не створюються правових наслідків для цілей формування спірних сум податкових вигод, що, відповідно, зумовлює висновок суду про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод. Під час розгляду справи позивачем не доведено реального виконання спірних господарських операцій та укладення договорів. При цьому наведений аналіз копій первинних документів, досліджених судом апеляційної інстанції не дозволяє зробити висновок про реальність оформлених, відповідно до наданих документів господарських відносин. Крім того, таких документів не достатньо для висновку про реальність господарських операцій позивача з його контрагентами.»

Також, в даній справі, позивач зазначає, що неможливість встановлення (виявлення) відповідачем у контрагентів позивача основних засобів виробництва, виробничих приміщень, жодним чином не може свідчити про відсутність господарської діяльності з боку таких контрагентів, адже такі засоби можуть бути залучені контрагентами виключно на умовах оренди, підряду, чи окремих послуг. Платник податків не повинен перевіряти кількість працюючих осіб у контрагента, під час поставки товару/надання послуг. Контрагент самостійно обирає модель ведення підприємницької діяльності та самостійно буде вирішувати, чи достатньо працюючих осіб для поставлення товару/надання відповідних послуг покупцю/замовнику, чи потрібно залучати інших осіб, які також можуть працювати за цивільно-правовими договорами, або іншими видами договорів, які не заборонені чинним законодавством.

Вищевказаною постановою суду апеляційної інстанції надано оцінку вказаному доводу позивача, а саме апеляційним судом зазначено:

«…При нарахуванні доходів у вигляді винагороди за цивільно-правовими договорами за виконання робіт (надання послуг) база оподаткування визначається як нарахована сума такої винагороди, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (абзац 2 пункту 164.6 статті 164 ПК України). Платниками військового збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу, а саме фізичні особи-резиденти (нерезиденти), які отримують доходи з джерела їх походження в Україні. Згідно з пунктом 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включаються суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов договору цивільно-правового характеру (підпункт 164.2.2 пункту 164.2 статті 164 Кодексу). Отже, дохід у вигляді винагороди, отриманий платником податку - фізичною особою відповідно до умов договору цивільно-правового характеру, оподатковується податковим агентом податком на доходи фізичних осіб та військовим збором на загальних підставах. Крім того, на виконання вимог підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України особи, які мають статус податкових агентів, зобов`язані, зокрема, подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, форму №1ДФ до контролюючого органу за місцем свого розташування. Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку», що зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 30.01.2015 за № 111/26556. у Формі № 1ДФ нарахований дохід (винагорода за договором цивільно-правового характеру) відображається за ознакою « 102».».

Отже у заявленому позові по справі, що розглядається, ПВКФ «Фіалка» викладено одні і ті ж обставини, але в іншій стилістичній формі та із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним позовної заяви у справі № 460/408/19, але були названі ним інакше.

Таким чином, враховуючи вищевказане, колегія суддів зазначає про тотожність сторін, предмету та підстав позову зі справою № 460/408/19, оскільки вони виникли між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що принцип правової (юридичної) визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права.

Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, принцип правової визначеності передбачає дотримання правила «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, який полягає в тому, що позивач, який порушив справу проти відповідача і отримав за результатами її розгляду остаточне рішення, не може ініціювати повторне судове провадження стосовно того ж самого відповідача, якщо судовий позов ґрунтується на тих самих фактичних обставинах, або ж нова вимога могла бути складовою частиною попередньої у першому рішенні.

Тобто, за вказаним принципом, жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового до виконання рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового судового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії), заява № 52854/99 пп. 51 і 52).

Res judicata є способом запобігання повторному розгляду справи та справедливому відношенню до інших учасників судового процесу.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 року у справі № 520/14220/19, від 01 лютого 2021 року у справі № 826/6938/17.

Заявлений у справі, що розглядається, позов фактично спонукає суд вдатися до повторної перевірки зазначених вище дій та рішень суб`єкта владних повноважень.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» визначено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 01.04.2021 року у справі № 420/3997/19.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що на момент звернення до суду із розглядуваним позовом було таке, що набрало законної сили судове рішення у справі між тими ж самими сторонами, про той саме предмет і з тих самих підстав, у зв`язку з чим наявні підстави для закриття провадження у справі, що розглядається, згідно пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України.

За таких обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, а тому його необхідно скасувати та прийняти постанову, якою закрити провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області задовольнити частково

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року у справі № 460/41334/22 скасувати та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді В. Я. Качмар А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 17.11.2023