Рішення

від 13.10.2023 по справі 638/19397/19

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/19397/19

Провадження № 2/638/341/23

РІШЕННЯ

Іменем України

13 жовтня 2023 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Шишкіна О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Олейник О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до громадської організації «Спілка захисту сім`ї та особистості», треті особи ОСОБА_3 , Приватне акціонерне товариство «Телевізійна служба Дніпропетровська» про захист честі, гідності, ділової репутації,

в с т а н о в и в:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Громадської організації «Спілка захисту сім`ї та особистості», треті особи ОСОБА_3 , Приватне акціонерне товариство «Телевізійна служба Дніпропетровська» про захист честі, гідності, ділової репутації, в якому просили суд:

1) визнати недостовірною та такою що порушує права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інформацію поширену, ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Дніпро на 34 каналі приватного акціонерного товариства «Телевізійна служба Дніпропетровська» в авторській передачі «Злочин та покарання» випуск від ІНФОРМАЦІЯ_3 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» та поширену в Інтернеті в «YouTube» на сторінці 34 каналу, відповідачем (громадською організацією «Спілка захисту сім`ї та особистості») у показаному в телепередачі листі, відповідача до 34 каналу та сказаних в цій телевізійній передачі словах керівника відповідача ОСОБА_3 ;

2) зобов`язати громадську організацію «Спілка захисту сім`ї та особистості» протягом п`яти календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію поширену про ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у листі відповідача до 34 каналу показаному в телепередачі та сказаних словах керівником відповідача ОСОБА_3 в цій телевізійній передачі, поширену в авторській телепередачі «Злочин і покарання» випуск в`д ІНФОРМАЦІЯ_3 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» шляхом направлення до приватного акціонерного товариства «Телевізійна служба Дніпропетровська» листа в якому визнати написаний зміст в листі до 34 каналу та сказані слова в телепередачі як інформацію, що є недостовірною;

3) заборонити (припинити) розповсюдження недостовірної інформації про діяльність фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як практикуючих психологів (психологів гештальт-терапії) джерелом походження якої є громадська організація «Спілка захисту сім`ї та особистості» оприлюдненої в авторській телепередачі «Злочин і покарання», випуск ІНФОРМАЦІЯ_3 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» на 34 каналі приватного акціонерного товариства «Телевізійна служба Дніпропетровська».

В обґрунтування позовних вимог зазначили, що ІНФОРМАЦІЯ_3 (субота) о 18 годині та ІНФОРМАЦІЯ_1 у повторі о 8 годині в м. Дніпро на 34 каналі, Приватного акціонерного товариства «Телевізійна служба Дніпропетровська», вийшла в ефір програма «Злочин і покарання: Закрити гештальт» з автором і ведучою ОСОБА_5 , час в ефірі 19 хвилин 49 секунд.

В Інтернеті в «YouTube» на сторінці 34 каналу розміщено показ цієї програми за, посиланням «ІНФОРМАЦІЯ_4» має 1930 переглядів станом на 30.11.2019р.

На 2 хвилині 45 секунді ведуча оголошує про надходження до них листа від однієї громадської організації, назву її не оголошує, з проханням провести журналістське розслідування діяльності «Українського інституту сучасної гештальт-терапії» розташованого в м. Дніпро, оскільки за попередніми даними участь у даній організації призвела до розриву стосунків учасників з родичами та знайомими, - ми розбиралися.

Далі на 3 хвилині 08 секунді на екрані показується особа ОСОБА_3 соціальний психолог, (так написано на екрані) член громадської організації «Спілка захисту сім`ї та особистості» який говорить, що саме до них звернулися деякі особи з приводу того, що руйнуються сімейні установи, психологічний стан.

З 9-ї хвилини 3-ї секунди передачі іде показ листа на якому в верху написано назву установи, її адресу, - «громадська організація «Спілка Захисту Сім`ї та Особистості» вул. Гончарова, 21, к. 70, м. Київ, 03062, Україна, тел. НОМЕР_1. Під адресою написано, що вона є членом Європейської Федерації Центрів з Дослідження та Інформування щодо Сектанства. Зміст листа є таким:

« Шановна Редакціє ! До ГО «Спілка захисту сім 'ї та особистості» надійшли звернення від громадян (імена заретушовані) за наданням інформаційної та консультативно-психологічної підтримки, а також проведення психологічного дослідження можливого негативного впливу на їх рідних з боку представників Українського інституту сучасної гештальт-терапії (https://qeshtaltr.dp.ua ), а саме; ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та залученого французького фахівця ОСОБА_16. За попередніми даними участь у діяльності вищезазначеної організації призвела до емоційного охолодження подружніх стосунків із заявниками, частковому нехтуванню дружинами батьківськими обов`язками щодо психологічного комфорту, та адаптації дітей до майбутнього, розвитку стосунків із спільними знайомими, родичами та близькими. Крім того відбувається постійне безкоштовне виконання доручень керівників організації за рахунок особистого часу, без офіційного оформлення, як співробітника, та за рахунок родинних коштів. Просимо Вашої допомоги та сприяння в організації журналіського розслідування, діяльності Українського інституту сучасної гештальт-терапії та висвітлення його результатів у засобах масової інформації. Додаток: копії заяв (далі текст заретушовано) в одному прим, на арк. З повагою. Голова правління (підпис) ОСОБА_3.»

Далі за показом листа на екрані показується обличчя ОСОБА_3 , як написано на екрані « ОСОБА_3 соціальний психолог член організації «Спілка захисту сім`ї та особистості » який говорить такі слова, - «ето експлуатація, експлуатація іх рабочего часу тобто безкоштовно люди працюють, експлуатація іх особистого часу, коли люди витрачають ті часи які повинні надавати там дітям подружжя своєму і експлуатація психологічна».

На 11 хв 55 сек ведуча програми говорить такі слова, - «Для того, щоб встановити чи дійсно організація негативно впливає на її членів, коментує представник організації ОСОБА_3», далі іде показ обличчя під яким написано « ОСОБА_3 соціальний психолог член організації «Спілка захисту сім`ї та особистості» і звучать слова, такого змісту:

«Ми розглядаємо цю організацію як релігійну, як психокульт або організація яка може на даний час впливати таким чином за своїми організаційними постановкою питання за своєю процесуальною частиною».

Далі звучить запитання від ведучої, - «А зараз за попередньо ми вже можемо сказати про якісь ознаки даної організації та методів її роботи?», далі звучить відповідь, - «За попередніми результатами вже виявлено, що ми маємо розпад декількох сімей, це неодиничні випадки тому це треба досліджувати, розслідувати і вже за тими методами, які ми зараз знаємо ми можем сказати, що культ таки є».

Далі ведуча ставить запитання, - «Яку силу матиме висновок який Ви зробите?», відповідь така, - «Якщо буде проаналізовано ті аудіо записи які зараз у нас є і буде встановлено, що людина яку ми зараз досліджуємо дійсно застосовувала методи, які не дозволяються під час практики психотерапевтичі, вона робила навіювання певні аспекти експлуатації то це і є порушення нашого законодавства теж, ми будемо розповсюджувати цей матеріал до етичного комітету європейської федерації психологічний гештальт-терапії, ми будемо вже приймати рішення своє, ми ще перевіримо на запит професійних асоціацій чи є ця організація в певних асоціаціях, бо в більшості країн є такий закон, що якщо ти є не у складі професійної асоціації то ти взагалі не маєш права практикувати».

В період часу показу програми з 14 хвилини 13 секунди по 14 хвилину 18 секунду на екрані показано написані слова «ОСОБА_1 директор УІСГТ».

На думку позивачів вище описаними діями відповідач порушив наші особисті нематеріальні права, право на повагу до честі та гідність, право на недоторканність ділової репутації фізичної особи, шляхом поширення недостовірної інформації в засобі масової інформації, телебаченні на 34 каналі приватного акціонерного товариства «Телевізійна служба Дніпропетровська» та Інтернеті в «YouTube».

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю. Зазначив, що у червні 2019 р. до Спілки звернулись із заявами декілька громадян України, які повідомили про те, що внаслідок тривалого відвідування іншим з подружжя/близьким родичем навчальних курсів гештальт-терапії (Український інститут сучасної гештальт- терапії), які проводили ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суттєво погіршились сімейні відносини у родинах заявників, що останні пов`язували саме з наслідками навчання на цих курсах, відмічаючи, що їх близькі витрачають майже весь вільний час на безоплатній основі на виконання завдань по залученню нових осіб для навчання в Інституті, стали емоційно байдужими до родинних стосунків та обов`язків, демонстрували емоційне відсторонення від спілкування з дитиною та ін. Заявники також звернулись із заявами про прийняття до членів Спілки, які були затверджені відповідним рішенням Правлінням Спілки .

Відповідно до п. 2.1 Статуту Спілки, метою створення Спілки є захист та реалізація законних прав та інтересів її членів через громадську діяльність, спрямовану на надання соціальної, психологічної та юридичної допомоги особам, які постраждали внаслідок діяльності тоталітарних та деструктивних культів, діючих в України, а також інших форм психологічного насилля.

З метою реалізації статутних завдань Спілки, було ініційовано письмове звернення у формі заяви до ТВ програми «Злочин і покарання» на 34-му каналі м. Дніпро, в якій наголошувалось на можливих проблемних аспектах діяльності Українського інституту сучасної гештальт-терапії, і зокрема: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з проханням провести з цього приводу журналістське розслідування з висвітленням його результатів у ЗМІ. Ніякої неправдивої інформації стосовно позивачів у зазначеній заяві Спілки немає.

Коментарі ОСОБА_3 , які були ним зроблені в інтерв`ю журналісту програми «Злочин і покарання» на 34-му каналі м. Дніпро, відображають його професійну, суб`єктивну оцінку ситуації на той час, яку він зробив на підставі отриманих заяв та особистих бесід із заявниками, наголошуючи на потенційній небезпеці такого стану речей. Останній має має вищу фахову психологічну освіту (соціальний психолог-педагог, практичний психолог, стаж роботи - 26 років), дійсний член Національної психологічної асоціації України, секретар дивізіону стресу та психологічної травми, автор тренінгових, просвітніх програм, книжок та статей з психологічної безпеки та попередження психологічних маніпуляцій.

Третя особа ПрАТ «ТСД» у поясненнях третьої особи просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначило, що надані позивачем докази є неналежними та недопустимими. Клопотання про витребування доказів є завідомо неправовірним, полягає у перекладанні тягаря доказування з позивача на суд та інших учасників справи. Зазначило, що програма «Злочин та покарання» є спеціальним журналістським розслідуванням у якому пропонується висловити свою позицію усім сторонам та надати на огляд глядачам документи які, як вони вважають, доводять їх позицію. З метою реалізації зазначеного принципу об`єктивності, журналісти ПрАТ «ТСД» звернулися до позивачів з пропозицією висловити свою позицію с приводу ситуації що склалася, а також надати можливість сприяти об`єктивному висвітленню інформації. Всупереч намаганням працівників ПрАТ «ТСД» позивачі проігнорували звернення журналістів та почали ухилятися від надання будь-яких коментарів та документів, тобто фактично відмовились надати коментарів.

Крім того в телепередачі не зазначено та жоден з її учасників не стверджує, що негативні наслідки, про які йдеться у телепередачі, настали саме через дії позивачів. В передачі викладені припущення, оціночні судження, оцінка певних дій зроблені заявниками, учасниками передачі та іншими фахівцями в галузі гештальт-терапії та психології, що узгоджується з визначеними ст. 34 Конституції України правами.

В поясненнях третьої особи ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки поширена інформація не є недостовірною, а висловлені у передачі ним судження є оціночними судженням. Крім того поширена жодним чином не стосувалась позивачів як фізичних осіб, оскільки у телепередачі вони там зазначені як представники УІСГТ, а відтак відсутні підстави вважати, що будь-яким чином порушені їх права.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивачі просили позовні вимоги задовольнити.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, були належним чином повідомлені про судове засідання. Клопотань про відкладення справи до суду не надходило, у зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу без участі учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 (субота) о 18 годині та ІНФОРМАЦІЯ_1 у повторі о 8 годині в м. Дніпро на 34 каналі, Приватного акціонерного товариства «Телевізійна служба Дніпропетровська», вийшла в ефір програма «Злочин і покарання: Закрити гештальт» з автором і ведучою ОСОБА_5 .

В Інтернеті в «YouTube» на сторінці 34 каналу розміщено показ цієї програми за, посиланням «ІНФОРМАЦІЯ_4», режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_5

Варто зазначити, що хоча позивачем і не долучено позовної заяви відеозапису даної програми, а витребувати запис у третьої особи не вбачається можливим, оскільки клопотання про витребування подано після спливу визначеного законом строку для зберігання відеозапису програми, однак суд вважає, що недослідження відеозапису програми, яка перебуває в публічному доступі на інтернет-порталі YouTube буде формальним підходом до розгляду справи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), зроблено висновок, що: «при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Окрім того жоден з учасників справи не заперечував існування зазначеної вище телепередачі, а також розповсюдження її за допомогою сайту www.youtube.com .

За таких обставин, маючи всі необхідні реквізити для пошуку відеозапису в мережі Інтернет, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи та ухвалення законного, обґрунтованого рішення судом досліджено відеозапис програми «ІНФОРМАЦІЯ_4» на сторінці «34 телеканал» на сайті www.youtube.com .

В даному випуску було поширено наступну інформацію, яку позивачі вважають недостовірною, тобто яка становить предмет спору у даній справі.

На відеозапису продемонстровано лист від адресанта - громадської організації «Спілка Захисту Сім`ї та Особистості» за підписом керівника ОСОБА_3 , наступного змісту:

« Шановна Редакціє ! До ГО «Спілка захисту сім 'ї та особистості» надійшли звернення від громадян (імена заретушовані) за наданням інформаційної та консультативно-психологічної підтримки, а також проведення психологічного дослідження можливого негативного впливу на їх рідних з боку представників Українського інституту сучасної гештальт-терапії (https:// https://geshtaltart.dp.ua/ ), а саме; ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та залученого французького фахівця ОСОБА_16. За попередніми даними участь у діяльності вищезазначеної організації призвела до емоційного охолодження подружніх стосунків із заявниками, частковому нехтуванню дружинами батьківськими обов`язками щодо психологічного комфорту, та адаптації дітей до майбутнього, розвитку стосунків із спільними знайомими, родичами та близькими. Крім того відбувається постійне безкоштовне виконання доручень керівників організації за рахунок особистого часу, без офіційного оформлення, як співробітника, та за рахунок родинних коштів. Просимо Вашої допомоги та сприяння в організації журналістського розслідування, діяльності Українського інституту сучасної гештальт-терапії та висвітлення його результатів у засобах масової інформації».

На цьому ж відеозапису ОСОБА_3 , соціальний психолог член організації «Спілка захисту сім`ї та особистості», говорячи проУкраїнський інститут сучасної гештальт-терапії, зазначає наступне:

«Ето експлуатація, експлуатація іх рабочего часу тобто безкоштовно люди працюють, експлуатація іх особистого часу, коли люди витрачають ті часи які повинні надавати там дітям подружжя своєму і експлуатація психологічна»;

«Ми розглядаємо цю організацію як релігійну, як психокульт або організація яка може на даний час впливати таким чином за своїми організаційними постановкою питання за своєю процесуальною частиною»;

«За попередніми результатами вже виявлено, що ми маємо розпад декількох сімей, це неодиничні випадки тому це треба досліджувати, розслідувати і вже за тими методами, які ми зараз знаємо ми можем сказати, що культ таки є»;

«Якщо буде проаналізовано ті аудіо записи які зараз у нас є і буде встановлено, що людина яку ми зараз досліджуємо дійсно застосовувала методи, які не дозволяються під час практики психотерапевтичі, вона робила навіювання певні аспекти експлуатації то це і є порушення нашого законодавства теж, ми будемо розповсюджувати цей матеріал до етичного комітету європейської федерації психологічний гештальт-терапії, ми будемо вже приймати рішення своє, ми ще перевіримо на запит професійних асоціацій чи є ця організація в певних асоціаціях, бо в більшості країн є такий закон, що якщо ти є не у складі професійної асоціації то ти взагалі не маєш права практикувати».

Крім того з 14 хвилини 13 секунди по 14 хвилину 18 секунду відеозапису відображено наступні слова «ОСОБА_1 директор УІСГТ».

Основним Законом України проголошено найвищою соціальною цінністю людину, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, кожен має право на повагу до його гідності (ст. 3, 28 Конституції України).

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 34 Конституції України 2, 3 і ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно із ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з ч. 1 ст. 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

У пунктах 1,19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що беручи до уваги положення ст. ст. 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28.03.2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

У ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, згідно зі ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Разом з тим, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У ст. 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Оспорювану у даній справі інформацію можна поділити на дві умовні групи: 1) фактична інформація, а саме перша частина листа від Громадської організації «Спілка Захисту Сім`ї та Особистості» та 2) оціночна інформація, а саме інформація, висловлена головою правління цієї організації ОСОБА_3 та друга частина листа (починаючи зі слів «… За попередніми даними ….»).

Щодо позовних вимог про визнання фактичної інформації недостовірною, суд зазначає наступне.

Поширена інформація полягала у тому, що на адресу громадської організації надійшли звернення громадян щодо надання інформаційної та консультативно-психологічної підтримки, а також проведення психологічного дослідження можливого негативного впливу на їх рідних з боку представників Українського інституту сучасної гештальт-терапії (https:// https://geshtaltart.dp.ua/ ), а саме; ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та залученого французького фахівця ОСОБА_16.

Також до фактичної інформації можна віднести зазначення на відеозапису наступних слів «ОСОБА_1 директор УІСГТ».

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підтвердження обставин надходження звернень на адресу ГО «Спілка Захисту Сім`ї та Особистості» відповідачем надано копії заяв ОСОБА_13 від 22.02.2020 та 18.06.2019 р, ОСОБА_14 від 22.02.2020 та 20.06.2019, ОСОБА_15 від 22.02.2020 та 20.06.2019.

Таким чином відповідачем належними та допустимий доказами підтверджено достовірність зазначеної інформації.

Крім того в матеріалах справи є копія Наказу № 3 від 20 листопада 2012 року, відповідно до якого рішенням співвласників ПП «Український інститут сучасної гештальт-терапії» ОСОБА_1 приступила до обов`язків директора з 20 листопада 2012 року.

Таким чином зазначена на відеозапису інформація, а саме «ОСОБА_1 директор УІСГТ» не є недостовірною.

За таких обставин позовні вимоги в цій частині позовних вимог задоволенню не підлягають.

Щодо решти позовних вимог суд виходить з наступного.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співвжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Згідно з п.12 наведеної постанови належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Згідно роз`яснень п.19 Постанови вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості згідно ст. 47-1 Закон України «Про інформацію».

Відповідно до ч.2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Згідно ч.1 ст. 65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» громадянин або юридична особа, стосовно якого (якої) у програмі чи передачі телерадіоорганізації було поширено відомості, які не відповідають дійсності або порушують його (її) права і законні інтереси, має право на відповідь (коментар чи власне тлумачення обставин справи) у програмах та передачах даної телерадіоорганізації незалежно від того, було подано заяву з вимогою спростування чи ні.

Таким чином, враховуючи вказані роз`яснення Верховного Суду України відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй ч. 1 ст. 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (ст. 37 Закону про пресу, ст.65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення») у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку (абз.4 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року).

Отже, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав, та є необхідним для недопущення втручання у гарантоване Конституцією України право особи на свободу вираження поглядів та переконань.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 , застосовуючи словосполучення «це треба досліджувати, розслідувати», «за попередніми результатами», «якщо буде проаналізоване», «і буде встановлено, що дійсно застосувала...», «ми будемо розповсюджувати цей матеріал...», «ми будемо вже будемо приймати рішення своє...», «ми ще перевіримо…» не стверджував, а здійснював оціночні судження с неодноразовим акцентом на необхідність майбутньої їх перевірки.

Суд наголошує, що твердження - це факт який оголошує особа та в якому остання впевнена та бажає в цьому переконати оточуючих, а оціночне судження - це суб`єктивна думка особи, яку вона оголошую оточуючим з метою її схвалення або критики суспільством з метою встановлення.

Так, в листі і відповідачем в особі ОСОБА_3 не озвучено жодного конкретного факту у відношенні позивачів щодо вчинення ними неправомірних дій. Коментарі ОСОБА_3 , відображають його професійну, суб`єктивну оцінку ситуації на той час, яку він зробив на підставі отриманих заяв.

Також, суд вважає, що спірні висловлювання не носять характеру однозначного твердження, що виключає можливість спростування його слів у судовому порядку.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом.

Отже, інформація, яку просять спростувати позивачі, є оціночними судженнями відповідача із використанням мовних засобів, зокрема епітетів та гіпербол, вираженням його суб`єктивної думки, професійної думку третьої особи, які не є предметом судового захисту в розумінні ст. 94, 277 ЦК України.

У відповідності до положень ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, маючи рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

За положеннями ст. 29 Закону України «Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

За змістом ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Національне законодавство не містить визначення понять брутальної, принизливої чи непристойної форми висловлення суб`єктивної думки, позаяк це є морально-етичними категоріями, які визначаються судом в кожній справі окремо із врахуванням всіх обставин справи, таких як: час, місце, інтонація, характер висловленої інформації, щодо кого та ким така інформація висловлена тощо.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що відображена у листі від імені відповідача інформація, а також вислови відповідача в особі керівника ОСОБА_3 не містять завідомо неправдивої інформації і надмірності оціночних суджень, а також підстави кваліфікувати цю інформацію, як подану у брутальній, принизливій чи непристойній формі, оскільки оскаржувані фрази виражають особисте, суб`єктивне відношення відповідача.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про необґрунтованість позову.

Відповідно до п. 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі положень ст. 141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати, у тому числі судовий збір, покладається на позивачів.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до громадської організації «Спілка захисту сім`ї та особистості», треті особи ОСОБА_3 , Приватне акціонерне товариство «Телевізійна служба Дніпропетровська» про захист честі, гідності, ділової репутації - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Шишкін