Рішення

від 30.10.2023 по справі 526/1826/22

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 526/1826/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

30 жовтня 2023 року Подільський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Анохіна А.М.,

з участю секретаря судового засідання Лазуренко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Крона»» про стягнення заборгованості за невиконання умов договору № 12715 від 28.02.2020 добровільного медичного страхування, добровільного страхування здоров`я на випадок хвороби, добровільного страхування від нещасних випадків, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Гадяцького районного суду Полтавської області із позовом до відповідача ПрАТ «СК «Крона», в якому просила стягнути із відповідача на користь позивача кошти за договором № 12715 від 28.02.2020 в сумі 33500, 00 грн, а також інфляційні кошти за 2022 рік.

В обґрунтування позову зазначено, що 28.02.2020 між позивачем та відповідачем було укладено договір № 12715 добровільного медичного страхування, добровільного страхування здоров`я на випадок хвороби, добровільного страхування від нещасних випадків.

Так, відповідно до п. 5.3.2 зазначеного договору страховик зобов`язався протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів для оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати. Пунктом 5.3.3 визначено, що при настанні страхового випадку, передбаченого п. 2.3.1 даного договору страхових зобов`язався здійснити страхову виплату застрахованій особі в розмірі вартості отриманих медичних послуг та/або медикаментозного забезпечення, призначених для лікування за основним діагнозом по страховому випадку, передбаченому п. 2.3.1 договору, в грошовому виразі по закінченні лікування на зарплатну картку або особистий рахунок застрахованої особи протягом 30 днів після надання страховику всіх необхідних документів, що підтверджують отримання відповідних медичних послуг та/або медикаментозного забезпечення, відповідно до п.п. 6.2, 6.3 даного договору.

Позивач вказує, що в зв`язку з настанням страхового випадку та лікуванням в терапевтичному відділенні Гадяцької ЦРЛ, вона звернулась до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування за умовами договору, однак, відповідачем відповідні виплати позивачу здійснені не були. Посилаючись на викладене, позивач вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав із даним позовом.

Ухвалою судді Гадяцького районного суду Полтавської області від 22.09.2022 справу було передано за підсудністю до Подільського районного суду м. Києва.

14 жовтня 2022 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищевказана справа передана на розгляд судді Анохіну А.М.

Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 18.10.2022 у справі було відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадженні із викликом сторін.

Позивач в судове засідання не з`явилась. Суду подала письмову заяву про розгляд справи без її участі, просила позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання явку свого представника не забезпечив. Про розгляд справи повідомлявся належним чином. Відзив на позов до суду не надходив.

Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з цього, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.

Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Отже зміст положень зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права свідчить про те, що підставою для судового захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що 28.02.2020 між ПрАТ «СК «Крона» та ОСОБА_1 було укладено договір № 12715 добровільного медичного страхування, добровільного страхування здоров`я на випадок хвороби, добровільного страхування від нещасних випадків.

Так, відповідно до п. 5.3.2 зазначеного договору страховик зобов`язався протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів для оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати.

Пунктом 5.3.3 визначено, що при настанні страхового випадку, передбаченого п. 2.3.1 даного договору страхових зобов`язався здійснити страхову виплату застрахованій особі в розмірі вартості отриманих медичних послуг та/або медикаментозного забезпечення, призначених для лікування за основним діагнозом по страховому випадку, передбаченому п. 2.3.1 договору, в грошовому виразі по закінченні лікування на зарплатну картку або особистий рахунок застрахованої особи протягом 30 днів після надання страховику всіх необхідних документів, що підтверджують отримання відповідних медичних послуг та/або медикаментозного забезпечення, відповідно до п.п. 6.2, 6.3 даного договору.

З копії листка непрацездатності вбачається, що позивач із 13.08.2020 по 19.08.2020 перебувала на стаціонарному лікуванні.

Після закінчення лікування позивачу було видано виписку із медичної карти стаціонарного хворого № 2963-844 терапевтичного відділення ЦРЛ, за яким позивачу було встановлено діагноз та призначено лікування.

В ході лікування позивачем було витрачено на лікування кошти в загальній сумі 1793,71 грн, що підтверджується копіям чеків, які наявні в матеріалах справи.

17 вересня 2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в розмірі 1793,71 грн.

Із листа ПрАТ «СК «Крона» від 24.09.2020 року № 443/9, вбачається, що експертною комісією страхової компанії було здійснено розгляд зазначеної заяви позивача, та вказано, що із наданих позивачем документів та з огляду на умови договору у страховика відсутні правові підстави для здійснення страхової виплати, оскільки, позивач була госпіталізована з приводу неускладненого гіпертонічного кризу, який було купований, та у виписці не зазначено жодного препарату, спрямованого на лікування гіпертонічного кризу, та всі зазначені препарати спрямовані на лікування супутніх хронічних захворювань поза стадією загострення.

Зазначена відмова страхової компанії позивачем у встановленому порядку оскаржена не була, як і не було надано доказів на підтвердження понесення позивачем витрат у заявленій до стягнення сумі, окрім, суми яка доведена копіями квитанції.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, суд приймає до уваги те, що статтею 11 ЦК України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Така підстава є юридичним фактом. Отже, завдання шкоди є підставою виникнення зобов`язання з відшкодування шкоди.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно ч. 1 ст. 985 ЦК України, страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 636 ЦК України, договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Згідно із ст. 8 Закону України "Про страхування", страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором.

Згідно зі ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик серед іншого зобов`язаний: протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику; при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

За змістом статті 988 ЦК України, серед іншого страховик зобов`язаний: протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Статтею 991 Цивільного кодексу України та статтею 26 Закону України "Про страхування" визначено підстави для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування, а також вказується, що умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що позивач звернулась до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування, однак, страховиком було відмовлено у виплаті коштів з огляду на відсутність у наданих документах ознак страхового випадку.

Зазначену відмову позивач у встановленому законом порядку не оскаржила, та не надала суду достатні докази на підтвердження протиправної відмови страхової компанії у здійснення виплати за договором.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Судом не встановлено, та стороною позивача не доведено достатніми доказами порушення відповідачем своїх зобов`язань, визначених договором, а також ст. 988, ст. 990 Цивільного кодексу України, ст. 20 Закону України "Про страхування", ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів", а також позивачем не доведено розмір пред`явленої до стягнення суми, що свідчить про відсутність підстав вважати, що відповідачем були порушені права позивача та наявні підстави для стягнення із відповідача страхової виплати в примусовому порядку.

Крім того, з огляду на те, що підстави для стягнення страхової виплати відсутні, а відтак відсутні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача інфляційних втрат.

Суд відмічає, що інші наведені позивачем доводи в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовують наведених висновків суду.

Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що обґрунтування позовних вимог не знайшли свого об`єктивного підтвердження в ході розгляду справи, стороною позивача не доведено достатніми доказами порушення її прав страховою компанією та те, що відмова відповідача у здійсненні такої виплати була необґрунтованою, а відтак суд вважає, що підстав для стягнення із відповідача на користь позивача страхової виплати та інфляційних втрат відсутні, в зв`язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.

В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем по фактично понесеним

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 83, 141, 258, 263, 265, 268, 280-282,354-356 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Крона»» про стягнення заборгованості за невиконання умов договору № 12715 від 28.02.2020 добровільного медичного страхування, добровільного страхування здоров`я на випадок хвороби, добровільного страхування від нещасних випадків - відмовити.

Судові витрати залишити за ОСОБА_1 по фактично понесеним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Суддя А.М. Анохін