Рішення

від 14.11.2023 по справі 904/4351/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2023м. ДніпроСправа № 904/4351/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Брагінець В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженетфріт", м. Дніпро

про визнання недійсними пунктів договорів та стягнення коштів у розмірі 58 096,96 грн.

Представники:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженетфріт" про визнання недійсними пунктів 3.1. договорів про закупівлю № 119 від 25.07.2022 та № 185 від 19.09.2022, та стягнення коштів у розмірі 58 096,96 грн., а саме:

- 52 376,00 грн. як набутих без достатньої правової підстави: 12 308,33 грн. за договором № 119 від 25.07.2022, 40 067,67 грн. за договором № 185 від 19.09.2022;

- 1 214,66 грн. - 3% річних: 328,78 грн. за договором № 119 від 25.07.2022, 885,88 грн. за договором № 185 від 19.09.2022;

- 4 506,30 грн. - інфляційних втрат: 1 365,72 грн. за договором № 119 від 25.07.2022, 3 140,58 грн. за договором № 185 від 19.09.2022.

Ухвалою суду від 16.08.2023 позовну заяву залишено без руху.

17.08.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Після усунення недоліків 22.08.2023 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

08.09.2023 від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 12.09.2023, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 11.09.2023 у задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції відмовлено.

12.09.2023 сторони в судове засідання не з`явилися.

Ухвалою від 12.09.2023 відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 16.10.2023.

15.09.2023 від позивача Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про участь у судовому засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 02.10.2023 задоволено клопотання Військової частини НОМЕР_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

10.10.2023 від позивача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи до набрання сили судовим рішенням у справі № 320/20717/23.

16.10.2023 сторони в судове засідання не з`явилися.

Клопотання позивача про зупинення провадження у справі залишено на розгляді суду.

Ухвалою від 16.10.2023 відкладено судове засідання з розгляду справи по суті в межах розумного строку на 14.11.2023.

19.10.2023 від позивача надійшли пояснення щодо зупинення провадження у справі, в яких зазначив, що обставини, які будуть встановлені у судовому рішенні по справі № 320/20717/23, де вирішується питання щодо вжиття заходів реагування з приводу надмірно сплаченого ПДВ по укладених Міністерством оборони України договорах з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ, організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, матиме важливе значення для правильного розгляду цієї справи, зокрема, в частині наявності у позивача порушеного права.

Крім того, позивач вважає, що вирішення спору у справі № 904/4351/23 по суті до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 320/20171/23 може зумовити ситуацію, за якої виникне колізія судових рішень.

Також клопотання мотивовано тим, що з метою дотримання принципу правової визначеності та дотримання єдиного підходу щодо застосування норм права на адресу позивача надійшло роз`яснення Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України від 06.10.2023 № 289/2820 про правову позицію Міністерства оборони України щодо правомірності сплати ПДВ по укладених договорах та повідомленням про перебуванні на розгляді у Харківському окружному адміністративному суді справи № 320/20717/23 щодо оскарження результатів аудиту.

Відповідно до ч. 5 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до наведених положень процесуального закону суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи.

Розглянувши подане клопотання суд не знаходить підстав для його задоволення, оскільки зі змісту заявленого клопотання не зрозуміло, як оскарження результатів аудиту у справі № 320/20717/23, може вплинути на розгляд даної справи.

При цьому позовна заява не містить посилання на висновки Державної аудиторської служби від 18.05.2023, як на підставу звернення з позовом, а в матеріалах справи № 904/4841/23 міститься достатньо доказів, що дозволяють встановити та оцінити обставини, які є предметом розгляду даної справи.

До того ж, позиція щодо таких спорів вже сформована у постанові Обєднаної палати Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 на яку сам позивач посилається у своїй позовній заяві.

14.11.2023 сторони в судове засідання не з`явилися.

Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об`єктивного та розумного обґрунтування.

Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

14.11.2023 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, прийнято рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі укладеного сторонами Договорів про закупівлю № 119 від 25.07.2022 та №185 від 19.09.2022, Позивач зайво сплатив на користь Відповідача у складі вартості придбаного пального, податок на додану вартість в розмірі 12 308,33грн. та 40 067,67 грн. відповідно.

Позивач стверджує, що включення до договірної ціни податку на додану вартість не за нульовою ставкою суперечить законодавству.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік відомостей, про юридичну особу, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зокрема, передбачено, що до Єдиного державного реєстру вноситься інформація для здійснення зв`язку з юридичною особою: телефон, адреса електронної пошти (пункт 18 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Слід також відзначити, що місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

Так, на підтвердження адреси відповідача в матеріалах справи наявний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: пр. Олександра Поля, 59, м. Дніпро, 49031, на яку і були направлені ухвали господарського суду для відповідача (а.с.57-60, 76-78, 89-91, 107-108).

Слід відзначити, що поштові відправлення на адресу відповідача, в яких містилися ухвали суду, були повернуті за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "Адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, в розумінні частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвали суду по справі № 904/4351/23 вважаються врученою відповідачу у паперовому вигляді.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Слід також відзначити, що відповідно до частини 6 статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Інших засобів зв`язку з відповідачем Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також матеріали справи не містять.

В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду засоби зв`язку з відповідачем.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 22.08.2023, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий один місяць господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Отже, станом на 14.11.2023 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є правомірність нарахування за Договорами про закупівлю № 119 від 25.07.2022 та №185 від 19.09.2022 в якості ПДВ 12 308,33грн. та 40 067,67 грн відповідно, наявність підстав для визнання п. 3.1 договорів про закупівлю № 119 від 25.07.2022 та №185 від 19.09.2022, правомірність нарахування штрафних санкцій.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЛА Чернігів», яке в подальшому перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю "Дженетфріт" (далі - Постачальник, Відповідач) та Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - Покупець, Позивач) укладено Договір про закупівлю № 119 від 25.07.2022 (далі Договір-1), за п. 1.2. якого Постачальник зобов`язується передати у власність покупцю предмет закупівлі: оливи різні та рідина AD BIUE (мочевина), 09210000-4 Мастильні засоби за ДК 021 Єдиного закупівельного словника в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в Специфікації (додаток №1 до договору), (надалі-товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар у строки та на умовах, визначених у договорі. (п. 1.2 договору-1).

Згідно п. 3.1. договору-1, ціна (сума) цього договору становить 73 850,00 грн., у тому числі ПДВ 12308,33 грн.

Оплата проводиться покупцем на підставі виставленого рахунку-фактури та видаткової накладної на отриманий товар шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника. Вказані документи мають бути належним чином оформлені. Покупець здійснює оплату товару не пізніше 30 банківських днів з дати поставки товару. (п. 4.1. Договору-1).

Згідно п.п. 10.1., 10.2. договору-1, цей договір набирає чинності з дня його підписання та діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», але не пізніше ніж до 31.12.2022 та в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань сторін за цим договором (п. 11.1. договору-1).

Сторони також підписали специфікацію до договору № 119 від 25.07.2022 на суму 73 850,00 грн., в тому числі ПДВ 12 308,33 грн.

На виконання умов Договору-1 за накладною №С4-732199-002 від 29.07.2022 позивачу передано товар на загальну суму 73 850,00 грн., з урахуванням 12 308,33 грн податку на додану вартість.

Позивач сплатив вартість отриманого товару в розмірі 73 850,00 грн., в тому числі ПДВ 12 308,33 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 891 від 01.08.2022 (а.с. 38).

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЛА Чернігів», яке в подальшому перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю "Дженетфріт" (далі - Постачальник, Відповідач) та Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - Покупець, Позивач) укладено Договір про закупівлю № 185 від 19.09.2022 (далі Договір-2), за п. 1.2. якого Постачальник зобов`язується передати у власність покупцю предмет закупівлі: оливи різні та водний розчин (мочевина) та охолоджуюча рідина 09210000-4 Мастильні засоби, за ДК 021 Єдиного закупівельного словника в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в Специфікації (додаток №1 до договору), (надалі-товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар у строки та на умовах, визначених у договорі. (п. 1.2 договору-2).

Згідно п. 3.1. договору-2, ціна (сума) цього договору становить 240 406,00 грн., у тому числі ПДВ 40 067,67 грн.

Оплата проводиться покупцем на підставі виставленого рахунку-фактури та видаткової накладної на отриманий товар шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника. Вказані документи мають бути належним чином оформлені. Покупець здійснює оплату товару не пізніше 30 банківських днів з дати поставки товару. (п. 4.1. Договору-2).

Згідно п.п. 10.1., 10.2. договору-1, цей договір набирає чинності з дня його підписання та діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», але не пізніше ніж до 31.12.2022 та в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань сторін за цим договором (п. 11.1. договору-2).

Сторони також підписали специфікацію до договору № 185 від 19.09.2022 на суму 240 406,00 грн., в тому числі ПДВ 40 067,67 грн.

На виконання умов Договору-2 за накладною №С4-732262-001 від 20.09.2022 позивачу передано товар на загальну суму 240 406,00 грн., з урахуванням 40 067,67 грн податку на додану вартість.

Позивач сплатив вартість отриманого товару в розмірі 240 406,00 грн., в тому числі ПДВ 40 067,67 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1140 від 20.09.2022 (а.с. 39).

Позивач зазначив, що включення до вартості закуповуваного товару згідно з договорами № 119 від 25.07.2022 та № 185 від 19.09.2022 податку на додану вартість у розмірі 12 308,33 грн. та 40 067,67 грн. відповідно та подальша їх сплата постачальнику не відповідає вимогам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022, а сплачені кошти у сумі 12 308,33 грн. та 40 067,67 грн. є безпідставно набутим майном, що і є причиною виникнення спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 193 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах 20, 0, 7 та 14 відсотків.

Згідно ст. 194 ПК України, операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною. Податок становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.

У той же час, 02.03.2022 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від № 178 "Деякі питання обкладання податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану". Ця постанова набрала чинності з дня ЇЇ опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Згідно даної постанови, з метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02,2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні", та відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 "Податкового кодексу України, Кабінет Міністрів України постановив: до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів. Установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Таким чином, Товар, що є предметом договорів про закупівлю № 119 від 25.07.2022 та №185 від 19.09.2022, відповідно до вимог законодавства, яке чинне на момент укладення договору та здійснення оплати за ним, віднесено до товарів, які на час укладення договору обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

З наведеного вбачається, що включення до вартості товару, що є предметом договору № 119 від 25.07.2022, податку на додану вартість у розмірі 12 308,33 грн. та договору №185 від 19.09.2022, податку на додану вартість у розмірі 40 067,67 грн., та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від № 178 "Деякі питання обкладання податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", згідно якого поставка вказаного товару повинна оподатковуватися за нульовою ставкою.

Тобто, позивачем надмірно сплачено суму ПДВ відповідачу в розмірі 12 308,33 грн. за договором про закупівлю № 119 від 25.07.2022 грн. та 40 067,67 грн. за договором про закупівлю № 185 від 19.09.2022.

22.05.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою №928/претензія №2 щодо відшкодування на рахунок позивача надмірно сплачених сум ПДВ за спірними договорами.

Відповідач відповіді на вимогу не надав, кошти не повернув.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі Договору, є господарськими, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містить ст. 712 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України (ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписи ч. 1 ст. 203 ЦК України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 1, 3 ст. 180 ГК України).

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України).

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У даних правовідносинах можливо припустити, що спірний договір міг бути укладений сторонами без включення до нього умов щодо ПДВ в розмірі 20%. При цьому, суд зауважує, що хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін. Подібний за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.06.2021 року по справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 по справі № 910/12764/20.

Податок на додану вартість, визначений в підп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Згідно з підп. г) підп. 195.1.2 ст. 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Так, відповідно до п. 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Військова частина НОМЕР_1 є структурним підрозділом Державної спеціальної служби транспорту призначена для забезпечення стійкого функціонування транспорту, що використовується в інтересах оборони держави в мирний час та в особливий період. (п. 1.1.Положення про військову частину НОМЕР_1 , затвердженого Наказом Голови адміністрації Державної спеціальної служби транспорту № 278 від 19.11.2021).

Згідно ст. 1 Закону України від 5 лютого 2004 року

№ 1449-IV «Про Державну спеціальну службу транспорту» Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим військовим формуванням, що входить до системи Міністерства оборони України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в особливий період.

Основними завданнями Державної спеціальної служби транспорту є:

технічне прикриття, відбудова, встановлення загороджень на об`єктах національної транспортної системи України з метою забезпечення діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України;

будівництво та ремонт у мирний час і в умовах воєнного стану нових та підвищення строку експлуатації і пропускної спроможності діючих об`єктів національної транспортної системи;

відбудова транспортних комунікацій, порушених унаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, аварій і катастроф;

охорона об`єктів національної транспортної системи України в мирний час і в особливий період;

виконання інших завдань, пов`язаних із участю в обороні держави та забезпеченням ефективного функціонування національної транспортної системи України.

Фінансування Державної спеціальної служби транспорту здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в межах обсягів бюджетних призначень, визначених головному розпоряднику - Міністерству оборони України і передбачених окремим рядком у Державному бюджеті України, а також з інших джерел, передбачених законом. (ст. 17 Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту»).

Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 "Про деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

У наведеній постанові Кабінету Міністрів України зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".

Разом з тим, Постанова Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 містить посилання на підпункт "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України.

Відповідно до підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Укладання договорів і фактична поставка товару за ними відбулася після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022, у зв`язку з чим, Товар, що є предметом Договорів, відповідно до вимог законодавства, чинного на момент укладання Договорів та оплати за ними, віднесено до товару, який на час укладання Договорів обкладається податком на додану вартість за нульовою ставкою. Тобто, включення податку на додану вартість до ціни товару суперечить вимогам наведеного чинного законодавства, тому вимоги про визнання недійсними п. 3.1. договору про закупівлю № 119 від 25.07.2022 та п.3.1. договору про закупівлю № 185 від 19.09.2022 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість на суму 12 308,33 грн. та 40 067,67 грн. відповідно суд визнає обґрунтованими.

Оскільки Відповідач отримав від Позивача 12 308,33 грн. за договором про закупівлю № 119 від 25.07.2022 та 40 067,67 грн. за договором про закупівлю № 185 від 19.09.2022, як податок на додану вартість у складі ціни товару, враховуючи що відповідний товар не підлягав такому оподаткуванню, суд погоджується з доводами Позивача про необхідність повернення 12 308,33 грн. та 40 067,67 грн., в порядку ст. 1212 ЦК України.

Щодо нарахування 3% річних.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував 328,78 грн. 3 % річних за договором про закупівлю № 119 від 25.07.2022 за період прострочення з 02.08.2022 по 22.06.2023, а також 885,88 грн. - 3 % річних за договором про закупівлю № 185 від 19.09.2022 за період прострочення з 27.09.2022 по 22.06.2023.

Перевіривши розрахунки позивача, суд зазначає, що в них допущено помилки в частині визначення початку періодів нарахування, оскільки, позивач направив вимогу про повернення коштів відповідачу 22.05.2023.

Таким чином, прострочення виконання зобов`язання відповідача з повернення котів за спірними договорами починається з 30.05.2023, а не з 02.08.2022 та 27.09.2022, як визначено позивачем.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на корить позивача 24.28 грн. 3% річних за договором про закупівлю № 119 від 25.07.2022 та 79,10 грн. 3% річних за договором про закупівлю № 185 від 19.09.2022.

В частині стягнення 3% річних у розмірі 304,50 грн. за договором про закупівлю № 119 від 25.07.2022 та 806,84 грн. за договором про закупівлю № 185 від 19.09.2022 слід відмовити.

Щодо інфляційних втрат суд зазначає таке.

Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Позивач нарахував 1 365,72 грн. інфляційних втрат за договором про закупівлю № 119 від 25.07.2022 за період прострочення з серпня 2022 по травень 2023, а також 3 140,58 грн. - інфляційних втрат за договором про закупівлю № 185 від 19.09.20222 за період прострочення з жовтня 2022 по травень 2023.

При перевірці розрахунків судом виявлено аналогічні помилки при визначенні періодів нарахування, які були допущені позивачем при нарахуванні 3% річних.

Таким чином, зважаючи, що початком періодів нарахування є 30.05.2023, а позивачем кінцевим періодом нарахування інфляційних втрат є травень 2023, то позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання недійсним пункту 3.1. договору про закупівлю № 119 від 25.07.2022 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість на суму 12308,33 грн., визнання недійсним пункту 3.1. договору про закупівлю № 185 від 19.09.2022 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість на суму 40 067,67 грн., стягнення з відповідача на користь позивача:

за договором про закупівлю № 119 від 25.07.2022: 12308,33 грн. - суми податку на додану вартість; 24,28 грн. - 3 % річних;

за договором про закупівлю № 185 від 19.09.2022: 40 067,67 грн. - суми податку на додану вартість; 79,04 грн. - 3 % річних,

В іншій частині позову, а саме стягнення:

1) за договором № 119 від 25.07.2022: 304,50 грн. - 3 % річних; 1 365,72 грн. - інфляційних збитків,

2) за договором закупівлю № 185 від 19.09.2022: 806,84 грн. - 3 % річних; 3 140,58 грн. - інфляційних збитків слід відмовити.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про зупинення провадження у справі - відмовити.

Позов Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженетфріт" про визнання недійсними пунктів договорів та стягнення коштів у розмірі 58 096,96 грн. задовольнити частково.

Визнати недійсним пункт 3.1. договору про закупівлю № 119 від 25.07.2022, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженетфріт" (ідентифікаційний код 39728309, 49031, м. Дніпро, пр.. Поля Олександра, буд. 59), в частині включення до Договору податку на додану вартість.

Визнати недійсним пункт 3.1. договору про закупівлю № 185 від 19.09.2022, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженетфріт" (ідентифікаційний код 39728309, 49031, м. Дніпро, пр.. Поля Олександра, буд. 59), в частині включення до Договору податку на додану вартість.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженетфріт" (ідентифікаційний код 39728309, 49031, м. Дніпро, пр.. Поля Олександра, буд. 59) на користь Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) за договором про закупівлю № 119 від 25.07.2022: 12308,33 грн. - суми податку на додану вартість; 24,28 грн. - 3 % річних; за договором про закупівлю № 185 від 19.09.2022: 40 067,67 грн. - суми податку на додану вартість; 79,04 грн. - 3 % річних, витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 792,47 грн., про що видати наказ.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.11.2023.

Суддя Н.Г. Назаренко