Рішення

від 13.11.2023 по справі 910/9524/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.11.2023Справа № 910/9524/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (01104, місто Київ, вулиця Петра Болбочана, будинок 8-А) в інтересах держави

в особі:

1. ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_3)

2. Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Механікум" (02218, місто Київ, вулиця Райдужна, будинок 13)

про визнання недійсним пункту договору та стягнення 50 535,21 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників справи:

Від прокуратури: Маліцька Ю.С.;

Від позивача-1: не з`явився;

Від позивача-2: ОСОБА_1;

Від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - позивач-1) та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - позивач-2) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Механікум" (далі - відповідач) про

- визнання недійсним пункту 4.2 договору від 11.05.2022 № 9 (БТС), укладеного між позивачем-2 та відповідачем, в частині включення до ціни договору суми ПДВ;

- стягнення з відповідача на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 50 535,21 грн, з яких 42 869,00 грн. безпідставно набуті кошти у вигляді сплаченого ПДВ, 1 335,40 грн. 3 % річних та 6 330,81 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 14.08.2023.

Представники позивача-1 та відповідача 14.08.2023 у підготовче засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Судом у підготовчому засіданні 14.08.2023 без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 04.09.2023.

01.09.2023 через відділ діловодства суду від позивача-2 надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

Представники позивача-1 та відповідача 04.09.2023 у підготовче засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Судом у підготовчому засіданні 04.09.2023 без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 18.09.2023.

Представники позивача-1 та відповідача 18.09.2023 у підготовче засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.10.2023.

Представники позивача-1 та відповідача 18.10.2023 у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 оголошено перерву у судовому засіданні до 13.11.2023.

10.11.2023 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання на виконання ухвали суду від 18.10.2023, в якому зазначено інформацію про наявність у відповідача електронного кабінету.

Представники позивача-1 та відповідача 13.11.2023 у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, з огляду на що, керуючись положеннями п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників позивача-1 та відповідача

Прокурор 13.11.2023 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача-2 13.11.2023 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Згідно зі ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 13.11.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

11.05.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі-замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Механікум" (далі-постачальник), з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 169 (зі змінами), укладено договір № 9 (БТС) (далі - Договір), відповідно до п.1 постачальник зобов`язався поставити запчастини для бронетехніки (далі - продукція) згідно Специфікації (додаток № 1 до даного Договору). Код продукції згідно ДК 021:2015 - 35420000-4 - Частини транспортних засобів військового призначення.

У специфікації (додатку № 1 до Договору) контрагенти погодили поставку Товариством на користь замовником наступного товару: тормозний шланг лівий передній Новатор; накінечник правий нижній Новатор; накінечник лівий нижній Новатор; рульова тяга верхня Новатор; накінечник правий короткий до верхньої рульової тяги Новатор; паливний фільтр Новатор; фільтр оливи Новатор; фільтр повітряний Новатор; гальмівні колодки посилені для екстремальних умов експлуатації Новатор; амортизатор передній Монро Спартан; амортизатор передній Форд Спартан; рульова тяга верхня Спартан; накінечник правий короткий до верхньої рульової тяги Спартан; передня ліва хрестовина Спартан; хрестовина на кардан Спартан; ступися в сборі з підшипником Спартан; шарова верхня Спартан; шарова нижня Спартан; шарова планар Спартан; хаб передній Спартан.

Загальна вартість товару 257 214,00 грн., у тому числі ПДВ 42 869,00 грн.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.4 Договору одержувачем продукції є ВЧ НОМЕР_1. Строк поставки продукції проводиться у період дії військового стану на території України постачальником в термін до 5 робочих днів з дати підписання Договору.

Платником за цим Договором є замовник (пункт 4.1 Договору).

Пунктом 4.2 означеної угоди передбачено, що загальна вартість продукції, що підлягає поставці за цим Договором, становить 257 214,00 грн. (двісті п`ятдесят сім тисяч двісті чотирнадцять гривень 00 копійок), у тому числі ПДВ 42 869,00 грн. (сорок дві тисячі вісімсот шістсот дев`ять грн.00 коп.).

Згідно з пунктом 4.3 Договору розрахунок за продукцію здійснюється тільки після її фактичного отримання замовником на підставі належним чином оформлених накладних постачальника на відвантажену продукцію протягом 30 банківських днів.

Пунктом 5.2.3 Договору на замовника покладено обов`язок сплатити вартість продукції у порядку, передбаченому цим Договором.

Відповідно до пунктів 8.1, 10.1 Договору останній набирає чинності з дати його підписання сторонами, діє з моменту його підписання обома сторонами і до 31.12.2022 року, а в частині проведення розрахунків - до повного їх виконання.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору відповідач згідно з видатковою накладною від 13.05.2023 року № 14 поставив, а ВЧ НОМЕР_1 - прийняла погоджену означеними контрагентами у специфікації (додатку № 1 до Договору) продукцію загальною вартістю 214 345,00 грн. без ПДВ. Разом із тим, загальна вартість цієї продукції разом з ПДВ склала 257 214,00 грн., у тому числі ПДВ - 42 869,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що продукція, поставлена Товариством на підставі вищевказаної видаткової накладної, була у повному обсязі оплачена замовником згідно з платіжним дорученням від 16.05.2022 року № 727 на суму 257 214,00 грн. з призначенням платежу: "1003020;2260; запчастини для бронетехніки; згідно дог. від 11.05.2022р № 9 (БТС), накладна від 13.05.2022р. № 14; в т.ч. ПДВ - 42 869,00 ".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор посилався на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 року № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - Постанова) встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Відповідачу направлено претензію від 05.05.2023 року № 18/12/5-1691 про повернення коштів, що становлять суму сплаченого позивачем-2 ПДВ у розмірі 42 869,00 грн. Однак, відповіді на претензію позивач-2 не отримав.

Прокурор звернувся до суду з даним позовом про визнання недійсним пункту 4.2 Договору в частині включення до його ціни суми ПДВ, а також стягнення з Товариства на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 42 869,00 грн. безпідставно набутих коштів та нарахованих 3 % річних у розмірі 1 335,40 грн., інфляційних втрат в сумі 6 330,81 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у рішенні від 01.04.2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до змісту частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також 4) зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - другий частини четвертої).

У постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року в справі № 924/1256/17 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:

- з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;

- прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України);

- участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини третя, четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру");

- щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду;

- підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Отже, у наведеній справі колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що для підтвердження судом підстав для представництва інтересів прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган.

Однією з підстав для представництва є бездіяльність компетентного органу, яку прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року в справі №912/2385/18 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим;

- частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Суд зазначає, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Водночас, аби інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм та судової практики стосовно представництва прокурором держави в суді, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави позивачами.

Так, при зверненні із вказаним позовом в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 та ВЧ НОМЕР_1, Прокурор посилався на те, що до інтересів держави безпосередньо належить дотримання вимог законодавства, що регулює питання управління та використання бюджетних коштів, а протиправне витрачання коштів з бюджету підриває матеріальну основу органів влади, а також держави в цілому.

Крім того, повномасштабне вторгнення російської федерації та введення в Україні правового режиму воєнного стану об`єктивно зумовило виникнення складної економічної ситуації, необхідності додаткового фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, що виконують завдання з безпосередньої відсічі ворогу.

У зв`язку з цим, захист інтересів держави у бюджетних правовідносинах, у тому числі при зайвому витрачанні чи заволодінні бюджетними коштами, є основним пріоритетом роботи усіх органів, у тому числі прокуратури, а порушення у цій сфері є неприпустимим в умовах сьогодення.

Забезпечення національної безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій держави, основні завдання із захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на Збройні Сили України та інші військові формування. Водночас, успішні дії останніх безпосередньо залежать від рівня їх матеріального-технічного забезпечення.

За таких обставин, протиправне отримання відповідачем бюджетних коштів та тривале їх неповернення беззаперечно вказує на наявність порушень державних інтересів, що зобов`язує прокурора вчинити дії для їх захисту у судовому порядку. Адже указані кошти можна було б додатково використати для матеріально-технічного забезпечення, бойової готовності та боєздатності військових підрозділів Національної гвардії України, які виконують бойові завдання, та, як наслідок, для забезпечення національної безпеки України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Національну гвардію України" Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії росії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про Національну гвардію України" Національна гвардія України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про Національну гвардію України" до складу Національної гвардії України, зокрема, входять, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, навчальні військові частини (центри).

Організаційно Національна гвардія України складається з органів військового управління (головного органу військового управління Національної гвардії України та органів військового управління оперативно-територіальних об`єднань Національної гвардії України), з`єднань, військових частин (підрозділів), вищих військових навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів охорони здоров`я та установ.

Відповідно до статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

За умовами статті 2 Закону України "Про Національну гвардію України" основними функціями Національної гвардії України, зокрема, є захист конституційного ладу України, цілісності її території від спроб зміни їх насильницьким шляхом; охорона громадської безпеки і порядку, забезпечення захисту та охорони життя, здоров`я, прав, свобод і законних інтересів громадян; участь у забезпеченні громадської безпеки та охороні громадської безпеки і порядку під час проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій та інших масових заходів, що створюють небезпеку для життя та здоров`я громадян.

Крім того, ненадходження коштів до державного бюджету перешкоджає державі у здійсненні покладених на неї зобов`язань.

Таким чином, саме Головне управління Національної гвардії України, як орган, уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у органах Національної гвардії України, а також ВЧ НОМЕР_1 , як сторона оспорюваного правочину, є органами державної влади, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах. Відтак, саме вони визначені Прокурором позивачами у цій справі та саме вони мали б захищати інтереси держави за вказаних у позовній заяві обставин.

З матеріалів справи також вбачається, що листом від 28.04.2023 року № 16/700вих.23 Прокурор з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді звернувся до ВЧ НОМЕР_1 з вимогою про надання відомостей та документів щодо обставин укладення та виконання Договору, а також інформації щодо того, чи зверталася ВЧ НОМЕР_1 до суду з позовом про стягнення зайво сплаченого ПДВ при закупівлі товару за Договором у воєнний час.

Крім того, листом від 19.05.2023 року № 16/1252 вих.-23 Прокурор у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 та ВЧ НОМЕР_1 з повідомленням, в якому вказав, що протягом тривалого часу зайво сплачені позивачем-2 на користь Товариства бюджетні кошти за Договором повернуті не були, що суперечить інтересам держави та заподіює їй збитки. З огляду на викладене, Прокурор просив позивачів повідомити про те, чи вживалися та чи будуть вживатися ними заходи до усунення вказаних порушень, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про повернення сплачених коштів у вигляді ПДВ, а також стягнення відповідних річних та інфляційних втрат за користування ними. Крім того, у наведеному листі Прокурор звернув увагу на те, що у разі невжиття заходів представницького характеру, останнім буде подано до господарського суду міста Києва позов в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 та ВЧ НОМЕР_1 про стягнення державних коштів.

Листом від 30.05.2023 року № 27/10/2/2-5792/06 Головне управління Національної гвардії України повідомило Прокурора про відсутність у нього документів, пов`язаних з укладенням та виконанням Договору, а також вказало, що воно не є стороною цього правочину.

Разом із тим, листом від 09.06.2023 року № 18/10/32259 ВЧ НОМЕР_1 повідомила Прокурора про те, що позивач-2 згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" задіяний у проведенні заходів правового режиму воєнного стану в Україні та не звертався до господарського суду з позовною заявою про повернення зайво сплачених коштів від Товариства. Разом із тим, ВЧ НОМЕР_1 вказала, що у разі самостійного пред`явлення Прокурором позову в інтересах держави, позивач-2 надасть усі необхідні документи.

Слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження вжиття компетентними органами (позивачами) необхідних та достатніх заходів, направлених на повернення безпідставно перерахованих Товариству бюджетних коштів у вигляді ПДВ, протягом розумного строку після того, як позивачам стало відомо про порушення інтересів держави.

Прокурор зазначав, що така поведінка позивачів ним розцінена як нездійснення уповноваженими органами, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави, причиною чого є воєнний стан, а тому така усвідомлена пасивна поведінка позивачів є достатніми підставами для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що Прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у справі № 910/9524/23.

Щодо суті означеного спору, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, слід встановлювати наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За приписами частин 1, 3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Як було зазначено вище, за умовами пункту 4.2 Договору загальна вартість продукції, що підлягає поставці за цим Договором, становить 257 214,00 грн. (двісті п`ятдесят сім тисяч двісті чотирнадцять гривень 00 копійок), у тому числі ПДВ 42 869,00 грн. (сорок дві тисячі вісімсот шістсот дев`ять грн.00 коп.).

У спірних у даній справі правовідносинах можливо припустити, що спірний Договір міг бути укладений його сторонами без включення до нього умов щодо ПДВ в розмірі 20 %. При цьому, суд зауважує, що хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін.

Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 року в справі № 910/12764/20.

Податок на додану вартість, визначений в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Разом із тим, 02.03.2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову.

Так, відповідно до пунктів 1, 2 Постанови до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Національної гвардії, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця Постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022 року.

Відповідно до положень Постанови, її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні". Постанова містить посилання на норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, за яким за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

У листі-роз`ясненні від 29.07.2022 року № 8271/6/99-00-21-03-02-06 Державна податкова служба України виклала висновки щодо застосування Постанови та вказала, що нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та Постанови, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені Постановою.

При цьому, норми Кодексу не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов`язком, а не правом платника податку.

Також ДПС зазначила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.

Тобто, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.

Судом встановлено, що Договір від 11.05.2022 року укладено між ВЧ НОМЕР_1 та Товариством після прийняття Постанови. При цьому, пункт 4.2 Договору містить положення про те, що сума цього правочину включає в себе ПДВ (42869,00 грн.).

Таким чином, оскільки замовником товару за Договором є ВЧ НОМЕР_1, наведений пункт 4.2 Договору суперечить Постанові у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 42869,00 грн., а не за нульовою ставкою.

Водночас, судом взято до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03.12.2021 року в справі № 910/12764/20 про те, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Відтак, Верховний Суд у вказаній постанові відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 року в справі № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору), та зазначив про незгоду із висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 року в справі № 910/22319/16, від 08.08.2019 року в справі № 911/1626/18.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог Прокурора щодо визнання недійсним пункту 4.2 Договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача суми податку на додану вартість у розмірі 42869,00 грн., сплаченої позивачем-2 за Договором, суд зазначає наступне.

За положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 42869,00 грн. отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, а також зважаючи на наявність правових підстав для визнання недійсним пункту 4.2 Договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення Товариства за рахунок бюджетних коштів поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.02.2022 року в справі № 916/707/21.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача отриманої ним за Договором суми податку на додану вартість у розмірі 42869,00 грн., як безпідставно набутих грошових коштів.

Розглянувши заявлені Прокурором вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 1 335,40 грн., нарахованих у період з 18.05.2022 по 31.05.2023 на суму боргу в розмірі 42869,00 грн., а також інфляційних втрат в сумі 6 330,81 грн., нарахованих на означену суму боргу протягом наведеного періоду, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування компенсаційних виплат на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року в справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 року в справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 року в справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та інших.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року в справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 року в справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Отже, за змістом статей 625, 1212 Цивільного кодексу України положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.04.2018 року в справі № 910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 15.04.2015 року в справі № 910/2899/14 та від 01.06.2016 року в справі № 910/22034/15.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Оскільки розмір нарахованих Прокурором компенсаційних виплат відповідає вищезазначеним приписам законодавства, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість його вимог про стягнення з Товариства 1335,40 грн. 3 % річних та 6 330,81 грн. інфляційних втрат.

За умовами частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищенаведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Прокурора у даній справі у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним пункт 4.2 договору № 9 (БТС) від 11.05.2022, який укладено між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Механікум" (02218, місто Київ, вулиця Райдужна, будинок 13; код ЄДРПОУ 42579136) в частині включення до ціни договору суми ПДВ.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Механікум" (02218, місто Київ, вулиця Райдужна, будинок 13; код ЄДРПОУ 42579136) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2) суму сплаченого ПДВ у розмірі 42 869 (сорок дві тисячі вісімсот шістдесят дев`ять) грн 00 коп, 3% річних у розмірі 1 335 (два тисяча триста тридцять п`ять) грн 40 коп., інфляційні витрати у розмірі 6 330 (шість тисяч триста тридцять) грн 81 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Механікум" (02218, місто Київ, вулиця Райдужна, будинок 13; код ЄДРПОУ 42579136) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (01014, місто Київ, вулиця Болбочана Петра, будинок 8а; код ЄДРПОУ 38347014) витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 00 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України і може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено тат підписано 20.11.2023.

Суддя М.Є. Літвінова