Рішення

від 14.11.2023 по справі 916/1726/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" листопада 2023 р. м. Одеса Справа № 916/1726/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Степанової Л.В.

при секретарі судового засідання Крайнюк А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Чебан Я.С. адвокат;

від відповідача: Поліщук О.Г. адвокат;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрацій Білгород-Дністровського морського порту) до відповідача Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» про стягнення 56812,75грн

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрацій Білгород-Дністровського морського порту) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» 56812,75грн у тому числі 6858,06грн 3% річних, 49954,69грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрацій Білгород-Дністровського морського порту) посилається на невиконання Державним підприємством «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» рішення Господарського суду Одеської області від 21.08.2019р по справі №916/1617/19 та рішення Господарського суду Одеської області від 23.12.2021р по справі №916/3282/21.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.05.2023р відкрито провадження у справі №916/1726/23, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.06.2023р о 11:15.

В підготовчому засіданні від 15.06.2023р було оголошено перерву на 03.08.2023р о 11:10, про що зазначено у протоколі судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.06.2023р повідомлено учасників справи про дату та час підготовчого засідання.

Однак, у зв`язку із перебуванням судді Степанової Л.В. у відпустці з 03.07.2023р по 17.08.2023р включно, підготовче засідання 03.08.2023р о 11:10 не відбулося.

Враховуючи повернення судді Степанової Л.В. з відпустки, ухвалою суду від 15.08.2023р призначено підготовче засідання на 29.08.2023р о 12:20.

В підготовчому засіданні від 29.08.2023р було оголошено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.08.2023р закрито підготовче провадження у справі №916/1726/23, призначено справу до розгляду по суті на 07.09.2023р о 12:40 та повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.

В судовому засіданні від 07.09.2023р було оголошено перерву на 19.09.2023р о 12:50 про що зазанчено в протоколі судового засідання.

Однак, у зв`язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 12.09.2023р по 20.09.2023р включно, судове засідання 19.09.2023р о 12:50 не відбулося.

Враховуючи повернення судді Степанової Л.В. з лікарняного, ухвалою суду від 21.09.2023р призначено судове засідання на 24.10.2023р о12:50.

Однак, у зв`язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 19.10.2023р, судове засідання 24.10.2023р о 12:50 не відбулося.

Враховуючи повернення судді Степанової Л.В. з лікарняного, ухвалою суду від 25.10.2023р призначено судове засідання на 14.11.2023р о 12:55.

У судовому засіданні від 14.11.2023р було оголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі №916/1726/23.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Як вказує позивач, 02.01.2018 року між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» в особі Білгород-Дністровської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (позивач, Виконавець) та Державним підприємством «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (відповідач, Замовник) було укладено договір про надання послуг №3-П-БДФ-18 (далі договір) відповідно до умов якого Виконавець протягом строку дії договору за письмовими заявками Замовника зобов`язується надати Замовнику можливість використання території п/п Бугаз Білгород-Дністровської філії ДП «АМПУ» для здійснення власної господарської діяльності (п.1.1. договору). У пункті 2.3. договору визначено обов`язки Замовника, серед яких у п.п. 2.3.1 визначено обов`язок оплатити вартість наданих послуг в порядку і в терміни, передбачені Розділом 3 цього договору. Згідно п.3.1. договору, загальна вартість послуг за цим договором не може перевищувати 600000,00грн, в т.ч. ПДВ 20% - 100000,00грн. Розмір плати за одиницю послуги визначено в Переліку послуг, що надаються БДФ ДП «АМПУ» (Додаток № 1, який є невід`ємною частиною договору). Згідно п. 3.2. договору, визначення розміру суми, що підлягає сплаті за надані послуги Виконавцем за місяць, здійснюється на підставі фактичного використання території п/п Бугаз, що визначається у Акті наданих послуг. Пунктом 4.1 договору встановлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань за даним договором, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Пунктом 4.2. договору передбачено, що спори і розбіжності, які можуть виникнути при виконанні цього договору, по можливості вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Згідно пункту 4.3. договору, в разі недосягнення згоди в результаті проведених переговорів сторона, що заявила про існування суперечки або розбіжностей за даною угодою, направляє іншій стороні письмову претензію, відповідь на яку має бути надана заявникові протягом 30 календарних днів з дати її одержання. У випадку, якщо відповідь не представлена в зазначений термін, претензія вважається прийнятою. В разі неможливості вирішення суперечок шляхом переговорів в претензійному порядку, вони підлягають вирішенню у господарському суді. За умовами п. 6.7. договору, закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Позивач зазначає, що 03.06.2019р позивачем до Господарського суду Одеської області була направлена позовна заява про стягнення з відповідача заборгованості, інфляційних втрат, пені та 3% річних загальним розміром 183562,25грн за договором №3-П-БДФ-18 від 02.01.2018р станом на 03.06.2019р та відкрито провадження по справі №916/1617/19. Господарським судом Одеської області 19.07.2019р прийнято рішення по справі №916/1617/19 про часткове задоволення позовних вимог позивача. 14.08.2019р Господарським судом Одеської області видано наказ про примусове виконання рішення по справі №916/1617/19. Загальна сума коштів, що підлягає стягненню з відповідача згідно наказу від 14.08.2019р №916/1617/19, складає 180489,78грн, з яких основний борг - 155805,13грн, 3% річних - 4264,04грн., пені - 5825,92грн, інфляційних втрат - 11841,25грн та витрат по сплаті судового збору - 2753,44грн. На даний час рішення Господарського суду Одеської області по справі №916/1617/19 виконано відповідачем частково, лише на суму 1000,00грн (платіжне доручення №873 від 13.09.2019р).

Як зазначає позивач, у зв`язку з невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Одеської області від 21.08.2019р по справі №916/1617/19, за невиконання зобов`язання по сплаті заборгованості, позивачем відповідачу були нараховані 3% річних та інфляційні втрати загальним розміром 36429,38грн та 28.10.2021р подана позовна заява про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за договором №3-П-БДФ-18 від 02.01.2018р станом на 28.10.2021р та відкрито провадження по справі №916/3282/21. Господарським судом Одеської області 23.12.2021р прийнято рішення по справі №916/32821/21 про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі. 17.01.2022р Господарським судом Одеської області видано наказ №916/3282/21. Загальна сума коштів, що підлягає стягненню з відповідача згідно наказу №916/3282/21 від 17.01.2022, складає 36429,38грн з яких 12396,38грн - 3 % річних, 24033,00грн - інфляційних втрат, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270,00грн. На даний час рішення Господарського суду Одеської області по справі №916/1617/19 та рішення Господарського суду Одеської області по справі №916/3282/21 не виконані відповідачем.

Позивач зазначає, що договором не встановлений інший розмір процентів за прострочення оплати рахунків за договором.

Позивач вказує, що якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. У зв`язку з невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2019р по справі №916/1617/19 та рішення Господарського суду Одеської області від 23.12.2021р по справі №916/3282/21, за невиконання зобов`язання по сплаті заборгованості, позивачем додатково нараховані відповідачу 3% річних та інфляційні втрати станом на 20.04.2023р.

Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача 6858,06грн 3% річних та 49954,69грн інфляційних втрат.

Відповідач проти позовних вимог заперечує посилаючись на те, що загальна сума основного боргу відповідача перед позивачем за договором склала 154805,13грн з урахуванням часткової оплати відповідачем суми у розмірі 1000,00грн та яка підтверджена відповідним судовим рішенням від 19.07.2019р у справі 916/1617/19. Загальна сума штрафних санкцій за зазначеною сумою заборгованості на підставі рішень судів, з урахуванням рішення від 23.12.2021р у справі №916/3282/21 склала 63384,03грн в тому числі: пеня у розмірі 5825,92грн, 3% річних 16660,42грн, інфляційні витрати 35874,25грн. Окремо витрати по сплаті судового збору склали 5023,44грн. Таким чином, сума штрафних санкцій для відповідача вже складає 41% відсотка від суми основного боргу. Ціна цього позову, яка заявлена позивачем у справі що розглядається, складає 56812,75грн. Тобто позивач загалом очікує отримати штрафні санкції на загальну суму 120196,78грн тобто 78% від суми основного боргу.

Відповідач зазначає, що ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» є державним підприємством, уповноваженим органом управління якого виступає Фонд державного майна України. ДП «БДМТП» здійснює свою діяльність на підставі Статуту, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 07.10.2021р №1775. Основним напрямком діяльності позивача є допоміжне обслуговування водного транспорту (код за КВЕД 52.22), перевалка вантажів на судна з використанням водних ресурсів. Вся інфраструктура Білгород-Дністровського морського порту створена і спрямована для функціонування саме задля перевалки вантажів на судна та транспортування їх у міжнародних сполученнях. На території Білгород-Дністровського морського порту створено та офіційно зареєстровано пост митного контролю на кордоні України Одеської регіональної митниці. Основна діяльність ДП «БДМТП» напряму залежить від належного виконання своїх обов`язків ДП «АМПУ» до складу якого належить Білгород- Дністровська філія. ДП «АМПУ» здійснює свою діяльність відповідно до Статуту, в редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 14.01.2022р № 14. Відповідно до абзаців 4-6 пункту 6 Статуту, предметом діяльності ДП «АМПУ» є: здійснення навігаційного забезпечення на внутрішніх водних шляхах, віднесених до категорії судноплавних; організація та виконання промірних, тральних, днопоглиблювальних та дноочисних робіт; здійснення лоцманського проведення суден в морських портах та на підходах до них ( служба капітану порту). Відповідно до пунктів 15,16 частини 1 статті 15 Закону України «Про морські порти» адміністрація морських портів України утворюється, зокрема з метою: забезпечення створення рівних і конкурентних умов ведення господарської діяльності та отримання послуг у морському порту; контролю і підтримання оголошених глибин. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.02.2022р №136 «Про затвердження переліку внутрішніх морських вод і внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних» паспортна глибина акваторії морського порту Білгород-Дністровський, підхідного каналу має становити 5,5м, але не менше оголошеної осадки судна для можливості заходу суден в акваторію Білгород-Дністровського морського порту. Зрозуміло, що чим більші глибини прохідного каналу Дністровського лиману та акваторії Білгород-Дністровського морського порту, тим більш вантажопідйомні судна можуть заходити під навантаження/розвантаження, що напряму впливає на обсяги перевалки вантажів та прибутковість ДП «БДМТП», при цьому відсутність необхідних глибин унеможливлює здійснення належної господарської діяльності та отримання прибутку, як ДП «БДМТП» так і будь-яким залученим портовим оператором в порту. Натомість, починаючи з 2018 року, ДП «АМПУ», до складу якого входить Білгород-Дністровська філія з невідомих причин не виконує обов`язки, які покладені на нього чинними нормативними актами та статутними документами.

Як вказує відповідач, з травня 2021 року, з вини позивача, будь-який судозахід до Білгород-Дністровського морського порту припинено взагалі, що автоматично позбавило можливості належного виконання своїх зобов`язань відповідачем як боржником перед позивачем як кредитором. За наслідками неможливості здійснення повноцінної господарської діяльності через відсутність тривалий час належних глибин та судозаходу, у ДП «БДМТП» виникла кредиторська заборгованість, яка станом на 01.01.2023р складає 120328650,76грн.

Відповідач зазначає, що за рішеннями судів, з огляду на наявність такого права, штрафні та додаткові грошові санкції в значних розмірах продовжують нараховуватись ДП «БДМТП», що, на думку відповідача, в даному конкретному випадку, взагалі позбавляє позивача будь-якої мотивації здійснювати свої прямі обов`язки, які передбачені чинним законодавством та статутними документами.

Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а у випадку задоволення позовних вимог, посилаючись на ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, просить зменшити розмір штрафних санкцій на розсуд суду.

Позивач у своїй відповіді на відзив відповідача зазначає, що Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а як встановлено у ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, 02.01.2018р між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання послуг №3-П-БДФ-18 відповідно до умов якого Виконавець протягом строку дії договору за письмовими заявками Замовника зобов`язується надати Замовнику можливість використання території п/п Бугаз Білгород-Дністровської філії ДП «АМПУ» для здійснення власної господарської діяльності.

Враховуючи невиконання відповідачем умов договору щодо оплати наданих послуг, позивач 03.06.2019р звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача заборгованості, інфляційних втрат, пені та 3% річних загальним розміром 183562,25грн за договором №3-П-БДФ-18 від 02.01.2018р станом на 03.06.2019р та відкрито провадження по справі №916/1617/19. Господарським судом Одеської області 19.07.2019р прийнято рішення по справі №916/1617/19 про часткове задоволення позовних вимог позивача. 14.08.2019р Господарським судом Одеської області видано наказ про примусове виконання рішення по справі №916/1617/19. Загальна сума коштів, що підлягає стягненню з відповідача згідно наказу від 14.08.2019р №916/1617/19, складає 180489,78грн, з яких основний борг - 155805,13грн, 3% річних - 4264,04грн., пені - 5825,92грн, інфляційних втрат - 11841,25грн та витрат по сплаті судового збору - 2753,44грн. На даний час рішення Господарського суду Одеської області по справі №916/1617/19 виконано відповідачем частково, лише на суму 1000,00грн (платіжне доручення №873 від 13.09.2019р).

У зв`язку з невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Одеської області від 21.08.2019р по справі №916/1617/19, за невиконання зобов`язання по сплаті заборгованості, позивачем відповідачу були нараховані 3% річних та інфляційні втрати загальним розміром 36429,38грн позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за договором №3-П-БДФ-18 від 02.01.2018р станом на 28.10.2021р та відкрито провадження по справі №916/3282/21. Господарським судом Одеської області 23.12.2021р прийнято рішення по справі №916/32821/21 про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі. 17.01.2022р Господарським судом Одеської області видано наказ №916/3282/21. Загальна сума коштів, що підлягає стягненню з відповідача згідно наказу №916/3282/21 від 17.01.2022, складає 36429,38грн з яких 12396,38грн - 3 % річних, 24033,00грн - інфляційних втрат, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270,00грн. На даний час рішення Господарського суду Одеської області по справі №916/1617/19 та рішення Господарського суду Одеської області по справі №916/3282/21 не виконані відповідачем.

Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, його порушення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Відповідну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 р. у справі № 922/2391/16.

У постановах від 05.08.2020 р. у справі № 906/282/16, від 13.08.2019 р. у справі № 910/11164/16, від 12.06.2018 р. у справі № 927/976/16, від 29.04.2020 р. у справі № 906/557/19 викладені висновки Верховного Суду щодо застосування ст.75 ГПК України, відповідно до яких обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Преюдиціальність обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Частиною 3 ст.14 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст.612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В силу ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Як визначено у п.4.1 договору у випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначеному цим договором та чинним законодавством України.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно із правовим висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 10.12.2019р у справі №912/2750/18 правовий аналіз положень ст.ст.526,599,611,625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Зазначена позиція підтверджена, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 р. у справі № 916/190/18.

У кредитора згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020р у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 р. у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 р. у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18.

Враховуючи, що станом на день розгляду справи рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2019р по справі №916/1617/19 та від 23.12.2021р по справі №916/3282/21 не виконані відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у сумі 6858,06грн за період з 29.10.2021р по 20.04.2023р, вважає його вірним та зазначає, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у сумі 6858,06грн.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат у сумі 49954,69грн за період з 29.10.2021р по 20.04.2023р, вважає його вірним та зазначає, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати у сумі 49954,69грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить у випадку задоволення позовних вимог зменшити розмір штрафних санкцій.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (п. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (п. 3 ст. 549 ЦК України).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Водночас формулювання ст. 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11).

Отже, проценти та інфляційні нарахування, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями.

Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України визначено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Оскільки проценти та інфляційні втрати, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, суд не має правових підстав для їх зменшення, тому відмовляє відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Одночасно, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року).

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v.), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України»).

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрацій Білгород-Дністровського морського порту) до відповідача Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» про стягнення 56812,75грн у тому числі 6858,06грн 3% річних, 49954,69грн інфляційних втрат, обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2684,00грн. покласти на відповідача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 86, 129, ст.ст. 232-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрацій Білгород-Дністровського морського порту) до відповідача Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» про стягнення 56812,75грн у тому числі 6858,06грн 3% річних, 49954,69грн інфляційних втрат - задовольнити у повному обсязі..

2. Стягнути з Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81, код ЄДРПОУ 01125689) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрацій Білгород-Дністровського морського порту) (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81, код ЄДРПОУ 38728376) 6858,06грн 3% річних, 49954,69грн інфляційних втрат, 2684,00грн судового збору.

Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.

Повне рішення складено 20 листопада 2023 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.В. Степанова