Рішення

від 08.11.2023 по справі 920/965/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.11.2023м. СумиСправа № 920/965/23

Господарський суд Сумської області у складі судді Соп`яненко О.Ю., за участі секретаря судового засідання Бардакової О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи №920/965/23 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Фермерського господарства Лілея (42516, Сумська область, Роменський район, с. Панасівка, вул. Надлісся, 24, код ЄДРПОУ 23995505),

до відповідача: Липоводолинської селищної ради (42500, Сумська область, Роменський район, смт. Липова Долина, вул. Роменська, 10, код ЄДРПОУ 04390972),

про визнання права постійного користування земельною ділянкою

За участі представників сторін:

від позивача Маківський В.В. (в режимі відеоконференції)

від відповідача не з`явився;

УСТАНОВИВ:

Ухвалою суду від 21.08.2023 провадження у справі № 920/965/23 відкрито за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 11.09.2023, 12:00.

Ухвалою суду від 11.09.2023 у справі № 920/965/23 відкладено підготовче засідання на 09.10.2023, 12:30.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 09.10.2023 закрито підготовче провадження у справі № 920/892/23; призначено розгляд справи по суті на 08.11.2023.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд визнати за Фермерським господарством Лілея право постійного користування на земельну ділянку площею 10,0 га, кадастровий номер 5923283800:05:005:0073, яка була надана ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії СМ № 00040, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 28 від 28.08.1996 року.

11.09.2023 від представника позивача Фермерського господарства Лілея адвоката Маківського В.В. надійшла заява, в якій просить суд розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

09.10.2023 від представника позивача Фермерського господарства Лілея адвоката Маківського В.В. надійшла заява в якій просить суд провести підготовче судове засідання 09.10.2023 о 12:30 без його участі, наполягає на задоволенні позовних вимог. Додаткових заяв та клопотань немає.

08.11.2023 представником відповідача подано клопотання, в якому не заперечує проти позовних вимог та просить розглянути справу без участі представника Липоводолинської селищної ради.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасника справи, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

09 червня 1995 року згідно із рішенням Липоводолинської районної ради Березі Петру Дмитровичу для ведення селянського (фермерського) господарства було надано у постійне користування земельну ділянку площею 10.0000 га.

07 серпня 1996 року ОСОБА_1 зареєстрував фермерське господарство «Лілея» (код ЄДРПОУ 23995505, 42516, Сумська область, Роменський район (колишній Липоводолинський район), с. Панасівка, вул. Надлісся, 524). 28 серпня 1996 року на вказану земельну ділянку було видано держаний акт серії СМ №00040 (а.с. 38).

У подальшому земельній ділянці присвоєно кадастровий номер: 5923283800:05:005:0073 та внесено відомості до Державного земельного кадастру (а.с. 32).

05.02.2021 року речове право на землю (право власності) було зареєстровано у Державному реєстрі прав на нерухоме майно за Липоводолинською селищною радою (інформаційна довідка №327985682, а.с. 36).

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 ).

У свою чергу, донька ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як спадкоємець, у встановлений законом спосіб прийняла спадщину.

Відповідно до рішення Липоводолинського районного суду по справі №581/457/21 від 02.11.2021 року визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_1 право на майнові права засновника фермерського господарства «Лілея» (Код ЄДРПОУ - 23995505), яке було зареєстровано 07.08.1996 року за №16171200000000322.

06 жовтня 2022 року проведені збори фермерського господарства «Лілея», оформлені протоколом №1, на яких було вирішено наступне: ОСОБА_2 одноособово прийняла права засновника ФГ «Лілея»; виключено ОСОБА_1 зі складу засновників; змінено юридичну адресу Фермерського господарства, а саме з: АДРЕСА_1 ; сформовано та затверджено складений капітал: ОСОБА_2 - 100%, що в грошовому еквіваленті становить 100.00 гривень; головою фермерського господарства призначено ОСОБА_2 ; внесено відповідні зміни до статуту.

У подальшому ОСОБА_2 вирішила зареєструвати за ФГ «Лілея» право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5923283800:05:005:0073.

Так, у лютому 2023 року ОСОБА_2 звернулася до державного реєстратора Комишанської сільської ради, проте отримала відмову у проведенні реєстраційних дій №66506139 від 22 лютого 2023 року, в якій вказано, що відсутні будь-які документи, які підтверджують право постійного користування за ФГ «Лілея».

06.04.2023 року ОСОБА_2 звернулася з аналогічною заявою до Липоводолинської селищної ради, на яку отримала відповідь №02-05/1120 від 19.04.2023 року з відмовою, у якій зазначено, що вказані дії знаходяться за межами компетенції органів місцевого самоврядування.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся до суду та просить визнати за Фермерським господарством Лілея право постійного користування на земельну ділянку.

Відповідно до частини першої статті 51 Земельного кодексу України від 18.12.90 N561-XII (у редакції Закону від 05.05.93 № 3179-ХІІ (3179-12), яка діяла на момент створення ФГ "Лілея") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 05.05.93 № 3179-ХІІ (3179-12), яка діяла на момент створення ФГ "Лілея") користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей повинно бути, як правило, довгостроковим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 05.05.93 № 3179-ХІІ (3179-12), яка діяла на момент створення ФГ "Лілея") право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Враховуючи зазначені норми законодавства, які діяли на момент створення фермерського господарства, вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-ХІІ "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 22.06.93 № 3312-ХІІ, яка діяла на момент створення ФГ "Лілея"; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-ІV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законодавством, чинним на момент створення фермерського господарства "Лілея", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності ФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації фермерського господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства.

У подальшому, 19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-ІV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-ІV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-ІV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937- ІV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937- ІV).

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-ІУ можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Відповідно до постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним (пункт 7.27).

Так, статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 05.05.93 № 3179-ХІІ (3179-12), на момент створення ФГ "Лілея"), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (чинному на момент створення ФГ "Лілея", і на даний час) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника ФГ відсутня.

Оскільки правове становище ФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення ФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття ФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення ФГ і подальшої державної реєстрації ФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

У разі смерті громадянина - засновника ФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зазначено, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Суд дійшов висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 5923283800:05:005:0073 була надана у постійне користування ОСОБА_1 з метою створення в подальшому фермерського господарства, таке фермерське господарство ним було створене та зареєстроване як юридична особа, а тому його смерть не є підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, яке і залишається за фермерським господарством «Лілея» до часу припинення його діяльності.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судом встановлено, що позивачем у позовній заяві не зазначено про стягнення з відповідача витрат зі сплати судового збору, а тому суд не здійснює розподіл судових витрат на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов Фермерського господарства Лілея до Липоводолинської селищної ради - задовольнити повністю.

2. Визнати за Фермерським господарством Лілея право постійного користування на земельну ділянку площею 10,0 га, кадастровий номер 5923283800:05:005:0073, яка була надана ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії СМ № 00040, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 28 від 28.08.1996 року.

3. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписаний 20.11.2023.

СуддяО.Ю. Соп`яненко