Рішення

від 15.11.2023 по справі 922/2657/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2023м. ХарківСправа № 922/2657/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н. А.

за участю секретаря судового засідання Желтухіна А. М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Садівничого Товариства «Центр» (код ЄДРПОУ 25454989, 62433, Харківська область, м. Люботин, сел. Гиївка, вул. Садова),

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 )

про визнання недійсним рішення загальних зборів, оформлене протоколом № 1 від 16 квітня 2022 року,

за участі представників учасників справи:

позивача - Суслова В. Ю.,

відповідача - Лєсніченка В. М.,

третьої особи - не з`явився, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач по справі) звернулась до Господарського суду Харківської області із позовом до Садівничого Товариства «Центр» (відповідач по справі) про визнання недійсним рішення загальних зборів, оформлене протоколом № 1 від 16 квітня 2022 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2657/23; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; почато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 12.07.2023; встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву, у зазначений строк відповідач має надіслати суду відзив, який повинен відповідати вимогам статті 165 ГПК України, і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову, копію відзиву та доданих до нього документів відповідач має надіслати (надати) іншим учасникам справи одночасно із надсиланням (наданням) відзиву до суду та докази надіслання надати суду разом із відзивом на позов; позивачу, згідно ст. 166 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання; відповідачу, згідно ст. 167 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь на відзив з дня його отримання; повідомлено учасників справи про можливість одержання інформації по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/; роз`яснено учасникам справи, що відповідні заяви по суті справи повинні відповідати вимогам статей 161-165 ГПК України та мають бути подані у строк, визначений ГПК України та ухвалі суду, письмові докази подаються до суду в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (ст. 91 ГПК України), звернуто увагу сторін на те, що усі заяви, клопотання, пояснення, докази тощо, які подаються до суду, мають бути одночасно направлені іншим учасникам справи.

Протокольною ухвалою суду від 12.07.2023 відкладено підготовче засідання у справі № 922/2657/23 на 26.07.2023.

24.07.2023 (вх. № 19289/23) на адресу Господарського суду Харківської області надійшло клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи, в якому позивач просив суд залучити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ). В обґрунтування вказаного клопотання посилався на те, що ОСОБА_2 є виконуючим обов`язки голови Садівничого Товариства «Центр», відтак рішення, яке позивач просить суд визнати недійсним, зачіпає інтереси вказаної особи.

В призначене 26.07.2023 судове засідання представники сторін не з`явились. Представник позивача подав через канцелярію господарського суду заяву, в якій просив суд продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів, розгляд справи відкласти та проводити судове засідання 26.07.2023 без участі представника позивача, також підтримав раніше подане клопотання про залучення до участі у справі третьої особи.

Відповідач явку свого повноважного представника в призначене судове засідання не забезпечив, про причини неявки господарський суд не повідомив, ухвала суду про відкриття провадження у справі повернулась на адресу суду з довідкою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою», ухвала-повідомлення від 17.07.2023 про призначення судового засідання на 26.07.2023 згідно відстеження із сайту АТ «Укрпошта» № 6102272414377 не вручена під час доставки.

Враховуючи неявку позивача в призначене судове засідання та подане клопотання позивача про відкладення розгляду справи, з огляду на неявку відповідача та одночасне неповідомлення про причини неявки, з метою дотримання рівності сторін та змагальності процесу, необхідністю забезпечення прав учасників справи, передбачених процесуальним законом, приймаючи до уваги необхідність залучення до участі у справі третьої особи та продовження строку підготовчого провадження, господарський суд ухвалою від 26.07.2023, продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів до 25.09.2023; розгляд справи № 922/2657/23 відклав на 13.09.2023; залучив до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ); вирішено позивачу запропонувати направити на адресу залученої третьої особи позовну заяву з доданими до неї документами, докази направлення надати господарському суду; встановлено залученій третій особі 5-ти денний строк для надання пояснень господарському суду з моменту отримання позовної заяви з доданими до неї документами.

В призначене 13.09.2023 судове засідання представники сторін не з`явились. Представник позивача подав через канцелярію господарського суду заяву (вх. № 24710/23 від 12.09.2023), в якій просив суд перенести розгляд справи на іншу дату в зв`язку з неможливістю прибути до Господарського суду Харківської області та просив суд продовжити знову строк підготовчого провадження на 30 днів, а також надав суду докази надсилання залученій третій особі позову з доданими до нього документами. Відповідач явку свого повноважного представника в призначене судове засідання не забезпечив, про причини неявки господарський суд не повідомив, ухвала суду від 26.07.2023 повернулась на адресу суду з довідкою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою». Третя особа явку свого повноважного представника в призначене судове засідання не забезпечила, про причини неявки господарський суд не повідомила, ухвала суду від 26.07.2023 повернулась на адресу суду з довідкою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою».

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.09.2023 приймаючи до уваги, що в підготовчому провадженні остаточно визначено предмет спору та характер спірних правовідносин, з`ясовані всі питання, визначені ст. 182 ГПК України, враховуючи, що судом вчинено всіх необхідних та можливих дій щодо повідомлення відповідача та третьої особи про дату, час та місце судового засідання, суд дійшов висновку, що мета підготовчого провадження у цій справі досягнута, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 04.10.2023.

Протокольною ухвалою суду від 04.10.2023 відкладено розгляд справи по суті на 25.10.2023, ухвалою суду від 05.10.2023 викликано третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_2 в судове засідання для надання пояснень в судове засідання з розгляду справи по суті на 25.10.2023, ухвала суду повернулась на адресу суду з довідкою відділення пошти про те, що адресат відсутній за вказаною адресою; ухвала повідомлення відповідачу про час та місце розгляду справи повернулась на адресу суду з довідкою відділення пошти про те, що "адресат відсутній за вказаною" адресою.

В судове засідання 25.10.2023 з`явився особисто позивач та його представник. Відповідач та третя особа в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, письмових заяв чи клопотань до суду не надавали. Позивач в судовому засіданні надав усні пояснення з приводу спору. Враховуючи неявку третьої особи в судове засідання для надання пояснень, явку якої суд визнавав обов`язковою, а також для з`ясування інформації щодо нового керівника відповідача, суд протокольною ухвалою оголосив перерву в розгляді справи по суті до 06.11.2023. Ухвалою суду від 30.10.2023 викликано третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_2 в судове засідання для надання пояснень в судове засідання з розгляду справи по суті на 06.11.2023.

В судове засідання 06.11.2023 з`явився представник позивача та представник відповідача. Представник відповідача заявив усне клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Для реалізації конституційного права на захист учасника судової справи суд надав представнику відповідача можливість ознайомитись з матеріалами справи та надати відповідні письмові пояснення, протокольною ухвалою оголосив перерву в судовому засіданні до 15.11.2023.

В судове засідання 15.11.2023 з`явився представник позивача, який позов підтримав та просив суд його задовольнити. Представник відповідача письмових пояснень суду не надав. Третя особа в судове засідання не з`явилась, ухвала суду про час та місце розгляду справи повернулась на адресу суду з довідкою відділення пошти про те, що "адресат відсутній за вказаною адресою". Господарський суд в нарадчій кімнаті постановив судове рішення за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши матеріали справи та з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

16.04.2022 року були скликані та проведені загальні збори СТ «Центр», на зборах були розглянуті питання та прийнято рішення про, зокрема, обрання голови та секретаря зборів СТ «Центр»; обрання виконуючої обов`язки Голови СТ «Центр» ОСОБА_3 , та інше, прийняте рішення було оформлене протоколом № 1 від 16 квітня 2022 року

Як стверджує позивач, збори були проведені з порушенням встановленого діючим законодавством та статутом СТ «Центр» порядку, без наявності відповідного кворуму зборів. Так, в протоколі від 16.04.2022 року не зазначено загальної кількості садівників, які є членами садівничого товариства «Центр»; стверджує, що в зборах не приймали участь та не були присутніми більша половина садоводів, а ті 74 особи, які зазначені в протоколі не всі є садоводами і діяли саме від себе без відповідних документів на представництво інтересів (частина осіб, що приймали участь у зборах, не є учасниками садівничого товариства «Центр», а саме: №2 - ОСОБА_4 , №3 ОСОБА_5 , № 7 ОСОБА_6 , № 8 ОСОБА_7 , №11 ОСОБА_8 , № 15 ОСОБА_9 , АДРЕСА_3 ОСОБА_10 , № 22 ОСОБА_11 , № 27 ОСОБА_12 , № 28- ОСОБА_13 , №39 ОСОБА_14 , №41- ОСОБА_15 , № 42 ОСОБА_16 , № 45 ОСОБА_17 , №48 ОСОБА_18 , № 51 ОСОБА_19 , №52 ОСОБА_20 , № 62 ОСОБА_21 , всього: 20 осіб); протокол загальних зборів підписаний не уповноваженими особами, не завірений печаткою; позивач стверджує, що в СТ «Центр» кількість садоводів складає 135 осіб, що підтверджується копією реєстру членів садівничого товариства «Центр» станом на 1 листопада 2021 року, іншого реєстру на теперішній час не складалося.

На підставі викладеного позивач вважає, що вказані загальні збори проведені з порушенням статуту садівничого товариства та Закону України «Про кооперацію», тобто було порушено порядок його скликання, а відтак прийняті на ньому рішенні є недійсними в зв`язку з відсутності кворуму.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до норми 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №617/1432/16 (провадження № 61-17024св18) зазначено, що згідно з чинним законодавством України садове товариство може створюватися у двох організаційно-правових формах: як кооператив і як громадська організація, тоді як від обраної організаційно-правової форми для садового товариства залежать порядок його державної реєстрації, а також порядок здійснення ним діяльності та основним правовим документом, що регулює діяльність кооперативу, є його статут.

Стаття 55 Господарського кодексу України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Господарською діяльністю у Господарському кодексі України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63 Господарського кодексу України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності.

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 Господарського кодексу України).

Зазначені норми кореспондуються із нормами статей 83, 85, 86 Цивільного кодексу України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України "Про кооперацію".

За змістом положень статей 2, 6, 9 Закону України "Про кооперацію" кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Таким чином, садівничий кооператив є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

Згідно з положеннями статті 12 Закону України "Про кооперацію" основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.

Статтею 8 Закону України "Про кооперацію" визначено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Статут кооперативу повинен містити такі відомості: найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження; мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності; склад його засновників; умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; права і обов`язки членів та асоційованих членів кооперативу; порядок внесення змін до статуту кооперативу; порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов`язань щодо їх сплати; форми участі членів кооперативу в його діяльності; порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах; порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу; порядок розподілу його доходу та покриття збитків; порядок обліку і звітності у кооперативі; порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов`язаних з цим майнових питань; порядок скликання загальних зборів; умови і порядок повернення паю. Статут може містити інші пов`язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про кооперацію" вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.

Згідно з положеннями ст. 10 Закону України «Про кооперацію» членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності. Кооператив зобов`язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про кооперацію» вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.

Частиною 3 ст. 12 Закону України «Про кооперацію» визначено, що законами, що регулюють діяльність окремих типів кооперативів або кооперативів за напрямами їх діяльності, та статутом кооперативу можуть бути передбачені додаткові права та обов`язки його членів.

Проаналізувавши надані позивачем докази на підтвердження заявлених позовних вимог суд зазначає таке.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, організаційна - правова форма Садівничого Товариства «Центр» - садівниче товариство (аркуш справи 45-51)

Із статуту Садівничого Товариства «Центр» вбачається, що товариство є організацією добровільно об`єднаних громадян землекористувачів, землевласників (орендарів) і їх земельних ділянок, приватних чи наданих в користування в єдину територію із збереженням меж відокремленості їх ділянок на основі договірного, фіксованого членства для спільного ведення садівництва (садівники), при цьому виконання статутних вимог товариства - обов`язкове для всіх членів , та не членів товариства, які знаходяться на цій єдиній загальній території.

Статутом визначено, що садівниче товариство - це непідприємницька організація на правах юридичної особи, яка створена громадянами на добровільних засадах для ведення колективного садівництва та є незалежною, самоврядною, громадською, неприбутковою організацією.

Порядок набуття членства в садівничому товаристві, права та обов`язки членів товариства визначені розділом 2 статуту товариства. Зокрема, садівником - членом товариства може бути кожний громадянин України, який досяг 16-річного віку та виявив бажання брати участь у здійсненні цілей та завдань товариства.

Прийом громадян в члени товариства, переоформлення садової ділянки на нову особу, зміна власника ділянки, або власника будинку проводиться за письмовою заявою вступаючого в місячний термін правлінням товариства, з наступним затвердженням загальними зборами або зборами уповноважених представників членів товариства. Вступаючий стає членом товариства після сплати ним вступного, членського та цільових внесків та укладення договору про ведення колективного садівництва. Рішенням загальних зборів або зборів уповноважених представників членів товариства, голова правління приймає заяву садівника про вступ до товариства та надає кожному членові товариства членську книжку садівника. Права та обов`язки садівника - члена товариства - визначені пунктами 2.3 та 2.4 відповідно.

З матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви позивачем також надано реєстр членів садівничого товариства станом на 01 листопада 2021 року, з якого вбачається, що станом на 01 листопада 2021 року Садівниче Товариство «Центр» нараховує: 192 ділянок та 135 членів товариства, реєстр підписано Головою Садівничого Товариства «Центр» ОСОБА_1 .

Дослідивши оскаржуваний позивачем протокол загальних зборів № 1 від 16 квітня 2022 року суд зазначає про те, що загальними зборами було прийнято декілька рішень, в тому числі, покладення обов`язків голови та казначея на ОСОБА_3 . При цьому незадовільна якість наданої копії протоколу в деяких частинах не дозволяє встановити текст протоколу через розмитість та нерозбірливість тексту.

До протоколу додано список садоводів, як і були присутні на загальних зборах Садівничого Товариства «Центр» 16.04.2023, з якого взагалі неможливо встановити кількість присутніх на загальних зборах садоводів, оскільки: по-перше, надана позивачем копія в частині тексту взагалі є нерозбірливою та не дозволяє встановити прізвище, ім`я та по батькове відповідного садовода, що приймав участь у загальних зборах; по-друге, нижня частина списку є явно незавершеною та свідчить про те, що частина тексту списку взагалі не відображена в наданій позивачем копії, відтак список фактично є неповним.

Водночас оригіналу оскаржуваного протоколу позивачем до господарського суду надано не було (ані до матеріалів справи, ані для огляду в судовому засіданні).

Також суд зауважує, що окрім оскаржуваного протоколу із списком до нього (в копіях, які є незадовільними та не дозволяють в однозначний спосіб визначити зміст документу) позивачем до матеріалів справи не надано будь-яких інших документів в підтвердження заявлених позовних вимог, зокрема, в частині реальної кількості членів садоводів станом на день розгляду справи, адже спір по справі стосується саме того, чи був кворум для прийняття рішення загальними зборами та чи особи, які зазначені в списку, доданому до протоколу, є дійсними членами Садівничого товариства «Центр». Зокрема, господарському суду не надано заяв садоводів про набуття членства, рішення Садівничого Товариства «Центр» про прийняття відповідних заяв, рішення про прийняття членами товариства, членської книжок, доказів сплати членами товариства вступних, членських та цільових внесків, укладених договорів про ведення колективного садівництва з кожними окремим конкретним садоводом.

Водночас із наданих позивачем документів взагалі неможливо встановити станом на день розгляду спору реальну кількість садоводів Садівничого Товариства «Центр», як і неможливо встановити кількість осіб, що приймали участь в загальних зборах товариства і статус відповідних осіб (чи є вони членами товариства чи ні), відтак визначити наявність або відсутність кворуму неможливо, адже документально вказані обставини не підтверджені жодним належним документальним доказом. При цьому наданий реєстр членів садівничого товариства складено станом на 01 листопада 2021 року, відтак він не відображає реальну кількість членів товариства станом на момент розгляду даної справи господарским судом.

Наведені обставини через відсутність конкретних належних та допустимих документальних доказів мають наслідком неможливість визначення господарським судом того, чи були дійсно порушені права позивача оскаржуваним рішенням та чи було порушено порядок прийняття рішення загальними зборами.

При цьому суд зауважує, що ОСОБА_3 , яку оскаржуваним протоколом було обрано головою садівничого товариства, на час розгляду справи не є головою товариства, а фактично на час розгляду справи головою Садівничого товариства «Центр» є Лесніченко В. М., який ґрунтовних пояснень по суті спору з посиланням на відповідні докази господарському суду не надав.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

За таких обставин, суд зазначає, що саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 по справі №912/1856/16, від 14.05.2019 по справі №910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі № 910/7164/19.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду до відповідача із позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів, оформлене протоколом № 1 від 16 квітня 2022 року, посилаючись на порушення порядку прийняття оскаржуваного рішення та порушення прийнятим рішенням прав позивача. Разом із тим на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем не надано жодного належного та допустимого документального доказу в обґрунтування того, що оскаржуване рішення дійсно порушує права позивача, як і не надано жодного доказу того, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням статуту та вимог чинного законодавства, відтак вимоги позивача є лише його припущеннями та не підтверджується документально, адже жодних письмових доказів, заяв свідків, фото-відеозйомки тощо позивачем до господарського суду не надано.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Беручи до уваги, що станом на момент розгляду даної справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів, яке оформлене протоколом № 1 від 16 квітня 2022 року, а в процесі розгляду справи позивачем у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували порушення прав позивача чи порушення порядку прийняття рішення загальними зборами товариства, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Садівничого Товариства «Центр» про визнання недійсним рішення загальних зборів, оформлене протоколом № 1 від 16 квітня 2022 року є необґрунтованими, недоведеними допустимими та належними доказами, відтак не підлягають задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129 Конституції України, 1, 2, 11, 13, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20.11.2023.

СуддяН.А. Новікова