Постанова

від 08.11.2023 по справі 183/3731/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5131/23 Справа № 183/3731/22 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О.В. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді - Максюти Ж.І.,

суддів: - Барильської А.П., Городничої В.С.

за участю секретаря - Ніколиної А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу

- за апеляційноюскаргою тадоповнення доапеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Брагінської Анни Леонідівни на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27лютого 2023року та на додаткове рішення цього ж суду від 22 березня 2023 року;

- за апеляційнимискаргами начальника Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Луганської області Стрюк О.С., в.о. керівника Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради Трощий Ю.О. на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27лютого 2023року по справі за позовом ОСОБА_1 до Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Луганської області, Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення дії трудового контракту, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди України,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Луганської області, Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження керівника Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Луганської області від 06 червня 2022 року № 06-01 ВС «Про увільнення генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради ОСОБА_1 ,-

- відновити дію трудового контракту від 02 березня 2022 року, укладеного із ОСОБА_1 та допустити ОСОБА_1 до виконання своїх трудових обов`язків на посаді генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради;

- стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за вирахуванням відповідних податків і зборів;

- стягнути з Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 150000,00 грн.

В обґрунтування свого позову зазначив наступне.

01 березня 2019 року позивач був призначений на посаду генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради (КНП «КДЦ») із укладенням відповідного контракту, який діяв до 01 березня 2022 року.

02 березня 2022 року за підписом керівника Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області із позивачем переукладено трудовий контракт та продовжено його повноваження, як генерального директора КНП «КДЦ», до 02 березня 2027 року.

У зв`язку із введенням воєнного стану в Україні і прямою загрозою бойових дій у місті Сєвєродонецьку, підприємство під керівництвом позивача було переведено в режим дистанційної роботи, частина працівників переведена в режим простою. Безпосередньо позивач вимушено виїхав до міста Тернопіль, де продовжував працювати дистанційно.

З 06 червня 2022 року позивач, за станом здоров`я, знаходився на лікарняному, про що було повідомлено керівника та начальника Фонду комунального майна Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області через електронне повідомлення.

07 червня 2022 року позивачем отримано електронне повідомлення від начальника Фонду комунального майна Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації, а саме фото розпорядження керівника Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації від 06 березня 2022 року про увільнення генерального директора комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради ОСОБА_1 від виконання обов`язків за контрактом.

Також, позивачу стало відомо, що 06.03.2022 року замість нього розпорядженням керівника Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації виконуючою обов`язки генерального директора призначено медичну директорку ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 в позовній заяві зазначає, що підставою для його увільнення, окрім норм діючого законодавства, було зазначено службову записку Управління охорони здоров`я Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області від 03 березня 2022 року.

Проте, позивач вважає, що дійсною причиною його увільнення є нелояльне ставлення до позивача, як до керівника підприємства, який відмовився здійснювати недоцільні і невиправдані витрати в період воєнного стану.

Отже, відповідно до вищевикладеного, позивач із розпорядженням керівника Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації від 06 червня 2022 року про увільнення його від виконання обов`язків за контрактом не погоджується та вважає зазначене розпорядження безпідставним та таким, що грубо порушує трудові права в тому числі у воєнний стан /т-1,а.с.2-7/.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 до Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Луганської області, Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення дії трудового контракту, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження керівника Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Луганської області від 06 червня 2022 року № 06-01 ВС «Про увільнення генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради ОСОБА_1 .

Стягнено з Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 281541 гривня 64 копійки (двісті вісімдесят одна тисяча п`ятсот сорок одна гривня 64 копійки).

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 22 березня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу.

Не погодившись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Брагінська А.Л. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.02.2023 в частині відмови у задоволенні частини позову ОСОБА_1 , оскільки вважає рішення суду в цій частині незаконним та необґрунтованим, а також просить скасувати додаткове рішення від 22.03.2023 щодо відмови у стягненні витрат на правничу допомогу та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити повністю та судові витрати, пов`язані із розглядом справи в апеляційній інстанції, покласти на відповідачів.

В обґрунтування апеляційної скарги, зазначає те, що в обґрунтування відмови в іншій частині позову суд зазначає, що оскільки роботодавець за власною ініціативою призупинив дію трудового контракту, але може забезпечити роботою ОСОБА_1 , то поновлення трудового контракту можливе на підставі наказу ініціатора такого призупинення, який повинен містити умови та порядок повернення до роботи. Також зазначено, що суд позбавлений можливості вирішувати питання між роботодавцем та керівником установи щодо поновлення дії контракту в редакції від 02.03.2022. Але ухвалене рішення від 27.02.2023 не дає позивачу такої можливості. Після отримання його повного тексту Позивач звернувся до Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Луганської області із листом, в якому із посиланням на рішення суду просив видати відповідний наказ і допустити його, однак 06.04.2023 отримав відповідь за підписом керівника Сєвєродонецької МВЦА про те, що резолютивною частиною рішення суду не передбачено, що роботодавець повинен видавати такий наказ. Така позиція Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Луганської області напряму свідчить, що за оскаржуваним рішенням суду без задоволення вимоги про допущення до роботи не відбудеться відновлення трудових прав позивача.

Також, позивач не погоджується із відмовою йому у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди, оскільки він детально описав обставини та психологічний стан, в якому він опинився після фактичного відсторонення від роботи через винні дії Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Луганської області. Навів обґрунтування нанесення йому моральної шкоди, надав докази у вигляді висновку спеціаліста-психолога, до якого він вимушений був звернутись за допомогою у намаганні стабілізувати свій психологічний стан. В позовній заяві детально описано, як моральна шкода завдана позивачу виявляється на різних рівнях індивідуально-психологічної структури його особистості: соціально-психологічному, особистісному, емоційному й психосоматичному.

Щодо не згоди із додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 зазначає те, що судом не враховано, що відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення та позивачем до закінчення судових дебатів зроблена відповідна заява і протягом 5-ти днів після ухвалення рішення суду подано відповідну заяву із документами, які обґрунтовують розмір витрат на правничу допомогу.

Не погодившись з рішенням суду, начальник Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Луганської області Стрюк О., в.о. керівника Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради Трощий Ю. подали апеляційні скарги, посилаючись на те, що рішення суду незаконне, необґрунтоване, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та з неправильним дослідженням доказів, які мають вирішальне значення у справі.

В обґрунтування скарги зазначається, що судом не враховано події, які передували прийняттю спірного рішення, оскільки 13.03.2022 року ОСОБА_1 залишив робоче місце та виїхав з м. Сіверодонецьк, в зв`язку із військовою агресією. Попередньо ним була видана довіреність №17 від 09.03.2022 року на медичного директора ОСОБА_2 , якою уповноважив представляти інтереси установи в усіх державних та недержавних органах, підприємствах, установах і організаціях України, що в свою чергу свідчить про небажання позивача здійснювати свої посадові обов`язки, та фактичне перекладання своїх обов`язків на третіх осіб. Крім того, власним наказом позивач сам визначив дистанційну форму роботи.

Також зазначається те, що станом і на сьогоднішній день посада генерального директора КНП Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради закріплена за позивачем та на цю посаду будь-яка інша особа не призначалася, на що суд ухвалюючи рішення уваги не звернув.

Крім того, апелянти вважають, що судом першої інстанції помилково застосовано положення ст. 13 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану, яким визначено вимоги щодо призупинення трудового договору.

Апелянти зазначають, що оскільки трудовий договорі призупинено і позивач не виконує роботу на підставі та у відповідності до норм чинного законодавства України, втрата частини доходу сталася не з вини відповідача, а з вини країни, яка здійснює військову агресію проти України, а тому у відповідача відсутній обов`язок щодо виплати заробітної плати, а тому вважає, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу пред`явлена не до належного відповідача.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступних підстав.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанціїв межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що з 01 березня 2019 року по 01 березня 2022 рік ОСОБА_1 був призначений на посаду генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради (КНП «КДЦ») із укладенням відповідного контракту /т-1,а.с 16-19/.

Відповідно до п.1 даного Контракту визначено що генеральний директор КНП «КДЦ» позивач ОСОБА_1 безпосередньо та через адміністрацію підприємства здійснює поточне управління (керівництво) підприємством, у тому числі забезпечує ефективну діяльність підприємства, раціональне використання і збереження закріпленого за підприємством комунального майна, раціональний добір кадрів, а Власник зобов`язується створювати належні умови для матеріального забезпечення і організації праці генерального директора.

Пунктом 2.1 визначено, що позивач зобов`язаний безпосередньо та через адміністрацію підприємства здійснювати поточне управління (керівництво) підприємством, організовувати його соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечувати виконання підприємством завдань, передбачених законом, Статутом підприємства та цим Контрактом /т-1,а.с.16-19/.

В судовому засіданні сторонами не заперечувалося, що позивач з 01.03.2019 року по 01.03.2022 року (термін дії контракту) виконував обов`язки генерального директора КНП «КДЦ», здійснював поточне керівництво підприємством.

Також судом встановлено, що 02 березня 2022 року за підписом керівника Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області із ОСОБА_1 переукладено трудовий контракт з урахуванням кваліфікаційних вимог, що набули чинності 01.01.2022 року та продовжено його повноваження як генерального директора КНП «КДЦ» до 02 березня 2027 року /т-1.а.с.20-24/, що підтверджує факт виконання позивачем покладених на нього обов`язків на посаді генерального директора КНП «КДЦ».

Судом також встановлено, що на підставі Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ, який набув чинності 24 березня 2022 року, розпорядженням керівника Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації від 1 квітня 2022 року, установи, організації, підприємства, які фінансуються за рахунок коштів бюджету Сєвєродонецької міської територіальної громади переведено в простій. Керівникам доручено визначити перелік працівників, які будуть виконувати посадові обов`язки в дистанційному режимі до припинення чи скасування воєнного стану /т-1. а.с.9/.

На виконання вказаного розпорядження позивачем ОСОБА_1 видано Накази №2-ОД та № 3-ОД від 01.04.2022 року про переведено в режим дистанційної роботи, а частина робітників переведено в режим простою /т-2, а.с.8-15/.

Також судом встановлено, що з 06 червня 2022 року до 24.06.2022 року ОСОБА_1 знаходився на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності /т-1, а.с.12-14/

Однак, 06 червня 2022 року розпорядженням керівника Сєвєредонецької міської військово-цивільної адміністрації генерального директора підприємство КНП «КДЦ» ОСОБА_1 увільнено від виконання обов`язків за контрактом /т-1, а.с.15/.

Варто зауважити, що таке увільнення відбулося з 03 червня 2022 року, в той час як розпорядження датоване 06 червня 2022 року.

Крім того, відповідно до розпорядження керівника Сєвєредонецької міської військово-цивільної адміністрації від 06.06.2022 року виконуючим обов`язки генерального директора КНП «КДЦ» призначено медичного директора Трощий Ю.О. /т-1, а.с.27/.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку, що розпорядження керівника Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Луганської області від 06 червня 2022 року № 06-01 ВС «Про увільнення генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню..

Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

Разом з тим відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Указами Президента України від 14 березня 2022 року за № 133/2022, від 18 квітня 2022 року за № 259/2022, від 17 травня 2022 року за № 341/2022, від 12 серпня 2022 року за № 573 та від 07 листопада 2022 року за № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану в Україні, в тому числі, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Згідно із вказаними вище Указами Президента України, воєнний стан введено на всій території України.

Відповідно до пункту 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Статтею 1 Закону України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Приписами пункту 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З огляду на вищевикладене положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що призупинення дії трудового договору це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Згідно із частиною 3 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Таким чином, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.

Разом з тим, як вбачається з вимог частини 1 статті 13 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.

Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.

Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

Крім того, положеннями ч.3 ст.40 КЗПП закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. КСУ дійшов висновку, що положення ч.3 ст.40 КЗПП є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України (рішення КСУ від 04.09.2019 № 6-р(II)/2019)

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Брагінської А.Л., щодо не видачі відповідачем наказу, який повинен містити умови та порядок повернення до роботи(як зазначено у заяві т.2 ас. 114 зворот), колегія суддів не бере до уваги оскільки рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2023 року не передбачена видача відповідачем такого наказу, оскільки роботодавець видає наказ лише на підставі заяви працівника про поновлення дії трудового договору, а не наказ, який повинен містити умови та порядок повернення до роботи.

Що стосується доводі апеляційної скарги щодо відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів також не бере їх до уваги, оскільки позивачем не доведений факт спричинення моральної шкоди саме відповідачами, який призвів до значних змін у його житті, а наведені обставини, на які покликається позивач, є загальними абстрактними твердженнями, а не конкретними фактами, що мають відношення до справи.

Доводи апеляційних скарги начальника Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Луганської області Стрюк О.С. та в.о. керівника Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради Трощий Ю.О., колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянти не скористалися наданими їм правами, не обґрунтували свої доводи апеляційних скарг, не надали суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

За такого суд першої інстанції, проаналізувавши надані сторонами докази, повно та всебічно встановив обставини справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову через недоведеність відповідачем передбачених законом підстав для призупинення з позивачем дії трудового договору, а тому з метою поновлення порушених прав останнього визнав незаконним, скасував оскаржуване розпорядження керівника Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Луганської області від 06 червня 2022 року №06-01 ВС та стягнув з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Інших аргументів на спростування правильних висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішення, апеляційні скарги не містять.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Отже, апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Додатковим рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2023 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, що ним понесено витрати у визначеному розмірі, а саме не надано документів,що свідчатьпро оплатугонорару таінших витрат,пов`язанихіз наданнямправової допомоги,оформлені увстановленому закономпорядку,як токвитанція доприбуткового касовогоордера,платіжне дорученняз відміткоюбанку абоінший банківськийдокумент,касові чеки,тощо.

Однак з таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів погодитися не може, оскільки Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Тому, заяву ОСОБА_1 про стягнення судових витрат на правову допомогу слід задовольнити та стягнути з відповідачів на його користь по 5 000 грн. з кожного окремо.

За правилом частини першоїстатті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятоюстатті 141 ЦПК Українипередбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційні скарги на рішення залишені без задоволення, а тому підстав для перерозподілу судового збору судом апеляційної інстанції не вбачається.

Щодо апеляційного перегляду додаткового рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то слід зазначити, що у відповідності до вимог ст. 3 Закону України Про судовий збір, то судовий збір не справляється

за подання заяви про винесення додаткового судового рішення,

Отже, з огляду на те, що розмір судового збору за подання скарги на рішення суду залежить від суми судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (крім оскарження ухвали суду з процесуальних питань), підстави вимагати сплати судового збору за подання апеляційної або касаційної скарги на додаткове рішення (додаткову постанову) суду щодо розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Брагінської Анни Леонідівни задовольнити частково.

Апеляційні скарги начальника Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Луганської області Стрюк О.С. та в.о. керівника Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради Трощий Ю.О. - залишити без задоволення.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2023 року - залишити без змін.

Додаткове рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2023 року - скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про стягнення судових витрат на правову допомогу - задовольнити.

Стягнути з Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Луганської області, Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради витрати на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_1 , з кожного по 5 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Ж.І. Максюта

Судді: А.П. Барильська

В.С. Городнича