Постанова

від 20.11.2023 по справі 910/5773/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"20" листопада 2023 р. Справа№ 910/5773/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Тищенко О.В.

Сітайло Л.Г.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сагітаріус груп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023

у справі №910/5773/23 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сагітаріус груп"

про стягнення заборгованості в розмірі 76 899,84 грн,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - КП "Київтеплоенерго") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сагітаріус груп" (далі - ТОВ "Сагітаріус груп") заборгованості у розмірі 76 899,84 грн, з яких: 51 722,26 грн - заборгованість за спожиту теплову енергію, 4 775,17 грн - три проценти річних, 20 420,41 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на постачання теплової енергії №1533155-02, в частині своєчасної та повної оплати за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2018 року по лютий 2023 року, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 51 722,26 грн. Крім того, позивачем нараховано 4 775,17 грн трьох процентів річних та 20 420,41 грн інфляційних витрат на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №910/5773/23 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Сагітаріус груп" на користь КП "Київтеплоенерго" 51 722,26 грн заборгованості, 20 402,41 грн інфляційних втрат, 4 775,17 грн трьох процентів річних та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 684,00 грн.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач допустив порушення зобов`язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію за договором, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 51 722,26 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, перевіривши здійснений позивачем розрахунок компенсаційних виплат, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 4 775,17 грн трьох процентів річних та 20 402,41 грн інфляційних втрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Сагітаріус груп" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2023 у справі №910/5773/23 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідач зазначає, що він є власником нежитлового приміщення №40 (в літ. Б), загальною площею 66,1 кв.м, за адресою: місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 25 і саме ця адреса зазначена в договорі про постачання теплової енергії №1533155-02. Однак, місцевий господарський суд не звернув увагу на те, що надані позивачем корінці наряду на включення та відключення не мають ніякого відношення до приміщення, теплопостачання до якого є предметом спірного договору, оскільки в корінцях нарядів вказано об`єкт за адресою: вулиця Саксаганського, 27-б. При цьому, споживачем в корінцях наряду зазначено КП "ЖЕО-107 Голосіївського району". Тобто, на думку скаржника, такі докази є неналежними та недопустимими згідно зі статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та якими не підтверджується факт постачання теплової енергії в будинок та приміщення відповідача.

ТОВ "Сагітаріус груп" зауважує, що позивач взагалі не здійснював постачання теплової енергії по об`єкту відповідача за укладеним договором, оскільки нежитлове приміщення, власником якого є відповідач, знаходиться в будинку, який є аварійним та від`єднаним від всіх комунікацій, що підтверджується розпорядженням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.09.2020 №420 "Про визнання аварійним житловий будинок №25-Б по вулиці Саксаганського".

Також скаржник вказує, що позивач, допустивши помилку в ідентифікації об`єкта відповідача, безпідставно здійснював нарахування та сформував у власному обліку заборгованість відповідача за теплову енергію, яка в дійсності не постачалась в жодному розрахунковому періоді.

Крім того, скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №910/5773/23 та клопотання про прийняття нових доказів у справі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2023, апеляційну скаргу ТОВ "Сагітаріус груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №910/5773/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Сітайло Л.Г., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 витребувано з Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №5773/23. Відкладено розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Сагітаріус груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №910/5773/23.

Матеріали справи №910/5773/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 11.09.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 поновлено ТОВ "Сагітаріус груп" пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №910/5773/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Сагітаріус груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №910/5773/23. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Учасникам справи надано право подати відзив на апеляційну скаргу, клопотання, заперечення, скарги до 10.10.2023.

11.10.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Так, у відзиві позивач зазначає, що оскільки відповідач є балансоутримувачем нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 25, окремий облік теплоспоживання останнього пропорційно його опалювальній площі здійснюється за особовим рахунком - 1533155-02. Розрахунки з відповідачем за відпущену теплову енергію позивачем проводяться згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими відповідним органом у встановленому законом порядку для КП "Київтеплоенерго". Обсяг спожитої відповідачем теплової енергії в Гкал, а також щомісячне нарахування по особовому рахунку відображені в облікових картках споживача за його обліковим записом - 1533155-02. В той час як, надані до позовної заяви документи (копії корінців нарядів на включення та відключення будинку в період опалювального сезону за спірний період) підтверджують факт підключення/відключення до/від постачання теплової енергії всього будинку.

Щодо клопотання скаржника про долучення додаткових доказів, колегія суддів зазначає таке.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 про відкриття провадження у справі була надіслана на адресу відповідача та отримана останнім 04.05.2023, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0105494205447 (т. 1 а.с. 107).

Відповідно до частини 8 статті 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Згідно з частинами 1-4 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

З судового рішення у даній справі вбачається, що відповідач відзив на позов не надав.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19).

Відповідач, в порушення вимог статей 13, 73, 74, 76, 77 ГПК України, не надав суду апеляційної інстанції докази об`єктивної неможливості подання до суду першої інстанції доказів, доданих до апеляційної скарги, з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а тому суд апеляційної інстанції не приймає докази, додані до апеляційної скарги, з урахуванням частини 3 статті 269 ГПК України.

За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 269, частиною 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази надані суду першої інстанції в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Отже, з 01.05.2018 постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП "Київтеплоенерго".

23.01.2019 між КП "Київтеплоенерго" (теплопостачальна організація) та ТОВ "Сагітаріус Груп" (абонент) укладено договір на постачання теплової енергії №1533155-02, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії, на умовах передбачених цим договором.

При виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (пункт 2.1 договору).

Відповідно до підпункту 2.2.1 пункту 2.2 договору теплопостачальна організація зобов`язується: постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору.

Згідно з підпунктами 2.3.1, 2.3.2 пункту 2.3 договору на споживача покладено обов`язок: додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені у додатку №4 до договору.

Підпунктом 2.3.10 пункту 2.3 договору визначено обов`язок відповідача не втручатися в загальнобудинкову систему опалення, вентиляції, шляхом відключення або підключення опалювальних приладів без погодження з теплопостачальною організацією.

Відповідно до пункту 5.1. договору облік споживання "Абонентом" теплової енергії здійснюється згідно із Законом України "Про комерційний облік".

Договір набирає чинності з 01.05.2018 та діє до 15.04.2019. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією з сторін (пункти 8.1, 8.4 договору).

Додатком №1 до договору передбачено, що постачальник відпускає споживачу теплову енергію в гарячій воді у межах Q рік = 12,14 Гкал/рік з приєднаним тепловим навантаженням EQ = 0,0062 Гкал/годину, в тому числі: на опалення Qо = 0,0062 Гкал/годину (підпункт 1.1 пункту 1).

Відповідно до пункту 1 додатку №3 до договору розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію теплопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими відповідним органом у встановленому законодавством порядку для КП "Київтеплоенерго" (без урахування ПДВ) - 1 511,40 грн/Гкал.

У додатку №4 до договору сторони визначили, що:

- абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна згідно з Законом України "Про заставу", як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії (пункт 2);

- абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: вул. Волоська, буд. 42: облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звірки абонент повертає в ЦОК); акт виконаних робіт (пункт 3).

Як стверджує позивач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, відповідач своєчасно не сплатив вартість спожитої теплової енергії за період з жовтня 2018 року по лютий 2023 року включно, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 51 722,26 грн.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за спожиту теплову енергію за договором, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача 51 722,26 грн заборгованості, а також 20 402,41 грн. інфляційних втрат та 4 775,17 грн трьох процентів річних, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

За приписами статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Постачання теплової енергії є видом житлово-комунальних послуг і на ці правовідносини розповсюджується Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно з пунктами 1, 5 частини 2 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Такі положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги" свідчать про обов`язковість договору щодо житлово-комунальних послуг для споживача та не можливість споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням у випадках встановлених законом та у порядку встановленому законом), зокрема договору на постачання теплової енергії.

Статтею 5 Закону України "Про теплопостачання" визначено особливості відносин у сфері теплопостачання та передбачено, що регулювання відносин у сфері теплопостачання має особливості, визначені цим Законом.

Відповідно до частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

За приписами частини 1 статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з частинами 6, 7 статті 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 1 статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (частина 2 статті 714 Кодексу).

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того, як зазначалося судом вище, відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України "Про теплопостачання" та Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила).

Частинами 4, 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Пунктом 3 Правил визначено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Згідно з пунктом 40 Правил споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Відповідно до пункту 2 додатку №4 до договору абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна згідно з Законом України "Про заставу", як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії.

Пунктом 3 цього ж додатку визначено, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: вул. Волоська, буд. 42: облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звірки абонент повертає в ЦОК); акт виконаних робіт.

Відповідно до положень Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки (ч. 1 ст. 9 вказаного Закону).

Згідно зі ч. 1 ст. 8 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

КП "Київтеплоенерго", на виконання умов договору, у період з жовтня 2018 рік по грудень 2021 року надало відповідачу послуги з теплопостачання на загальну суму 51 722,26 грн, на підтвердження чого позивач надав суду акти приймання-передавання товарної продукції за означений період та облікові картки щомісячного споживання за спірний період, які є належними та допустимими доказами відповідно до приписів статей 76, 77 ГПК України

Схожа за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі №910/17662/19, від 28.03.2018 у справі №910/6652/17, від 12.07.2018 у справі №910/6654/17 та від 12.10.2018 у справі №910/30728/15.

Матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором щодо постачання відповідачу теплової енергії.

У той же час, суд першої інстанції зазначив, що акти приймання-передавання товарної продукції за спірний період підписані тільки з боку позивача.

Разом із тим, доказів належного виконання відповідачем умов пункту 3 додатку №4 до договору матеріали справи не містять, як і не містять доказів мотивованої відмови споживача від підписання таких актів або ж заперечень щодо відомостей відображених у облікових картках фактичного споживання теплової енергії.

Отже, факт відсутності підписаних сторонами актів приймання-передавання товарної продукції не свідчить про невиконання позивачем своїх зобов`язань щодо постачання теплової енергії.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що відповідач допустив порушення зобов`язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію за спірним договором та за ним утворилася заборгованість у розмірі 51 722,26 грн.

Вказаний розмір заборгованості відповідачем не спростовано, доказів оплати заборгованості відповідачем також не надано.

З огляду на викладене, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 51 722,26 грн обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Твердження апелянта про неправомірність врахування судом першої інстанції в якості доказів надання послуг по договору корінців нарядів на включення та відключення об`єктів теплоспоживання по будинку 27 Б по вул. Саксаганського м. Києва, тоді як відповідач є власником нежитлового приміщення №40 (в літ. Б) загальною площею 66,1 кв.м., розташованого за адресою: вул. Саксаганського, буд. 25, м. Київ, заслуговують на увагу, оскільки вказані докази містять відомості щодо різних об`єктів.

Разом з тим, неправильне відображення відомостей у корінцях нарядів на включення та відключення об`єктів тепло споживання не свідчать про ненадання позивачем відповідачу послуг з постачання теплової енергії за спірний період, що підтверджується обліковими картками фактичного споживання теплової енергії за звітний період, актом звіряння розрахунків за теплову енергію та актами приймання-передавання товарної продукції, обов`язок з самостійного отримання яких щомісяця з 12 по 15 число покладено на відповідача (п. 3 додатку №4 до договору).

Вищезазначене спростовує твердження відповідача про непостачання теплової енергії до його об`єкту за укладеним із позивачем договором за спірний період.

При цьому слід зазначити, що для звільнення від оплати за надання послуги з теплопостачання особа повинна у встановленому порядку відмовитися від надання таких послуг та не здійснювати фактичного користування ними. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005, які діяли до 01.05.2022.

Порядком відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.07.2019 №169, який набрав чинності 17.09.2019, в редакції станом на дату прийняття Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією розпорядження від 09.09.2020 №420, визначено, що рішення щодо відключення власників (співвласників) будівель, у тому числі житлових будинків, від ЦО та/або ГВП приймається органом місцевого самоврядування відповідно до законодавства за письмовою заявою власника (співвласників) такої будівлі, в тому числі житлового будинку, з урахуванням рішення Комісії. Рішення органів місцевого самоврядування можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Відключення будівлі від ЦО та/або ГВП здійснюється виконавцем відповідної комунальної послуги, або оператором зовнішніх інженерних мереж, якщо він не є виконавцем комунальної послуги, або залученим власником (співвласниками) суб`єктом господарювання, які у випадках, передбачених законодавством, мають ліцензію на провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми та значними наслідками, з обов`язковим переліком робіт із монтажу внутрішніх інженерних мереж, систем, приладів і засобів вимірювання, в присутності виконавця відповідної комунальної послуги після отримання рішення органу місцевого самоврядування, що дозволяє відключення такої будівлі.

Відключення будівлі від ЦО та/або ГВП здійснюється лише в міжопалювальний період, але не пізніше ніж 01 вересня.

Після виконання робіт із відключення будівлі від ЦО та/або ГВП складається акт про відключення будівлі, в тому числі житлового будинку, від зовнішніх інженерних систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання)/постачання гарячої води (додаток 2) - по одному примірнику для власника/представника співвласників та кожного виконавця відповідної комунальної послуги, а також для оператора зовнішніх інженерних мереж або іншого суб`єкта господарювання (у разі їх залучення відповідно до пункту 10 цього розділу). Такий акт підписується усіма присутніми під час відключення сторонами: власником/представником співвласників та кожним виконавцем відповідної комунальної послуги, а також оператором зовнішніх інженерних мереж або іншим суб`єктом господарювання (у разі їх залучення).

Після підписання акта виконавець відповідної комунальної послуги повідомляє власника (співвласників) про перегляд умов або розірвання договору про надання відповідної комунальної послуги.

В матеріалах справи відсутній акт відключення житлового будинку №25-Б по вулиці Саксаганського у м. Києві від зовнішніх інженерних систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання)/ постачання гарячої води.

Крім того, відповідачем в порушення ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України,не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції докази припинення постачання теплової енергії позивачем відповідно умов додатку №7 до договору.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що за умовами укладеного договору між сторонами послуги з теплопостачання надавались у будинку №25 по вулиці Саксаганського у м. Києві.

Надані відповідачем докази до апеляційної скарги в обґрунтування доводів нездійснення позивачем постачання теплової енергії за укладеним із позивачем договором у нежитлове приміщення, належне відповідачу, яке знаходиться у будинку, який є аварійним, не приймаються судом апеляційної інстанції відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України, оскільки відповідачем не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 20 402,41 грн інфляційних втрат та 4 775,17 грн трьох процентів річних.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Колегія суддів здійснивши перерахунок трьох процентів та інфляційних втрат, погоджується з висновком суду першої інстанції, що до стягнення з відповідача підлягають 20 402,41 грн інфляційних втрат та 4 775,17 грн трьох процентів річних.

Заперечень щодо невірності розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат доводи апеляційної скарги не містять.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що судове рішення прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сагітаріус груп" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №910/5773/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сагітаріус груп".

4. Матеріали справи №910/5773/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.11.2023 після закінчення підготовки суддів Владимиренко С.В. та Сітайло Л.Г. для пітримання кваліфікації у Національній шкоді суддів України з 13.11.2013 по 17.11.2023.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді О.В. Тищенко

Л.Г. Сітайло