Рішення

від 16.11.2023 по справі 902/939/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" листопада 2023 р.Cправа № 902/939/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства "ТРЕЙДСЕРВІС" (вул. Немирівське шосе, 9, с. Вінницькі Хутори, Вінницький район, Вінницька область, 23201)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "СТК+" (вул. Рубанського, буд. 91, с. Ковалівка, Вінницький район, Вінницька область, 22830)

про стягнення 97 018,17 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Приватного підприємства "ТРЕЙДСЕРВІС" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТК+" 65 811,40 грн - основного боргу; 14 694,87 грн - пені; 881,69 грн - річних; 2467,93 грн - інфляційних втрат та 13 162,28 грн - штрафу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту колісних транспортних засобів та їх складових частин № 27СТО/21 від 04.03.2021 в частині оплати наданих послуг.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2023 дану позовну заяву передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.

Суд, ухвалою від 19.07.2023, за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/939/23 за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням розгляду справи по суті на 05.09.2023.

За наслідками судового засідання 05.09.2023, суд, з огляду на неявку учасників процесу та клопотання представника відповідача, відклав розгляд справи на 28.09.2023, про що 05.09.2023 постановив відповідну ухвалу.

14.09.2023 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшло пояснення № б/н від 13.09.2023 (вх. № 01-34/8547/23 від 14.09.2023) представника відповідача - адвоката Світлицького А.В. на виконання вимог ухвали суду від 05.09.2023.

28.09.2023 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшло клопотання № б/н від 28.09.2023 (вх. № 01-34/9095/23 від 28.09.2023) представника відповідача - адвоката Світлицького А.В. про відкладення розгляду справи на іншу дату з метою мирного врегулювання спору. Поряд з цим, в означеному клопотанні представник відповідача повідомив суд про те, що відповідачем сплачено суму основного боргу в повному обсязі, на підтвердження чого до клопотання долучено платіжну інструкцію № 613 від 27.09.2023 на загальну суму 65 811,40 грн.

За наслідками судового засідання 28.09.2023, суд, у зв`язку з необхідністю забезпечення реалізації всіма учасниками процесу своїх процесуальних прав і обов`язків, сприяючи сторонам у мирному врегулюванні спору, розгляд справи по суті відклав на 16.11.2023, про що постановив відповідну ухвалу. При цьому, у зазначеній ухвалі позивача зобов`язано надати письмові пояснення: щодо здійснення відповідачем оплати в погашення заборгованості за Договором про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту колісних транспортних засобів та їх складових частин № 27СТО/21 від 04.03.2021; чи виставлявся відповідачу рахунок № ТС-0000005 від 01.02.2023 на підставі акту здачі-прийняття робіт № ТС-0000137 від 31.01.2023.

20.10.2023 до суду надійшло клопотання № 93/23 від 19.10.2023, в якому позивач, посилаючись на сплату відповідачем суми основного боргу, вказує про прощення частини боргу в розмірі 13 162,28 грн суми штрафу, тому просить суд зменшити розмір позовних вимог та вважати їх наступними: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТК+» на користь Приватного підприємства «ТРЕЙДСЕРВІС» 14 694,87 грн - пені, 881,69 грн річних, 2467,93 грн інфляційних втрат та 2 684 грн відшкодування витрат на сплату судового збору».

Відповідно до п. 2 ч.2 ст.46 ГПК України позивач вправі до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження як збільшити, так і зменшити розмір позовних вимог.

На будь-якій стадії судового процесу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) ( п.1 ч.2 ст. 46 ГПК України).

Позивач вправі в одній позовній заяві об`єднати основні та похідні позовні вимоги ( ч.1 ст. 170 Кодексу).

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) ( ч.2 цієї статті ГПК України ).

Предметом стягнення за цим позовом є:

- 65 811,4 грн основного боргу (майнова основна вимога);

- 14 694,87 грн пеня (майнова похідна вимога);

- 13 162,28 грн штраф (майнова похідна вимога);

- 881,69 грн 3% річних (майнова похідна вимога);

- 2 467,93 грн інфляційні втрати (майнова похідна вимога)

Право учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.2 ст. 14 Кодексу) здійснюється з дотриманням інших вимог процесуального закону, в тому числі, які підлягатимуть застосуванню при вирішенні питання розподілу між сторонами спору судових витрат ( ч. 1 ст. 130 ГПК України, ч.3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір").

У клопотанні № 93/23 від 19.10.2023 про зменшення розміру позовних вимог позивач фактично відмовляється від позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 66 811,40 грн. та штрафу в розмірі 13 162,28 грн.

Суд звертає увагу позивача, що згідно ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач, в даному випадку, вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до початку першого судового засідання, тобто до 05.09.2023, тоді як клопотання № 93/23 від 19.10.2023 надійшло до суду з пропуском процесуального строку. До того ж, при збільшенні чи зменшенні розміру позовних вимог змінюється кількісний показник у гривнях заявленої майнової позовної вимоги. При цьому, мінімальний розмір зменшення кількісного показника не може складати величину рівну нулю.

На підставі викладеного, клопотання позивача № 93/23 від 19.10.2023 не може бути розцінене судом як зменшення розміру позовних вимог, а тому суд не приймає його як зменшення розміру позовних вимог.

16.11.2023 на електронну адресу суду надійшло клопотання №б/н від 16.11.2023 (вх. №01-34/10858/23 від 16.11.2023) скріплене електронним цифровим підписом представника відповідача адвоката Музиченко А.Ю про закриття провадження у справі.

Обґрунтовуючи підстави закриття провадження у справі представник відповідача вважає, що підстави для нарахування пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, в силу положень Закону № 2120-ІХ від 15.03.2023, відсутні. Тому внаслідок виконання основного зобов`язання по сплаті боргу та списання позивачем суми штрафу, провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії на період дії воєнного стану» № 2120-ІХ від 15.03.2022, оскільки вказаним нормативним актом передбачено звільнення від відповідальності неустойки (штрафу, пені) позичальників у кредитних правовідносинах. Тоді як правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про надання послуг, що не звільняє відповідача від нарахування штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.

На визначену судом дату представник позивача не з`явився. Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався. При цьому суд зважає, що про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені ухвалою від 28.09.2023, яка 04.10.2023 направлена на адреси їх електронної пошти.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника відповідача.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від сторін до суду не надійшло.

Поряд з цим слід зазначити, що положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що сторін належним чином було повідомлено про дане судове засідання. Неявка представників сторін є підставою до розгляду справи за його відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

В судовому засіданні 16.11.2023 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

04 березня 2021 року між Приватним підприємством "ТРЕЙДСЕРВІС" (позивач, за Договором Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТК+" (відповідач, за Договором Замовник) укладено Договір про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту колісних транспортних засобів та їх складових частин №27СТО/21 (надалі Договір), відповідно до умов якого Виконавець бере на себе зобов`язання протягом строку дії цього Договору надавати Замовнику послуги з технічного обслуговування та ремонту колісних транспортних засобів та їх складових частин (надалі за текстом - транспортні засоби) у тому числі з використанням матеріалів (запасних частин) як Замовника, так і спеціально замовлених Виконавцем, а Замовник бере на себе зобов`язання приймати й оплачувати замовлені послуги, а також вартість використаних матеріалів (запасних частин) Виконавця, в розмірі, строки та в порядку, що передбачені умовами цього Договору (надалі за текстом послуги).

Відповідно до п. 1.3. Договору найменування, перелік, вартість послуг та матеріалів (запасних частин), що надаються Замовнику, визначаються при кожному окремому приймання транспортного засобу та вказуються в Наряд замовлення на надання послуг з технічного обслуговування і ремонту (надалі Наряд-замовлення), який є невід`ємною частиною цього Договору та який узгоджується з Змовником за його підписом або підписом його уповноваженого представника та є підставою для складання рахунків-фактур та Актів здачі-приймання робіт (надання послуг).

Надання послуг здійснюється за адресою: м. Вінниця, вул. Сергія Зулінського, 42-Б. (п. 1.4. Договору)

Згідно п. 2.5. Договору послуги за цим Договором надаються відповідно до Наряд-замовлення, який попередньо погоджується з Замовником за його підписом або підписом його уповноваженого представника, в якому зазначається найменування, перелік, вартість послуг та матеріалів (запасних частин), що надаються Замовнику, та перелік деталей (матеріалів), що надаються для виконання послуг Замовником, а також попередні терміни надання послуг.

Пунктом 2.14 Договору визначено, що Замовник або його уповноважений представник зобов`язаний прийняти транспортний засіб та надані Виконавцем послуги з технічного обслуговування і ремонту згідно Наряд-замовлення та підписати Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг).

За змістом п. 2.15 Договору Наряд-замовлення та Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) має право підписувати уповноважений представник Замовника, який визначений згідно Довіреності (Додаток № 1 до даного Договору), яка є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 4.1. Договору вартість наданих послуг та використаних матеріалів (запасних частих) зазначаються в рахунку-фактурі та Акті здачі-прийняття робіт (надання послуг), який складається Виконавцем на підставі Наряд-замовлення, після завершення надання послуг і підписується представниками обох Сторін.

Згідно п. 4.3. Замовник сплачує Виконавцю вартість послуг та матеріалів (запасних частин) в день оформлення та підписання Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Оплата послуг та використаних матеріалів (запасних частин) здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок, зазначений в відповідному рахунку-фактури, або внесення грошових коштів в касу Виконавця. (п. 4.5. Договору)

За змістом п. 5.1. Договору за невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим Договором винна Сторона несе відповідальність у відповідності з вимогами чинного законодавства України.

У випадку порушення терміну оплати вартості наданих послуг, визначеного п.4.3 цього Договору чи оплати послуг не в повному обсязі Замовник на вимогу Виконавця сплачує Виконавцю:

пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення, що починає нараховуватись і наступного календарного дня після настання кінцевої дати оплати та розраховується за весь період прострочення заборгованості;

штраф у розмірі 20% від суми заборгованості у випадку порушення виконання грошового зобов`язання на термін більш як 10 (десять) календарних днів. (п. 5.2. Договору)

Сторони за спільною домовленістю погодили, що штрафні санкції (пеня, штраф) по даному Договору нараховуються на протязі 18 календарних місяців з дати виникнення прострочення. (п. 5.3. Договору)

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками Сторін і діє до "31 грудня 2021 року, але в будь якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. Якщо жодна із Сторін до закінчення терміну дії Договору письмово не заявить про намір розірвати Договір, дія Договору продовжується на кожний наступний календарний рік.

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками, у встановленому порядку Договір не оспорено та не визнано недійсним, доказів розірвання Договору матеріали справи не містять. Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі також ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України (надалі також ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, вищевказаний Договір є підставою для виникнення у сторін за цим Договором господарських зобов`язань відповідно до розділу 63 ЦК України, і згідно ст. 629 цього Кодексу є обов`язковим для виконання його сторонами.

Стаття 901 ЦК України визначає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ч. 1. ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 1 ст. 905 ЦК України передбачається, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

В межах Договору № 27СТО/21, представники Приватного підприємства «ТРЕЙДСЕРВІС» та Товариства з обмеженою відповідальністю «СТК+» підписали Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ТС-0000137 від 31.01.2023 на суму 65 811,40 грн.

Відповідно до п. 4.3. Замовник сплачує Виконавцю вартість послуг та матеріалів (запасних частин) в день оформлення та підписання Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як доводить позивач в позовній заяві, своїх зобов`язань за зазначеним Договором відповідач не виконав, у зв`язку з чим виникла прострочена заборгованість.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з претензією №7/2023 від 22.05.2023, в якій просив перерахувати на його рахунок суму боргу в розмірі 65 811,40 грн, яка відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Відтак, сума заборгованості відповідача перед позивачем за Договором № 27СТО/21, станом на день звернення з позовом до суду, підтверджується в розмірі 65 811,40 грн.

Поряд з цим, після відкриття провадження у справі відповідачем, за платіжною інструкцією № 613 від 27.09.2023 на суму 65 811,40 грн. сплачено заборгованість за Договором № 27СТО/21 в повному обсязі.

Відтак, станом на день ухвалення рішення в даній справі, відсутній спір щодо стягнення основного боргу в розмірі 65 811,40 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір між позивачем і відповідачем.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстави. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування та є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

У п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною) роз`яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Отже, в частині стягнення основного боргу в розмірі 65 811,40 грн. провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмета спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 14 694,87 грн пені, 13 162,28 грн штрафу, 2 468,93 грн інфляційних втрат та 881,69 грн 3% річних.

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми Закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 ГК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Пунктом 5.2. Договору визначено, що у випадку порушення терміну оплати вартості наданих послуг, визначеного п.4.3 цього Договору чи оплати послуг не в повному обсязі Замовник на вимогу Виконавця сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення, що починає нараховуватись і наступного календарного дня після настання кінцевої дати оплати та розраховується за весь період прострочення заборгованості.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України, відтак є правомірними та обґрунтованим.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE суд дійшов висновку про обґрунтованість нарахування сум пені, 3% річних та інфляційних втрат у визначених сумах та у зазначений позивачем період.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення 13 162,28 грн штрафу, суд враховує наступне.

Як зазначено вище, пунктом 5.2. Договору визначено, що у випадку порушення терміну оплати вартості наданих послуг, визначеного п.4.3 цього Договору чи оплати послуг не в повному обсязі Замовник, крім пені, на вимогу Виконавця сплачує Виконавцю штраф у розмірі 20% від суми заборгованості у випадку порушення виконання грошового зобов`язання на термін більш як 10 (десять) календарних днів.

Виходячи з положень п. 4.3. Договору та Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), складеного сторонами в межах даного Договору, прострочення виконання зобов`язань по оплаті наданих послуг відповідачем становить більш ніж як на 10 календарних днів, що надає позивачу право на стягнення штрафу в розмірі 20% від суми заборгованості.

При цьому судом враховується, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України. А тому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.

Перевіривши розрахунок штрафу судом не виявлено помилок, тому зазначена вимога підлягає є обґрунтованою, у розмірі, визначеному позивачем - 13 162,28 грн.

Звертаючись до суду із клопотанням про зменшення розміру позовних вимог № 93/23 від 19.10.2023 позивач керувався п.2 ч.2 ст. 46 цього Кодексу, яким визначено право позивача на збільшення або зменшення розміру позовних вимог. При цьому, позивач не скористався правом на відмову від означених позовних вимог.

Суд, в силу повноважень, визначених ГПК України, не вправі самостійно розцінити подану позивачем заяву як заяву про відмову від частини позовних вимог, а саме вимог про стягнення штрафу.

Поряд з цим суд зважає на наступне.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини Постанови Великої палати Верховного Суду України від 18.03.2020 у справі №902/417/18 слідує, що главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто, з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, суд, опираючись на встановлені обставини справи, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з огляду на вимоги розумності та справедливості, зважаючи на позицію позивача, наведену у клопотанні № 93/23 від 19.10.2023, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вважає за необхідне зменшити розмір штрафних санкцій.

При цьому суд враховує:

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- стягнення суми 3% річних та інфляціних втрат, які мають забезпечити баланс інтересів сторін;

- відсутність підстав вважати, що порушення зобов`язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;

- відсутність підстав вважати, що в діях відповідача наявні умисні дії (заздалегідь передбачувані);

- відповідачем погашено суму основного боргу в повному обсязі.

З огляду на викладені обставини в сукупності, суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір пені та штрафу на 50%, з правомірно заявлених 14 694,87 грн пені до 7 347,35 грн та 13 162,28 грн штрафу до 6581,14 грн.

Відтак, у задоволенні позову в частині стягнення 7 347,34 грн пені та 6581,14 грн штрафу слід відмовити.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, відповідачем не надано належних доказів в спростування доводів позивача та підтверджених матеріалами справи обставин.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно безпідставними, а тому підлягають частковому задоволенню, з наведених вище мотивів.

Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно з п.2 ч. 1ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В частині зменшення суми неустойки витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача. При цьому суд враховує викладене в пункті 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною), у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

В силу положень ч. 9 ст. 129 ГПК України, підлягають віднесенню на відповідача витрати позивача по сплаті судового збору за позовними вимогами провадження за якими закрито по п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, позаяк предмет спору в цій частині перестав існувати після відкриття провадження у справі.

Відтак, витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі в сумі 2 684,00 грн.

Враховуючи вищенаведене та керуючись пунктом 2 частини 1 статті 231, статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задоволити частково.

Провадження у справі в частині стягнення 65 811 грн. 40 коп. суми основного боргу закрити.

Зменшити підлягаючі до стягнення суми пені та штрафу на 50%.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "СТК+" (вул. Рубанського, буд. 91, с. Ковалівка, Вінницький район, Вінницька область, 22830; код ЄДРПОУ 42786580) на користь Приватного підприємства "ТРЕЙДСЕРВІС" (вул. Немирівське шосе, 9, с. Вінницькі Хутори, Вінницький район, Вінницька область, 23201; код ЄДРПОУ 30054626) 7 347 грн. 35 коп. пені; 6 581 грн. 14 коп. штрафу; 881 грн. 69 коп. - 3% річних; 2 467 грн. 93 коп. інфляційних втрат та 2 684 грн. 00 коп. - витрат зі сплати судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Примірник рішення направити сторонам до електронних кабінетів в ЄСІТС.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 21 листопада 2023 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

1 - до справи