Рішення

від 08.11.2023 по справі 904/1784/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2023м. ДніпроСправа № 904/1784/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М-ЕЛЕКТРО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича комерційна фірма "Електропромремонт"

про стягнення боргу за Договором позики

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича комерційна фірма "Електропромремонт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "М-ЕЛЕКТРО"

про визнання договору не дійсним

Суддя Юзіков С.Г.

При секретарі судових засідань Морозі А.О.

Представники:

Позивача (за первісним позовом) - не прибув

Відповідача (за первісним позовом) - Заєць П.Л.

СУТЬ СПОРУ:

В провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа № 904/1784/23 за позовом ТОВ "М-ЕЛЕКТРО" до ТОВ виробнича комерційна фірма "Електропромремонт" про стягнення боргу за Договором позики.

Справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Від ТОВ виробнича комерційна фірма "Електропромремонт" надійшла зустрічна позовна заява до ТОВ "М-ЕЛЕКТРО" про визнання Договору недійсним.

Суд 24.05.2023 прийняв зустрічну позовну заяву до розгляду з первісним позовом та перейшов від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 904/1784/23 за правилами загального позовного провадження.

В подальшому в тексті рішення, для зручності його сприйняття, ТОВ "М-ЕЛЕКТРО" зазначається Позивачем, ТОВ виробнича комерційна фірма "Електропромремонт" - Відповідачем.

04.05.2023 від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позов заперечує з підставі викладених у відзиві.

Від Позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній підтримав правову позицію, викладену в позові.

02.06.2023 від Позивача надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначено, що 12.11.2020 сторони уклали Договір позики № 121120 (поворотної фінансової допомоги), на суму 80 000,00 грн., на строк до 22.11.2021, грошові кошти на виконання якого того ж дня перераховані на рахунок Позичальника (Відповідача), з призначенням платежу "Перераховується зворотна фінансова допомога згідно Договору № 121120 від 12.11.2020р. Без ПДВ.". У зустрічному позові вказується, що Відповідачем проведена перевірка і встановлено, що 12.11.2020 на рахунок підприємства дійсно надійшли грошові кошти від Позивача, але у Відповідача відсутній укладений Договір від 12.11.2020. Позивач дане твердження заперечує, так як оспорюваний Договір позики є укладеним сторонами, оскільки досягнута згода щодо всіх його істотних умов, у платіжній інструкції № 1111 від 12.11.2020 призначення платежу "Перераховується зворотна фінансова допомога згідно Договору № 121120 від 12.11.2020р. Без ПДВ.", чим спростовуються доводи Відповідача щодо не укладання цього Договору. Укладання Договору також підтверджується електронним листуванням сторін, зокрема директора Позивача та Вещевим В.П. - директором департаменту пневмообладнання, який направляв листи з електронної пошти Відповідача задекларованої в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб. У відзиві на зустрічний позов Позивач задав 10 запитань Відповідачеві з приводу укладення Договору. Також Позивач просив одержати від Вещева В.П. заяву свідка з відповідями на запитання Позивача з приводу укладення Договору та залучити Вещева В.П. до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Однак, Вещев В.П. , на час вирішення спору, звільнений з підприємства Відповідача і не є його працівником. Відповідно до ч. 3 ст.87 ГПК України сторони, треті особи та їх представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи. Згідно з ч.1 ст. 88 ГПК України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. З наведених норм вбачається, що показання свідок може давати за своєї згоди на це. Позивач не надав заяви свідка - Вещева В.П. в установленій процесуальним законом формі. Крім того, Відповідач не обґрунтував належними доказами, що вирішення спору в даній справі може вплинути на права та обов`язки Вещева В.П. , тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання Відповідача про залучення Вещева В.П. до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Від Відповідача надійшла відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, в якій останній стверджує, що Позивач не заперечує факт відсутності у останнього оригіналу Договору, зі слів самого Позивача, Договір не був отриманий, лише отримана сканкопія, яку направив працівник підприємства з власної пошти, при цьому мав повний доступ до офіційної електронної пошти Відповідача. Відповідач не заперечує, що Вещев В.П. був працівником Відповідача, однак зазначає, що Вещев В.П. не мав ніяких прав, у т.ч. не мав права виступати від імені Відповідача. Також, Відповідач звертає увагу, що 26.11.2020 останній направив листа Позивачеві для отримання банківських реквізитів для повернення помилково зарахованих грошових коштів, але відповіді на лист не отримав. До відповіді на Відзив Відповідач надав письмові пояснення на частину запитань Позивача, а також, у якості відповідей на інші запитання, додатково надав довідки та копії підтверджуючих документів. Пояснення і довідки підписані керівником підприємства Позивача.

29.06.2023 від представника Позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, мотивоване тим, що останній перебуває у щорічній відпустці в період з 26.06.2023 по 14.07.2023.

Ухвалою суду від 29.06.2023 відкладено підготовче засідання на 15:30 год. 25.07.2023.

25.07.2023 представник Позивача у підготовче засідання не прибув, причину неявки суду не повідомив. Ухвалою суду від 25.07.2023 відкладено підготовче засідання на 10:30 год. 07.09.2023.

07.09.2023 від представника Відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У підготовче засідання 07.09.2023 Позивач не прибув, причину неявки суду не повідомив. Ухвалою суду від 07.09.2023 відкладено підготовче засідання на 11:30 год. 27.09.2023.

27.09.2023 у підготовче засідання Позивач не прибув, причину неявки не повідомив. Ухвалою суду від 27.09.2023 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті в засіданні на 15:15 год. 18.10.2023.

18.10.2023 у судове засідання представник Позивача не прибув, від останнього 18.10.2023 надійшло клопотання про відкладення розгляд справи, мотивоване тим, що останній перебуває на лікарняному в період з 16.10.2023 по 20.10.2023. Ухвалою суду від 18.10.2023 відкладено судове засідання на 10:30 год. 08.11.2023.

08.11.2023 представник Позивача у судове засідання не прибув, причину неявки суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належно.

Повідомлення Позивача про дату, час та місце розгляду справи підтверджується: довідкою про доставку електронного листа від 24.05.2023 та від 25.07.2023, поштовими відправленнями №4930022574592, 4930022321180 з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою". При цьому, суд бере до уваги, що Позивач, як ініціатор позову, був обізнаних про розгляд справи та мав своєчасно цікавитися розглядом цієї справи судом.

У судовому засіданні досліджено надані сторонами докази.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника Відповідача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

За даними Позивача, 12.11.2020 на електрону пошту Позивача від працівника Відповідача -директора департаменту пневмообладнання Вещева В.П., надійшов договір позики, підписаний генеральним директором підприємства - Павловським В.Н. Позивач прийняв оферту Відповідача, тому 12.11.2020 ТОВ "М-ЕЛЕКТРО" (Позикодавець), в особі директора, Шуманского М.В. та ТОВ виробнича комерційна фірма "Електропромремонт" (Позичальник), в особі генерального директора Павловського В.Н. уклали Договір позики (поворотної фінансової допомоги) № 121120 (далі Договір), за п. 1.1. якого Позикодавець передає Позичальнику 80 000,00 грн. (далі - позика (поворотна фінансова допомога), а останній зобов`язується їх повернути після закінчення терміну позики.

Позикодавець зобов`язується надати позику (поворотну фінансову допомогу) впродовж 10 календарних днів з моменту підписання Договору (п. 2.1. Договору).

Термін, на який надається позика (повернення фінансової допомоги) до 22.11.2021 (п. 3.1. Договору).

Після закінчення строку, зазначеного у п. 3.1. цього Договору, Позичальник зобов`язується протягом 10 днів повернути суму позики (п. 4.1. Договору).

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до виконання зобов`язань обома сторонами (п. 5.1. Договору).

Позивач перерахував Відповідачеві 80 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1111 від 12.11.2020.

26.11.2020 Відповідач направив Позивачеві листа № 2611-202 від 26.11.2020 про повернення помилково зарахованих грошових коштів, в якому повідомив, що 12.11.2020 на рахунок ТОВ виробнича комерційна фірма "Електропромремонт" надійшли грошові кошти в розмірі 80 000,00 грн. від ТОВ "М-ЕЛЕКТРО" з призначенням платежу "перераховується зворотна фінансова допомога згідно договору № 121120 від 12.11.2020. Без ПДВ". Відповідач повідомив, що на дату підписання даного листа, на підприємстві не значиться Договір № 121120 від 12.11.2020 та відсутні будь-які інші Договори з Позивачем.

Позивач стверджує, що останній направив Відповідачеві листа № 8 від 14.03.2023, в якому повідомлено, що згідно п. 2.1-3.1 Договору Позикодавець зобов`язаний повернути Позивачеві зворотну фінансову допомогу протягом 10 календарних днів після закінчення строку, на який надавалася позика, але останнім не повернуто суму позики.

Відповідач кошти не повернув.

На прострочений борг Відповідача, Позивач нарахував 23 424,35 грн. - індексу інфляції за період з 03.12.2021 по 28.02.2023, 3 070,68 грн. - 3 % річних за період з 03.12.2021 по 14.03.2023, 186 800,00 грн. - пені за період з 03.12.2021 по 14.03.2023.

Відповідач наполягає, що наведений Договір уповноважена особа підприємства не підписувала і, відповідно, сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, тому, в силу ст. 215 ЦК України, Договір є недійсним.

Наведені обставини стали причиною звернення сторонами з позовами та є предметом спору у даних справах.

Предметом доказування, за первісним позовом є настання строку для повернення суми позики, обґрунтованість стягуваних сум; за зустрічним позовом предметом доказування є факт підписання/не підписання Договору, підстави для визнання Договору недійсним.

Оскільки сторони спірних відносин є господарюючими суб`єктами, тому, згідно зі ст.4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст.1046 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно з ч.1,2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами 1, 2, 4 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (абз. 1 ст. 1046 ЦК України).

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Позовні вимоги один одного сторони заперечують з наведених у відзивах підстав.

Вирішуючи позови, суд бере до уваги, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.1, 4 ст. 13 ГПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.2 ст. 14 ГПК України).

Згідно з ч.4 ст.202 ГПК України у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що Позивач (за первісним позовом) не забезпечив прибуття свого представника в судове засідання, не надав доказів існування поважних причин неявки представника в судове засідання 08.11.2023, про проведення якого Позивач належно повідомлений, не подав заяви про розгляд справи за його відсутності, господарський суд вважає, що первісна позовна заява підлягає залишенню без розгляду.

У ч.2 ст.226 ГПК України встановлено, що про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, господарський суд виходить з того, що відповідно до п.4 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Згідно з ч.4 ст.226 ГПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Щодо зустрічного позову, то вимоги Відповідача обґрунтовуються тим, що керівник підприємства не укладав будь-які договори з Позивачем, підпис директора та печатка ТОВ ВКФ "Електропромремонт" не відповідають оригіналу.

Виявивши при перевірці на підприємстві надходження коштів (80 000,00 грн.) від Позивача, Відповідач 26.11.2020 звернувся до Позивача з листом про повернення помилково зарахованих грошових коштів, для чого просив направити банківські реквізити Позивача для повернення йому коштів. На підтвердження направлення листа Позивачеві Відповідач надав копію чеку поштової установи, накладної та опису вкладення в цінний лист від 26.11.2020.

При цьому, Позивач посилається на те, що 12.11.2020 на електрону пошту Позивача від працівника Відповідача надійшов підписаний генеральним директором - Павловським В.Н. Договір позики, таким чином 12.11.2020 ТОВ "М-ЕЛЕКТРО", в особі директора, Шуманского М.В. та ТОВ ВКФ "Електропромремонт", в особі генерального директора Павловського В.Н. уклали Договір позики (поворотної фінансової допомоги) № 121120, за п. 1.1. якого Позикодавець передає Позичальнику 80 000,00 грн., а останній зобов`язується їх повернути після закінчення терміну позики.

Стверджуючи у позові та відповіді на відзив про недійсність спірного Договору Відповідач посилається на те, що Договір, не підписувався керівником підприємства, а Вещев В.П. не мав права та обов`язків виступати від імені ТОВ ВКФ "Електропромремонт".

Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч.1 ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

Наполягаючи на підписанні Договору керівником ТОВ ВКФ "Електропромремонт", Позивач посилається на сканкопію Договору з підписом Павловського В.М., та печаткою підприємства Відповідача, електронну переписку з представником Відповідача - Вещевим В.П., направлену з офіційної електронної адреси Відповідача.

Однак, Позивач не надав належних доказів повноважень Вещева В.П. представляти Відповідача, а також доказів того, що електронні документи від імені Відповідача підписані Вещевим В.П. його електронним підписом, що примірник Договору, сканкопію якого одержав Позивач підписано саме керівником ТОВ ВКФ "Електропромремонт" Павловським В.М., і цей підпис скріплено печаткою підприємства Відповідача.

Відтак, Позивач не надав належних доказів підписання договору безпосередньо уповноваженою особою Відповідача, тобто керівником ТОВ ВКФ "Електропромремонт", або уповноваженою ним особою.

При цьому, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч.1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і у ст. 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із ч.1 ст. 627 ЦК України і відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст. 638 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

У разі ж якщо сторони не досягли згоди щодо усіх істотних умов договору , такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц.

За таких обставин, оскільки оспорюваний правочин не підписаний уповноваженою особо ТОВ ВКФ "Електропромремонт" або будь якою іншою особою, підпис якої в подальшому схвалено Відповідачем, Договір є неукладеним, тому не може бути визнаний недійсним.

Що ж до перерахованих Позивачем на рахунок Відповідача 80 000,00 грн. то питання їх повернення можуть вирішуватися шляхом переговорів сторін (Відповідач звертався до Позивача з листом від 26.11.2020 про повідомлення банківських реквізитів, на які можливо повернути кошти) або в порядку передбаченому ст. 1212 ЦК України.

Суд також враховує, що після набрання чинності Законом від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" принцип "об`єктивної істини", який полягав в обов`язку суду з`ясовувати усі дійсні обставини, пов`язані зі спірними правовідносинами, починаючи 15.12.2017 виключений із ГПК України.

17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким внесено зміни до ГПК, зокрема, змінено назву ст. 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає Позивач та Відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, в рішенні від 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №923/875/19 від 31.03.2021.

Суд також відзначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.111950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, пункт 29).

У рішенні Суду у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини також зазначено, що вимога щодо обґрунтованості рішень не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

З урахуванням викладеного, надані Відповідачем докази щодо не укладення ним Договору Позики (поворотної фінансової допомоги) № 121120 є більш вірогідними, ніж докази надані Позивачем, тому вимога про визнання Договору недійсним не підлягає задоволенню, оскільки Договір є неукладеним.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати у справі за зустрічним позовом слід покласти на Позивача (за зустрічним позовом).

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Залишити без розгляду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "М-ЕЛЕКТРО" (49000, м. Дніпро, вул. Ливарна, буд. 2, код 40263337) до Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича комерційна фірма "Електропромремонт" (49038, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, буд. 14, код 250213156) про стягнення боргу за Договором позики.

Відмовити в задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича комерційна фірма "Електропромремонт" (49038, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, буд. 14, код 250213156) до Товариства з обмеженою відповідальністю "М-ЕЛЕКТРО" (49000, м. Дніпро, вул. Ливарна, буд. 2, код 40263337) про визнання договору недійсним.

Судові витрати з розгляду зустрічного позову покласти на Позивача (за зустрічним позовом).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду в строк, передбачений статтею 256 ГПК України.

Повне судове рішення складене 20.11.2023.

Суддя С.Г. Юзіков