Постанова

від 16.11.2023 по справі 575/891/22

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2023 року м.Суми

Справа №575/891/22

Номер провадження 22-ц/816/1345/23

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Рунова В. Ю.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа орган опіки та піклування в особі Служби в справах дітей Великописарівської селищної ради Охтирського району Сумської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Петрищева Олександра Олександровича

на ухвалу Великописарівського районного суду Сумської області від 03 липня 2023 року про закриття провадження у справі, в складі судді В`юник Н.Г., постановлену у смт.Велика Писарівка, повний текст якої складено 04 липня 2023 року,

в с т а н о в и в:

Ухвалою Великописарівського районного суду Сумської області від 03 липня 2023 року закрите провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування в особі Служби в справах дітей Великописарівської селищної ради Охтирського району Сумської області про визначення місця проживання дітей, - у зв`язку з відсутністю предмету спору.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Петрищев О.О., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду про закриття провадження у справі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вважає помилковим висновок суду про відсутність предмета спору щодо визначення місця проживання дітей та наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Вказує, що судом першої інстанції не враховані фактичні обставини у справі, які свідчать про наявність спору між сторонами щодо визначення місця проживання дітей.

Зазначає, що відсутність рішення суду щодо визначення місця проживання дітей разом із матір`ю дозволяє відповідачу маніпулювати своїм становищем, порушувати графік побачень з дітьми, створювати перешкоди у переміщені позивачки разом із дітьми, оскільки діти зареєстровані за адресою його проживання, а рішення органу опіки та піклування щодо участі у вихованні дітей та графіку побачень із ними носить рекомендаційний характер. Жоден орган, в тому числі і поліція, при виникненні суперечок між сторонами щодо місця перебування дітей, не може прийняти відповідного рішення, оскільки такі відносини є цивільними.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Гребінка А.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін, як законну та обґрунтовану.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Закриваючи провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що при зверненні позивачки до суду так і в подальшому достеменно встановлено, що предмет спору про місце проживання дітей відсутній, оскільки діти проживали разом з позивачем, а відповідачу були визначені дні побачень органами опіки та піклування, рішенням суду стягнуто на користь позивача з відповідача на дітей аліменти. Суд вважав, що неврегульованих питань, щодо визначення місця проживання дітей не залишилось.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками місцевого суду, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 7) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самі сторони врегулювали спірні питання.

Поряд з цим, за змістом п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2019 року, справа № 456/647/18 та від 13 травня 2020 року, справа № 686/20582/19, на які посилався суд першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що 09 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визначення місця проживання дітей разом з нею. Позовні вимоги мотивувала тим, що після розірвання шлюбу діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають разом з нею. Рішеннням Великописарівського районного суду Сумської області на її користь з відповідача ОСОБА_2 стягнуто аліменти у твердій грошовій сумі по 1250 гривень щомісячно на кожну дитину до досягнення дітьми повноліття. Виконавчим комітетом Великописарівської селищної ради Охтирського району Сумської області визначено участь батька у вихованні дітей та встановлено йому графік виховання та спілкування з дітьми, але батько порушує графік, іноді вчасно не повертає дітей матері, відмовляється віддати дітей позивачці, залишаючи їх у себе вдома, створює перешкоди для поїздок дітей на відпочинок до міста Суми, що стало причиною звернення до суду з даним позовом.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали та, крім іншого, пояснили, що відповідач вчиняє спроби тиснути на позивача, погрожуючи, що діти будуть жити разом з ним, тому вважають, що питання про визначення місця проживання дітей необхідно вирішити в судовому порядку з урахуваннням інтересів дітей.

Тобто, предметом свого позову ОСОБА_1 зазначила визначення місця проживання дітей разом з матір`ю.

При цьому, про наявність спору свідчить те, що відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 позовні вимоги не визнали.

Колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що відсутність рішення суду щодо визначення місця проживання дітей разом із матір`ю дозволяє відповідачу маніпулювати своїм становищем, порушувати графік побачень з дітьми, створювати перешкоди у переміщені позивачки разом із дітьми, оскільки діти зареєстровані за адресою його проживання, а рішення органу опіки та піклування щодо участі у вихованні дітей та графіку побачень із ними носить рекомендаційних характер.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність предмету спору та безпідставно закрив провадження у справі.

У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (частина 1 статті 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.

Отже, виходячи з вищенаведеного, колегія доходить висновку, що суд першої інстанції належним чином не дослідив матеріали справи, не врахував вищенаведені обставини, у зв`язку з чим зробив помилковий висновок про закриття провадження, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та доступу до суду.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла до висновку, що оскаржувана ухвала відповідно до положень п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до Великописарівського районного суду Сумської області.

Питання про відшкодування судових витрат за апеляційний перегляд ухвали підлягає вирішенню судом першої інстанції по завершенню розгляду справи по суті.

Керуючись ст. ст. 367-369, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 3, 4 ч.1 ст. 379, ст. ст. 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Петрищева Олександра Олександровича задовольнити.

Скасувати ухвалу Великописарівського районного суду Сумської області від 03 липня 2023 року про закриття провадження у справі, а справу направити для продовження розгляду до Великописарівського районного суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: О. І. Собина

В. Ю. Рунов