Рішення

від 20.11.2023 по справі 905/519/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.11.2023 Справа №905/519/23

Господарський суд Донецької області у складі судді Устимової А.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання) справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" (ідентифікаційний код 37068787)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Панацея" (ідентифікаційний код 25327104)

про стягнення заборгованості в сумі 3 462,23 грн

В С Т А Н О В И В:

Стислий зміст і підстави позовних вимог

01.05.2023 шляхом поштового відправлення Товариство з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" (далі - ТОВ "Долфі-Україна") звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Панацея" (далі - ТОВ "Панацея") про стягнення заборгованості в сумі 3462,23 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем обов`язків за видатковими накладними: ДУ №101760 від 04.02.2022 на суму 108,50 грн; ДУ №101759 від 04.02.2022 на суму 972,63 грн; ДУ №85734 від 31.01.2022 на суму 1 258,32 грн; ДУ №41471 від 17.01.2022 на суму 171,12 грн; ДУ №41470 від 17.01.2022 на суму 951,66 грн в частині оплати за поставлений товар. Відповідну суму позивач просить стягнути у судовому порядку та відшкодувати витрати з оплати судового збору, витрати на правничу допомогу за рахунок відповідача.

Процедура провадження у справі у господарському суді

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2023 для розгляду справи визначена суддя Устимова А.М.

Ухвалою від 08.05.2023 Господарським судом Донецької області позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу протягом десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви шляхом направлення до суду письмових пояснень щодо правової підстави заявлених позовних вимог з інформацією чи укладався між сторонами договір №21/ДО від 14.09.2020, чи на його виконання здійснювались поставки за видатковими накладними, або поставка здійснена за відсутності такого договору безпосередньо за видатковими накладними з визначенням підстав зазначення договору в якості підстави у видаткових накладних. Запропоновано ТОВ "Долфі-Україна" надати замовлення Покупця, на які наявні посилання в тексті видаткових накладних; податкові накладні, на підставі яких здійснено оподаткування господарських операції за видатковими накладними, з доказами їх прийняття відповідним податковим органом.

Ухвалою суду від 19.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/519/23, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Згідно положень ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до частин 5 та 7 ст. 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Згідно п.17 гл.1 розд. ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Абзацом 5 п.37 гл.2 розд. ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих Електронних кабінетів, документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.

Норми права наведені у редакції, що діяла на момент направлення судом ухвали про відкриття провадження у справі сторонам.

З огляду на розпорядження №1-р від 30.01.2023 «Про відправку вихідної кореспонденції» рекомендовано суддям та працівникам апарату суду здійснювати відправлення через поштового оператора «Укрпошта» за потребою після вичерпання використання альтернативних способів повідомлення сторін та учасників процесу (електронна пошта, телефонограма, факсограма, підсистема «Електронний суд», розміщення відповідних повідомлень на офіційній сторінці суду на веб-порталі «Судова влада України» тощо) та можливістю фактичної доставки поштового відправлення за місцем призначення.

Позивач повідомлений про факт відкриття провадження у справі шляхом направлення копії ухвали суду від 19.05.2023 на електронні адреси: office@dolphi.com.ua, gorecksenia@ukr.net, що наведені у тексті позовної заяви як засоби зв`язку з останнім. Згідно з довідкою про доставку електронного листа, що міститься в матеріалах справи, ухвала вручена 19.05.2023.

Відповідач повідомлений про факт відкриття провадження у справі шляхом направлення копії ухвали суду від 19.05.2023 на адресу реєстрації підприємства у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 84100, Донецька обл., м.Слов`янськ, вул. Банківська, 58. Поштове відправлення повернулось на адресу суду з відміткою органів поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19 та від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

За відомим номером телефону відповідача суд намагався передати телефонограму, однак зв`язок не було встановлено.

Інформації щодо електронної адреси відповідача суду матеріали справи не містять.

За змістом ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 2 ст. 252 ГПК України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) від сторін до суду не надходило.

Щодо строку розгляду справи суд зазначає таке.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об?єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Строк воєнного стану неодноразово продовжувався. Востаннє Указом Президента України N 451/2023 від 26.07.2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України N 3275-IX від 27.07.2023, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18.08.2023 строком на 90 діб.

Розпорядженням суду № 6-р від 25.05.2023 продовжено особливий режим роботи Господарського суду Донецької області в умовах воєнного стану з урахуванням Рішення зборів суддів від 13.06.2022р. №1, а саме: суддям та працівникам апарату суду виконання посадових обов`язків в змішаному режимі (дистанційно в доступному для них місці в межах Україні або в приміщенні суду (за необхідністю та в умовах безпеки), яке дає можливість упродовж робочого часу забезпечувати отримання, оброблення, реєстрацію, відправлення вхідної та вихідної кореспонденції та відправлення правосуддя; зазначено, що приймаючи до уваги наявність загрози життю, здоров`ю учасників судового провадження при перебуванні у приміщенні Господарського суду Донецької області в місті Харкові, учасникам судових засідань рекомендується утриматись від відвідування приміщення суду, свої процесуальні права та обов`язки реалізовувати з використанням альтернативних способів подачі документів та участі в судових засіданнях.

Згідно з ч.1,8 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Позиція учасників процесу

ТОВ "Долфі-Україна" в обґрунтування заявлених вимог зазначило, що протягом січня - лютого 2022року поставило відповідачу товар на суму 53607,36грн, який останнім сплачено на суму 50145,13грн. Заборгованість виникла за видатковими накладними: ДУ №101760 від 04.02.2022 на суму 108,50 грн; ДУ №101759 від 04.02.2022 на суму 972,63 грн; ДУ №85734 від 31.01.2022 на суму 1 258,32 грн; ДУ №41471 від 17.01.2022 на суму 171,12 грн; ДУ №41470 від 17.01.2022 на суму 951,66 грн та сукупно складає 3 462,23 грн. Позивач звертався до ТОВ "Панацея" з претензією від 28.11.2022, в якій просив сплатити заборгованість за вказаними накладними, однак відповідачем оплата здійснена не була, що стало підставою для звернення до суду за захистом порушеного права.

На підтвердження зазначених обставин позивач надав суду належним чином засвідчені копії: видаткових накладних, претензії з доказами її відправлення відповідачу; витягу з ЄДРПОУ ТОВ «Долфі - Україна»; договору про надання правової допомоги від 20.04.2023, додаткової угоди № 1 до нього; акту прийому-передачі послуг №1 від 21.04.2023; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДП № 4771 від 12.06.2020, ордер про надання правової допомоги.

Заявлені вимоги позивач нормативно обґрунтовує посиланням на статті 526, 530, 553, 692 Цивільного кодексу (далі - ЦК України), ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 22, 60, 61, 62, 63, 123 ГПК України.

У письмових поясненнях від 10.05.2023 ТОВ "Долфі-Україна" вказує, що поставка товарів в період з 17.01.2022 по 04.02.2022 здійснювалася безпосередньо за видатковими накладними, які додані до позовної заяви; замовлення здійснювалися Покупцем у довільній формі на електронну адресу відповідального менеджера і вже після узгодження у телефонному режимі всього замовлення, формувалися видаткові накладні. До пояснень додані копії податкових накладних, на підставі яких здійснено оподаткування господарських операцій за наданими видатковими накладними.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 19.05.2023 відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов та доказів, на яких ґрунтуються його заперечення протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому цієї ухвали; попереджено відповідача, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ТОВ "Панацея" відзив на позовну заяву під час розгляду справи не надало, заяв в порядку статті 119 ГПК України про поновлення чи продовження процесуальних строків, зокрема, строку на подання відзиву на позовну заяву, від останнього не надходило, про факт відповідного судового провадження відповідач повідомлений у спосіб, який передбачений процесуальним законодавством, зокрема, ухвала суду направлялась як на адресу реєстрації відповідача.

Виклад обставин справи, встановлених судом

У січні - лютому 2022 ТОВ "Долфі-Україна" (Постачальник) поставлено ТОВ "Панацея" (Покупець) товар за видатковими накладним:

- ДУ№41470 від 17.01.2022 на суму 951,66 грн,

- ДУ №41471 від 17.01.2022 на суму 171,12 грн,

- ДУ №85734 від 31.01.2022 на суму 1 258,32 грн,

- ДУ №101759 від 04.02.2022 на суму 972,63 грн,

- ДУ №101760 від 04.02.2022 на суму 108,50 грн.

Всього вартість товару за вказаними накладними складає 3 462,23 грн.

Накладні містять інформацію щодо найменувань та адрес Постачальника - позивача та Покупця - відповідача, адреси доставки, номеру замовлення, артикулу, виду товару, кількості, ціни за одиницю товару, сукупної вартості поставки.

Накладні містять підписи та ПІБ осіб, що передала та відповідно прийняла товар. Підписи скріплені відтиском печатки позивача та відтиском штампа відповідача з найменуванням підприємства.

В кожній з видаткових накладних зазначений строк оплати отриманого за нею товару, зокрема, за видатковою накладною ДУ№41470 від 17.01.2022 до 26.02.2022 включно, №ДУ №41471 від 17.01.2022 до 26.02.2022, №ДУ №85734 від 31.01.2022 до 12.03.2022, №ДУ №101759 від 04.02.2022 до 16.03.2022, №ДУ №101760 від 04.02.2022 до 16.03.2022.

При цьому в якості підстави здійснення поставки вказано договір №21/ДО від 14.09.2020. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд зобов`язав позивача зазначити, чи здійснювалась поставка товарів на виконання умов договору чи за видатковими накладними. Інформації відносно того чи укладався між сторонами договір з таким номером та датою або його примірника позивач до матеріалів справи не надав, одночасно у письмових поясненнях, наданих суду, вказав, що зобов`язання відповідача з оплати поставленого товару виникли саме на підставі видаткових накладних, за якими отриманий товар та на які наявне посилання в позові.

Відповідач не надав суду доказів, що поставка товару здійснювалась на підставі умов договору №21/ДО від 14.09.2020, не надав його примірнику. Факту поставки за видатковими накладними вказаного товару у означеному в них обсягу та ціною не спростував.

Стосовно замовлень позивач вказав, що вони здійснювались Покупцем у довільній формі на електронну адресу відповідального менеджера, після чого мало місце узгодження у телефонному режимі всього обсягу поставки, відповідно позивач не має можливості їх надати до матеріалів справи.

Внаслідок проведення господарських операцій з поставки товару Постачальник оформив податкові накладні, копії яких надав суду.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати отриманого товару, позивач звернувся до нього з претензією від 28.11.2022 щодо оплати суми 3462,23грн. В претензії позивач також посилається на факт поставки товару за зазначеними вище видатковими накладними, вартість якого і просить сплатити. В якості доказів направлення претензії суду надані опис вкладення у цінний лист, поштова квитанція та фіскальний чек.Претензія залишена відповідачем без відповіді.

Докази оплати суми 3462,23грн відповідачем суду не надані.

Предметом спору в даній справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача суми боргу у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати товару.

Правова оцінка аргументів учасників справи та мотиви рішення суду

Перевіривши доводи, викладені в позовній заяві, дослідивши надані в порядку статті 74 ГПК України письмові докази в їх сукупності та взаємозв`язку, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову, зважаючи на таке.

За змістом частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 173 ГК України, яка кореспондується з положеннями статті 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання. Господарські зобов`язання можуть виникати: зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина 1 статті 174 ГК України).

Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлене договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Сторонами у спрощений спосіб (шляхом складання видаткових накладних та прийняття товару) укладено договір поставки товару.

Зі змісту накладних вбачається, що сторони досягли згоди і визначилися між собою за всіма його істотними умовами щодо предмету договору, об`ємів поставки товару, а також ціною та строками виконання зобов`язань. Факт здійснення поставки на підставі умов іншого договору заперечується позивачем та не підтверджено відповідачем належними доказами у справі.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (Постанова Верховного Суду від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом(ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. (п.2.3).

У Постанові Верховного суду від 05.12.2018 у справі №915/878/16 зазначено, що для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і для договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції та оцінити зміни майнового стану, які відбулись у сторін у результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати фактичне здійснення господарської операції, що повинно підтверджуватись, в тому числі і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі.

На підставі представлених первісних документів, які складені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та засвідчують встановлений факт здійснення господарських операції та договірних відносин - видаткових накладних ДУ№41470 від 17.01.2022, №ДУ №41471 від 17.01.2022, №ДУ №85734 від 31.01.2022, №ДУ №101759 від 04.02.2022, №ДУ №101760 від 04.02.2022 судом встановлено, що ТОВ "Панацея" отримано від ТОВ "Долфі-Україна" товар на загальну суму 3462,23грн.

Зокрема, видаткові накладні містять підпис особи, яка приняла товар від імені Покупця, що скріплений відтиском штампа підприємства. Дата отримання не зазначена, що свідчить про те, що вона співпадає з датою видаткової накладної. Іншого не доведено.

В матеріалах справи відсутні докази наявності з боку відповідача претензій щодо найменування, кількості, якості товару, як не подавалось і доказів відмови від товару та повернення такого товару позивачу.

Таким чином, підписавши видаткові накладні відповідач погодився з найменуванням, кількістю, якістю та ціною такого товару.

Відповідно до частини 201.1, 201.6, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженим платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображає у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операції з постачання товарі/послуг платник податку продавець товарі/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Постачальник виконав зобов`язання з оформлення відповідних податкових накладних за фактом здійснення господарських операцій з поставки товару.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Враховуючи викладене та оскільки сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб і з урахуванням ст. 692 ЦК України відповідач як Покупець зобов`язаний оплатити вартість товару після отримання його від позивача.

Аналогічний за своїм змістом висновок міститься у Постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19.

У пункті 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» визначено, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Одночасно, суд вбачає, що у кожній видатковій накладній зазначений кінцевий строк виконання зобов`язання, що внаслідок підписання таких накладних є узгодженим сторонами, тому суд вважає, що доцільно визначати строк виконання зобов`язання з оплати отриманого товару виходячи з строку, що визначений у кожній накладній.

Суд дійшов висновку, що на момент звернення з позовом строк виконання зобов`язання з оплати отриманого товару, який за кожною накладною зазначений вище, настав.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Документального підтвердження проведення відповідачем повних чи часткових розрахунків за отриманий на підставі видаткових накладних товар матеріали справи не містять.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 3462,23грн.

За таких обставин, виходячи з того, що позовні вимоги доведені позивачем та обґрунтовані матеріалами справи, враховуючи, що відповідач заперечень проти позову не надав, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача боргу у розмірі 3462,23грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Одночасно, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Тобто, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №9 23/726/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд звертається до правової позиції, зазначеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21. Так, Велика Палата зазначила про те, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Відповідно до вимог частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у частині четвертій статті 126 ГПК України; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

Тобто, критерії визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Вказаний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/1964/ 21 від 16.11.2022, постанові Верховного Суду від 30.01.2023 у справі № 910/7032/17.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 23.01.2014 у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" ("Lavents v. Latvia") вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Таким чином, вирішуючи заяву позивача про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Дослідивши у спірних правовідносинах обставини щодо реального надання правничої допомоги Клієнту адвокатом Горець О.А. та виходячи з критеріїв документальної обґрунтованості та розумної необхідності таких витрат суд встановив наступне.

Адвокат Горець О.А. діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ДП № 4771 від 12.06.2020, що видане Радою адвокатів Дніпропетровської області 12.06.2020.

На підтвердження повноважень адвокату до матеріалів справи наданий ордер АЕ №1194538 від 12.04.2023, який виписаний адвокатом на підставі умов договору про надання правової допомоги від 20.04.2023.

20.04.2023 між ТОВ «Долфі - Україна» та адвокатом Горець О.А. укладено договір про надання правової допомоги, згідно п.1.1 якого Адвокат зобов`язується надавати Клієнту консультації з правових питань, організовувати ведення претензійно-позовної робота по матеріалам, що підготовлені Клієнтом, надавати Клієнту правовому допомогу та представляти інтереси Клієнта щодо захисту прав та інтересів останнього у судах під час здійснення господарського судочинства, Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.

На підтвердження факту надання Адвокатом Клієнту правової допомоги відповідно до умов цього Договору складається акт приймання-передачі адвокатських послуг направляється Клієнту (п.2.4).

Оплата вартості послуг сплачується протягом 10 календарних днів з моменту набрання судово, рішення законної сили (п.4.1).

У відповідності до п. 7.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до його повного виконання.

20.04.2023 сторонами до договору підписана додаткова угода №1, що визначає порядок оплати юридичних послуг - гонорару Адвоката за надання правової допомоги у спорі про стягнення з ТОВ «Панацея» на користь ТОВ «Долфі -Україна» заборгованості.

За п.2 додаткової угоди Адвокат зобов`язується за необхідності здійснювати представництво та захист інтересів Клієнта у суді першої інстанції (Господарський суд Донецької області). Визначено витрати на професійну правничу допомогу, які складаються з наступних дій:

- збір і правовий аналіз інформації, документів і матеріалів стосовно справи, вартість послуги за 1 годину 1500грн;

- підготовка позовної заяви, відзиву, заперечень, письмових пояснень, запитів, вартість послуги за 1 годину 1500грн;

- участь у судовому засіданні, вартість послуги за 1 годину 1500грн.

Порядок приймання-передачі наданої правової допомоги визначений розділом 7 додаткової угоди, зокрема, правова допомога вважаються наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується Сторонами та скріплюється печатками (за наявності). Адвокат надає Клієнту акт приймання-передачі наданої правової допомоги, в якому зазначається зміст наданої правової допомоги, розмір гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов Договору, додаткові витрати, які були понесені Адвокатом понад узгоджену суму гонорару (якщо такі мали місце). Клієнт зобов`язаний протягом п`яти днів з моменту отримання акту приймання-передачі наданої правової допомоги підписати його або протягом вказаного строку надати письмове заперечення, в якому обґрунтувати причину відмови від приймання наданої правової допомоги та підписання відповідного акту.

Оплата послуг з представництва інтересів у суді першої інстанції здійснюється наступним чином: 100% вартості послуг сплачується протягом 10 календарних днів з моменту набрання судового рішення законної сили (п.4.1 додаткової угоди).

Сторонами підписаний Акт прийому-передачі послуг за Договором про надання правової допомоги № 1 від 21.04.2023, за яким відповідно до додаткової угоди № 1 від 20.04.2023 до Договору, Адвокат надав, а Клієнт прийняв наступні послуги: підготовка, подача позовної заяви до Господарського суду Донецької області про стягнення заборгованості. Кількість витрачених годи 2, вартість однієї години - 1500,00грн, загальна сума - 3000,00грн.

Підписанням цього Акту Клієнт підтверджує факт належного отримання послуг відповідно до положень Договору та умов Додаткової угоди з № 1 від 20.04.2023, а також відсутність претензій до Адвоката стосовно отриманих від нього послуг, вказаних у цьому Акті.

У позовній заяві ТОВ "Долфі - Україна" просить відшкодувати за рахунок відповідача витрати на правову допомогу в сумі 3000,00грн.

Позовна заява є підготовленою та підписаною адвокатом Горець О.А., докази, які подані до суду в копіях також засвідчені вказаною особою. Як свідчить квитанція на поштовому конверті, відправлення позовної заяви до суду здійснено адвокатом ГорецьО.А.

Тобто, адвокат діючи на підставі договору про надання правової допомоги фактично послуги з підготовки, подачі позовної заяви до Господарського суду Донецької області надав, вони є реальними, їх обсяг відповідає обставинам справи.

Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, до матеріалів справи в якості окремого документу до матеріалів справи не подано, однак з відповідного акту вбачається перелік наданих послуг, час, використаний адвокатом та сукупна вартість послуг, що, на думку суду, є достатнім.

Одночасно суд вбачає, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу складає 86,65% від суми позову, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі є невисоким, кількість досліджених адвокатом та поданих доказів є невеликою, були наявні недоліки поданої позовної заяви, які стали підставою для прийняття ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Як наслідок, суд дійшов висновку, про невідповідність їх розмірі принципу розумності таких витрат у співвідношенні до обсягу наданих послуг з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та вважає за доцільне покласти на відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00грн, в решті вартість таких послуг залишається на позивачі.

Судовий збір, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судовий збір стягується з відповідача на користь позивача в сумі 2684,00грн.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 185, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Панацея" про стягнення заборгованості в сумі 3 462,23 грн задовольнити повністю.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Панацея" (адреса місцезнаходження: 84100, Донецька обл., м.Слов`янськ, вул. Банківська, 58, ідентифікаційний код 25327104) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" (адреса місцезнаходження: 49130, місто Дніпро, вул. Березинська, будинок 24-А, ідентифікаційний код 37068787) заборгованість в сумі 3 462,23 грн, витрати на правову допомогу в сумі 2000,00грн, судовий збір у розмірі 2684,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписано 20.11.2023.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.М. Устимова