Рішення

від 02.11.2023 по справі 910/12385/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2023Справа № 910/12385/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Асіджс"

про розірвання договору фінансового лізингу, стягнення 5 672 835, 35 грн. та зобов`язання вчинити дії

Представники:

від позивача: Башаров В.Є.;

від відповідача: Феленко С.О. (в режимі відеоконференції)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Асіджс" (далі-відповідач), в якому просить суд:

- розірвати договір фінансового лізингу № FL603-11/21 від 09.11.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Асіджс";

- стягнути з відповідача та користь позивача заборгованість за договором фінансового лізингу № FL603-11/21 від 09.11.2021, яка станом на 11.07.2023 року складає 5 672 835, 35 грн, з яких: 3 120 551, 89 грн - заборгованість за лізинговими платежами, 1 564 592, 91 грн - пеня, 125 677, 02 грн - 3 % річних та 862 013, 53 грн - інфляційні втрати;

- вилучити у Товариства з обмеженою відповідальністю "Асіджс" та передати позивачу предмет лізингу - апарат касовий зчитування платіжних касових магнітних карт Tactilion P2000L WiFi, 4 G, Bluetooth у кількості 800 шт.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу № FL603-11/21 від 09.11.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07.09.2023.

06.09.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи, в якому просить суд з метою підготовки та подання відзиву на позовну заяву у даній справі із доказами відкласти підготовче засідання на іншу дату та продовжити відповідачу процесуальний строк на подання відзиву.

07.09.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав клопотання, в якому повідомляє, що після відкриття провадження у даній справі відповідачем було здійснено два платежі за договором фінансового лізингу № FL603-11/21 від 09.11.2021 на користь позивача на загальну суму 50 000, 00 грн, у зв`язку з чим позивач просить суд долучити до матеріалів справи виписку по рахунку на підтвердження факту надходження грошових коштів за договором.

У судовому засіданні 07.09.2023 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 21.09.2023.

21.09.2023 до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення (перенесення) розгляду справи, в якому з метою надання висновку Харківської торгово-промислової палати щодо наявності істотних змін обставин за договором фінансового лізингу просить суд відкласти підготовче засідання на іншу дату.

У судовому засіданні 21.09.2023 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 05.10.2023.

26.09.2023 до суду надійшло клопотання відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

05.10.2023 до суду надійшли додаткові пояснення у справі, в яких відповідач зазначає, що неможливість своєчасно сплачувати лізингові платежі за договором фінансового лізингу № FL603-11/21 від 09.11.2021 пов`язано з військовими подіями, які трапилися на території України, а також з припиненням фінансування проекту ТОВ "Асіджс", для якого було придбано об`єкт лізингу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/12385/23 призначено на 02.11.2023.

13.10.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав заперечення на додаткові пояснення відповідача, в яких зокрема зазначає, що відповідач починаючи з березня 2022 року не виконує належним чином свої зобов`язання з оплати лізингових платежів.

У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти заявлених позовних вимог та подав клопотання, в якому просив суд поновити строк для подання доказів, а саме інформаційно-аналітичного листа Харківської ТПП № 853/63.01-6 від 31.10.2023 та долучити вказаний лист до матеріалів справи.

Розглянувши клопотання відповідача, суд з метою об`єктивного та повного розгляду справи, вважає за необхідне задовольнити клопотання відповідача та поновити процесуальний строк для подання доказів, а саме інформаційно-аналітичного листа Харківської ТПП № 853/63.01-6 від 31.10.2023.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 02.11.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

09.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ" (далі - лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Асіджс" (далі - лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № FL603-11/21, умовами якого передбачено, що лізингодавець зобов`язується на строк та за плату, визначені даним договором фінансового лізингу, передати лізингоодержувачу у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності та було спеціально набуте лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (надалі - об`єкт лізингу), а лізингоодержувач зобов`язається прийняти об`єкт лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Найменування, технічний опис, модель, рік випуску, загальна вартість та строк поставки якого зазначаються в специфікації (додаток № 2 до цього договору).

Згідно п. 1.2. договору, строк лізингу становить 36 (тридцять шість) місяців та складається з Періодів лізингу, зазначених в Графіку платежів (Додаток №1 до Договору) (надалі «Графік»), але не може бути менше одного року.

Відповідно до п. 2.3. договору, передача об`єкта лізингу лізингоодержувачу здійснюється відповідно до умов додатку 3 до договору "Загальні умови фінансового лізингу" (надалі "Загальні умови") та на підставі Акту приймання-передачі об`єкта лізингу. Місце передачі об`єкта лізингу лізингоодержувачу: 01103, м. Київ, бул. Дружби Народів, буд. 18/7.

Вартість об`єкта лізингу становить 5 088 000, 00 грн, в тому числі ПДВ 848 000, 00 грн.

За умовами п. 4.1 договору, лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості об`єкту лізингу та комісію лізингодавця.

Розмір лізингового платежу за певний період лізингу зазначається в Графіку (п. 4.2. договору).

Відповідно до п. 4.4. договору, поточні лізингові платежі розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду.

Згідно п. 4.7 договору, оплата всіх лізингових платежів (авансового та поточних), зазначених в цьому розділі договору здійснюється Лізингоодержувачем в національній валюті України - гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця в порядку передбаченому умовами цього Договору та п. 5 Загальних умов.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що за несвоєчасну сплату будь - якого платежу (його частини) за Договором лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення.

За умовами п. 6.1. договору, лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір та вилучити у лізингоодержувача об`єкт лізингу у безспірному порядку у таких випадках, коли лізингоодержувач, зокрема нe сплатив лізинговий платіж (частково або у повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 60 днів.

Згідно п. 6.2 договору у випадку настання зазначених в підпунктах 6.1.1-6.1.6 цього договору обставин Лізингодавець письмово повідомляє про це Лізингоодержувача з зазначенням строку для усунення таких порушень. Якщо Лізингоодержувач у встановлений Лізингодавцем строк не усуває вчиненні порушення, Лізингодавець має право здійснити наступні дії, зокрема: розірвати цей Договір та вимагати повернення об`єкта лізингу; вилучити об`єкт лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та скріплення печаткою лізингодавця і діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків за цим договором (п. 8.1. договору).

Відповідно до п. 10.1. договору, у випадках, непередбачених цим договором та додатками до цього договору, сторони керуються чинним законодавствам України. Положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України до договору не застосовуються. Неустойка та інші штрафні санкції нараховуються за весь період прострочення виконання зобов`язань. До вимог про стягнення штрафних санкцій застосовується позовна давність три роки.

Додатком № 1 до договору фінансового лізингу № FL603-11/21 від 09.11.2021 сторони погодили графік платежів, який складається, зокрема із комісії та щомісячного лізингового платежу.

Додатком № 2 до договору фінансового лізингу № FL603-11/21 від 09.11.2021 сторони погодили специфікацію об`єкта лізингу, а саме: Tactilion P2000L WiFi, 4 G, Bluetooth у кількості 800 шт., ціна з ПДВ 5 088 000, 00 грн.

Додатком № 3 до договору фінансового лізингу № FL603-11/21 від 09.11.2021 є загальні умови фінансового лізингу.

Так, пункт 5.1. загальних умов передбачає, що Лізингоодержувач зобов`язується сплачувати лізингові платежі. Датою сплати лізингового платежу вважається дата зарахування такого платежу на поточний рахунок Лізингодавця.

Згідно п. 5.3. загальних умов, Лізингоодержувач сплачує зазначені в Графіку поточні лізингові платежі щомісяця авансом до 8 (восьмого) числа поточного місяця з урахуванням п. 5.4 цих Загальних умов на підставі рахунку Лізингодавця, направленого на вказану в Договорі електронну адресу Лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв`язку. У разі неотримання рахунку лізингодавця до 5 числа поточного місяця лізингоодержувач зобов`язаний звернутися до Лізингодавця та отримати відповідний рахунок самостійно. Лізингоодержувач зобов`язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунків від Лізингодавця.

Відповідно до п. 5.5. загальних умов, Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі незалежно від фактичного користування о`єктом лізингу. Недоліки якості та комплектності об`єкту лізингу, його втрата, ремонт, технічне обслуговування не звільняють лізингоодержувача від виконання своїх зобов`язань за договором, в тому числі, своєчасної сплати лізингових платежів.

Пункт 8.1.4. Загальних умов передбачає обов`язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору фінансового лізингу № FL603-11/21 від 09.11.2021 позивач передав, а відповідач в свою чергу прийняв в користування об`єкт лізингу, а саме апарат касовий зчитування платіжних магнітних карт Tactilion P2000L, у кількості 800 шт., що підтверджується актом приймання - передачі об`єкта лізингу та видатковою накладною № 465 від 30.11.2021.

Проте, у зв`язку з несплатою відповідачем лізингових платежів, починаючи з березня 2022 року, позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію від 11.07.2023, в якій позивач просив відповідача погасити заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 5 672 835, 35 грн., з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 17.07.2023 р., фіскального чеку, списку згрупованих поштових відправлень.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання за договором фінансового лізингу № FL603-11/21 від 09.11.2021 щодо сплати лізингових платежів, у зв`язку з чим просить суд розірвати договір фінансового лізингу № FL603-11/21 від 09.11.2021, укладений між сторонами, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором фінансового лізингу № FL603-11/21 від 09.11.2021, яка станом на 11.07.2023 року складає 5 672 835, 35 грн, з яких: 3 120 551, 89 грн - заборгованість за лізинговими платежами, 1 564 592, 91 грн - пеня, 125 677, 02 грн - 3 % річних та 862 013, 53 грн - інфляційні втрати; а також вилучити у Товариства з обмеженою відповідальністю "Асіджс" та передати позивачу предмет лізингу - апарат касовий зчитування платіжних касових магнітних карт Tactilion P2000L WiFi, 4 G, Bluetooth у кількості 800 шт.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Пунктом 3 частини 2 статті 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов`язаний: своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як встановлено судом, на виконання умов договору фінансового лізингу № № FL603-11/21 від 09.11.2021 позивач передав, а відповідач в свою чергу прийняв в користування об`єкт лізингу, а саме апарат касовий зчитування платіжних магнітних карт Tactilion P2000L, у кількості 800 шт., що підтверджується актом приймання - передачі об`єкта лізингу та видатковою накладною № 465 від 30.11.2021.

За умовами п. 4.1 договору, лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості об`єкту лізингу та комісію лізингодавця.

Розмір лізингового платежу за певний період лізингу зазначається в Графіку (п. 4.2. договору).

Згідно п. 5.3. загальних умов, що є додатком №3 до договору, лізингоодержувач сплачує зазначені в Графіку поточні лізингові платежі щомісяця авансом до 8 (восьмого) числа поточного місяця з урахуванням п. 5.4 цих Загальних умов на підставі рахунку Лізингодавця, направленого на вказану в Договорі електронну адресу Лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв`язку. У разі неотримання рахунку лізингодавця до 5 числа поточного місяця лізингоодержувач зобов`язаний звернутися до Лізингодавця та отримати відповідний рахунок самостійно. Лізингоодержувач зобов`язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунків від Лізингодавця.

Відповідно до п. 5.5. загальних умов, що є додатком №3 до договору, лізингоодержувач сплачує лізингові платежі незалежно від фактичного користування о`єктом лізингу. Недоліки якості та комплектності об`єкту лізингу, його втрата, ремонт, технічне обслуговування не звільняють лізингоодержувача від виконання своїх зобов`язань за договором, в тому числі, своєчасної сплати лізингових платежів.

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, відповідно до п.5.3 Загальних умов Договору Лізингоодержувач зобов`язаний був сплачувати чергові лізингові платежі щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця в розмірі, визначеному у Графіку сплати лізингових платежів.

Згідно приписів ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Проте, відповідач у визначені договором строки та розмірі не здійснив сплату лізингових платежів, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Асіджс" утворилась заборгованість по сплаті лізингових платежів за період з 08.03.2022 року по 08.07.2023 року у розмірі 3 120 551, 89 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості станом на 11.07.2023 року, наданим позивачем.

Щодо заперечень відповідача викладених у відзиві на позовну заяву стосовно неможливості виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором в повному обсязі, з огляду на настання форс-мажорних обставин, а саме введення в Україні воєнного стану 24.02.2022, у зв`язку з чим припинилося фінансування проектку ТОВ "Асіджс", суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, частина друга статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).

Таких саме висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21.

Отже, для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов`язаний надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, підтвердити нездійснення господарської діяльності у спірний період.

Відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Суд зазначає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Тож, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Так, Відповідно до п. 7.1. договору, сторони звільняються від відповідальності у разі прострочення виконання зобов?язання або невиконання своїх обов??язків за договором, якщо вказане прострочення чи невиконання виникло внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). До обставин непереборної сили належать: війна, страйки, пожежі, вибухи, повені чи інші стихійні лиха, дії чи бездіяльність органів влади та/або управління України чи інших країн, які безпосередньо вливають на виконання Сторонами їх обов?язків за Договором.

Пунктом 7.2. договору визначено, що сторони зобов?язані письмово, не пізніше 48 годин з моменту настання обставин непереборної сили, повідомити одну про настання таких обставин, якщо вони перешкоджають належному виконанню цього договору. Підтвердженням настання обставин непереборної сили є офіційне підтвердження таких обставин Торгово-промисловою палатою України. Несвоєчасне повідомлення про настання обставин непереборної сили позбавляє відповідну Сторону посилатися на них в майбутньому.

Згідно п. 7.3. договору, якщо обставини, вказані в п.7.1 цього договору, продовжують діяти впродовж 90 днів з часу їх виникнення, то будь-яка з Сторін має право повідомити у письмовій формі іншу Сторону про наміри розірвати цей Договір. Договір вважаться розірваним по закінченні 30 днів після направлення вказаного повідомлення, якщо воно не буде відмінене Стороною.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення ТОВ "Асіджс" позивача про настання форс-мажорних обставин у строк, визначений п.7.2 договору, при цьому наданий відповідачем інформаційно-аналітичний лист Харківської торгово-промислової палати № 853/63.01-6 від 31.10.2023 не є сертифікатом Торгово-промислової палати України, яким засвідчено настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а тому суд не приймає до уваги доводи відповідача в цій частині.

Судом також розглянуті та відхилені заперечення відповідача в частині неврахування позивачем здійсненої відповідачем оплати 17.12.2021 на суму 45 664, 54 грн., оскільки вказана сума зарахована позивачем в погашення заборгованості відповідача по сплаті лізингових платежів за попередній період - 2021 рік, що не є предметом розгляду у даній справі, де позивачем стягується заборгованість за нездійснені лізингові платежі, починаючи з 2022 року.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості за договором фінансового лізингу № FL603-11/21 від 09.11.2021, а саме перераховано позивачу 04.09.2023 кошти у розмірі 50 637, 79 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 910/12385/23 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основного боргу у розмірі 50 637, 79 грн., які були сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості після відкриття провадження у справі, за відсутністю предмету спору.

Таким чином, на день прийняття рішення у справі заборгованість відповідача за договором фінансового лізингу № FL603-11/21 від 09.11.2021 в частині сплати лізингових платежів становить 3 069 914, 10 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 564 592, 91 грн - пені за період з 11.07.2022 по 11.07.2023, 125 677, 02 грн - 3 % річних за період з 09.03.2022 по 11.07.2023 та 862 013, 53 грн - інфляційних втрат за період з 09.03.2022 по 31.05.2023.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що за несвоєчасну сплату будь - якого платежу (його частини) за Договором лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення.

Відповідно до п. 10.1. договору, у випадках, непередбачених цим договором та додатками до цього договору, сторони керуються чинним законодавствам України. Положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України до договору не застосовуються. Неустойка та інші штрафні санкції нараховуються за весь період прострочення виконання зобов`язань. До вимог про стягнення штрафних санкцій застосовується позовна давність три роки.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій не припиняється зі сплином 6 місяців.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні розміру нарахування пені.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені в розмірі 1 564 550, 67 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 11.07.2022 по 11.07.2023, а тому вимога в цій частині підлягає задоволенню частково.

Щодо вимоги позивача про стягнення 125 677, 02 грн - 3 % річних за період з 09.03.2022 по 11.07.2023 та 862 013, 53 грн - інфляційних втрат за період з 09.03.2022 по 31.05.2023, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України- стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором фінансового лізингу № FL603-11/21 від 09.11.2021, в силу положень ст.ст. 611, 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача 125 677, 02 грн - 3 % річних за період з 09.03.2022 по 11.07.2023 та 862 013, 53 грн - інфляційних втрат за період з 09.03.2022 по 31.05.2023.

В той же час, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.

Верховний Суд у постанові від 18.05.2023 у справі № 910/4176/22 зазначив, що застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.

Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/17.

Проте, відповідачем не наведено жодних обґрунтувань та не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності виключних обставин для можливості зменшення розміру пені.

Суд, з огляду на матеріали справи, з урахуванням інтересів обох сторін, причин невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, наслідків порушення зобов`язання, прийшов до висновку про відсутність існування виняткових обставин для можливості застування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності підстав для зменшення розміру пені. А тому в цій частині клопотання відповідача не підлягає задоволенню.

Крім того, суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Суд зазначає, що розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), а відповідачем, в свою чергу, не наведено будь-яких виключних (надзвичайних) обставин. Отже, на переконання суду, у даному випадку, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, відсутні підстави для зменшення 3% річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.

Щодо зменшення інфляційних, то суд зазначає, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст.233 ГК та ст.551 ЦК, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21.

Стягнення 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до ст. 625 ЦК України, не свідчить про надмірне збагачення позивача, а є реалізацією ним права, наданого законом.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення нарахованих 3% річних та інфляційних втрат.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Асіджс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ" підлягає стягненню заборгованість 3 069 914, 10 грн - заборгованості за лізинговими платежами, 1 564 550, 67 грн - пені, 125 677, 02 грн - 3 % річних та 862 013, 53 грн - інфляційних втрат.

Щодо вимог позивача про розірвання договору фінансового лізингу № FL603-11/21 від 09.11.2021, укладеного між сторонами та вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Асіджс" та передання позивачу предмету лізингу - апарат касовий зчитування платіжних касових магнітних карт Tactilion P2000L WiFi, 4 G, Bluetooth у кількості 800 шт, суд зазначає наступне.

Відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до статі 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частина третя статті 653 Цивільного кодексу України, частина четверта статті 188 Господарсього кодексу України також зазначає, що договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.

При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другоїстатті 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі №910/22259/17, від 14 серпня 2018 року у справі №910/22454/17, від 28 серпня 2018 року у справі №910/20932/17, від 02 жовтня 2018 року у справі №910/21033/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №910/3568/18, від 17 квітня 2019 року у справі №910/6381/18.

Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-75цс13 та у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №910/6381/18.

Отже, чинне законодавство визначає, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути доведений належними та допустимими доказами факт невиконання стороною зобов`язань за договором.

Суд зазначає, що при укладенні спірного договору Позивач розраховував на належне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань і відповідно, на отримання від лізингоодержувача лізингових платежів у порядку, строки та розмірах, встановлених договором. Тобто, в разі добровільного та належного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, позивач розраховував на отримання передбаченої винагороди.

Частиною 4 статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що після отримання лізингоодержувачем об`єкта фінансового лізингу лізингодавець має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингоодержувача, та/або вимагати повернення об`єкта фінансового лізингу, у тому числі у безспірному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса, у разі якщо лізингоодержувач не сплатив за договором фінансового лізингу лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення становить більше 60 календарних днів.

Згідно з частиною 5 вказаної статті для цілей цієї статті сторона вважається повідомленою про відмову від договору та його розірвання, якщо минуло шість робочих днів (у разі якщо договором не передбачено більший строк) з дня, наступного за днем надсилання іншою стороною відповідного повідомлення на поштову адресу та/або адресу електронної пошти, зазначену в договорі, що розривається.

Відповідно до частини 6 статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір фінансового лізингу може бути достроково розірваний з інших підстав, встановлених законом або таким договором.

Частиною 7 статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача заборгованість із сплати лізингових платежів на дату розірвання договору, неустойку (штраф, пеню), документально підтверджені витрати, у тому числі на оплату ремонту, відшкодування витрат на ремонт об`єкта фінансового лізингу та/або сплати інших платежів, безпосередньо пов`язаних з виконанням договору фінансового лізингу, відповідно до умов такого договору та законодавства, у тому числі витрати, понесені лізингодавцем у зв`язку із вчиненням виконавчого напису нотаріусом.

За умовами п. 6.1. договору, лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір та вилучити у лізингоодержувача об`єкт лізингу у безспірному порядку у таких випадках, коли лізингоодержувач, зокрема нe сплатив лізинговий платіж (частково або у повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 60 днів.

Згідно п. 6.2 договору у випадку настання зазначених в підпунктах 6.1.1-6.1.6 цього договору обставин Лізингодавець письмово повідомляє про це Лізингоодержувача з зазначенням строку для усунення таких порушень. Якщо Лізингоодержувач у встановлений Лізингодавцем строк не усуває вчиненні порушення, Лізингодавець має право здійснити наступні дії, зокрема: розірвати цей Договір та вимагати повернення о`єкта лізингу; вилучити об`єкт лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду.

Тобто, умовами укладеного між сторонами правочину передбачено право лізингодавця в односторонньому порядку достроково розірвати договір лізингу за наявності певних умов.

Позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію від 11.07.2023, в якій позивач просив відповідача погасити заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 5 672 835, 35 коп., з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 17.07.2023 р., фіскального чеку, списку згрупованих поштових відправлень.

Суд зазначає, що факт несплати відповідачем лізингових платежів за спірний період підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що договором прямо передбачена можливість дострокового в односторонньому порядку розірвання договору у разі не сплати лізингового платежу (частково або у повному обсязі), а прострочення зі сплати лізингових платежів становить більше 60 днів, що свідчить про істотне порушення умов договору, а тому позовні вимоги про розірвання договору фінансового лізингу № FL603-11/21 від 09.11.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Асіджс" визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингоодержувач зобов`язаний у разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об`єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об`єкт фінансового лізингу), а також у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення об`єкта фінансового лізингу, повернути об`єкт фінансового лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об`єкт фінансового лізингу.

За таких обставин, враховуючи встановлені вище обставини, умови укладеного між сторонами договору та приписи частин 6 статті 17, пункту 7 частини 2 статті 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» суд приходить до висновку про задоволення вимоги позивача про вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Асіджс" та передання позивачу предмету лізингу - апарат касовий зчитування платіжних касових магнітних карт Tactilion P2000L WiFi, 4 G, Bluetooth у кількості 800 шт та вважає за доцільне викласти вказану позовну вимогу у наступній редакції, а саме: зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Асіджс" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ" предмет лізингу - апарат касовий зчитування платіжних касових магнітних карт Tactilion P2000L WiFi, 4 G, Bluetooth у кількості 800 шт., за актом приймання-передачі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із меж заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ" підлягають задоволенню частково.

Згідно ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Тож, витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в частині закриття провадження - на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/12385/23 в частині стягнення 50 637, 79 грн. основного боргу - закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, за відсутністю предмету спору.

2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ" - задовольнити частково.

3. Розірвати договір фінансового лізингу № FL603-11/21 від 09.11.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Асіджс".

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Асіджс" (вул. Юрія Литвинського, буд. 45-Б, м. Київ, 02099; ідентифікаційний код - 43503517) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ" (вул. Січових Стрільців, буд. 50, м. Київ, 04053; ідентифікаційний код - 41802323) 3 069 914 (три мільйона шістдесят дев`ять тисяч дев`ятсот чотирнадцять) грн 10 коп - заборгованості за лізинговими платежами, 1 564 550 (один мільйон п`ятсот шістдесят чотири тисячі п`ятсот п`ять) грн 67 коп. - пені, 125 677 (сто двадцять п`ять тисяч шістсот сімдесят сім) грн 02 коп. - 3 % річних, 862 013 (вісімсот шістдесят дві тисячі тринадцять) грн 53 коп. - інфляційних втрат та 90 459 (дев`яносто тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять) грн 90 коп. - судового збору.

5. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Асіджс" (вул. Юрія Литвинського, буд. 45-Б, м. Київ, 02099; ідентифікаційний код - 43503517) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ" (вул. Січових Стрільців, буд. 50, м. Київ, 04053; ідентифікаційний код - 41802323) предмет лізингу - апарат касовий зчитування платіжних касових магнітних карт Tactilion P2000L WiFi, 4 G, Bluetooth у кількості 800 шт., за актом приймання-передачі.

6. В іншій частині позову - відмовити.

7. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 13.11.2023.

Суддя Щербаков С.О.