Рішення

від 20.11.2023 по справі 911/2066/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2023 р. м. Київ Справа № 911/2066/23

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд-2000» (09133, Київська обл., Білоцерківський р-н, селищна рада Терезинська, автодорога Київ-Одеса 82 км+500м, код: 36445855)

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Біріт-Фортуна К» (08645, Київська обл., Васильківський р-н, село Кодаки, вулиця Соборна, будинок 119-А, код: 38268121)

про стягнення 103508,04 гривень,

До Господарського суду Київської області 10.07.2023 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд-2000» (надалі ТОВ «Агротрейд-2000»/позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біріт-Фортуна К» (надалі ТОВ «Біріт-Фортуна К»/відповідач) збитків у розмірі 103508,04 гривень.

Позовні вимоги, із посиланням на ст. 22 Цивільного кодексу України, ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України, ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України, обґрунтовані тим, що за наслідками виконаних обов`язків передбачених договором поставки від 21.12.2017 № 177-с відповідачем було складено податкову накладну від 22.12.2017 № 5, але у встановленому порядку не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних, що позбавило позивача можливості скористатись своїм правом на отримання податкового кредиту у розмірі 103508,04 гривень.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.07.2023 відкрито провадження у справі № 911/2066/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали.

До суду 12.06.2023 від представника відповідача надійшов відзив на позов, за змістом якого останній заперечує пред`явленні позовні вимоги та просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Одночасно із поданням відзиву представник відповідача звернувся до суду із клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін та клопотанням про витребування судом доказів.

На адресу суду 17.08.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач заперечує проти доводів відповідача наведених у відзиві, а 31.08.2023 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Розглянувши подане представником відповідача клопотання, суд дійшов наступних висновків.

Обґрунтовуючи необхідність розгляду справи у судовому засіданні з викликом сторін представник відповідача вказує на те, що розглядувана справа має важливе значення для відповідача та вимагає повного та всебічного встановлення обставин справи, а тому відповідач вважає за необхідне надати усні пояснення по суті спору.

Окрім іншого, представник відповідача зазначає про те, що у відповідача відсутні листи від 28.08.2019 № 15 та від 09.11.2020 № 16, копії яких додано до позовної заяви, а також інформація про їх надсилання позивачу, тому існує необхідність у огляді оригіналів цих документів у судовому засіданні.

Відповідно до частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною 6 названої статті, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Предметом розглядуваної справи є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 104248,37 гривень.

За змістом ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас, згідно ч. 7 вказаної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 становить 2684 гривень.

Отже, стягувана сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та відповідно ця справа відноситься до категорії малозначних.

Враховуючи, що предметом спору є стягнення грошових коштів у розмірі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та дослідивши матеріали справи судом не встановлено, а відповідачем своєю чергою не доведено, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, тому суд не вбачає підстав для здійснення розгляду справи № 911/2066/23 у судовому засіданні з викликом сторін.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження (як спрощеного, так і загального) учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

З огляду на наведене вище, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Біріт-Фортуна К» (постачальник) та ТОВ «Агротрейд-2000» (покупець) 21.12.2017 укладено договір поставки № 117-с (далі договір), предметом якого за умовами п. 1.1. є обов`язок постачальника передати у власність покупця сою, а обов`язком покупця прийняти та оплатити товар згідно умов договору.

Пунктами 3.1., 3.2. договору встановлено, що ціна товару без ПДВ за цим договором складає 9541,67 гривень за одну метричну тонну, ПДВ -1908,33. Ціна товару з ПДВ за цим договором складає 11450,00 гривень за одну метричну тонну.

Загальна вартість товару без ПДВ за цим договором складає 3339584,50 гривень, ПДВ 667916,90, загальна вартість товару з ПДВ складає 4007501,40 гривень, +-10% згідно п.2.1., яким передбачено, що товар поставляється в кількості 350,00 т +/-10%.

За умовами п. 7.1. договору постачальник підтверджує та гарантує, що він у повному обсязі ознайомлений з вимогами, які висуваються податковим законодавством до постачальників товарів та послуг щодо виписки податкових накладних в електронній формі та обов`язкової реєстрації усіх податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановленні законом строки.

У відповідності до умов п. 7.3. договору суми ПДВ, зазначені у складених та зареєстрованих податкових накладних виданих постачальником, повинні бути відображені у податкових зобов`язаннях в декларації з ПДВ постачальника у звітному періоді, який відповідає даті складання таких податкових накладних.

Постачальник зобов`язується реєструвати податкові накладні в ЄРПН в порядку, передбаченому чинним законодавством. Постачальник приймає на себе зобов`язання протягом 3 (трьох) робочих днів з дня реєстрації постачальником відповідної податкової накладної у ЄРПН, надавати покупцю підтвердження такої реєстрації у вигляді визначеної законом електронної квитанції (пункт 7.4. договору)

Згідно п. 7.5. договору на підставі такої квитанції покупець здійснює перевірку правильності реєстрації постачальником відповідної податкової накладної у ЄРПН, зокрема на предмет виявлення фактів: а) наявності чи відсутності реєстрації продавцем податкової накладної; б) порушення чи дотримання постачальником порядку заповнення такої податкової накладної.

Про виявлені факти відсутності реєстрації постачальником податкової накладної в ЄРПН/та або порушення постачальником порядку заповнення податкової накладної покупець зобов`язаний повідомити продавця для відповідного реагування та коригування. До усунення таких порушень вправі призупинити здійснення остаточних розрахунків за відповідними господарськими операціями (пункт 7.6. договору).

Пунктом 7.7. договору передбачено, що постачальник після отримання відповідного повідомлення від покупця, повинен негайно вжити усіх заходів щодо усунення виявлених недоліків та повідомити покупця про їх результат для здійснення повторної перевірки правильності реєстрації постачальником відповідної податкової накладної у ЄРПН. В разі невиконання законних вимог покупця у постачальника настає відповідальність, передбачена чинним законодавством та цим договором.

За умовами п. 7.8. договору постачальник несе відповідальність в разі невиконання чи неналежного виконання постачальником своїх зобов`язань за п. 7.1. цього договору та/або у разі якщо контролюючими органами шляхом складання акту перевірки, податкового повідомлення-рішення, внесення коригування в особовий рахунок покупця або в будь-який інший спосіб та/або рішенням (постановою) суду:

- будуть зменшені податковий кредит ПДВ покупця, витрати для цілей податку на прибуток щодо операцій покупця з постачальником, що призведе до донарахування податкових зобов`язань чи зменшення від`ємного значення з податку на прибуток або суми бюджетного відшкодування ПДВ; та/чи

- будуть нараховані штрафні санкції за порушення податкового законодавства та/або судом буде прийнято рішення щодо стягнення з покупця в дохід держави суми за взаємовідносинами з постачальником та це буде пов`язано, зокрема, але не виключно, з:

- анулюванням державної реєстрації постачальника;

- виключення постачальника з реєстру платників ПДВ;

- операціями постачальника або контрагентів постачальника, які підпадають під підприємства з ознаками фіктивності або під класифікацію «вигодонабувач», «транзитер», «податкова яма», тощо, що зафіксовано в актах перевірки контролюючих органів або постановах (рішеннях) суду;

- встановленням судом або контролюючими органами недійсності (в тому числі нікчемності) господарської операції між покупцем та постачальником, або між постачальником та його контрагентами.

Так, на виконання укладеного сторонами договору постачальником поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 1848259,65гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, які підписані обома сторонами, а саме: від 21.12.2017 № РН-0000019 на суму 621048,22 гривень, в тому числі ПДВ 103508,04 гривень; від 22.12.2017 № РН-0000020 на суму 631811,22 гривень, в тому числі ПДВ 105301,22 гривень; від 23.12.2017 № РН-0000021 на суму 595400,21 гривень, в тому числі ПДВ 99233,37 гривень.

Позивач за отриманий товар розрахувався у повному обсязі, що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою по рахунку позивача.

Відповідачем були складені податкові накладні від 21.12.2017 № 5 на суму 621048,22 гривень, з яких податок на додану вартість в розмірі 103508,04 гривень, яка доставлена та прийнята ДФС України 28.12.2017, реєстраційний номер 9281081089, від 22.12.2017 № 7 на суму 631811,22 гривень, з яких з яких податок на додану вартість в розмірі 105301,87 гривень, яка доставлена та прийнята ДФС України за 22.12.2017, реєстраційний номер 9290629922, від 23.12.2017 № 8 на суму 595400,21 гривень, з яких податок на додану вартість в розмірі 99233,37 гривень, яка доставлена та прийнята ДФС України 11.01.2018, реєстраційний номер 9290454769.

Проте, як вказує позивач, відповідачем податкова накладна від 21.12.2017 № 5, у порядку передбаченому Податковим кодексом України, не була зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрацію податкової накладної було зупинено, що підтверджується квитанцією про реєстрацією податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 28.12.2017 № 9281081089, згідно якої реєстрація податкової накладної зупинена відповідно до п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України, оскільки податкова накладна відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків, визначеним пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, затверджених наказом МФУ від 13.06.2017 № 567, у зв`язку з чим запропоновано надати пояснення та/або копії документів.

В подальшому, комісією Державної фіскальної служби України 05.03.2018 прийнято рішення № 608258/38268121 про відмову у реєстрації податкової накладної від 21.12.2017 № 5 на підставі: надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС України рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 № 190 «Про встановлення підстав для прийняття рішення комісією ДФС про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН або про відмову в такій реєстрації»).

Відповідач звертався до Київського окружного адміністративного суду із позовом про визнання протиправним та скасування рішення комісії ДФС від 05.03.2018 та про зобов`язання податкового органу зареєструвати податкову накладну № 5 від 21.12.2017 в Єдиному реєстрі податкових накладних, який ухвалою суду від 11.02.2020 (справа № П/320/283/20) було повернуто відповідачу, у зв`язку із пропуском строку для звернення до суду із позовом.

Позивач зазначає, що відсутність факту реєстрації відповідачем податкової накладної від 21.12.2017 № 5 у Єдиному реєстрі податкових накладних, позбавляє позивача права на включення податку на додану вартість в сумі 103508,04 гривень до складу податкового кредиту.

А тому, на переконання позивача, через неправомірні дії відповідача, що проявилися у порушенні останнім вимог Податкового кодексу України та умов договору щодо невиконання обов`язку реєстрації податкових накладних, позивачем понесено збитки у розмірі 103508,04 гривень, які, як вказує позивач, із посиланням на норми, зокрема, ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України, підлягають відшкодуванню відповідачем.

Відповідач у відзиві на позов заперечив проти пред`явлених вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову, з огляду на те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із заявленими вимогами. Так, відповідач вказує на те, що пред`явлення позивачем претензії від 30.07.2019 № 210 про відшкодування суми податку на додану вартість у розмірі 103508,04 гривень, свідчить про те, що саме з дати складання претензії позивач був обізнаний про наявність факту відмови у реєстрації податкової накладної органами ДФС.

Також відповідач посилається на те, що порушення порядку реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних є податковим правопорушенням, застосування відповідальності за яке покладено на органи ДФС відповідно до вимог Податкового кодексу України, при цьому підставою господарсько-правової відповідальності є вчинення правопорушення у сфері господарювання, коли як реєстрація податкової накладної не є господарським зобов`язанням.

Заперечуючи проти доводів відповідача позивач у відповіді на відзив посилається на п. 12 розділу «Прикінцеві та Перехідні положення» Цивільного кодексу України, згідно яких строки визначені ст.ст. 257-259 Цивільного кодексу України продовжені на строк дії карантину та воєнного стану, тому в будь-якому випадку, як стверджує позивач, підстави для застосування строків позовної давності відсутні.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач посилаючись на правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 10.03.2020 у справі № 911/224/19 стверджував, що необхідним елементом для стягнення збитків є доведеність протиправних дій відповідача, а саме доведення факту порушення правил складання та реєстрації податкових накладних, зазначений факт повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами, зокрема, актом (довідкою) перевірки, рішенням відповідного контролюючого органу, складеного за результатами перевірки.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Безпосереднім предметом розглядуваної справи є відшкодування збитків, завданих позивачу недотриманням відповідачем своїх зобов`язань обумовлених договором щодо своєчасної реєстрації податкових накладних, що призвело до позбавлення позивача права на податковий кредит за податковою накладною від 21.12.2017 № 5 на суму податку на додану вартість у розмірі 103508,04 гривень.

Пунктом 201.7. статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом підпункту «а» пункту 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Згідно п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Отже, у відповідності п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Наведеним положенням Податкового кодексу України кореспондують і відповідні положення розділу 7 договору, укладеного сторонами та обов`язок відповідача зареєструвати податкову накладну є одночасно обов`язком перед державою, щодо дотримання вимог податкового законодавства, тобто дотримання обов`язку у сфері публічно-правових відносин, так і договірним, господарським обов`язком перед позивачем, що спростовує твердження відповідача про те, що порушення порядку реєстрації податкової накладної є суто податковим правопорушенням, відповідальність за яке відповідач може нести виключно за правилами податкового законодавства.

Верховний Суд звертає увагу, що хоча обов`язок відповідача зареєструвати податкову накладну (розрахунок коригування до податкової накладної) є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, але у разі визначення такого обов`язку у господарському договорі такий обов`язок стає також господарсько-договірним зобов`язанням перед позивачем, і саме невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків (постанова Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 916/334/22).

Таким чином, юридичний інтерес позивача до виконання відповідачем його обов`язків перед державою щодо дотримання податкового законодавства полягає в тому, що від того чи буде відповідачем дотримано відповідні вимоги залежать майнові, економічні інтереси самого позивача, як особи, що в залежності від дотримання відповідачем відповідних вимог, зможе або скористатися правом на віднесення сплаченої суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, або втратить таку можливість, що, відповідно, призведе до майнових втрат у розмірі суми ПДВ, що відображено у податковій накладній, яка не була належним чином зареєстрована відповідачем, внаслідок чого позивач втрачає право на зменшення своїх податкових зобов`язань на суму податкового кредиту, що дорівнює сумі ПДВ, відображеній в незареєстрованій податковій накладній.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з пунктом 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Підставою для відшкодування збитків відповідно до пункту 1 статті 611 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України є порушення зобов`язання.

Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.

Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем.

Як вже зазначалось, позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем податкового законодавства щодо реєстрації податкових накладних з ПДВ у ЄРПН, у зв`язку з чим позивач, на його переконання, фактично втратив право на отримання податкового кредиту в розмірі 103508,04 гривень, через що поніс прямі фінансові збитки на вказану суму.

Як встановлено судом податкова накладна № 5 від 21.12.2017, складена відповідачем на суму 621048,22 гривень, з яких сума ПДВ становить 103508,04 гривень не була належним чином зареєстрована в ЄРПН, внаслідок зупинення її реєстрації податковим органом відповідно до п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України до отримання від відповідача додаткових пояснень та документів, після надання яких, Комісією ДФС України 05.03.2018 все ж було прийнято рішення про відмову у її реєстрації. Зазначене рішення не скасовано, є чинним, що презюмує висновки суду про правомірність дій податкового органу щодо відмови в реєстрації податкової накладної, як і висновки про неправомірність дій відповідача, які призвели до такої відмови та, як наслідок, до позбавлення позивача права скористатися податковим кредитом на суму ПДВ, відображену у цій податковій накладній.

Судом також прийнято до уваги, що відповідач правом адміністративного оскарження рішення Комісії ДФС України не скористався, а його адміністративний позов про визнання протиправним та скасування рішення ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 у справі № П/320/283/20 було повернуто відповідачу у зв`язку із пропуском строку для звернення до суду із відповідним позовом.

Наведені обставини свідчать про те, що відповідачем під час реєстрації податкової накладної № 5 від 21.12.2017 не було дотримано вимог податкового законодавства та умов договору, податкова накладна належним чином зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних не була, процедура, яка дозволяла б виправити цю ситуацію наразі є вичерпаною та, відповідно, такі дії відповідача призвели до порушення умов договору в частині його обов`язку своєчасно зареєструвати податкову накладну. У зв`язку із цим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 103508,04 гривень, чим позивачу було завдано збитки у розмірі 103508,04 гривень, які перебувають у прямому причинному зв`язку із недотриманням відповідачем як вимог податкового законодавства, так і умов договору, що зумовлює висновки суду про задоволення позову.

Заперечення відповідача із посиланням на правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 10.03.2020 у справі № 911/224/19 про те, що необхідним елементом для стягнення збитків є доведеність протиправних дій відповідача, а саме доведення факту порушення правил складання та реєстрації податкових накладних, зазначений факт повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами, зокрема, актом (довідкою) перевірки, рішенням відповідного контролюючого органу, складеного за результатами перевірки, судом відхиляються, адже відповідних висновків Верховний Суд дійшов за суттєво інших обставин справи.

Так, в межах зазначеної справи, суди дійшли висновку, що позивач, що вимагав стягнення збитків, завданих не реєстрацією податкової накладної не скористався своїм правом додати до своєї податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на продавця/покупця, який допустив помилку при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, та/або порушення граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг.

В межах розглядуваної справи мали місце інші порушення вимог Податкового кодексу України, а податковим органом за наслідком додаткового витребування від відповідача документів та пояснень було прийнято рішення про відмову у реєстрації податкової накладної з огляду на зовсім інші порушення - надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС України рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 № 190 «Про встановлення підстав для прийняття рішення комісією ДФС про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН або про відмову в такій реєстрації»).

До того ж, звернення покупця послуг зі скаргою на продавця, який не виконав обов`язку, відповідно до положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.

І проведення такої перевірки жодним чином не впливає на факт реєстрації/не реєстрації податкової накладної, оскільки це питання врегульоване окремим рішенням податкового органу, яким відмовлено у реєстрації податкової накладної відповідача і таке рішення станом на час вирішення справи є чинним.

Крім того, в межах справи № 911/224/19 було встановлено, що за окремим рішенням суду було встановлено протиправну бездіяльність Державної фіскальної служби України, тобто відповідачем у тій справі було доведено, що неможливість реєстрації податкової накладної була обумовлена протиправною бездіяльністю податкового органу, а не платника податків, відповідно, не було доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та наслідками у вигляді завдання збитків для позивача.

В межах цієї справи, як вже зазначалося, відповідач не використав право оскаржити рішення податкового органу про відмову у реєстрації податкової накладної в адміністративному порядку, а в судовому порядку відповідачем відповідні дії було оскаржено із порушенням встановленого строку на оскарження, внаслідок чого позов було повернуто відповідачу без розгляду.

За таких обставин, з огляду на суттєві відмінності обставин у справі № 911/224/19, правові висновки Верховного Суду у цій справі не є релевантними та застосовними для правильного вирішення цієї справи.

У постановах Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 908/76/18, від 10.01.2022 у справі № 910/3338/21, від 31.01.2023 у справі № 904/72/22, від 19.04.2023 у справі № 906/824/21, висновок про наявність підстав та умов для стягнення збитків був зроблений через те, що судами був встановлений факт порушення відповідачем господарського зобов`язання, передбаченого договором (відсутність реєстрації в ЄРПН податкової накладної на суму ПДВ, передбачену договором). Цей висновок був зроблений за умов очевидності факту податкового порушення (не реєстрації податкової накладної чи відмови податкового органу у такій у реєстрації).

Отже, факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов`язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни (Постанова Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 916/334/22).

Таким чином, враховуючи встановлені вище обставини та наведені норми законодавства, вбачається прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом та договором обов`язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення суми ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками останнього, отже позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо строків позовної давності.

Позивач в позові зазначив, що строк позовної давності необхідно обраховувати починаючи з 09.11.2020, оскільки послідовні дії позивача та відповідача свідчать про переривання строків позовної давності.

Відповідач вважає, що початок перебігу строку позовної давності необхідно рахувати з 30.07.2019, коли позивачем була складена претензія, оскільки на цю дату позивачу були відомі всі обставини, на які позивач посилається у своєму позові обґрунтовуючи позовні вимоги.

Надаючи доводам сторін, в цій частині, належну юридичну оцінку суд дійшов наступних висновків.

За статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа не тільки довідалася, а й могла довідатися про порушення свого права. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з положеннями пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-IX.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, який тривав до 30.06.2023.

Таким чином, навіть якщо виходити із дати складання податкової накладної № 5 від 21.12.2017 вбачається, що позивачем не було пропущено строк позовної давності за вимогою про стягнення збитків, оскільки закінчення відповідного строку припадало на час дії карантину, у зв`язку з чим строк позовної давності був продовжений.

З огляду на це суд не вважає за необхідне надавати оцінку аргументам сторін щодо ймовірного початку строку позовної давності з 09.11.2020, як про це зазначає позивач, чи з 30.07.2019, як про це зазначає відповідач, адже в будь якому випадку обидві ці дати охоплюються часом, протягом якого в країні тривав карантин, а відповідні строки позовної давності було продовжено.

Крім того, як вже зазначалось одночасно із поданням відзиву представник відповідача звернувся до суду із клопотанням про витребування судом доказів.

Обґрунтовуючи клопотання про витребування у позивача оригіналів письмових пояснень ТОВ «Біріт-Фортуна К» від 28.08.2019 № 15 та від 09.11.2020 № 16, представник відповідача стверджує про відсутність у нього вказаних пояснень, а також інформації про їх надсилання позивачу, тому відповідач, посилаючись на ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, стверджує про існування підстав для огляду оригіналів цих документів.

Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, адже докази, на які посилався позивач та які відповідачем поставлені під сумнів (листи ТОВ «Біріт-Фортуна К» від 28.08.2019 № 15 та від 09.11.2020 № 16), вирішального значення для встановлення обставин переривання строку позовної давності не мають з огляду на наведенні вище висновки суду.

Решта доводів та міркувань учасників справи, викладених у заявах по суті справи, були ретельно досліджені судом та відхилені як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо необґрунтованості позовних вимог.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

А саме суд приймає рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 103508,04 гривень збитків.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2684,00 гривень, суд у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України відносить на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд-2000» задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біріт-Фортуна К» (08645, Київська обл., Васильківський р-н, село Кодаки, вулиця Соборна, будинок 119-А, код: 38268121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд-2000» (09133, Київська обл., Білоцерківський р-н, селищна рада Терезинська, автодорога Київ-Одеса 82 км+500м, код: 36445855) 103508,04 гривень збитків та 2684,00 гривень судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 20.11.2023.

Суддя Р.М. Колесник