Рішення

від 08.11.2023 по справі 914/2391/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2023 Справа № 914/2391/23

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕЛІКА-АГРО»

до відповідача-1:Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «НЕРТУС»

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕП ЛОГІСТИК»,

про: визнання договору недійсним,

представники:

позивача: Коваленко О.І.,

відповідача-1: Підлісний М.О.,

відповідача-2: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

08.08.2023р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕЛІКА-АГРО» до відповідача-1:Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «НЕРТУС», відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕП ЛОГІСТИК» про визнання договору недійсним.

14.08.2023р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 06.09.2023р.; викликати учасників справи у підготовче засідання.

Хід розгляду справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

30.08.2023р. на електронну адресу суду від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№21087/23).

11.09.2023р. на електронну адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву (вх.№21872/23).

12.09.2023р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№22144/23).

12.09.2023р. на адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву (вх.№22127/23).

23.09.2023р. на електронну адресу суду від відповідача-1 надійшло заперечення (вх.№23062/23).

В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 04.10.2023р., суд постановив протокольну ухвалу, якою ухвалив, зокрема, закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 25.10.2023р.

25.10.2023р. на електронну адресу суду від відповідача-1 надійшло клопотання про розподіл судових витрат (вх.№23821/23).

Позиція позивача:

В обгрунтування позовних вимог, позивач вказує на те, що: оскаржуваний договір №17/11-ІНТ/ГА/ТДН від 17.11.2020р. про заміну боржника у зобов`язанні за своєю правовою природою є договором факторингу, адже в ході виконання договору відповідач-1 отримує фінансування, а позивач - винагороду у розмірі 1 000 000,00 гривень; відповідно до чинного законодавства України факторинг є фінансовою послугою; позивач не має права надавати фінансові послуги, адже не має на це відповідної ліцензії та не є включеним до Державного реєстру фінансових установ; договір є недійсним на підставі положень ст.ст. 203, 215, 227 Цивільного кодексу України.

Позиція відповідача-1:

Відповідач-1 повністю заперечує позовні вимоги, вказуючи на відсутність обов`язкових ознак договору факторингу у спірних правовідносинах, а саме: метою укладення договору є переведення боргу за грошовим зобов`язанням за Дистриб`юторським договором, а не отримання відповідачем-1 фінансування; договором не передбачено надання позивачем фінансових послуг відповідачу-1 у вигляді фінансування під відступлення грошової вимоги, не передбачено здійснення відповідачем-1 оплати будь-яких послуг позивача; розмір заборгованості відповідача-2 перед відповідачем-1 є тотожною розміру заборгованості, яку відповідач-2 передав позивачу, а позивач зобов`язався сплатити відповідачу-1; грошова винагорода, що підлягає сплаті відповідачем-2 на користь позивача за переведення боргу, не створює правових наслідків для відповідача-1, адже не є предметом Дистриб`юторського договору, а тому не може розглядатись, як здійснення відповідачем-1 оплати наданих позивачем послуг з переведення боргу.

Відповідач-1 звертає увагу суду, що позивач, звертаючись до господарського суду з даним позовом, належним чином не обгрунтував факт порушення його прав та законних інтересів.

Позиція відповідача-2:

Відповідач-2, повідомлений належним чином про відкриття даного судового провадження, стосовно заявлених вимог не заперечив, доказів на спростування викладених позивачем обставин, відзиву чи пояснень не подав.

Відповідач-2 в судові засідання жодного разу не з`явився, вимог ухвал Господарського суду Львівської області у даній справі не виконав.

Ухвала суду від 14.08.2023р., яка була направлена на адресу місцезнаходження відповідача-2, згідно даних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, повернулася на адресу суду не врученою із відміткою працівників Укрпошти «за закінченням терміну зберігання».

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання конверта з ухвалою суду відповідачем та повернення її до суду є наслідками діяння (бездіяльності) самого відповідача-2 щодо його належного отримання, тобто, його власною волею, оскільки відомості, зокрема, про адресу місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань подає сам відповідач-2.

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень сторін, суд встановив наступне:

17 листопада 2020 року між ТзОВ «ПЕП ЛОГІСТИК» (попереднє найменування - ТзОВ «Торговий дім «ІНТЕРАГРОСТАНДАРТ») та ТзОВ «ГЕЛІКА-АГРО», ТзОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «НЕРТУС» укладено договір №№17/11-ІНТ/ГА/ТДН про заміну боржника у зобов`язанні.

Відповідно до п.1.1. договору первісний боржник (ТзОВ «ПЕП ЛОГІСТИК») переводить борг перед Кредитором (ТзОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «НЕРТУС»), а новий боржник ТзОВ «ГЕЛІКА-АГРО» приймає на себе борг у сумі 3 269 968,97 грн. перед кредитором за виконання грошового зобов`язання за Дистриб`юторським договором № 02/01-1/ТДН від 02.01.2019 року, укладеного між первісним боржником та кредитором згідно видаткових накладних… (далі по тексту-Дистриб`юторський договір).

Відповідно до п.1.2 договору, новий боржник (ТзОВ «ГЕЛІКА-АГРО») мусить замість первісного боржника розрахуватися за Дистриб`юторським договором … у сумі 3 269 968,97 грн. перед кредитором, а кредитор відповідно має право вимагати від нового боржника сплату вищевказаної суми боргу.

Відповідно до п.2.1 договору, за переведення боргу, зазначеного у п.1.2 цього договору, на себе первісний боржник (ТзОВ «ПЕП ЛОГІСТИК») сплачує на користь нового боржника (ТзОВ «ГЕЛІКА-АГРО») 3 296 968,97 грн., що відповідає заборгованості за Дистриб`юторським договором та винагороду в розмірі 1 000 000,00 грн., а новий боржник стає по відношенню до первісного боржника кредитором на суму ціни договору.

Відповідно до п.2.2 договору, сплата суми, зазначеної у п.2.1 цього договору, здійснюється первісним боржником на розрахунковий рахунок нового боржника.

Положеннями п.3.1 договору визначено, що строк виконання зобов`язання новим боржником перед кредитором з оплати суми в розмірі 3 269 968,97 грн. в т.ч. ПДВ, сторони встановлюють до 31.12.2022 року включно.

Відповідно до п.4.1 договору, даний договір набуває чинності з моменту його підписання (з 17.11.2020 року) і діє до повного виконання сторонами своїх зобов 'язань за даним договором.

Відповідачем-1 до відзиву долучено ухвалу Господарського суду Сумської області від 30.06.2023р., відповідно до якої відкрито провадження у справі за №920/710/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «НЕРТУС» до відповідачів: 1)Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕЛІКА-АГРО» 2) ОСОБА_1 про стягнення 3 269 968 грн. 97 коп.

Оцінюючи подані суду докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України (надалі ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги:

1)предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні;

2)зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо);

3)відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним;

4)форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання;

5)наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні (аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року справа № 906/1174/18).

Відповідно до статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (надалі-Закон №2664-ІІІ), фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 2664-ІІІ, фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3)відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Відповідно до глави 73 ЦК України, правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому, клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.

Отже, договір факторингу має такі ознаки:

1)предметом договору є надання фінансової послуги за плату;

2)зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим;

3)договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги;

4)договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом №2664-ІІІ умови;

5)мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

З наведеного слідує, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні, як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.(аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року справа № 906/1174/18).

Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.

Згідно зі статтею 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України, об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до статті 190 ЦК України, майном, як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є не споживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України.

Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів, тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року справа № 906/1174/18).

Як слідує зі змісту пунктів 1.1 та 1.2 договору, відповідач-2 переводить борг перед відповідачем-1 за Дистриб`юторським договором №02/01-1/ТДН від 02.01.2019 року у розмірі 3 269 968,97 гривень, а позивач приймає на себе цей борг, мусить замість відповідача-2 розрахуватись за Дистриб`юторським договором в сумі 3 269 968,97 гривень, а відповідач-2 має право вимагати від позивача сплати вищевказаної суми боргу.

Пунктом 2.1 договору визначено, що за переведення боргу, зазначеного у п.1.2. цього договору на себе, відповідач-2 сплачує на користь позивача 3 269 968,97 гривень та винагороду у розмірі 1 000 000,00 гривень та стає по відношенню до первісного боржника кредитором на суму ціни договору.

Положення пунктів 1.1, 1.2, 2.1 договору підтверджують згоду сторін спору саме на заміну боржника у грошовому зобов`язанні зі сплати грошових коштів у розмірі 3 269 968,97 гривень.

Укладення Договору не призвело до зміни існуючого грошового зобов`язання за Дистриб`юторським договором, у тому числі розміру чи способу оплати боргу, не призвело до виникнення у позивача обов`язку надавати фінансові послуги на користь відповідача-1 (фінансувати відповідача-1), не спричинило розміру заборгованості, що підлягає поверненню відповідачу-1.

Договір не містить положень, що дозволяють дійти до висновку про прийняття позивачем обов`язку фінансувати відповідача-1 під відступлення права вимоги за Дистриб`юторським договором.

Розмір заборгованості, яку відnовідач-2 передає позивачу, а позивач приймає та зобов`язується сплатити відповідачу-1 за умовами договору, є тотожним розміру заборгованості відповідача-2 перед відповідачем-1 за Дистриб`юторським договором та становить 3 269 968,97 гривень.

Отже, договором не встановлено різниці між розміром боргу відповідача-2 перед відповідачем-1 за Дистриб`юторським договором та розміром грошового зобов`язання між позивачем та відповідачем-1 за договором.

Таким чином, метою укладення договору є заміна боржника за вже існуючим грошовим зобов`язанням.

Сплата первісним боржником новому боржнику винагороди за переведення боргу не може розглядатись у якості оплати, як клієнтом (відповідачем-1) наданих, як фактором (позивачем) фінансових послуг з огляду на те, що відповідач-1 не має права вимоги на визначений відповідачем-2 розмір винагороди, що свідчить про відсутність обов`язкової ознаки договору факторингу, а саме оплати фінансових послуг фактора з боку клієнта.

Договором не встановлено зобов`язання відповідача-1 оплатити позивачу надані послуги із заміни боржника у грошовому зобов`язанні.

Так, зобов`язання відповідача-2 зі сплати позивачу винагороди за договором існує поза двосторонніх зобов`язань відповідача- 1 та відповідача-2 за Дистриб`юторським договором та двосторонніх зобов`язань відповідача-1 та позивача за договором.

Таке зобов`язання відповідача-2 не призводить до жодних правових наслідків для відповідача-1, не спричиняє зміни первісного грошового зобов`язання, у тому числі збільшення чи зменшення прав вимоги відповідача-1 за Дистриб`юторським договором.

Судом досліджено зміст оспорюваного договору та встановлено відсутність положень, якими передбачено обов`язок первісного кредитора оплачувати послуги нового кредитора за отримання прав вимоги.

Тобто, відсутні такі істотні умови договору факторингу, як надання фінансової послуги за плату, повернення фінансування фактору, оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги.

Крім того, з положень оспорюваного договору також не вбачається мети його укладення задля надання фактором та отримання клієнтом фінансової послуги.

Водночас, суд зазначає, що позовні вимоги rрунтуються на помилковому тлумаченні позивачем умов договору та положень чинного законодавства, яке регламенту є правові відносини з відступлення права вимоги, заміни боржника та надання фінансової послуги (факторингу), а також правових висновків Верховного Суду щодо застосування релевантних норм права.

Крім того, задоволення позовних вимог можливе лише у випадку доведення позивачем обставин порушення його прав або інтересу, а також коли позивач обрав ефективний спосіб захисту своїх прав.

Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК). Тобто існують причини для спору з приводу дійсності правочину, який оспорюється (Постанова ВП ВС від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17).

Водночас, суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Прийняття відповідачем-2 на себе обов`язку сплатити на користь позивача грошової суми у якості оплати за переведення боргу у будь-якому випадку не свідчить про порушення прав чи законних інтересів позивача у спірних правовідносинах.

Натомість, матеріалами справи стверджується, що заміна боржника за відповідним грошовим зобов`язанням здійснена сторонами за номінальною вартістю, без стягнення позивачем додаткової плати з відповідача-1.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).

Тому, позивачем не доведено, які права та інтереси є порушеними внаслідок укладення оспорюваного договору, а також, які права та інтереси можуть бути захищені або відновлені у випадку задоволення позовних вимог.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Врахувавши наведені обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Враховуючи, те, що позов не підлягає до задоволення, згідно ст. 129 ГПК України, судовий збір залишається за позивачем.

Щодо заявлених до стягнення відповідачем-1 витрат на правничу допомогу, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст.126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018р. по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019р. у справі №910/15944/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідач-1 долучив до матеріалів справи: договір №2301/23-ПД-01 про надання правової (правничої) допомоги від 23.01.2023 року (надалі-договір), додаткову угоду №2 від 03.09.2023 року до договору (надалі-додаткова угода №2), рахунок на оплату №147 від 04.09.2023 року, акт надання послуг №167 від 03 жовтня 2023 року.

Судом враховано, що розмір гонорару у загальній сумі 15 000,00 грн. визначено за погодженням адвоката з клієнтом і є фіксованим, послуги адвоката було реально надані відповідачеві-1 і це підтверджується матеріалами справи, також судом взято до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору та те, що адвокатом здійснювалося представництво інтересів відповідача в Господарському суді Львівської області, про що свідчать наявні у матеріалах справи протоколи судових засідань.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі №905/1795/18, від 08.04.2020р. у справі №922/2685/19, від 30.11.2020р. у справі №922/2869/19.

Окрім того, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, від 22.11.2019р. у справі №910/906/18, від 04.06.2020р. у справі №906/598/19, від 15.04.202р.1 у справі №905/717/20.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи та розумну необхідність витрат для даної справи у суді першої інстанції, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, на переконання суду, співмірною є компенсація витрат відповідача-1 на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн, розмір якої є доведеним та обґрунтованим, у зв`язку з чим заява про розподіл судових витрат підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Відмовити в позові повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕЛІКА-АГРО» (місцезнаходження: Україна, 40007, Сумська обл., місто Суми, ВУЛИЦЯ ЧЕРКАСЬКА, будинок 1, офіс 29; ідентифікаційний код 43604533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «НЕРТУС» (місцезнаходження: Україна, 61010, Харківська обл., місто Харків, ВУЛИЦЯ НЕТІЧЕНСЬКА, будинок 25, офіс 21; ідентифікаційний код 38982285) 10 000,00 грн. витрат на надання правничої допомоги.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 20.11.2023 р.

Суддя Король М.Р.