Постанова

від 21.11.2023 по справі 813/1812/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 813/1812/18

касаційне провадження № К/9901/68054/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Юрченко В.П.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Львівенергорембуд" Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018 (головуючий суддя -Шавель Р.М., судді - Кузьмич С.М., Довга О.І.) у справі за позовом Дочірнього підприємства "Львівенергорембуд" Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Львівенергорембуд" Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" (далі - позивач, Підприємство, платник) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Управління від 31.10.2017 №0019141408.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Топтранс плюс», які належним чином відображені у податковому та бухгалтерському обліках платника на підставі відповідних первинних документів, відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 26.07.2018 позов задовольнив повністю, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Управління від 31.10.2017 №0019141408.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з підстав правомірності відображення платником у податковому обліку сум податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ «Топтранс плюс», які фактично відбулись і належним чином відображені у податковому та бухгалтерському обліках платника на підставі відповідних первинних документів.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 13.11.2018 у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сукупність наявної негативної інформації щодо контрагента позивача не підтверджує факт реальності здійснення господарських операцій позивача з наведеним вище контрагентом. Відсутність доказів реального вчинення господарських операцій виключає правомірність віднесення платником податків до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними в рамках таких господарських операцій.

Позивач, не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2023, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2023 залишити в силі..

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, неправильність, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору. Наполягає на реальності здійснення господарських операцій між ним і його контрагентом, зазначає, що господарські операції з наведеним вище контрагентом підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Вважає необґрунтованими висновок суду про нереальність господарських операцій з підстав наявності негативної інформації відносно контрагента позивача. Зауважує, що судом апеляційної інстанції не надано оцінку господарськими операціями між позивачем та наведеним вище контрагентом.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін, а скаргу позивача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19.12.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20.11.2023 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 21.11.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань взаємовідносин з контрагентом, постачальником ТОВ «Топтранс плюс» за період лютий - травень 2017 року, за результатами якої складено акт від 10.10.2017 №1670/13-01-14-08/30995056 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в наслідок чого платником завищено податковий кредит по наданню послуг по ремонту будівель і споруд за березень 2017 року в сумі 77966,72 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.10.2017 форми «Р» №0019141408, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податку на додану вартість у розмірі 116950,10 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням у сумі 77966,72 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 38983,36 грн.

За наслідками адміністративного оскарження зазначеного рішення, рішенням Державної фіскальної служби України від 27.12.2017 №31664/99-99-11-01-01-25 прийняті податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум за господарськими операціями з вказаним вище контрагентом, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі відсутності первинних документів в підтвердження здійснення таких операцій, наявності недоліків у первинних документів, відсутності фактичної можливості здійснення таких операцій у контрагентів позивача, наявності негативної інформації відносно контрагента позивача.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон №996-ХІV.

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак, підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач (замовник) мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Топтранс плюс» (виконавець, підрядник) за договорами від 28.02.2017 №01-С, від 02.03.2017 №02-С, предметом якого є виконання ремонту будівель і споруд; від 03.03.2017 №05/03-17, предметом якого є виконання робіт по прокладанню кабельної лінії від ТП- 122 до ВОП на вул. Городоцькій.

На підтвердження виконання зазначених господарських взаємовідносин позивачем надано до суду довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, платіжні доручення, виписки по рахунку з банку, податкові накладні, тощо.

Також, контрагент позивача мав взаємовідносини із ПП «І.С.С» за договором субпідряду від 03.03.2017 №18, предметом якого є виконання ремонтних робіт будівель позивача та підготовчі роботи для прокладання кабельної лінії для замовника.

На підтвердження фактичного здійснення робіт з метою виконання умов договору позивачем надано до суду акти приймання виконаних будівельних робіт за березень 2017 року.

Суд першої інстанції, розглядаючи справу дійшов до висновку, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог дійшов до висновку, що первинними документами бухгалтерського і податкового обліку не підтверджуються господарські операції між позивачем та вказаним вище контрагентом позивача з підстав наявності негативної інформації відносно контрагента позивача, яка міститься в інших актах перевірки по взаємовідносинах контрагента позивача з іншими суб`єктами господарювання та яка наявна в інформаційних базах даних контролюючого органу.

Водночас, Верховний Суд не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції і вважає такі висновки необґрунтованими, зважаючи на наступне.

Як встановлено судами, Головним управлінням ДФС у Львівській області в акті перевірки від 10.10.2017 № 1670/13-01-14-08/30995056 вказано, що у ТОВ «Топтранс плюс» відсутні необхідної кількості трудові ресурси, а саме: достатня кількість працюючих для надання послуг по ремонту будівель і споруд Дочірнього підприємства «Львівенергорембуд» Приватного підприємства «Львівобленерго», відсутність власних або орендованих основних засобів необхідних для надання такого виду послуг (в актах виконаних робіт зазначено про використання будівельних машин - на підприємстві відсутні працівники за професією водій).

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з приводу того, що відсутність у контрагента позивача задекларованих матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено судом першої, що під час судового розгляду відповідачем не надано жодних доказів, окрім, посилання на розрахунок норм часу, зазначений у актах виконаних робіт,

Зважаючи на що, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідачем не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені у наданих позивачем первинних документах, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Крім того, не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності ТОВ «Топтранс плюс», не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваної операції за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, тощо.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на відсутність відповідних матеріальних та трудових ресурсів, оскільки, зазначене повинне оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судом першої інстанції використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарів, послуг (робіт), руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про непідтвердження господарських операцій досліджено судом першої інстанції та надано їм відповідну оцінку.

Предметом доказування у справах, пов`язаних із формуванням платником податків витрат та податкового кредиту, становлять обставини, що підтверджують або спростовують правомірність декларування платником даних свого податкового обліку. До таких обставин належать, зокрема обставини щодо факту здійснення операції з постачання товару (послуги) в разі, якщо контролюючий орган виключив з податкового обліку платника витрати та податковий кредит з підстав нереальності (безтоварності) операції.

У такому випадку документи підлягають оцінці з врахуванням всіх обставин, в тому числі й обставин щодо характеру діяльності постачальника. Лише сукупність обставин може свідчити на користь висновку про реальність або неможливість фактичного проведення господарських операцій.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ті чи інші господарські операцій. В той же час, критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток та формування податкового кредиту є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. Тому, на підтвердження витрат понесених у зв`язку з оплатою спірних послуг, позивач повинен надати, зокрема документи, що свідчать про фактичне виконання постачальниками конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги окремо у вигляді звіту, висновку тощо.

З урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з вищезазначеним контрагентом, суд першої інстанції не лише констатував наявність первинних документів, копії яких долучено до матеріалів справи, а дослідив письмові докази з наданням їм оцінки; перевірив факт реального руху активу; встановив наявність ділової мети у оспорюваних операціях; підтвердив добросовісність позивача; оцінив дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Надані позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним вище контрагентом первинні документи містять усі необхідні реквізити та у повній мірі відображають суть укладених договорів.

Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що подані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах.

Зважаючи на викладене, колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність належної кількості трудових ресурсів, основних фондів для здійснення господарської діяльності контрагентом позивача, оскільки, зазначені обставини досліджено судом першої інстанції, надано їм відповідну оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

В даному випадку колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині дослідження доказів, оскільки судом апеляційної інстанції не аналізувалась первинна документація з метою підтвердження або спростування висновків податкового органу щодо встановленого порушення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає висновки суду апеляційної інстанції з наведених питань необґрунтованими.

Ураховуючи наведені правові норми та встановлені судами обставини у даній справі, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про правомірність оскаржуваного рішення та помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо протиправності оскаржуваного рішення.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 352 КАС України).

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні рішення, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення у частині, а тому касаційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду апеляційної інстанції - скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Львівенергорембуд" Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018 скасувати, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.07.2018 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк В.П. Юрченко